Японія, як і Південна Корея, перебуває під «ядерною парасолькою» США відповідно до двосторонніх домовленостей.

Дискусії про необхідність розробки власного ядерного арсеналу активізувалися в японському політичному істеблішменті трохи менше 60 років тому, особливо після несподіваного ядерного випробування Китаєм 1964 року. Китай і Японія після закінчення Другої світової війни не перестали бути суперниками як у геополітичному, так і у військово-ідеологічному аспектах. Китай турбували союзницькі відносини Японії зі США, наявність на японській території американських баз та військового контингенту, ризик ремілітаризації Японії. Для комуністичного Китаю союз геополітичного суперника із ворожими імперіалістами був вкрай негативним явищем. Японія зі свого боку побоювалася зростання економічної та військової могутності Пекіна.

У цій новій реальності японський політичний істеблішмент розколовся надвоє. Праві націоналістичні сили наполягали на тому, що оборонних гарантій США недостатньо, і Токіо повинен мати інструменти для відображення можливої ​​атаки самостійно, тому необхідно зробити «ядерний вибір». Їм на противагу виступили ліво-демократичні сили з опозиції, які вимагали не лише підтвердити безумовну заборону на ядерну зброю, а й заборонити її ввезення та складування на японській території.

Перемогла думка громадськості, яка страждала на «ядерну алергію» після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі у 1945 році, і рішуче не підтримувала подібних ініціатив. Японці побоювалися, що територія країни може перетворитися на стартовий майданчик для пуску ядерних ракет, наприклад, американських, з острова Окінава, ставши таким чином потенційною мішенню для ядерного удару у відповідь.

Окінава, до речі, була тилом для американських військ під час Корейської (1950-1953) та В'єтнамської воєн (1955-1975), і розглядалася як оплот ядерного стримування в Азії під час холодної війни. Нещодавно, в 2021 році, були опубліковані матеріали про те, що в 1950-х роках американці провели на Окінаві більше 150 навчань щодо поводження з ядерною зброєю, призначених для завдання ядерного удару по потенційному противнику в Азії. Це підтверджує, що на острові є необхідна інфраструктура для зберігання та транспортування ядерних боєзарядів.

Окінава на той час перебувала під контролем американців, що серйозно дискредитувало імідж і статус Японії, яка до кінця 1960-х стала однією з найбільш економічно розвинених країн світу. Економічна глобалізація під кураторством «колективного Заходу» дала Японії суттєві ресурси для поступового посилення своїх позицій на світовій арені, як, до речі, Китаю. У наступні роки це спонукало політичну еліту переглянути місце та статус держави на міжнародній арені, на користь більш активної та «автономної» від Заходу ролі у побудові нового світового порядку.

Найбільш самостійна зовнішня політика якраз і реалізовувалась активно у 70-ті роки. Крім очевидної невідповідності політичної ваги економічної, до інтенсифікації міжнародних зв'язків Японію спонукали і так звані «шоки Ніксона». Зокрема, «відкриття Китаю» – візиту американського президента у супроводі радника з національної безпеки Генрі Кісінджера. Незважаючи на те, що між США та Японією існувала домовленість про узгодження своїх дій щодо Пекіна, Білий дім не повідомив попередньо Токіо про радикальну зміну своєї «китайської» політики. Несподіваний для японського керівництва візит президента Ніксона до Китаю розглядався як удар у спину та справжній «шок». Хоча ця подія не призвела до будь-яких якісних змін у стратегічних відносинах США та Японії,

Самостійність Японія виявилася, наприклад, у напрямі Південно-Східної Азії. У 1977 р. прем'єр-міністр Такео Фукуда ініціював «доктрину Фукуда», яка зводилася до трьох принципів: 1) Японія, як нація, віддана справі світу, не прагнутиме стати потужною військовою державою; 2) Японія - справжній друг країн Південно-Східної Азії, а тому готова докласти всіх зусиль для зміцнення взаємної довіри з регіональними державами; 3) Японія як рівний партнер АСЕАН заявила про плани співпрацювати з країнами-учасницями Асоціації та з країнами Індокитаю, щоб зробити свій внесок у розбудову миру та безпеки в регіоні. Крім того, наводилася теза про те, що Японію та країни Південно-Східної Азії поєднує «духовну єдність», спільні азіатські традиції. «Доктрина Фукуда» відображала прагнення Японії, на фоні закінчення В'єтнамської війни та ослаблення позицій США в регіоні, зайняти лідируючу позицію в Південно-Східній Азії шляхом активного нарощування політичних, культурних, але насамперед торговельно-економічних зв'язків. Крім того, однією з цілей такої політики було прагнення знизити рівень недовіри та підозрілості до Японії з боку країн регіону, що збереглися з часів японської окупації під час Другої світової війни. Це планувалося зробити шляхом надання широкій економічній допомозі. Ця доктрина, до речі, застосовується до цього дня Токіо. однією з цілей такої політики було прагнення знизити рівень недовіри та підозрілості до Японії з боку країн регіону, що збереглися з часів японської окупації під час Другої світової війни. Це планувалося зробити шляхом надання широкій економічній допомозі. Ця доктрина, до речі, застосовується до цього дня Токіо. однією з цілей такої політики було прагнення знизити рівень недовіри та підозрілості до Японії з боку країн регіону, що збереглися з часів японської окупації під час Другої світової війни. Це планувалося зробити шляхом надання широкій економічній допомозі. Ця доктрина, до речі, застосовується до цього дня Токіо.

Для підвищення ролі у світовій політиці Японії потрібно було повернути Окінаву під свою юрисдикцію. Відповідних домовленостей досягли прем'єр Японії Ейсаку Сато та президент США Річард Ніксон: Окінава переходила під контроль Токіо, який, отримуючи ядерні гарантії від Штатів, відмовлявся від розробки ядерного озброєння, але дозволяв транзит ядерної зброї, а також її розміщення на Окінаві у разі непередбачених обставин.

При цьому Сато в 1968 році сформулював «три неядерні принципи» Японії, затверджених парламентом на три роки пізніше: не мати, не виробляти і не дозволяти розміщення на своїй території ядерної зброї. Втім, прецеденти були в 1970-1980-х роках, коли в порти Японії заходили американські кораблі з ядерною зброєю на борту.

У 1975 році Японія отримала офіційні «ядерні гарантії» від США: у спільному комюніке за підсумками зустрічі прем'єр-міністра Японії Такео Мікі та президента США Джеральда Форда йшлося про зобов'язання США захищати Японію як ядерним, так і конвенційним озброєнням. Наступного, 1976 року, Японія нарешті ратифікувала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), яку підписала шість років тому. Таким чином, без'ядерний статус Японії було зафіксовано юридично.

Сьогодні, через 50 років, глобальна система нерозповсюдження ядерної зброї послабшала. Країни, які володіють ядерною зброєю, не відмовилися від неї, а кількість ядерних держав зросла за рахунок Індії та Пакистану, які досі не є сторонами ДНЯЗ. Північна Корея розгорнула і розвинула свій ракетно-ядерний потенціал, також практично зробив Іран, погрожуючи підштовхнути Близький Схід до регіональної «перегони ядерних озброєнь». У такій атмосфері Японія відчуває необхідність корекції своєї політики.

Стратегічне протистояння з КНР дає японській політичній еліті додатковий привід задуматися про доцільність без'ядерного статусу та розробку власного ядерного потенціалу. Деякі японські політики, наприклад, від опозиційної Партії інновацій Японії відкрито закликають до перегляду «трьох неядерних принципів» і заявляють , що зберегти слід лише два, наголошуючи на необхідності дозволити розміщення американських ядерних озброєнь на території Японії. Варто зазначити, однак, що Партія інновацій є правоцентристською та популістською, чим можна пояснити такі різкі заяви її представників.

Популярні новини зараз

Деяким пенсіонерам перестануть виплачувати пенсії на картку: ПФУ назвав причину

Путін не готовий ні до затяжної війни, ні до ядерного удару, - ISW

Деякі українці отримають від 11 700 до 27 300 грн: названо три категорії

Тарифи на електроенергію з 1 лютого: скільки доведеться платити українцям за світло

Показати ще

Більше того, на даний момент, враховуючи науково-технічний та промисловий потенціал, Японія готова до створення власної ядерної зброї. У 2020 році японський уряд повідомив, що має близько 45 тонн плутонію, понад 30 з яких придатні для використання в ядерних зарядах. Солідний запас плутонію накопичився в Японії внаслідок багаторічної переробки відходів діяльності місцевих АЕС. До аварії на АЕС «Фукусіма-1» у 2011 році, на території країни працювало понад 50 енергетичних атомних реакторів, які природно постійно видавали відходи своєї діяльності. Основна його частина поки що зберігається не на японській території, а за кордоном, там, де його і переробляли – переважно у Великій Британії та Франції.

Причому цей плутоній планувалося використовувати як нове MOX-паливо (mixed-oxide fuel - ядерне паливо, що містить кілька видів оксидів матеріалів, що діляться: суміш оксидів плутонію і природного/збагаченого/збідненого урану), тобто змішувати його з ураном і спалювати в реакторах- , які б давали новий плутоній. Начинка для потенційних ядерних боєголовок, таким чином, є чисто гіпотетичною для створення ядерної зброї у разі прийняття відповідного політичного рішення, оцінюється в строк від півроку до року. Крім того, Японія має засоби доставки - ракети, здатні переносити боєзаряди на великі відстані.

Політичне керівництво країни та правляча Ліберально-демократична партія Японії дотримується помірної точки зору, відповідно до якої наразі слід утриматися від «ядерного вибору».

До стримувальних факторів можна віднести, по-перше, сильні антиядерні настрої , що зберігаються.серед населення. 75% японців виступають за підписання Японією Договору про заборону ядерної зброї. По-друге, вкрай негативну реакцію Китаю на можливі спроби Токіо розпочати розробку ядерної зброї. Китай, на відміну від КНДР, є стратегічною та геополітичною загрозою для Японії. Інформація про ядерні розробки Японії неминуче призведе до загострення територіального конфлікту за острови Сенкаку/Дяоюйдао, що загрожує збройному зіткненню. По-третє, неминуче "ядерне доміно" у Східній Азії. Придбання Японією ядерного арсеналу неодмінно активізує роботу Південної Кореї над розробкою своєї ядерної програми, що може спровокувати КНДР на збройний конфлікт.

По-четверте, збереження недовіри серед азіатських держав стосовно Японії, яке зберігається після японської колоніальної політики та її трагічних наслідків. Військова ядерна програма Японії активізує антияпонську риторику про реваншизм і відродження японського мілітаризму, що завдасть колосальної шкоди політичному іміджу Токіо та перекреслить піввікову роботу над престижем японської держави на світовій арені як мирної, ліберально-демократичної країни. Японію критикують за будь-які нововведення у сфері оборони, наприклад збільшення витрат на оборону. Цього року Пекін звинуватив Токіо у спробах відродження мілітаризму, яке японці намагаються реалізувати надмірно перебільшуючи загрози з боку Китаю, КНДР та Росії. Відповідна заявабуло зроблено офіційним представником МЗС КНР Ван Веньбінем після опублікування нової редакції Білої книги оборони Японії. Навіть символічні, але вкрай значущі для японців відвідування храму Ясукуні [1] високопосадовцями та чиновниками спричиняють шквал критики з боку Китаю, а також Південної Кореї.

Ідея створення та володіння власною ядерною зброєю в Японії не табуйована, але вкрай чутлива, і консенсусу між громадськістю та політичною елітою немає. Офіційна позиція уряду зводиться до того, що країна відмовляється володіти, розміщувати на своїй території та виробляти ядерну зброю. Але слід зазначити, що ця позиція зафіксована у вигляді резолюції кабінету міністрів, а не закону, ухваленого японським парламентом. Тому теоретично це становище, юридично, може бути змінено.

Однак новий уряд Фуміо Кісіди активно просуває концепцію «глобального нуля», що підтверджує: Токіо не має наміру розробляти власний ядерний потенціал. У всякому разі, у коротко- та середньостроковій перспективі.

Кісіда – перший японський лідер, який взяв участь у Оглядовій конференції ДНЯЗ цього року. Х конференція відбулася у серпні у Нью-Йорку. Кісіда виступив із планом з досягнення «глобального нуля» (Hiroshima Action Plan), спрямованим на скорочення та надалі ліквідацію ядерних загроз шляхом знищення світового ядерного арсеналу. План передбачає створення механізмів для припинення ядерного шантажу, наприклад, як у випадку з РФ; транспарентність та створення показників для вимірювання ядерного роззброєння (Кісіда також закликав країни такі, як Китай, розкрити інформацію про виробництво плутонію та інших матеріалів, що розщеплюються); збереження тенденції до скорочення запасів ядерної зброї; сприяння мирному використанню ядерної енергії; візити політичних еліт інших країн до Хіросіми та Нагасакі.

Фуміо Кісіда, до речі, сам родом із Хіросіми. Ймовірно, він чув про руйнівні наслідки ядерних бомбардувань, зокрема для здоров'я та нащадків хибакуся (порушник – «жертва атомного бомбардування»), чим і пояснюється його переконаність у необхідності ліквідації ядерної зброї.

Так само, як і в Південній Кореї, через російське вторгнення в Україну в Японії спостерігається сплеск інтересу до концепції «ядерного шарингу». За підсумками спільного опитування громадської думки, проведеного 19 та 20 березня 2022 року газетою «Санкей симбун» та службою новин FNN, 83,1% респондентів вважають, що питання спільного використання ядерної зброї «необхідно обговорити».

Є, однак, деякі перешкоди для реалізації цієї ініціативи. Справа в тому, що в рамках альянсу США та Південної Кореї передбачена єдина система командування, і з погляду планування бойових операцій вести глибші обговорення в рамках союзу цих двох країн простіше, ніж у рамках японо-американського альянсу. Союзні сили США та Південної Кореї зберегли повноваження ведення воєнних дій з часів Корейської війни та мають докладні плани ведення бойових операцій, хоча ядерна зброя і не входить до розроблених сценаріїв.

Так чи інакше, створення Японією ядерного озброєння у найближчій перспективі видається малоймовірним. По-перше, населення все ще настроєне до цього негативно. По-друге, хоч і існує запит суспільства на дискусію, мається на увазі розміщення на території Японії ядерної зброї союзників, наприклад, США, але ніяк не на створення власного арсеналу. По-третє, травми Другої Світової війни, атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі та американської окупації створюють викликають певний опір потенційному посиленню ролі США в Японії (а саме це і знадобиться для старту власної ядерної програми). По-четверте, імідж країни може погіршитися у разі придбання ЯЗ, оскільки багато країн все ще негативно або з підозрою дивляться на такі рішення (наприклад, реакція регіональних країн на договір AUKUS).

У всякому разі, можна сказати, що Японія не стане ініціатором «ядерного доміно», але може приєднатися до процесу ядерної мілітаризації, якщо все ж таки він почнеться.



[1] синтоїстський храм, заснований ще в XIX столітті, але особливість його в тому, що тут поклоняються не камі (богам), а душам воїнів, що загинули за Японію та імператора (2,4 млн), не тільки під час Другої світової війни , але й у період кінця сьоґунату та в епоху Мейдзі, будь-яких інших військових дій. Серед святих, яким проводиться поклоніння в рамках синтоїстських релігійних церемоній у храмі, є воєначальники, визнані міжнародним трибуналом військовими злочинцями «класу А», засуджені до страти через повішення за скоєні військові злочини. Держави, які зазнали окупації та колонізації імперської Японії, сприймають храм як символ спадщини японського мілітаризму і будь-яке відвідування храму високопосадовцями викликає вкрай негативну реакцію.