Що не так із зовнішньою політикою США та ЄС на пострадянському просторі

Одним із найбільших недоліків українців є надмірна романтизація США та ЄС, які, начебто, зацікавленні в успіху України. Насправді, для колективного Заходу Україна, як і Росія є периферійними країнами – постачальниками сировини. Якщо Росія потрібна Заходу у вигляді сировинного придатку від якого можна отримувати сировину для виробництва за низькими цінами, то Україна розглядається західними елітами, як джерело дешевої робочої сили. Тож нашим західним партнерам невигідний економічний успіх України, бо нікому в Європі непотрібен сильний конкурент.

Незважаючи на ілюзії українців про стратегічне партнерство України та США, американська політична еліта не вважає, що наша країна має велике значення для Америки. Що і підтвердив колишній президент США Барак Обама, заявивши під час інтерв’ю в січні 2017 року для журналу The Atlantic: "Україна не є частиною наших життєвих інтересів, навіть якщо би Росія двічі зробила те саме, ми б усе одно не відправили туди війська".

На початку березня в США з’явився невеликий документ про тимчасові стратегічні вказівки щодо національної безпеки. В якому зазначено, що партнерами США з якими потрібно налагодити поглиблену взаємодію є Великобританія, Канада, Мексика, Індія, Сінгапур, Нова Зеландія і ACEAH. На жаль, Україна в цьому списку відсутня, що і не дивно, бо вона знаходиться на периферії національного інтересу США.

Прикро, що більшість українців нічого не знають про те, як в 1998 році Україна під тиском США відмовилась від двохмільярдного контракту на постачання устаткування для Бушерської АЕС, в обмін на ініціативу американців щодо поглиблення українсько – американського співробітництва у сфері високих технологій. У результаті місце українських компаній в Ірані зайняла російська компанія "Росатом", а американські високі технології так і не були передані Україні.

Україна для США потрібна перш за все, як інструмент направлений на реалізацію єдиної мети недопущення появи в Європі гегемона, в розпорядженні якого опинились би західноєвропейські технології і капітал, а також російські ресурси. Фактично, Україна стала жертвою геополітичного протистояння Росії та США. Україна для Росії є стратегічним буфером без якого, як вважають в Кремлі, РФ не зможе ефективно протистояти західній інтервенції. З точки зору кремлівських ідеологів, Наполеон і Гітлер зазнали поразки не зумівши подолати російську "стратегічну глибину". Тому російська еліта завжди буде прагнути підкорити Україну, бо це відповідає національним інтересам Росії.

Незважаючи на антипутінську риторику західних політиків, існування путінського мафіозного режиму є вигідним для колективного Заходу, бо він забезпечує постійне надходження вкрадених мільярдів доларів від корупційних потоків до західних банків. Західні еліти не зацікавлені в усунені Путіна від влади, як би того не бажали українці. Володимир Путін для Заходу є гарантом стабільності Росії, в розпаді якої не зацікавлена західна політична еліта. Санкції ж введені проти Росії направленні в першу чергу на технологічне і економічне послаблення Росії, яка є геополітичним конкурентом для колективного Заходу.

Західні політики, нажаль, не усвідомлюють що без <<нового плану Маршала>> для України вона рано чи пізно буде поглинута Росією. Захоплення України дозволить Російській Федерації кардинально збільшити свої демографічні, політичні, економічні, військові ресурси, наслідком чого стане поширення російського геополітичного впливу на всю Європу.

Дуже прикро, що західний політичний істеблішмент дозволивши Росії анексувати Крим, не врахував того, що Кремлю потрібен повний контроль над Чорним морем. Контролюючи Чорне море Росія може продовжувати військові операції в Сирії та Лівії, перетворивши біженців з цих країн, які втікають до Європи, на справжню гібридну зброю. Але нажаль, західні еліти так і не зробили належних висновків навіть після агресії Росії проти України, бо Захід не має жодної спільної стратегії стосовно нашої держави.

Не можна забувати і про роззброєння України нашими західними партнерами. Після того як у України була забрана ядерна зброя, були підірвані ракетні шахти, утилізоване ракетне паливо, знищені центри управління. Україна також втратила стратегічні бомбардувальники та крилаті ракети, які Росія використовувала в сирійській війні. Невиконання Будапештського меморандуму провідними державами світу довело безглуздість роззброєння, навіть для Ірану та Північної Кореї, засвідчивши ефективність "права сили", що створює потенційну воєнну загрозу для всіх країн.

Україна не будучи жодного разу країною – агресором, вже внесла у безпеку Заходу внесок більший ніж будь – яка інша країна. Фактично, Україна є єдиною країною в світі, яка добровільно позбулась ядерного арсеналу. Але Україна так і не отримала від своїх західних партнерів жодної реальної компенсації за відмову від ядерної зброї.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------- Рекомендуем беседу Юрия Романенко с офицером ВМС США Гарри Табахом, где хорошо иллюстрируются тезисы статьи Стефана Закревского.