Криза в МВС: погляд з середини

Уявний престиж, байки про соціальні гарантії, навчання за розмитими міжнародними стандартами схиляють незрілих випускників загальноосвітніх шкіл до вступу у навчальні заклади системи МВС. Після цього, також не зовсім свідомо, вони автоматично переходять на службу в райвідділи остаточно захоплені буденністю справ і власною значимістю. Так триває не один десяток років. За весь цей час змінилася чимала кількість керівників, особового складу, і навіть відбулася реформа.

Політ нормальний.

Однак, нічого не змінилося в самій сутності поліції. До цих пір діє, як і раніше, планово-показникова система діяльності. Це означає, що за поточний місяць повинно бути два збути, вісім зберігань і три зброї (на жаргоні). Мається на увазі фіксація злочинів за ознаками ст.ст. 307,309 КК України (збут і, відповідно, зберігання без мети збуту наркотичних засобів і психотропних речовин) та виявленні факти незаконного поводження зі зброєю (стаття 263 КК України). До цих пір слідчі, оперативні працівники, дільничні інспектори за свій кошт купують однострій (формений одяг), комп’ютери та оргтехніку, папір, паливо-мастильні матеріали. До цих пір керівників всіх ланок цікавить коефіцієнт розкритих злочинів по відношенню до кількості зареєстрованих злочинів, а тому першочерговою задачею є — не реєструвати злочини, а особливо потенційні «глухарі». Якщо баланс не втримається і статистика «попливе», то так недовго і до заслуховування (одне з найстрашніших слів у системі) перед керівництвом. До цих пір існує (а після прийняття нового кримінально-процесуального кодексу лиш погіршилося) нездорове навантаження кількості проваджень на одного поліцейського. А тому якісний та усесторонній розгляд обставин злочину, в принципі, неможливий.

Невблаганне колесо історії

Можна по-різному трактувати вищезазначений стан речей, робити заперечення, але такий підхід призвів до катастрофічного недобору кадрів у системі МВС. Катастрофічний недобір це: коли оголошення про вакансії в оперативні підрозділи кріпляться клейкою стрічкою на вуличних стовпах; коли слідчий, забезпечував охорону громадського порядку до пізньої ночі, наступного ранку заступає на чергування в слідчо-оперативну групу ще на добу; коли виконавець заяви про вчинення злочину прямо відповідає потерпілому, що розшук злочинців не здійснюватиметься, тому що на виконанні у нього ще 300 таких же заяв…

Якщо недобір, то потрібно «хантити» та «рекрутити» спеціалістів або приймати з вулиці всіх бажаючих. Останній варіант вже мав місце, ще в далекому 1917-му. Коли 10 березня 1917 року постановою Тимчасово уряду було ліквідовано жандармів і відділи поліції та проголошено «Народну міліцію». Пізніше вона була перейменована в робітничо-селянську міліцію з метою уточнення свого класового походження. Саме тоді, по причині непродуманої кадрової політики, з’являється катастрофічний дефіцит персоналу, і в міліцію приймали всіх бажаючих.
За результатами такої організації Л.Троцький писав: » Печать обвиняла милицию в насилиях, в реквизициях и незаконных арестах….преступление её состояло, однако, в том, что она прибегала к насилию по отношению к представителям того класса, который не привык быть объектом насилия и не хотел привыкать».

Що робити?

І, здається, історія близька до того, щоб повторитись. Що ж потрібно для того, щоб сучасна поліція не наступила на ті самі граблі? Повністю змінити вектор. Для цього необхідно виконати наступні кроки.

По-перше – відмовитися від радянської системи оцінювання ефективності показників діяльності, яка давно вичерпала себе. Плани, їх перевиконання добре підійдуть для виробництва, але будуть неприйнятними при боротьбі зі злочинністю. При таких умовах, рядовому працівнику поліції насправді вигідно, щоб вчинялися незаконні діяння, адже тоді він виконає задану норму. Як один із ключових показників ефективності слід розглядати роботу на попередження та профілактику злочинності. Задати тон по принципу – чим менше правопорушень на обслуговуваній території, тим краще спрацював поліцейський.

По-друге — внести зміни в процесуальне законодавство. В 2012 році тодішня влада, приймаючи на засіданнях Верховної Ради кримінально-процесуальний кодекс, очевидно мала на меті віддати всі владні повноваження прокуратурі. Інакше як можна пояснити, що фактично всі рішення по кримінальних провадженнях слідчий має погоджувати з процесуальним керівником, тобто представником прокуратури. Така процедура зарекомендувала себе на практиці як низько ефективна та ресурснозатратна. Натомість варто було б поступово запроваджувати інститут детективної діяльності, при якому функції слідчого та оперативного уповноваженого поєднуються. Таким чином нівелюється принцип за яким одна особа збирає докази, а інша їх аналізує та визначає належність. В ситуаціях, наближених до критичних, це дозволяло тому чи іншому підрозділу використовувати девіз «моя хата з краю». Наразі декілька пілотних проектів по детективах в поліції вже запущено. Результати їх поки що не оголошуються.

По-третє — дуже добрий задум, який уже не один рік обговорюється, але не знайде свого місця в законодавстві, це створення служби фінансових розслідувань. В основу концепту такої служби покладено аналітику, яка передбачає системний підхід замість точкового гасіння пожеж. Ключовою домінантою служби розслідувань, яка відрізнятиме її від інших структур, буде не покарання окремих осіб, а виявлення протизаконних схем в комплексі.

По-четверте – матеріальне забезпечення. Увагу слід сконцентрувати на тих, хто виконує основну роботу, працює «на землі». Тому що саме вони безпосередньо комунікують з населенням і саме від цього сприйняття залежить загальна думка та рівень довіри. Окрім гідної заробітної плати правоохоронці повинні бути забезпечені одягом, транспортом, оргтехнікою, а не витрачати кошти з сімейних бюджетів. Не повинен поліцейський думати, де взяти гроші, щоб заправити службовий автомобіль.

На все це потрібне фінансування. Та щоб пом’якшити удар по держбюджету, доцільно оптимізувати вкрай роздутий штат обласних управлінь поліції та самого МВС. Всі скорочення, які відбувались до цього, витримували на собі районні відділи. Ну не потрібно обласним управлінням сотні кабінетів з високоранговими чиновниками, від яких немає жодної користі суспільству.

І ще одне, п’яте, але не менш важливе по своїй суті питання, яке слід вирішити на місцях — кваліфікаційна підготовка. Без такої немає сенсу проводити будь-які інші дії. Потрібно визнати, що переважна більшість правоохоронців, які недавно прийшли на зміну, в тому числі і новоствореної патрульної служби, не в достатній мірі володіють навиком аргументації правовими нормами. Ролики в відеохостингу «YouTube» тому підтвердження. При наявності чіткої правової позиції, розумінні своїх прав і повноважень, відеозаписів значно б поменшало. Навряд чи користувач захотів би викладати відео, де поліцейський аргументовано, впевнено, з посиланням на норми законодавства та їх розтлумаченням вказує водію на порушення.

Викладене не є панацеєю від усіх проблем правоохоронної системи, та є кроками, які однозначно варто здійснити. Тільки після реалізації цих заходів можна було б сміливо апелювати до правоохоронців за недоліки в роботі. І зовсім не дивно, що на теперішній час поліція займається не зовсім тим, що від неї вимагають і очікують. Дискредитована, корумпована і бездіяльна поліція це вже наслідок непродуманої і легковажної політики в цій сфері, а точніше її відсутністю.

Подписывайтесь на  канал «Хвилі» в Телеграм, страницу «Хвилі» в Facebook