Ситуація на Близькому Сході протягом останнього року зазнала значних змін. На відміну від попереднього року, коли Близький Схід все ще перебував у самому вирі регіональної війни, 2017 рік вже розпочав «опускати завісу» на сцені та окреслювати певні межі майбутнього, нового порядку та балансу сил у регіоні. Це, насамперед, пов’язано з основними процесами, які сьогодні відбуваються на Близькому Сході: війна в Сирії, боротьба з терористами «Ісламської держави», протистояння з курдами в Іраку, криза в Катарі, політичні трансформації в Саудівській Аравії, війна в Ємені, ситуація в Палестині, війна в Лівії, криза в Лівані.
Рамочний прогноз Юрія Романенка від UIF на 2018 рік дивіться тут — Мир и Украина в 2018 году: трудности сохранения старого, ужас появления нового. Прогноз Надії Коваль — «Європейський союз-2018: ризики, можливості та сценарії»
Нинішня ситуація на Близькому Сході залежить від результатів регіонального протистояння між умовно проіранським шиїтським блоком та просаудівським сунітським блоком. У 2018 році цей конфлікт увійде в останню фазу, яка завершиться певним The Grand Showdown («Велике зіткнення»). Це може відбутися у формі як великої міжнародної угоди або пакету домовленостей за участі глобальних та регіональних гравців, так і нового збройного конфлікту або пакета точкових ударів на лінії зіткнення.
З огляду на це, на відміну від глобального рівня, де ми прогнозуємо базовий сценарій “Прагматичний” (G2), на Близькому Сході з трьох основних глобальних сценаріїв, описаних у доповіді, на наш погляд, актуальними будуть два регіональні сценарії: Middle East1 (ME1) — («Миротворець») та Middle East3 (ME3) — («Конфронтаційний»). На них ми і зупинимося.
Компромісний сценарій на Близькому Сході (ME1)
Цей сценарій подій передбачає завершення активної фази регіональної війни між проіранським шиїтським блоком і просаудівським сунітським блоком. Розпочнеться перехід до мирних переговорів та «закриття» низки проблемних питань: Сирія, Ірак, Лівія, Ємен і Катар.
На глобальному рівні Сполучені Штати та Росія домовляться про врегулювання ситуації та розмежують закріплені за останній рік досягнення. Наприклад, американці збережуть їхній вплив у Сирії, зокрема автономію для сирійських курдів, а для росіян залишать їхню мережу військових баз і «зіллють» їм решту антиурядових угруповань на території Сирії.
Напруженість між США та Росією буде зменшуватись зі спаданням інтенсивності бойових дій у Сирії. США погодяться на закріплення позицій РФ у Сирії та на збереження на посаді президента Башара Асада. Вашингтон відмовиться від подальшого втручання у війни на Близькому Сході, як про це й повідомляв президент Дональд Трамп, а нового американсько-російського протистояння у Леванті не буде. Росія домовлятиметься про новий порядок денний на Близькому Сході у регіональному форматі (Іран-РФ-Туреччина + інші) та на міжнародних майданчиках, створених Москвою як альтернатива Женевському прозахідному процесу. Таким переговорним майданчиком будуть перемовини в Астані в Казахстані. При цьому США опиняться «за бортом» головних переговорів через втрату політичного впливу на ситуацію.
Китай лише посилить свої позиції, продовжуючи поступове економічне проникнення в регіон на базі «інвестиційної інтервенції» та розбудови партнерських відносин в межах свого амбітного суперпроекту «Новий Шовковий Шлях».
Євросоюз отримає можливість частково скинути з себе «тягар» біженців шляхом інвестування відновлення економіки Іраку та Сирії, а також заохочення мігрантів до повернення додому, коли там пануватиме мир. Після виходу Великої Британії зі складу ЄС, локомотивом розвитку союзу лишатиметься франко-німецький альянс. Франція на чолі з новим амбітним президентом Еммануелем Макроном намагатиметься не допустити нової регіональної війни на Близькому Сході, зокрема в Лівані, на території союзника Парижа.
За реалізації сценарію ME1 на регіональному рівні відбудеться кілька важливих зрушень у балансі сил. Основним результатом 2017 року для регіонального порядку денного на Близькому Сході стали посилення впливу Ірану, послаблення просаудівського блоку держав, піднесення курдського руху, розгромлення терористів «Ісламської держави». Кожен із цих процесів безпосередньо впливає на баланс сил у регіоні та визначає подальший порядок денний Близького Сходу. Відповідно, варто зупинитися на них детальніше.
Посилення проіранського блоку. Військові успіхи сирійського уряду за підтримки російської авіації та іранських сил призвели до посилення ролі Ірану в регіоні. Витіснення терористів «Ісламської держави» та інших переважно сунітських антиурядових угруповань дали поштовх до розширення агентурної та військової мережі Ірану на території Сирії та сусідніх країн — Іраку та Лівану. На тлі поступового скасування міжнародних санкцій після укладення «ядерної угоди» 2015 року Іран почав виходити на світовий ринок і активізував свої зусилля зі встановлення контролю над основними країнами регіону. На сьогодні Іран, якщо не цілком контролює, то має значний вплив на чотири головні арабські столиці: Багдад (Ірак), Сану (Ємен), Дамаск (Сирія) та Бейрут (Ліван).
Укргидрометцентр предупредил о первом мокром снеге в некоторых областях Украины
В Украину ворвется тепло до +20, но есть нюанс: Диденко рассказала о погоде в начале ноября
Умер народный депутат Украины
7 гривен за киловатт и 20 за куб газа: Попенко предупредил о резком росте коммунальных тарифов
Послаблення просаудівського блоку. Останній рік став для Саудівської Аравії та її союзників провальним практично на всіх фронтах зовнішньої політики. Війна в Ємені, яка починалася як швидка військова операція з відновлення стабільності в столиці, завершилася затяжним протистоянням, гуманітарною катастрофою, непомірними витратами та втратою частини власного кордону. Внаслідок цього в Ємені посилився вплив Ірану, а сунітський уряд, який Ер-Ріяд захищав, виявися абсолютно неефективним.
Конфлікт із Катаром, який Саудівська Аравія спровокувала у травні, мав завершитися швидкою «капітуляцією» Дохи та підпорядкування катарських енергетичних і медіаресурсів Ер-Ріяду. Катар утримався від цього, отримавши допомогу від Туреччини та Ірану, а Саудівська Аравія знову зазнала втрат і вступила в затяжне протистояння, що завело країну в глухий кут. Втрата Катару значно послабила сунітський просаудівський блок. Ер-Ріяд та його союзники втратили величезний фінансовий капітал емірату, доступ до його ресурсів та потужний медіаінструмент у вигляді телеканалу Al-Jazeera. Катар тимчасово припинив свою участь у операції в Ємені, фінансування бойовиків у Лівії та скорочення фінансування антиурядових груп у Сирії.
Іншим ударом для саудівського блоку стали розбіжності між Ер-Ріядом та ОАЕ щодо майбутнього Ємену, що ще більше поглибило розкол всередині сунітського альянсу.
Послаблення саудівського блоку призвело до втрати частки позицій Ер-Ріяда в регіоні та піднесення їхнього ворога — Ірану. Це змушує Саудівську Аравію шукати інші «поля битви» для ескалації конфронтації.
Піднесення курдів. Важливим результатом регіонального протистояння протягом останнього року стало піднесення курдського руху. Активізація партизанської війни курдів у Туреччині, посилення курдських загонів на півночі Сирії та спроба проголошення незалежності Курдистану в Іраку засвідчили, що проблема курдів вже не є замороженою та набуває важливості через конфронтацію між різними регіональними гравцями на Близькому Сході.
Іракський Курдистан
Сирійські курди, отримавши збройну та фінансову підтримку з боку США та ЄС, зуміли підсилити свою позицію та відвоювати в терористів «Ісламської держави» значні території на півночі країни. Їхні здобутки навіть спровокували військову інтервенцію Туреччини задля того, щоб не дозволити курдам об’єднатися в єдиний анклав уздовж турецького кордону в Сирії та Іраку. Сьогодні, після завершення війни з терористами «ІД», курди наблизилися до можливості отримання власної автономії в межах Сирії. «Курдську карту» прагнуть зіграти всі: Іран для закріплення своїх позицій у Сирії, Саудівська Аравія для дестабілізації ситуації та зриву іранських проектів, Туреччина для створення підконтрольної їй буферної зони на півночі Сирії, яка б відділяла країну від курдських земель тощо.
Занепад терористів «ІД». За останній рік територія, підконтрольна терористам «Ісламської держави», зменшилася більш ніж на 70%. У Іраку терористи «Ісламської держави» втратили всі великі міста, зокрема й Мосул.
Іракські війська звільняють останні квартали Мосула. Підпис: Іракські війська звільняють останні квартали Мосула
Їхні сили було остаточно ліквідовано 17 листопада після завершення битви за західну пустелю провінції Анбар біля сирійського кордону.
Наступальна операція «Великий світанок» сирійських урядових військ
У Сирії терористи «Ісламської держави» були розгромлені внаслідок широкомасштабної наступальної операції сирійських військ під назвою «Великий Світанок» за підтримки російської авіації та іранських сил.
Ситуація в Сирії в листопаді 2017 р.
Лише за півроку бойовики сил «ІД» втратили Центральну та Східну Сирію, а також практично весь кордон з Іраком. На решті територій терористів, на півночі та північному сході, розташувалися сирійські курди.
Занепад терористів «Ісламської держави» призвів до нових конфліктів вже у лавах переможців. Вакуум влади, який утворився після ліквідації присутності бойовиків, почали заповнювати сили, що першими опинилися на місці подій та захопили ці землі. Відтак у Сирії та Іраку розпочалася боротьба за «звільнені» ресурси та перерозподіл територій, і кульмінація цих перегонів відбудеться саме в 2018 році.
Але історія «Ісламської держави» на цьому не закінчиться. ІДІЛ перетвориться у «розпорошену гібридну державу», яка існуватиме у вигляді потужних терористичних тенет в десятках країн світу. Найімовірніше, терористи ІД зроблять ставку на масштабні теракти в країнах Близького Сходу, Магрибу та в Європі. Така тактика буде спрямована на те, щоб мобілізувати до своїх лав нових симпатиків, а також дестабілізувати слабкі політичні режими на Близькому Сході та в Магрибі. Прикладом таких дій є теракт в Єгипті 24 листопада на Синайськомі півострові, який здійснили бойовики «Ісламської держави». Вочевидь, саме найближчими роками Єгипет має стати однією з головних цілей ісламістів, оскільки це одна з найбільших та найвпливовіших держав ісламського світу, переобтяжена економічними та соціальними проблемами, які не були вирішені після «арабської весни». Крім того, Єгипет дуже залежить від туристичного бізнесу, тому вразливий до кровавих символічних терактів, які підривають економічну базу політичного режиму генерала ас-Сісі.
Крім того, очевидно, що після того, як бойовики Ісламської держави більше не прив’язані до території «халіфату», у них з’являється більше мотивацій і можливостей планувати теракти в Європі. Тому впродовж 2018 та наступних років ЄС стане ареною нових кривавих терактів, зокрема у Великобританії, Франції, країнах Бенілюксу та Німеччині, де є великі спільноти мусульман.
Формування саудівсько-ізраїльського воєнного альянсу. Протягом останнього року на Близькому Сході сформувався незвичний воєнно-політичний альянс між Саудівською Аравією та Ізраїлем. Обидві держави, хоча й публічно вважаються антагоністами, неофіційно співпрацюють у воєнно-політичній галузі на засадах протистояння Ірану. Саме останній і став тим фактором, який зблизив обидві країни. Ізраїль занепокоєний розширенням іранського впливу в сусідніх Сирії та Лівані. А офіційний Ер-Ріяд зазнав кількох поразок у регіональних війнах проти Ірану й також побоюється оточення «ворожими режимами». Саудівська Аравія нині намагається залучити Ізраїль (а з ним і США) до нового збройного конфлікту на Близькому Сході в межах свого протистояння з Іраном.
Відповідно до компромісного сценарію вищезгадані питання будуть врегульовані пакетом міжнародних домовленостей між саудівським та іранським блоками.
Ер-Ріяд відмовиться від спільного з Ізраїлем потужного удару по Лівану та базам проіранської «Хезболли». Натомість Іран погодиться на легітимізацію частки просаудівських сунітських антиурядових угруповань у Сирії на міжнародних переговорних майданчиках і не виступатиме проти участі саудівських компаній у відновленні країни після війни. Це позначиться й на ситуації в Лівані, який зараз переживає політичну кризу. Саудівська Аравія може погодитися на те, щоб їхні союзники в ліванському парламенті обрали нового прем’єр-міністра й у такий спосіб стабілізували ситуацію. Натомість Іран також підтримає компромісну фігуру з-поміж найменш «токсичних» політиків просаудівської партії «Аль-Мустакбаль».
Саудівська Аравія та Іран тимчасово зупинять свої проекти з дестабілізації ситуації в районі Затоки. Офіційний Тегеран не розхитуватиме «шиїтську карту» в королівстві Бахрейн (там сунітська меншість керує шиїтською більшістю). Натомість Ер-Ріяд почне переговори з Катаром щодо завершення кризи та закриє очі на торгівлю газового емірату з Іраном. Останній відкладе на деякий час реалізацію свого проекту «Іранська магістраль» для деескалації ситуації в регіоні.
Спадковий принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Сальман і емір Катару, шейх Тамім бін Хамад ат-Тані
Крім того, Саудівська Аравія не розхитуватиме ситуацію з Катаром через ідею «територіальних претензій». Нещодавно підконтрольний Ер-Ріяду Бахрейн висунув Катару претензії на острови Хауар, де розташовані великі поклади газу. Цей крок став сигналом готовності Ер-Ріяда діяти рішучіше, зокрема на тлі посилення впливу в самому королівстві принца Мухаммеда бін Сальмана, який є головним ініціатором такої агресивної політики. Втім у випадку компромісу питання територій і кордонів (Саудівська Аравія і Катар також мають нерозв’язані прикордонні конфлікти) буде зам’яте, а питання — заморожені до кращих часів.
Іран поступиться у питанні контролю над лояльними до нього воєнізованими формуваннями на території Іраку. Зокрема проіранські «Сили народної мобілізації» будуть підпорядковані центральному уряду в Багдаді та відведені від сунітських і курдських земель. На цих територіях залишаться лише сунітські загони Федеральної поліції та Сил антитерористичних операцій. Крім того, проіранські загони шиїтського руху «Хезболла» та пов’язані з ними сили виведуть з території Іраку до сусідньої Сирії та у Ліван. Про це вже 20 листопада заявляв у телезверненні лідер «Хезболли» Хасан Насралла. У обмін на це Саудівська Аравія припинить розхитувати ситуацію в Іраку через «сунітську карту». Справа у тому, що на території Іраку проживає значна сунітська мусульманська меншість. Її фінансує та підтримує Ер-Ріяд та його союзники з низки монархій Затоки. Саме ці суніти в різні часи й ставали соціальною базою для різноманітних ісламських екстремістських угруповань, які поставали проти центральної шиїтської влади, що, на їхню думку, їх дискримінувала. Так сталося й у 2013 році, коли через дискримінаційну політику шиїтського уряду прем’єр-міністра Нурі Аль-Малікі повстали сунітські ісламісти, на базі яких пізніше відбулося піднесення «Ісламської держави».
У межах такого сценарію ME1 Саудівська Аравія та Іран можуть досягти домовленостей щодо ситуації в Ємені. Можлива угода передбачатиме розподіл сфер впливу між Ер-Ріядом і Тегераном на півдні та півночі країни відповідно. Натомість шиїтські підрозділи «Ансарулла» будуть виведені з саудівських прикордонних з Єменом провінцій та передадуть балістичні ракети під міжнародний контроль. Зараз основним «головним болем» для Ер-Ріяда в Ємені є не стільки присутність шиїтів у столиці Сані, скільки контроль ними частини саудівських земель — це південні райони провінцій Асір і Наджран.
Сепаратисти з південного Ємену на мітингу в портовому місті Аден
Ці регіони Саудівської Аравії населені здебільшого шиїтами. Саме тут прокладено один з основних нафтопроводів королівства. Через це в Ер-Ріяді розуміють, що деескалація забезпечить стабільне викачування нафти та допоможе закрити «діру» в кордоні з Єменом. Натомість Саудівська Аравія тимчасово зупинить свою повітряну кампанію проти шиїтських загонів, долучиться до подолання наслідків гуманітарної кризи (під тиском міжнародної спільноти) та може переорієнтувати свої сили на боротьбу з терористами «Аль-Каїди», які вже зараз на тлі хаосу в країні захопили понад 30% території Ємену. Крім того, вже одіозного президента Ємену Абд Раббо Мансура Хаді змінить більш лояльний та компромісний лідер, який зможе вести переговори з шиїтами з Сані та Іраном. Невипадково президент Хаді у листопаді під час масових чисток у Саудівській Аравії був взятий під домашній арешт. Його й досі не випускають до Ємену, мотивуючи це «загрозою його життю».
Відповідно до компромісного сценарію Туреччина та Ізраїль відмовляться від агресивних варіантів розв’язання проблем національної безпеки.
Зокрема, Туреччина піде на компроміс з Іраном та Росією щодо курдів. У такому разі Анкара контролюватиме буферні зони на півночі Сирії, які відділятимуть її від курдських анклавів та не даватимуть курдам об’єднатися в єдиний «пояс» уздовж турецького кордону.
Президент РФ Володимир Путін, президент Ірану Хассан Роухані та президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган
Цей контроль зберігатиметься за підтримки РФ та Ірану, поки питання курдів не буде врегульоване в новій сирійській Конституції. Виведення турецьких військ супроводжуватиметься формуванням на окупованих землях змішаної арабсько-туркменської адміністрації, лояльної до Анкари. Туреччина залишить після себе певні структури та людей з низки місцевих чиновників. Політичною платформою для цього може стати так званий «Сирійський тимчасовий уряд» — альтернативна урядова структура, створена в Анкарі в 2012 році як заміна уряду Башара Асада у разі його падіння. Цей орган можуть реанімувати та легітимувати через міжнародні переговори, вписавши до певного договору щодо врегулювання ситуації в Сирії. На базі «Сирійського тимчасового уряду» Туреччина створить певні силові структури, які згодом (також через міжнародну або регіональну угоду) стануть частиною Збройних сил Сирії або місцевої поліції.
Ізраїль відмовиться від удару по Лівану та сирійським Голанським висотам для ліквідації тамтешніх осередків проіранських загонів «Хезболли». Іран зобов’язується не посилювати свою присутність на прикордонних з Ізраїлем територіях у південному Лівані та західній Сирії. Натомість офіційний Тель-Авів дозволить сирійцям ліквідувати терористів «Аль-Каїди» на Голанських висотах і повернутися до довоєнного (станом на 2011 рік) статусу-кво на цих землях. Для Ізраїлю війна в Лівані та Сирії може видатися занадто затратною та непопулярною з-поміж населення. Попри те, що нині в ізраїльському уряді домінують «яструби» (міністр оборони Авігдор Ліберман — один із них), місцева громадська думка та опір з боку ЄС та США утримають Ізраїль від такої авантюри.
У Лівії сторони конфлікту (а це, насамперед, Уряд національної єдності в Тріполі та Палата представників у Тобруку) нарешті погодяться укласти перемир’я, створити єдині Збройні сили, знищити рештки ісламістських сил та відновити контроль над кордонами. Такі переговори, імовірно, проводитимуться під егідою Франції. Відновлення армії стане важливою ланкою для стабілізації ситуації в країні. Збройні сили Лівії очолить генерал-фельдмаршал Халіфа Хафтар — командувач Лівійської національної армії, якого підтримують Єгипет, США, Росія та Франція.
Лідери двох ворожих лівійських урядів Файез Сарадж і Халіфа Хафтар потискають один одному руки на зустрічі в Парижі за посередництва президента Еммануеля Макрона
Новий уряд буде сформовано з низки політиків, які нині належать до двох ворожих урядів Лівії: західний (Тріполі) та східний (Тобрук). Базою для об’єднання цих сил має стати рівний розподіл нафтових ресурсів і спільна боротьба з терористами «Ісламської держави» на півдні Лівії за підтримки міжнародних партнерів.
В Алжирі у разі смерті або відходу від справ президента Абдель—Азіза Бутефліки відбудеться мирна передача влади, а підтримка місцевих генералів з боку Заходу та Росії триватиме, що забезпечить стабільність внутрішньополітичних процесів. До влади прийде новий авторитарний лідер, який й надалі придушуватиме ісламістів під виглядом боротьби з терористами «Ісламської держави«. Іншим варіантом може стати збереження президента Бутефліки на посаді як «декоративного лідера» та передання реальної влади до рук іншого політика або групи осіб.
У Палестині завершиться політичний процес примирення між рухами ХАМАС і ФАТХ. Вони укладуть угоду про формування єдиного уряду в секторі Газа та передадуть контроль над прикордонними переходами Єгипту та Ізраїлю. Після пом’якшення риторики руху ХАМАС щодо Ізраїлю та зміни його керівництва влітку цього року Ізраїль піде на поступки у питанні часткового скасування блокади сектору Газа. Це поліпшить життя місцевих громадян та стане платформою для перезапускання ізраїльсько-палестинських мирних переговорів, які вже два роки перебувають у замороженому стані.
Висновок: Розвиток компромісного сценарію ME1 може відкрити для Близького Сходу можливість переформатування балансу сил на нових умовах за принципом звичного для України формату «договорняків». Утім, на нашу думку, такий мир навряд чи буде довготривалим, адже суперечності, які існують між головними претендентами на регіональне лідерство на Близькому Сході, занадто глибокі, щоб ними можна було поступитися у стратегічній перспективі. Отже, найбільш імовірно, що цей варіанту «миру» матиме «гібридний характер», коли на одних майданчиках глобальні та регіональні гравці знайдуть компроміси, а на інших — залишаться конфлікти, що тліють, які ми розглянемо у наступному сценарії.
Конфронтаційний сценарій на Близькому Сході (ME3)
Цей варіант розвитку подій передбачає початок нової регіональної війни (або ланки війн) на Близькому Сході, яка (які) має (матимуть) призвести певного логічного кінця — перемоги однієї зі сторін. Із одного боку, конфронтаційний сценарій передбачає дестабілізацію ситуації в регіоні одразу в декількох місцях; із іншого боку, результатом цього сценарію може стати мир за умови перемоги однієї зі сторін.
Конфронтаційний сценарій стане можливим за умови, якщо США та Росія на глобальному рівні не зможуть дійти до спільної думки щодо основних питань у регіоні. Така ситуація імовірна при розвитку глобальних сценаріїв G2 (Прагматичний) та G3 (Конфронтаційний). Відсутність результатів на міжнародних переговорах відбиватиметься на регіональній і локальній ситуаціях. Сполучені Штати нарощуватимуть свої військові потуги в районі Затоки та підтримувати облаштування нового «майданчика» для нової війни з Росією та Іраном. Відповідно, Росія продовжить посилення своїх позиції у Леванті та зближення з Туреччиною з використанням курдського фактора як один із головних інструментів впливу на Анкару.
На регіональному рівні конфронтаційний сценарій ME3 базуватиметься на ескалації протистояння Ірану та Саудівської Аравії. Основними тут будуть два напрями: ліванський і катарський.
В цьому сценарії Саудівська Аравія шукатиме нове «поле битви» для нової регіональної війни з Іраном. Одним із варіантів стане Ліван. Нещодавня відставка прем’єр-міністра Лівану Саада Харірі та його примусове утримування в Ер-Ріяді спровокували політичну кризу в країні та породили чутки про імовірність нової війни. Саудівці організують потужний удар по південному Лівану за допомогою Ізраїлю. Останній здійснить обмежену військову операцію проти баз проіранського шиїтського руху «Хезболла» на території Лівану. Це спровокує відповідь «Хезболли», які почнуть обстрілювати Ізраїль ракетами. У такому разі регіону загрожує чергова дестабілізація, до якої будуть залучені сусідні країни. Саудівська Аравія, залучивши до війни Ізраїль, автоматично потягне за собою й США, які виступлять на боці Ер-Ріяда. Загони «Хезболли» та ліванський уряд явно чи неявно будуть підтримувати Росія, Іран та сусідня Сирія.
Іншим напрямком стане Катар. Саудівська Аравія посилить тиск на Катар через підконтрольний їм Бахрейн. Останній висуне ультиматум Катару щодо територіальних претензій Бахрейну на острови Хауар, біля яких є великі поклади газу. Ескалація протистояння з Катаром може завершитися зміною влади в еміраті та ударом по Ірану та його інтересах в районі Затоки. Крім того, Саудівська Аравія реанімує свої давні прикордонні конфлікти з Катаром. Якщо Ер-Ріяду вдасться домовитися про «нейтралітет» Туреччини у цьому конфлікті, саудівці можуть здійснити військову інтервенцію в Катар та поставити на посаду еміра іншого члена королівської родини Ат-Тані, більш лояльного до Ер-Ріяду.
У Сирії влада на чолі з президентом Башаром Асадом не зможе домовитися про повоєнний устрій Сирії з курдами. Це спровокує конфлікт між сирійськими військами та загонами проамериканського арабсько-курдського альянсу «Сирійські демократичні сили» на сході та північному сході країни. На бік курдів стануть Сполучені Штати. Через це постане ризик загострення відносин між США та РФ. Війна між курдами та сирійськими військами унеможливить мирний процес у Сирії та розтягне війну ще принаймні на один-два роки. На цьому тлі існує реальна загроза реваншу терористів «Ісламської держави» на здебільшого сунітських пустельних землях провінції Дейр-аз-Зор біля кордону з Іраком. Ізраїль продовжить тримати на відстані від Голанських висот сирійські війська, надаючи підтримку антиурядовим угрупованням у цьому регіоні та завдаючи точкові авіаудари по позиціях сирійської армії. Туреччина продовжить підтримувати бойовиків на півночі Сирії та посилить свою операцію проти сирійських курдів у провінціях Алеппо та Ідліб. Це виведе війну в Сирії у нову, більш криваву, фазу, в якій глобальні та регіональні гравці Братимуть участь більш безпосередньо.
У Іраку за конфронтаційного сценарію курди не погоджуються на вимоги центральної влади в Багдаді відійти до ліній 2003 року та відновлюють бойові дії проти федеральних військ. Це спровокує урядові сили на марш на столицю Іракського Курдистану — Ербіль. Через такий розвиток подій постане загроза цілісності та стабільності Іраку. У такому разі також існуватиме ризик реваншу терористів «Ісламської держави» на тлі іраксько-курдської війни. Крім того, існує значна імовірність нової політичної кризи в Іраку. Сунітські іракські партії бойкотуватимуть парламент, а всередині шиїтської керівної партії «Ад-Дава» спалахнуть чвари, що призведе до політичного паралічу уряду, подібного до того, який був у 2013-2014 роках та призвів до хаосу та піднесення «Ісламської держави». Не останню роль зіграє Саудівська Аравія та її союзники у районі Затоки, які фінансують сунітські рухи всередині Іраку. Країна може стати полем битви між Ер-Ріядом і Тегераном. Нове сунітське повстання спровокує чергову кризу та продовжить війну в Іраку. Без підтримки курдів та США іракська армія може знову зазнати серію військових невдач, оскільки воювати одразу на кількох фронтах не зможе.
У Ємені активізуються бойові дії між саудівськими військами та шиїтами. Це призведе до нового спалаху насилля. Посилення транспортної блокади Ер-Ріяда поставить країну на межу гуманітарної катастрофи та спричинить нову хвилю біженців. На тлі боїв загостряться суперечності Саудівської Аравії та ОАЕ щодо майбутнього Ємену. Емірати активно підтримують місцеві сепаратистські рухи Південного Ємену, які прагнуть організувати референдум про незалежність вже навесні 2018 року. Саудівська Аравія виступає проти розшматування території Ємену, яке, на їхню думку, призведе до розпаду Ємену на багато років уперед. Утім на тлі протистояння з Іраном на референдум саудівці погодяться і остаточно зацементують нинішню лінію зіткнення, яка фактично ділить Ємен на північний та південний.
Туреччина піде на другу військову інтервенцію на півночі Сирії у регіоні Афрін у провінції Алеппо. Це другий курдський анклав. Його турецька армія планує зачистити від курдів та створити тут другу буферну зону. Це загрожує подальшою дестабілізацією ситуації як у Сирії, так й у самій Туреччині. Такому разі переговори на міжнародних майданчиках будуть неможливими. Різко зросте ризик зіткнення між сирійською армією та турецькими військами. Вочевидь, Росія буде маневрувати між Анкарою та Дамаском, намагаючись втримати баланс інтересів, але в ситуації хаосу, що зростає, це буде важко зробити. Фактично Росія постане перед вибором: або глибше входити в цю ланку конфліктів на Близькому Сході, витрачаючи на підтримку своїх союзників дедалі більше обмежених ресурсів, або спробувати вийти з них, намагаючись уникнути долі СРСР, для якого війна в Афганістані стала фатальною в умовах фіскальної кризи.
У Лівії через ескалацію розбіжностей між Катаром і Саудівською Аравією провалюються переговори між східним урядом у Тобруку та двома урядами в Тріполі. Громадянська війна триває й надалі. Генерал-фельдмаршал Халіфа Хафтар продовжує отримувати підтримку Єгипту та РФ та відвойовувати території в ісламістів. Проблема терористів «Ісламської держави» у південних пустелях залишається невирішеною.
У Алжирі у разі смерті президента Абдель-Азіза Бутефліки починається внутрішня боротьба за владу між трьома кандидатами: братом президента Саїдом Бутефлікою, начальником штабу армії, генералом Ахмадом Гайдом Салахом і лідером опозиції Алі Бенфлісом. Існує ризик військового перевороту та концентрації влади в руках місцевого генералітету.
Через нову війну на Близькому Сході можливе зростання цін на нафту та замороження усіх газових проектів Ірану. В межах цієї логіки війна може допомогти вирішити проблеми фіскальної кризи, від якої потерпає Саудівська Аравія. Саме ця криза спонукала принца Мухаммеда бін Сальмана розпочати революцію зверху восени 2017 року. Війна може призвести до підвищення цін на нафту до більш комфортних для саудитів цін 80-100 й вище доларів за барель. Від такої ситуації можуть також виграти нафтові компанії США, Росії та інші експортери нафти. Основним залишається питання, що буде з Ормузькою протокою та Іраном. Адже, якщо внаслідок такої масштабної кризи її буде заблоковано, а Тегеран отримує нові санкції, буде ефект “нафтового шоку”, як це відбувалося під час першої війни в Затоці упродовж 1990-1991 років.
Утім така ситуація є дуже небезпечною майже для всіх держав Близького Сходу, оскільки можливе виникнення ланцюга фіскальних колапсів регіональних гравців, що стане причиною витрат на конфлікти з сусідами й високих витрат на соціальну політику (насамперед, для Ірану та Саудівської Аравії). Фактично в межах цього сценарію держави, що конкурують, опиняться в ситуації “ти помри першим, а я останнім”, що підвищить ризики втрати контролю над ситуацією й імовірності нової серії “арабської весни” в більш кризових умовах. Наприклад, всередині тієї ж Саудівської Аравії. Деякі опозиційно налаштовані політики і члени королівської родини можуть вдатися до усунення від влади спадкового принца Мухаммеда бін Сальмана через його агресивну та непродуману зовнішню політику. Це спричинить внутрішній конфлікт і послабить саудівську владу.
Із іншого боку, на відміну від Тегерану, Саудівська Аравія може отримати допомогу з боку США, оскільки Вашинигтон доволі непогано ставиться до реформаторських планів Мухаммеда бін Сальмана, намагаючись при цьому його ж руками послабити Іран. Таким чином, опосередковано ситуація нагадуватиме часи ірано-іракської війни 80-х років минулого сторіччя. Тільки Ірак у цьому разі з потужного гравця (яким він був за часів Саддама Хусейна в 80-ті) вже сам перетворився на поле битви, опинившись у компанії таких країн, як Сирія, Ліван, Ємен та інших країн регіону.
У межах сценарію ME3 в Палестині на тлі нової війни Ізраїль не йде на поступки ХАМАС і ФАТХ і не скасовує блокаду сектора Газа. Це явно призведе до радикалізації руху ХАМАС і відновлення збройних зіткнень між Газою та Ізраїлем, найімовірніше, у вигляді ракетних обстрілів території Ізраїлю та відповідних рейдів ЦАХАЛу.
Висновок: Такий конфронтаційний сценарій на Близькому Сході менш імовірний за сценарій ME1, оскільки він перетворює регіон на потужну “дугу хаосу”, яка буде впливати на відносини між глобальними гравцями. Перед США, Росією, ЄС, Китаєм, а також іншими великі гравцями постане необхідність вгамувати нові виклики (наприклад, нову хвилю мігрантів у ЄС або нестабільність цін на нафту, внаслідок чого розпочнеться підривання світової економіки або розповсюдження тероризму). Такий хаос, який, вочевидь, вийде за межі 2018 року, запустить процес переформатування регіону, що призведе до нового статус-кво на базі регіональних та глобальних домовленостей. У таких домовленостях буде зафіксовано колапс таких держав, як Ірак, Сирія, Ємен тощо, та поява нових утворень, наприклад, на базі курдських автономій або напівнезалежних регіонів Ємену тощо.
Найбільш імовірним є мікс сценаріїв МE1 та ME3, коли, наприклад, набувають чинності мирні домовленості щодо Сирії, але провалюється план врегулювання війни в Ємені. Це не останньою чергою пов’язано з тим, що в регіоні дуже сильні позиції мають клани, племена, які часто діють виходячи зі своїх інтересів, не зважаючи на grand strategy великих гравців.
На Україну ці сценарії мають прямий вплив, оскільки вони детермінують відносини Росії с Заходом. Наприклад, якщо за сценарію ескалації Кремль починає дедалі більше залучатися в конфлікти на Близькому Сході, і це підриває його ресурсну базу, що спонукає Захід до більш жорсткої протидії, зокрема й посилення санкцій щодо Росії чи передачі летальної зброї Україні. І, навпаки, great deal — велика угода між США та Росією відбиватиметься на динаміці вирішення конфлікту на Донбасі. Наприклад, восени 2017 року чітко простежується, що США різко зменшили допомогу антиурядовим силам у Сирії, а також курдам. Це підштовхує до думки про початок кристалізації у Вашингтоні та Москві певних домовленостей щодо стабілізації Близького Сходу. Через це у 2018 році збільшується імовірність домовленості між США та Росією та значного підмороження конфлікту на Донбасі.
Видео презентации доклада в Украинском институте будущего смотрите здесь, еще одна презентация в беседе Юрия Романенко и Алексея Арестовича здесь.
Хто хоче отримати друковану або електронну версію прогнозу «2018: виклики та можливості», то це можливо за умови благодійного внеску на діяльність Інституту від 200 грн. Для цього ви можете перерахувати пожертву на картку Інституту:
П.І.Б.
Код ЕДРПОУ-40506138
Р/р 26004053158235
ПАО КБ «Приватбанк» в м. Києві
МФО 321842
не платник ПДВ
На картку Інституту 5169 3305 0924 2936 з позначкою «безповоротна фінансова допомога»
Після перерахування внеску – напишіть листа на скриньку uifuture@gmail.com і вкажіть яким чином, ви б хотіли отримати примірник друкований, або електронний примірник.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook. Страница Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube