Конституційний хід гросмейстера Медведчука

Хоча бігборди висять вже давненько, справжнім стартом «передвиборчої компанії» слід вважати інтерв’ю В.Медведчука інтернет-виданню «Главком». В усякому разі саме від того інтерв’ю «пішли круги» українським сегментом Інтернету. Поки що автору не траплялась велика оглядова стаття, де були б розставлені всі крапки над «і» і розвінчувалися всі таємні плани Віктора Володимировича. Наразі «медведчуківська тема» представлена лише в блоґах. Критику намірів «претендента на булаву», з нацдемівських позицій, бачимо у блозі Костянтина Матвієнка,  а з об’єктивістських позицій – у дописі президента Центру соціально-консервативної політики Юрія Липчевського з промовистою назвою «Об истинных целях Медведчука».

Але наміри В.Медведчука все ще в тумані, можливо, навіть, для самого претендента. Є в науці така собі теорія «чорної скриньки». Про вміст скриньки ми нічого не знаємо, але по взаємодії того, що в скринці, з зовнішнім середовищем, намагаємось узнати. Наприклад, зовні нелогічними виглядають дії Медведчука з фінансування зовнішньої реклами при відсутності власної партії. Закопуємо гроші в пісок?

Автор скептично відноситься до «теорії змови» і впевнений, що у Віктора Володимировича є реальний і дієвий план приходу до влади. Можливо, у нього таких планів навіть два.

План №1 «Троянський кінь». Полягає в тому, що президент В.Янукович призначає В.Медведчука прем’єр-міністром. В короткі терміни новий прем’єр зарекомендовує себе рішучим реформатором. Нарешті по-справжньому нормалізуються відносини з Росією. Зростає двосторонній товарообіг. Оскільки Росія вже вступила в ВТО, то Митний союз позиціонується, як економічне угрупування в рамках ВТО. Не виключено, що з враховуванням обробної специфіки економіки України і переважно сировинної — Росії і Казахстану, Медведчуку вдасця ввійти до Митного союзу за схемою «3+1».

Навіщо В.Януковичу таке щастя? А в нього вже немає вибору. «Справа Ю.Тимошенко» призвела до ізоляції України і на Брюссельському, і на Вашинґтонському, і на Московському напрямах. МВФ в обмін на кредити вимагає зниження життєвих стандартів українців, що для ПР означає програш, як на парламентських виборах 2012р., так і на майбутніх президентських 2015р. Росія не збирається знижувати ціни на газ чи в якийсь інший спосіб кредитувати режим Януковича. У США цього року теж будуть вибори і є всі підстави вважати, що нова адміністрація забуде про здачу Україною залишків урану і буде вести себе дуже жорстко. Вихід оточення В.Януковича бачить в опорі на власні сили. «Ідеї чучхе» по-донецьки полягають в збільшенні податкового пресу перш за все шляхом введення податку з обороту і збільшення рентних платежів. Це вже прямо стосується не тільки малого та середнього, а й великого бізнесу, який заробляє на природній ренті і на відкатах ПДВ. Режим поступову руйнує свою опору.

Подальший хід операції «Троянський кінь» читач зможе спрогнозувати самостійно. Це вступ В.Медведчука до ПР, а-ля С.Тигіпко. В 2015р. В.Янукович відмовляється на користь В.Медведчука від поста лідера партії і не висуває свою кандидатуру на президентських виборах. Натомість йде «вирощувати капусту» у Межигір’я, а-ля імператор Діоклетіан. Умови передачі влади аналогічні єльцинським: «сім’ю» деякий час чіпати не будуть.

План №2 «Іду на ви!». На випадок неможливості, чи недоцільності плану №1. Пригадуєте притчу Мао Цзедуна про мудру мавпу, що з гори спостерігає за сутичкою двох тигрів у долині? Так от мавпа – то «Український вибір»,  громадська організація, що знаходиться «над сутичкою». Не влада, і не опозиція, а «третя сила».

Європейська філософія розглядає конфлікт інтересів по-ньютонівськи, як боротьбу двох сил, тези і антитези. Китайська філософія оперує трьома силами. «Ми, наші вороги і наші союзники» — у трактовці Мао.

Вибори 2012р. не є боротьбою виключно влади з опозицією. Завжди є ще й інші (треті) сили. Очевидно, що ¾ переможців у мажоритарних округах декларуватимуть підтримку ПР. Очевидно також, що завдяки адмінресурсу 2/3 депутатів за партійними списками також будуть від ПР. Партію регіонів ще до початку виборчої кампанії можна поздоровити з «великою перемогою», якби не факт невизнання майбутніх виборів Заходом… Телекамери на виборчих дільницях владі не допоможуть. Звинувачення будуть пред’явлені не щодо техніки голосування, а за недопущенню до виборів «Ю.Тимошенко і компанії».

Яка буде реакція оточення Януковича на західне «Фе!»? Попередній переляк зміниться ейфорією, як тільки оточення впевниться, що справжнього бойкоту не буде, позаяк бойкот означає втрату всіх позицій західного бізнесу в Україні і штурхання України в обійми Москви.

За планом №2 Віктор Медведчук і «Український вибір», що згодом буде перейменований на партію, стануть самими непримиренними критиками і правлячого режиму, і опозиції. Власне, це буде нова, не бачена раніше, опозиція, яка характеризується наступним:

1. Єдиноначальність. Не діє правило: два українці – три гетьмани. Гетьмана звати Віктор Медведчук.
2. Напівідеологічність. Ідеологія близька до соціалістичної/соціал-демократичної, на зразок СДПУ(о), з елементами економічного націоналізму, розрахована на жителя мегаполісу/обласного центру, переважно російськомовного.
3. Дієва організаційна структура та ефективна кадрова політика.
4. Моральна чистоплотність керівних кадрів. Бізнес відокремлюється від політики. Партфункціонери живуть на зарплату. Агенти впливу від бізнесу та раніше скомпрометовані особи до керівництва партією не допускаються.
5. Наявність ефективного пропагандистського апарату. Партійці працюють, як в партійних ЗМІ, так і в «незалежних».
6. Наявність афільованих організацій: молодіжної, профспілок чи інших організацій галузевого характеру.
7. Партійна служба безпеки. Контрозвідувальне забезпечення партії та афільованих організацій.

Однак самих лише внутрішніх чвар у ПР недостатньо, щоб повалити режим Януковича. Власне, свого могильника ПР виростила сама у вигляді депутатів-мажоритарників. Ідеологи ПР, не впевнені в перемозі власної партії на парламентських виборах за партійними списками, вирішили підстрахуватись і змінили виборче законодавство таким чином, що пів парламенту обирається в мажоритарних округах. Оскільки мажоритарними в своїй більшості – представники бізнесу, то впливаючи за допомогою адмінресурсу на їх бізнес, впливаємо і на депутатів.

Основа адмінресурсу – вертикаль президентської влади, збудована за французькою моделлю генерала де Голля. Президент своїми указами призначає голів адміністрацій не тільки в областях, але й у районах. Президент також призначає глав центральних відомств. Всі призначенці президента звільняються також ним. Ні населення, ні підлеглі, не можуть вплинути на керівників територій і відомств, інакше, як написанням звернень, прохань чи доносів на ім’я президента. Шансів змінити якогось ненависного керівника маємо, як у роти солдатів, незадоволеної своїм командиром. Так от, цю красиву схему Віктор Медведчук вирішив поламати.

На сайті «Українського вибору» можна прочитати проект Закону про внесенню змін до Конституції України. Суть проекту в тому, що стає можливим проводити місцеві та загальноукраїнські референдуми на предмет довіри Кабміну, главам місцевих адміністрацій, вцілому Верховній Раді України та ВР Криму, обл-, міськ- і райрадам. Законопроект чітко регламентує процес імплементації народного волевиявлення. «Референдумні» закони не потребують затвердження і мають пріоритет перед іншими законами, читай: перед відміненими референдумом. Формально, в законопроекті передбачається лише право прийняття на референдумі:

· законів — на державному рівні;

· інших нормативно-правових актів – на місцевому.

Але ж не важко здогадатись, що то будуть за закони. Скажімо, не можна на референдумі ліквідувати пост президента, позаяк він передбачений Конституцією, але обрізати президенту повноваження – «як два пальці об асфальт». З іншого боку, законопроектом передбачено і референдум щодо внесення змін до Конституції. Тобто пост президента можна ліквідувати шляхом конституційного референдуму.

Виникає питання: а як змусити депутатів від  ПР проголосувати за такий законопроект? Якщо депутати-мажоритарники побачать організовану силу, то вони з радістю проголосують за пропонований законопроект, оскільки він ставить край застосуванню адмінресурсу. Не важко спрогнозувати результати референдуму, коли маємо фінанси, оргресурс і ненависть населення до влади. Кожний мажоритарник тепер може заявити будь-якому чиновнику: Тебе призначив Янукович, а знімати буду я!

А якщо Президент під якимсь сміховинним приводом просто не буде підписувати прийнятий закон? Справа в тому, що Януковичу буде складно відмовити, бо грати йому доведеться за чужими правилами. Після заяви західних країн про нелегітимність парламентських виборів, Янукович опиниться в сильній ізоляції і буде змушений корчити з себе великого демократа. І як тут не підписати закон про функціонування в Україні прямої демократії? Не буде ж Янукович апелювати до Біблії, що Ісуса Христа розіп’яли за результатом референдуму?

Отож план №2 передбачає тісну співпрацю з нардепами. Але все вищеописане цілком реально реалізувати. Далі – торг з Януковичем за владу. Перед торгом – демонстрація сили шляхом проведення референдумів про відставку одіозних стовпів режиму. Скажімо, можливе оголошення нових виборів на основі нової Конституції, розробленій за скромною участю Віктора Медведчука.

Виграшна стратегія В.Медведчука полягає в тому, що режим Януковича не може підвищити «градус авторитарності», оскільки є залежним від Заходу в частині схованих в офшорах капіталів, і від Росії – в частині економічної залежності (ціна на енергоносії). Медведчука не можна просто посадити, як Ю.Тимошенко.

Ще одна принципіальна відмінність стратегії «Українського вибору» від дій опозиції полягатиме в тому, що Медведчук робить ставку на ті ж сили, що і Янукович: промисловий олігархат Сходу України. Для цього пропонується два пряника:

• Промислова кооперація підприємств України і Росії в рамках Митного союзу – в економіці;
• Перетворення України на федерацію – в політиці.

Перший «пряник» розрахований на економічну еліту, бо Захід розглядає Україну виключно як країну периферійного капіталізму, чия доля – купувати західні товари та постачати сировину. Капітанам промисловості в цьому сценарії немає місця.

Другий «пряник» розрахований на регіональні еліти. Він дає елітаріям надію на щасливе майбутнє. Тобто власну долю можна буде вирішувати не в Києві, а в себе в області.

Сучасна Україна – рай для олігархів, в розумінні, що вони можуть робити тут все, що захочуть. Але провідні українські олігархічні групи вже набули транснаціонального характеру. Однак, українська держава слаба і нічим допомогти вітчизняному бізнесу не може. США можуть послати свою морську піхоту будь-де, Україна не може навіть визволити судно «Фаїна» у піратів.

Як тільки В.Медведчук зможе донести до капітанів українського бізнесу ідею сильної держави, вони почнуть його підтримувати, як капітани німецького бізнесу підтримали А.Гітлера. Тоді кандидатура В.Медведчука на президентських виборах 2015р. стає безальтернативною.

Наскільки авторські прогнози виявляться вірними? Побачимо. Чекати залишилось недовго.

Погодимось з Юрієм Липчевським, що Віктор Медведчук хоче бути першим в цій країні,  а вже як буде називатися його посада і яким шляхом він прийде до влади, не суттєво.