Вторгнення Росії в Україну фактично врятувало американсько-іранські переговори про «ядерну оборудку», які до лютого цього року перебували у стані глибокої та безнадійної коми.

Війна в Україні створила для Заходу найбільший виклик за останні десятиліття, змусивши переглянути основи своєї колишньої політики та адаптуватися під тривале, виснажливе та тяжке протистояння з Росією. Для того, щоб краще до цього підготуватися, країнам Заходу довелося переглянути деякі аспекти своєї зовнішньої політики, особливо коли стало зрозуміло, що війна між РФ та Україною — це всерйоз і надовго, це конфлікт, що плавно переходить у війну ресурсну, марафон, у якому ставка робитиметься не на одномоментний масивний удар, а на виснаження, деморалізацію та флангові атаки.

У цьому контексті «іранський фактор» раптом знайшов новий зміст. Якщо до війни Сполучені Штати були вже готові махнути рукою на «ядерні переговори», то після її початку, цінність ядерної угоди з Іраном різко зросла, надаючи демократам, що підтримували її, у Вашингтоні більше аргументів на користь укладання договору.

По-перше, підписання «ядерної угоди» несподівано переплелося з внутрішньополітичними інтересами адміністрації Джо Байдена. Вивільнення величезної кількості підсанкційної іранської нафти теоретично могло вплинути на світові ринки і загальмувати зростання цін на бензин у самих Штатах, яке коштувало Байдену його рейтингу. Стабілізація ситуації в США могла б покращити перспективи правлячої Демпартії на проміжних виборах до Конгресу у листопаді.

По-друге, з погляду Вашингтона, повернення до Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), як офіційно і називається «ядерна угода» 2015 року, може допомогти стабілізувати Близький Схід. З моменту своєї інавгурації Джо Байден продовжив стратегічний курс Трампа на поступовий «догляд» з Близького Сходу, переорієнтацію ресурсів на Азіатсько-Тихоокеанський регіон та суперництво з Китаєм. Спалах масштабної війни в Європі прискорив процес самоусунення Штатів від безпосереднього управління регіоном (або його спроб). Але для того, щоб займатися своїми справами і не переживати за майбутнє постамериканського Близького Сходу, американцям необхідна хоча б тимчасова стабілізація, перепочинок, заморожування проблемних напрямків, недопущення чергового великого конфлікту, в який США знову будуть змушені втягнутися і залишитися там на десятки років. «Ядерні домовленості» з Іраном бачаться демократами як один із найкращих, менш болючих способів досягти такої тимчасової рівноваги та стабільності.

По-третє, геостратегічна цінність Ірану зросла у контексті безпрецедентної за своїми масштабами санкційної війни Заходу з Росією через Україну. США та деякі європейські союзники взялися витіснити Росію як мінімум із європейського енергетичного ринку, як максимум — позбавити її частини своїх нафтогазових доходів від експорту енергоносіїв, ціни на які залишаються високими, дозволяючи Росії триматися на плаву в умовах санкційного тиску. Іран — одна з небагатьох країн, яка має зайві запаси нафти, схожі на консистенцію з російськими марками, і готові до викиду на світові ринки. Ці кілька мільйонів барелів підсанкційної нафти можуть зіграти значну роль проти РФ: стабілізувати чи знизити ціни, допомогти європейським союзникам замінити російську нафту, знизити залежність та диверсифікуватися, прискорити витіснення РФ із нафтового бізнесу. Іншими словами, іранська нафта стала для США важливим елементом енергетичної війни проти РФ,

Для самого Ірану війна в Україні також стала часом можливостей у контексті «ядерних переговорів». Усвідомивши, що їхня потенційна роль для Заходу тепер зросла, іранці активно включилися в гру на антиросійських настроях, іноді навіть шантажуючи Захід дрейфом у бік Китаю чи РФ у разі провалу переговорів про ядерну програму. Ситуація також дозволила їм вимагати великих поступок від США, користуючись тим, що адміністрації Байдена договір потрібний більше, ніж його відсутність в умовах великої кризи в Європі. До того ж, Іран і Росія — суперники, коли йдеться про енергетику чи регіональну безпеку на Близькому Сході. Війна в Україні надає Ірану можливість включитися в переділ європейського енергетичного ринку за рахунок РФ (що не з радістю готові зробити, збільшуючи свою частку та повертаючись у велику нафтову гру), а також посилити свої позиції на Близькому Сході, доки Росія зайнята боротьбою із санкціями,

Вищеописане показує, що війна в Україні створила контекст, у якому переговори про ядерну програму стали більш бажаними та значущими як для Ірану, так і для США. Однак це не призвело до швидкого укладання угод, хоч і відродило їх.

На даний момент американсько-іранські переговори знаходяться на фінальній стадії. Після двох невдалих спроб домовитися у квітні та червні, представники Євросоюзу зробили останню спробу витягнути переговорний процес із глухого кута. Запропонований ними фінальний проект тексту угоди , незважаючи на початковий скепсис, таки зачепився у столицях двох держав, і відродив сподівання на досягнення позитивного результату. Весь останній тиждень Іран та США погоджували останні штрихи до цього тексту договору. І тепер ми чекаємо на конкретну відповідь з боку Вашингтона і Тегерана: підпишуть чи ні.

Ми не знаємо, напевно, що саме прописано в запропонованому Брюсселем тексті угоди. Згідно з джерелами катарського телеканалу Al-Jazeera , відмова Ірану від своєї ядерної програми та повернення до положень СВПД здійснюватиметься у чотири етапи, по 60 днів кожен. Інакше кажучи, повернення Ірану до дотримання договору розтягнеться на 8 місяців. США зобов'язуються першого ж дня після укладання договору зняти санкції зі 150 підприємств і 17 банків Ірану (це левова частка санкцій епохи Трампа, які в Тегерані вимагали скасувати). До того ж, буде розморожено $7 млрд іранських грошей, заблокованих на рахунках південнокорейських банків.

В обмін на це, Іран погодився відмовитися від вимоги виключити їх Корпус вартових ісламської революції (КСІР) зі списку терористичних організацій (хоча, його виняток істотно нічого не змінило б, вони і так перебувають під міжнародними санкціями), а також надати МАГАТЕ додаткову інформацію про знайдені сліди ядерних матеріалів на одному з об'єктів, щоб в ООН формально закрили пов'язане з цим розслідування, розпочате проти Ірану в 2019 році (США пообіцяли сприяти цьому). Раніше іранці вимагали закрити ці розслідування як попередню умову для підписання договору. Тепер, певне, від цієї вимоги відмовилися. Ну і, зрозуміло, Тегеран погодився повернути інспекторів на всі ядерні об'єкти та знову включити камери спостереження.

Угода передбачає експорт Іраном 2,5 млн. барелів нафти на день через 120 днів після підписання договору. Тобто повернення Ірану на світові енергетичні ринки займе час і не дасть моментального ефекту.

Судячи з цих крихт інформації в пресі, США зробили чимало поступок іранцям, через що проект угоди охоче критикують як у Демократичній, так і в Республіканській партії США, яка виступає проти угоди, і в Ізраїлі, який налаштований вороже до Ірану та перспектив домовленостей із ним.

Популярні новини зараз

Нафтогаз пояснив, чому не приймає показники за газ і куди їх передавати

Окупанти обстріляли Дніпро: є постраждалі, частково зруйновано 7 будинків

У Кличка розповіли про ситуацію зі світлом, теплом, водою та зв'язком у Києві

Лічильник газу не пройшов перевірку або вийшов з ладу: хто має платити за заміну

Показати ще

Однак із цією угодою залишаються три проблеми, які можуть або перешкодити підписанню договору, або зірвати його імплементацію у перші місяці/рік.

Перше – відсутність гарантій довгостроковості угоди. Ключовим питанням на переговорах були так звані економічні гарантії. Іран наполягав на тому, щоб Вашингтон у той чи інший спосіб юридично гарантував, що після укладання угоди проти Ірану не буде введено нових санкцій, йому дозволять вільно вести зовнішньоекономічну діяльність, а також що США не вийдуть із договору при зміні адміністрації Білого Дому. У США, ясна річ, не можуть нічого гарантувати. Провести «ядерну угоду» через Конгрес Байден не може через брак голосів на підтримку договору. Його обіцянкам ніхто в Тегерані не повірить і жодних гарантій різкого розвороту а-ля Трамп американці реально дати не можуть. Згідно з телеканалом Al-Jazeera, нібито в самому договорі буде прописано пункт про те, що США зобов'язуються не вводити санкції проти Ірану, пов'язані з ядерною програмою, і не виходити з договору в найближчі 2, 5 років, тобто до кінця каденції Джо Байден. Проте вже зараз невідомо, що відбудеться після проміжних виборів до Конгресу в листопаді: чи захоче новий склад Конгресу ухвалити якийсь новий законопроект про всеосяжні санкції проти Ірану з посиланням на будь-яку іншу причину, пов'язану з нацбезпекою? І що буде після президентських виборів 2024 року, якщо до влади повернуться республіканці? Іншими словами, для багатьох підписання договору між США та Іраном розглядатиметься як тимчасове затишшя, яке може бути порушене вже найближчим часом. чи захоче новий склад Конгресу ухвалити якийсь новий законопроект про всеосяжні санкції проти Ірану з посиланням на будь-яку іншу причину, пов'язану з нацбезпекою? І що буде після президентських виборів 2024 року, якщо до влади повернуться республіканці? Іншими словами, для багатьох підписання договору між США та Іраном розглядатиметься як тимчасове затишшя, яке може бути порушене вже найближчим часом. чи захоче новий склад Конгресу ухвалити якийсь новий законопроект про всеосяжні санкції проти Ірану з посиланням на будь-яку іншу причину, пов'язану з нацбезпекою? І що буде після президентських виборів 2024 року, якщо до влади повернуться республіканці? Іншими словами, для багатьох підписання договору між США та Іраном розглядатиметься як тимчасове затишшя, яке може бути порушене вже найближчим часом.

Друга проблема – реакція Ізраїлю. Мало хто знає, як саме реагуватиме Ізраїль. Раніше ізраїльські лідери неодноразово натякали, що продовжуватимуть вести тиху війну з Іраном, і не мають наміру зупинятися. Хоча нинішня адміністрація Яїра Лапіда навряд чи піде на пряму конфронтацію зі США через Іран, будь-який наступний уряд може це зробити, особливо якщо до влади раптом повернеться Біньямін Нетаньяху. Загострення ізраїльсько-іранської конфронтації може призвести до зриву домовленостей та нівелювати їхній ефект. Ізраїль уже зараз активно лобіює США не підписувати «ядерну угоду», наполягаючи на тому, що вона не вирішить проблему, а мільярди доларів, які заробить Іран після зняття санкцій, на їхню думку, він одразу витратить на регіональну дестабілізацію.

Третя проблема — деякі обмеження, накладені на іранську ядерну програму договором 2015 року, закінчуються 2025 року. Немає інформації про те, як це питання вирішили на переговорах. Якщо ніяк, є ризик того, що частина обмежень, наприклад, пов'язаних зі збагаченням урану, буде знята через 3 роки, і не продовжена. Втім, не виключено, що це питання іранці та шістка міжнародних посередників ще промовлятимуть окремо у наступні роки.

У разі реалізації «ядерна угода» потенційно здатна допомогти США у глобальному енергетичному протистоянні з Росією, а також дати довгоочікуваний перепочинок на близькосхідному напрямку, який вони скористаються для подальшого розвороту на Азію. Крім того, якщо договір буде виконуватися, і сторони не опиняться знову залученими до якихось тертя чи дрібних конфліктів, США та Іран зможуть налагодити ситуативну співпрацю і в інших сферах, включаючи розвиток транспортного коридору «Північ-Південь», в якому бере участь Індія. близький союзник США проти Китаю, протидія турецькому та російському впливу на Південному Кавказі, стабілізація політичної ситуації в Лівані та Іраку, розвиток переговорного мирного процесу в Ємені.

Втім, впевненості у цьому немає. Як я описав вище, «ядерні переговори» та потенційна угода між США та Іраном — тендітні та ненадійні. Довіри між сторонами немає. Іран чудово розуміє, що США залежні від своїх електоральних циклів, а через глибоку внутрішньополітичну поляризацію немає жодних гарантій, що через якийсь час Штати знову не вийдуть з договору. У свою чергу США теж розуміють, що іранці так просто ядерну програму закривати не збираються, все ще побоюючись атаки з боку американців або їх близькосхідних союзників. Немає ілюзій щодо регіональної безпеки: Іран не здасть своїх союзників і сфери впливу в Лівані, Іраку та Сирії.

Тому найкращим компромісом буде відродження ситуативного партнерства часів Обами, коли обидві країни воліли зберігати рівновагу в регіоні, схиляючи своїх проксі до домовленостей, але нічого конкретно не вирішуючи. Це не сприяло врегулюванню розбіжностей чи регіональних конфліктів, але дозволяло уникати масштабних ескалацій на кшталт тих, що відбувалися при Трампі та мало не призвели до війни. На тлі пост-електоральної політичної кризи в Іраку, соціально-економічного колапсу в Лівані, загострення ситуації в Сирії та інших процесів, Штатам необхідно на якийсь час повернутися до заморозки та співпраці, навіть якщо для цього доведеться спиратися на старі еліти чи домовленості.

У контексті «ядерних переговорів» Україна та Росія займають різні сторони барикад. Нам вигідно укладання цієї угоди, хоч вона і може бути тимчасовою і не вирішальною проблему, власне, ядерного нерозповсюдження. Оскільки «угода» вдарить по джерелах доходів РФ, послаблюючи їхню переговорну позицію з часом, і при цьому дає Ірану хоч якийсь стимул не надто зближуватися з Росією, ризикуючи потрапити під нові санкції. Бажання реінтегруватися у світову економіку та розвивати торговельно-економічну співпрацю із зовнішніми ринками може виявитися добрим «пряником» для Ірану, через який вони збережуть нейтралітет щодо війни в Україні і не підриватимуть західні санкції проти РФ.

Росія, навпаки, після 24 лютого була зацікавлена ​​у тому, щоб «ядерні переговори» забуксували та провалилися. У цьому вони виник ситуативний інтерес з Ізраїлем. У Москві вважають, що провал переговорів та повернення США до трампівської політики «максимального тиску» поставить Тегеран у ситуацію «вузького коридору», коли їм нічого не залишиться, окрім як зближуватись з іншими антизахідними країнами, допомагаючи їм підривати позиції Заходу у світі, в тому числі в контексті політико-ідеологічної лінії розколу по Україні.

-------------------------------------------------- -----------Рекомендуємо подивитися по темі розмову Юрія Романенка з Ілією Кусою.