Два аспекти розслідувань в українській армії

Дві ключові рекомендації полягають у тому, що по-перше – зараз необхідно розслідувати багато чинних проблем МОУ та ВСУ, а по-друге – терміново модернізувати військове право. Обидві вони є життєво важливими, оскільки чинні закони є повністю радянськими і більше не вписуються в систему суспільних жадань.

Проведення розслідувань є однією з найважливіших складових будь-якого демократичного суспільства. У закритому військовому суспільстві розслідування є важливою частиною цивільного контролю за діяльністю та ресурсами з боку уряду, парламенту, державного і військового керівництва. Вони є ключовим інструментом забезпечення законного, правильного і ефективного управління оборонним сектором. Результати розслідувань допомагають інформувати суспільство про те, чи правильно витрачаються кошти. Розслідування також є життєво важливим фактором захисту військовослужбовців від зловживання повноваженнями, що часто є притаманним військовій службі. У закритих організаціях, на кшталт армії, в’язниць і поліції, існує тонка грань між сильним керівництвом і зловживаннями. Розслідування допомагають гарантувати, що ця лінія, яка неминуче існує в будь-якій складній обстановці, не перетинається занадто часто. Коли вона перетинається, то розслідування служать для забезпечення швидкого відновлення справедливості і прав людини. Оборонний сектор первісно має небезпечний характер. Тому розслідування служать забезпеченню того, щоб військові ризики були зваженими і виправданими.

В останні кілька років в українському оборонному секторі мала місце низка заходів, які вимагають належного та відкритого розслідування. До них відносяться: нещасні випадки з мінометами, вибухи на складах боєприпасів, безперестанна критика шляхів вирішення питання забезпечення військовослужбовців житлом, звинувачення у високому рівні корупції при розподілі квартир, втрати палива і продовольства, недостатня увага до контрактів Міноборони, проведення закупівель зброї та систем без дотримання принципів належної конкуренції, явне пияцтво яке призвело до травми військовослужбовця,колишнього командира 57-ї бригади і зовсім недавно до інциденту в Керченській протоці. Список є довгим.

Для проведення слідства та винесення справедливого вироку необхідне проведення належного розслідування кваліфікованими слідчими. У більшості військових організацій в інших країнах розслідування проводиться військовою поліцією. В українській військовій системі поки немає такої формальної і усталеної організації. Законопроект стосовно цього знаходиться в Адміністрації Президента і ще не внесений до Верховної Ради. Зараз абсолютно не ясно, як ця організація буде розвиватися і як вона буде відповідати стандартам оперативної сумісності НАТО (де військова поліція є невід’ємною частиною збройних сил) без наявності чіткого закону, який буде лежати в основі їх належної діяльності з охорони правопорядку.

Зазвичай військова поліція виповняє функції тилової розвідки, охорони військових складів, нагляд за військовими злочинців, тощо.

Розслідування в Збройних силах в даний час проводяться нещодавно створеним Державним бюро розслідувань (ДБР). Ця організація має три управління, третій з яких розслідує усі військові злочини, за винятком топ-корупції, якою як і раніше буде займатися НАБУ.

Створення незалежного органу військового слідства – це крок урядової реформи, який слід зробити, навіть якщо він скасовує ключову частину роботи військової служби правопорядку. Незважаючи на функціонування ДБР, створення військової поліції як і раніше необхідне. Вона повинна займатися розслідуванням військових злочинів, такими як дезертирство, залякування або дрібні крадіжки. Це даватиме ДБР можливість зосередитися на таких серйозних питаннях, як організоване викрадання коштів з військового бюджету. В Закон «Про військову службу правопорядку» терміново потрібно вносити зміни, оскільки в даний час поліцейські функції вкрай необхідні для вирішення багатьох питань. Також під реформу має підпадати роль військової прокуратури. Ця організація все одно матиме право голосу, якщо справи будуть передаватися до суду. Існує багато тверджень, що роль військової прокуратури була політизована і що більше уваги стало приділятися покаранню солдатів, які просто виконують свою військову роботу в АТО, аніж зловживанням військового керівництва. Сподіваємося, що ДБР зможе більш збалансовано вирішувати це питання. Принаймні, ДБР як національний орган не має перепони у вигляді чинних законів про таємниці, які забороняють громадськості з’ясовувати, чи правильно витрачаються кошти на оборону.

Але розслідування злочину – це не вся картина управління обороною. Існує багато випадків, коли необхідно провести розслідування не тільки щодо солдатів, але і щодо питань управління. Багато можливих правопорушень охоплюється чинним законодавством. На жаль, більшість з законів базується на радянській концепції зосередженій на ідеї покарання (що є цілком природно) винного солдата. Коли відбувається нещасний випадок, смерть чи серйозне каліцтво, очевидно, що має бути проведене розслідування, і якщо є винні то вони повинні бути покарані. Але менш очевидним є те, що в умовах демократії, якщо відбувається другий або третій подібний нещасний випадок, то слід провести ще одне більш широке розслідування стосовно системи управління, щоб визначити, чи існують постійні причини таких випадків або суттєві недоліки в роботі. При проведенні такого роду розслідування слід також з’ясувати, чи були належним чином засвоєні уроки попередніх аварій та нещасних випадків, і які заходи були прийняті для запобігання цього у подальшому. Випадки постійного ігнорування проблем і наявність смертельних випадків можуть слугувати причинами для того, щоб керівництво організації пізніше постало перед судом за злочинну халатність. У таких випадках, як безперестанні мінометні аварії (12, але, за чутками, їх 18), в яких смерть і серйозні поранення мали місце неодноразово, має проводитись незалежне судове розслідування. Незалежність при цьому є необхідною умовою, тому що система навряд чи зробить це правильно сама, якщо вина явно лежить на людях, які є частиною цієї системи. В таких випадках свідчення свідків повинні прийматися під присягою. Існуюча система попередження за давання завідомо неправдивих показань вочевидь не працює в Україні. Хоча це і не є типовим для України, це західна практика яку варто перейняти.

Розслідування повинні також проводитися у справах не пов’язаних з нещасними випадками та аваріями. Вони необхідні при наявності постійно виникаючих фактів неспроможності системи управління, наприклад при розподілі житла або проведенні будівництва, у випадках де офіцери або солдати діють поганим чином цілеспрямовано і публічно, наприклад, ситуації з отриманням більше однієї службової квартири. Хоча є і позитивна дзеркальна сторона незалежних розслідувань. Вони також служать для захисту командирів та посадових осіб, якщо вони не зробили нічого поганого, але мали місце помітні проблеми всередині їх організації. Хороші керівники ніколи не повинні боятися розслідування, якщо вони робили свою роботу належним чином.

В даний час існують проблеми з проведенням розслідувань, оскільки командирам і посадовцям, які мають порушення або нещасні випадки в своїх підрозділах, дозволяється проводити розслідування самостійно, очолюючи їх. Це суперечить природним принципам правосуддя, що стосуються майнових інтересів і упередженості. Як будь-який поліцейський не повинен займатися справою, пов’язаною з його власною сім’єю, так і державний службовець не повинен займатися розслідуванням справ, якщо він фактично або потенційно може мати корисливі інтереси. Аналогічним чином, особи, які можуть бути частиною справи, не повинні входити до складу слідчої групи. Зверніть увагу, як міністр США Джефф Сешнс відсторонився від Розслідування Мюллера. Діяти таким чином особливо важливо, якщо згодом особисті дії цих осіб можуть бути кваліфіковані як нещасний випадок. У випадках, коли об’єктом розслідування може стати політик та\чи чиновник високого рівня, таке розслідування повинно проводитися зовсім окремою організацією, яка не має офіційних або неофіційних зв’язків з МО. Розслідування справ аналогічних справі мінометів «Молот», які мають юридичні і, можливо, кримінальні наслідки повинно проводитися цивільним суддею. Але, згідно із законодавством України, розслідування ведуть командири підрозділів, де сталися аварії, і представник заводу «Маякі», який фактично надав ЗСУ міномети «Молот». Водночас військова прокуратура проводить своє паралельне розслідування і, очевидно, прокурор прийшов до власного висновку, хоча значна частина доказів скривається «корпоративною таємницею». Зрозуміло, що в таких випадках не існує повної ясності щодо судової юрисдикції, що може призвести до помилкових результатів або гіршого — прикриття «непопулярних» доказів.

Оборонна система є одним з напрямків державних витрат, тому вся діяльність є у зоні суспільного інтересу. Той факт, що нещасний випадок стався на території підконтрольній Міністерству оборони, не є аргументом на користь секретності. Розділ II Закону «Про державну таємницю» досить чітко тлумачить це питання. У статті 8 Закону «Про державну таємницю», в якій говориться про те, що може бути віднесено до державної таємниці, забороняється засекречувати інформацію, якщо через це «звужуватиметься зміст i обсяг конституційних прав та свобод людини i громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення». Крім того, не може бути державною таємницею «вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини» або «факти порушень прав i свобод людини i громадянина». Все це явно має місце в разі вибухів військових складів та мінометів «Молот». Не може бути секретності, якщо існує занепокоєння «незаконними діями державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб».

При проведенні такого розслідування, яке є необхідним у випадку інцидентів з мінометами, слід вивчити всі етапи і норми закупівель і виробництва, метали що використовуються, процеси підготовки, бойового застосування, а також випробування та приймання зброї перед поставкою. В ході розслідування слід широко вивчити публічні твердження про те, що зброя мала дефекти і її було повернуто виробнику тільки для того, щоб її відремонтували та повернули у частини. Як скаже вам будь-артилерійський офіцер, стволи будь-якої зброї ніколи не можуть бути відремонтовані. Вони завжди утилізуються, і старий ствол замінюється новим. Дефектний метал ніколи не може бути відремонтовано так, щоб він міг витримати вибухи і він завжди становить небезпеку для життя. Суддя повинен мати можливість вивчити весь спектр військових процесів, пов’язаних з постачанням такої зброї, як міномети, і визначити за допомогою експертів, чи вони є придатними для використання. Всі накази, директиви та документи МО, Генерального штабу і армії, що стосуються мінометів, від початкового військового запиту до самого останнього розслідування повинні бути вивчені. Нарешті, слід визначити і оцінити питання підготовки та безпеки мінометних обстрілів, наскільки вони є відповідними тим небезпечним діям, що проводяться. Розслідування має бути спрямоване на вироблення публічних рекомендацій з приводу усієї знайденої інформації, не залежно від результатів.

Нинішні оборонні закони, що стосуються дисципліни й контролю, були оновлені з тим щоб охопити нові проблеми, пов’язані з конфліктом на Сході і контрактниками. Більша частина законів нової редакції є всеосяжною і має високу якість. Юристів МО слід привітати з цією роботою. Але поправки були накладені на старі і дуже застарілі радянські закони. Вони базуються на тому, що офіцер правий, а солдат – неправий. Межі повноважень і відповідальності командирів практично відсутні. На жаль, ця правова конструкція все ще зберігається. Крім того, практично відсутня концепція, згідно з якою вищий керівний склад може бути винним в будь-яких діях або діяльності. Ймовірно, настав час переписати весь дисциплінарний статут, щоб військова система відповідала концепціям і стандартам НАТО.

Подписывайтесь на страницу автора в Facebook,  канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook