Чи далеко режим Порошенка втік від режиму Януковича?

Протягом 2016 року в інформаційному просторі України активно почали порівнювати режим Януковича та режим Порошенка.

Головною причиною для зростання кількості для таких порівнянь стали дії Президента та його команди, перш за все, у сфері концентрації владних повноважень. У цьому матеріалі ми спробуємо з’ясувати, що є спільного та відмінного між двома режимами.

Спільне

Політичні режими в Україні близькі до злочинних організацій. Ще Генеральний прокурор Віктор Ярема у парламенті описав діяльність та створення колишнім президентом України Віктором Януковичем злочинної організації. Як зауважувалося, «до складу організації входили вищі посадові особи держави, які протягом 2010-2014 рр перебували на керівних посадах».

«На чолі злочинної організації стояв Віктор Янукович, який був її головним організатором і ідеологом. На другому рівні ієрархії перебували члени «сім’ї», члени сформованого ним уряду, посадові особи Адміністрації Президента, Генпрокуратури і силових відомств. Значне число керівників органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів. На четвертому, низовому рівні знаходилися безпосередні виконавці злочинних наказів: керівники та працівники банківських установ, фіктивних підприємств, СБУ, судів, прокуратури.

Організоване Януковичем угруповання мало ряд злочинних намірів:

1) узурпація влади (ст.109, 110, 255 КК). З цією метою шляхом тиску на Конституційний суд було скасовано конституційну реформу 2004 р.,

2) особисте збагачення Януковича і його оточення за рахунок призначення на вищі керівні посади наближених до «сім’ї» осіб і створення злочинних схем масштабного розкрадання держкоштів. Для легалізації викрадених коштів були створені так звані податкові майданчики, тіньове рефінансування банків, проводилися рейдерські захоплення державних і приватних підприємств.

3) переслідування політичних опонентів і громадських активістів. Янукович вдався до масштабних фальсифікацій кримінальних справ щодо лідерів і активістів опозиційних політичних сил. Яскравими прикладами є переслідування Юлії Тимошенко, Юрія Луценка. Жорстоко придушувалися акції протесту».

Отже, була побудована кланово-олігархічна модель державно-монополістичного капіталізму, де влада зосереджувалася в руках «сім’ї».

Якщо уважно придивитися на пункти щодо злочинної організації Януковича, то не можна не помітити неймовірну схожість структури та спрямованості діяльності цієї структури на модель президента Порошенка.

Марія Жартовська та Роман Кравець у своєму матеріалі «Орбиты Петра Порошенко. Группы влияния в президентском окружении» описали другий рівень режиму Порошенка, зокрема, політичні групи, наближені саме до нього (до прикладу, Юрій Луценко), групи Ігоря Кононенка, вже колишнього голови адміністрації президента Бориса Ложкіна, тепер вже чинного голови уряду Володимира Гройсмана, а також групи технологів (Ігор Гринів, Юрій Стець).

Режим Порошенка можна звинувачувати як в узурпації влади, в особистому збагаченні Порошенка та його команди, так і в політичних переслідуваннях опонентів. Щодо узурпації влади, то очевидною стала чітка політика на примноження політичного впливу на всі гілки влади. Команда Порошенка намагається відійти від парламентсько-президентської республіки і переходить за прикладом Януковича до президентсько-парламентської моделі.

Президент Петро Порошенко отримав обмежені повноваження у порівнянні з Віктором Януковичем. Про це більш детально у матеріалі для ВВС «Які повноваження отримав президент Порошенко» описав Віталій Червоненко. Як відзначається у статті Ростислава Аверчука «Уся президентська влада: повноваження та вплив Петра Порошенка у порівнянні з президентами інших країн», «Петро Порошенко неодноразово брав на себе відповідальність за майбутнє всієї країни і втручався в сфери, які формально не є в зоні його відповідальності. Значні формальні повноваження та неформальний вплив дозволяють президенту конкурувати із іншими державними органами та можуть допомогти йому зосередити владу в своїх руках».

Індекс президентських повноважень у різних країнах світу

Олександр Банчук та Юлія Кириленко у статті «Узурпація влади — хвороба українських президентів» для “Дзеркала тижня” вдало консолідують спроби Президента до узурпації влади: «Глава держави поводиться так, ніби ми знову живемо в президентсько-парламентській республіці. Обіцянка щодо дотримання меж президентських повноважень є його конституційним обов’язком, який, на жаль, постійно порушується. Подібних прикладів за півтора роки президентства Петра Порошенка назбиралося дуже багато». Вони наводять 10 таких прикладів.

Не можна не відзначити, що голосування щодо уряду Гройсмана у Парламенті свідчило про те, що коаліції в Україні юридично не було, а тому дії осіб, що це зробили, могли підпадати під ст. 109 Кримінального кодексу України, а саме повалення конституційного ладу та захоплення державної влади.

Реалізовував Порошенко все це різним комплексом методів. Андрій Кіслов у своєму матеріалі «Коалиция ВР: как Порошенко превратился в Януковича» наводить думки щодо використання президентом: старої регіоналівської технології формування коаліції за допомогою «тушок» (перебіжчиків з інших фракцій); «зворотнього кадру» (позбавлення депутатських повноважень «неугодних» депутатів Томенка та Фірсова в контексті «партійної диктатури», звільнення Сакварелідзе); використання силового блоку (Шокін та Луценко, що відіграють роль прокурора Пшонки для Януковича). Також Андрій Кіслов наводить такі спільні моменти: присутність сина глави держави серед народних депутатів, прямий або опосередкований контроль над ЗМІ («5 канал» Порошенка, медіа-холдинг Ложкіна та ЗМІ Курченка за Януковича).

Єгор Соболєв відзначив: «Клептократія повністю відновилася. За старими схемами, але з новими лідерами. Петро Порошенко фактично став новим Віктором Януковичем. Причому людей попереднього президента в багатьох випадках залишили в схемах на правах менших партнерів». Не можна не відзначити спільне олігархічне начало старої та нової влади. Якщо в часи Януковича мова йшла про Ахметова, то сьогодні це Порошенко-Коломойський.

Петро Олещук підсумовує у матеріалі «Порошенко подходит к точке Януковича»: «Президент остаточно вибрав для себе модель управління, що нагадує часи Віктора Януковича. Ця модель ґрунтується на зрощуванні різних гілок влади при тотальному домінуванні президента, а також розстановці на ключові посади людей, відданих главі держави. Раніше Президент ще намагався балансувати, але останнім часом зробив рішучий крок у бік адміністративних методів управління з відтінком авторитаризму». Тетяна Ничка ж відзначила: «Порошенко фактично узурпував владу, ставлячи на всі важливі посади «своїх» людей. Це і є спільне між Порошенком і Януковичем. Якщо Янукович узаконив узурпацію влади, то Порошенко незаконно, хитрістю прибрав всю владу». Як Порошенко, так і Янукович контролювали основні елементи влади в Україні, зокрема, мали повноваження президента, свого голову уряду, більшість / коаліцію у парламенті, контроль над судами, фіскалами та силовим блоком.

Ще одним індикатором «узурпованості» Порошенка стала його реакція на публікацію New York Times. Порошенко дозволив собі звинувачення на адресу західного ЗМІ, що собі до цього дозволяли лише Янукович та Кучма.

При цьому Президент Порошенко не соромився порушувати Конституцію та закони України. До прикладу, як зазначається у матеріалі VoxUkraine «Петро Порошенко і його закон. З якими законопроектами воює президент, а які підтримує», «у 12 випадках (36% вето) Президент формально порушив Конституцію, наклавши вето на 17-42 день після підписання головою ВРУ».

Президент є одним із тих, хто зриває процес люстрації в Україні. 2 роки він не вживав жодних заходів, щоб перевести у правове поле діяльність незаконної Центральної виборчої комісії. У контексті «офшорного скандалу» Петро Олексійович, як мінімум, порушив вимоги законодавства щодо податкового декларування. Протягом довгих років займання різних політичних посад Порошенко продовжував займатися бізнесом.

У матеріал Espreso.tv «Эволюция Порошенко: между де Голлем и Януковичем» відзначається: «Український політикум продовжує здійснювати ті ж помилки, що і раніше. Для розправи з політичними опонентами є спроба змінити загальні правила. Їх часто змінюють на догоду політичному моменту».

Соломія Швайка у її матеріалі «Кількість політв’язнів в Україні наразі більша, ніж за часів Януковича» відзначає: «У СІЗО і тюрмах сидить у декілька разів більше політв’язнів, ніж за часів Януковича. За даними Комітету визволення політв’язнів за гратами перебуває 64 політв’язні, з них 54 потрапили туди за Президента Порошенка, а всього нинішнім режимом переслідується з політичних мотивів 119 осіб. Правозахисна група “Січ” називає більшу цифру, стверджуючи, що крім цього в СІЗО знаходиться понад 200 осіб добровольців, волонтерів».

Мантра Януковича про «покращення життя вже сьогодні» так і не стала реальністю. Як і Порошенківське «життя по-новому». І після всього цього не дивно, що рейтинг довіри до Порошенка серед громадян України нижче, ніж був у Януковича під час Євромайдану. Юрій Романенко відзначив: «Для Порошенка фактично складається така ж політична ситуація, як перед поваленням Януковича взимку 2013-2014 рр., тому що він повторив усі ключові помилки попереднього президента. Зробивши ставку на ситуативні союзи з олігархами, він забув, що його влада легітимізується народом».

Відмінне

Перша і важлива відмінність між Порошенком і Януковичем була продиктована зовнішніми умовами. Янукович відчував на собі політичний та енергетичний тиск Путіна, але Україна за часів Януковича не мала окупованими Донбас та Крим, а також збройний конфлікт з Російською державою. Усе це вирізняється у двох очевидно відмінних політиках щодо української армії. За Порошенка пріоритетом є її зміцнення, а за Януковича – знищення.

Очевидно, є згадана і відмінність щодо зовнішньої політики держави. Для Януковича була характерна ситуативна двовекторність із «цвяхом» у вигляді Угоди про Асоціацію. Порошенко, очевидно, є прозахідним політиком. Та не можна ігнорувати той факт, що Порошенко і Янукович були залежними політичними фігурами (Янукович від Росії, а Порошенко – від США та ЄС). Поруч з цим, обидва режими сиділи на «зовнішніх» фінансових голках. Різниця була лише в обсягах і пакеті «зовнішньої фінансової залежності».

Зовнішній тиск спричиняв для двох режимів різні темпи та предметне наповнення змін у державі. Саме в період Порошенка і завдяки міжнародному тиску Заходу впровадження реформ та антикорупційний порядок денний стали явищами притаманними політичному процесу. Архітектура наявних антикорупційних механізмів в постмайданний період є очевидною ширшою. Ширшою є і можливості щодо впровадження реформ (хоч є і спротив влади).

Денис Жаркіх відзначив таку відмінність між режимами: «Команда Януковича страждала від наявності рубля в чужій кишені, то нинішня страждає наявністю інших думок в чужій голові». Ця цитата відображає важливу різницю у спрямованості режимів, адже режим Януковича базувався на економічно-політичній базі, а режим Порошенка на політично-економічній. Це пояснюється тим, що режим Януковича був сформований делегуванням олігархічними групами влади певній особі (Януковичу). У свою чергу режим Порошенка ґрунтується на політичній та олігархічній базі персоналії Порошенка. Загалом варто відзначити, що Янукович був більше схожий на «англійську королеву» режиму регіоналів. Порошенко ж є безсумнівним центром режиму.

Наслідком попередньої відмінності є ще одна. За режиму Януковича значно частішим (хоч і наявним зараз) явищем були рейдерські захоплення підприємств. Для забезпечення цієї діяльності працював весь силовий блок (зараз функціональне призначення силового блоку дещо оптимізоване). Для посилення контролю над власністю Янукович планомірно знищував систему органів місцевого самоврядування. У Порошенка є хоч і «гібридна», але все ж політика фінансової децентралізації на користь місцевої влади.

Важливою розмежувальною ознакою двох режимів є різний ступінь відкритості. Ми б назвали цю ознаку «рівнем технологічності». Прикладом такої технологічності є звинувачення Єгора Соболєва щодо ставлення Порошенка до судової реформи. Єгор відзначає: «Сьогодні Порошенко фактично повторює дії Януковича. Принципова відмінність лише в тому, що Янукович називав це зачисткою, а Порошенко називає атестацією». Президент України вдало запаковує свої антиконституційні та інші дії у благородні форми. Цю сильну сторону Президента вже аналізували у статті для «Дзеркала тижня» 20 найбільш подразливих тез-індикаторів з промов Петра Порошенка.

Віктор Небоженко у коментарі для “Правдиві новини” відзначив: «Наша верхівка діє більш хитро і нахабно. Вони не визнають за собою провини, не розкаюються або йдуть у відставку в разі викриття або провалів роботи. Вони вичікують, коли спаде хвиля інтересу або невдоволення».

Голова «Центру протидії корупції» Віталій Шабунін відзначає: «Порошенко, з точки зору політики, у поганому сенсі цього слова, набагато страшніший ворог, ніж Янукович. Порошенко набагато краще відчуває міжнародне поле, він краще грає з медіа, краще говорить».

Замість висновку. На питання щодо коректності порівняння режимів відповів Степан Хмара. Він зазначив: «Вони обидва є руйнівниками держави. Тільки при Порошенкові руйнування йде швидше, цинічно і відкрито».

Навіть якщо у загальних рисах проаналізувати і спробувати порівняти режими Януковича та Порошенка, то стає очевидним, що спільного між ними є значно більше, ніж відмінного. При цьому не варто забувати, що окремі елементи цих режимів продовжують не тільки співіснувати, але й співпрацювати (до прикладу, у рамках голосувань у Верховній Раді, щодо «відмазування» від люстрації, щодо консервації судово-прокурорської системи). Найважливіше, що вже сьогодні повинен розуміти Порошенко, це те, що разюча спільність / схожість його режиму з режимом Януковича може теоретично (можливо в майбутньому) означати, що режим Порошенка теж у своїй основі починає створювати (або вже створив) злочинну організацію, що паразитує на тілі Української держави та народу. Варто розуміти, чим закінчилася в Україні попередня спроба побудови системної злочинної організації і якою на сьогодні є доля елементів цієї організації (хоча завдяки Порошенку не така вже й погана).