Патріарх Павле (в миру Гойко Стойчевич) народився  11 вересня 1914 р.  Прийняв постриг 7 квітня 1948 р. Хіротонісаний 29 травня 1957 р.

Із 2 грудня 1990 року Архієпископ Печський, Митрополит Бєлградсько-Карловацький, Патріарх Сербський.

Майже 19 років Сербську Церкву очолювала людина, про яку представники інших церков говорили як про унікальну, він був єдиним главою церкви сучасної історії, якого жоден із патріархів інших церков ніколи ні в чому не дорікнув.

У 2003 р. Павле разом з іншими  гостями приїхав до м. Сарова на торжества в Саровську обитель спеціальним потягом. Коли всіх основних гостей пишними кортежами розвезли по їх резиденціях, то виявилося, що забули про Патріарха Павле. І мене не дивує той факт, що приймаюча сторона забула саме цього предстоятеля. Патріарх був знайдений біля вокзалу. Він смиренно сидів на своїй валізі і любувався околицею. Із транспорту залишалася одна лише «Газель», призначена для помічників, що зустрічали гостей.  Святійший покірливо  сів у неї і супроводжуваний сербськими священнослужителями прибув до готелю.

Незважаючи на те, що він був предстоятелем Церкви, він ніколи не ототожнював свій високий сан із особистістю, носив звичайну одіж простого монаха. Будучи наділений вищою церковною владою, він жив дуже скромно, навіть аскетично, причому це було дуже природним, без будь-якої показухи. Святійший ходив Бєлградом пішки або їздив звичним транспортом, наприклад в тролейбусі, серед людської тісняви. Був геть безкорисливим і невибагливим, як древні отці-пустельники. Він не грав роль такої людини, він був таким.

«Когда была жива его сестра, он часто ходил к ней домой пешком. Он вообще любит ходить пешком, без охраны, без сопровождающих лиц. К нему может подойти любой человек и поговорить с ним. Каждый день в своей резиденции он принимает посетителей. Люди идут к нему со своими нуждами, наболевшими вопросами и для каждого у него находится ласковое слово утешения. Он встает очень рано и, когда все еще спят, служит Божественную литургию, молясь обо всем сербском народе. В его сердце вмещается вся Сербия. Он мал ростом, но он великан духа, у него хрупкие плечи, но на этих плечах он несет тяготы всей нации, у него тонкие пальцы, но этими пальцами, сложенными в троеперстие, он поражает легионы демонов, у него легкое нитяное облачение, но под этим облачением скрыта душа отважного воина. Народ говорит: «Это наш Ангел, который покрывает и защищает нас». (Н. Кокухин. Белый Ангел. Рассказ о паломничестве в Сербию и Черногорию)

Сніжана Милкович, внучата племінниця:

«Одного разу моя покійна мама лежала в лікарні, ми з Патріархом прийшли раніше і нас не пускали. Ми хотіли піти і сказати: «Чи знаєте ви, хто з нами прийшов?», але Патріарх зупинив нас: «Ні, ні. Як же ми будемо виконувати  щось більше, якщо й малого не можемо виконати?». І терпляче чекав дві години, пока нас пустили».

«Хорошие ботинки.

Госпожа Яня Тодорович рассказывала мне историю, случившуюся с ее сестрой. Та как-то попала на прием к патриарху по какому-то делу. Обсуждая дело, она случайно посмотрела на ноги патриарха и пришла в ужас при виде его обуви – это были старые, некогда порванные, а затем заштопанные ботинки. Женщина подумала: «какой позор для нас, сербов, что нашему патриарху приходится ходить в таком рванье, неужто никто не может подарить ему новую обувку?» Патриарх тут же с радостью сказал: «Видите, какие у меня хорошие ботинки? Я их нашел возле урны, когда шел в патриархию. Кто-то выбросил, а ведь это настоящая кожа. Я их немного подшил – и вот, они еще долго смогут послужить».(Юрий Максимов. Четыре истории о Сербском патриархе Павле).

«Заповедь о нестяжательстве

Однажды, подходя к зданию патриархии, святейший Павел заметил много стоявших у входа иномарок и поинтересовался, чьи это машины. Ему сказали, что это машины архиереев. На что патриарх с улыбкой сказал: «Если они, зная заповедь Спасителя о нестяжательстве, имеют такие машины, то какие же машины у них были бы, если бы этой заповеди не было?» (Юрий Максимов. Четыре истории о Сербском патриархе Павле).

Деякі патріархи повчають свою паству аскезі: «Если все общество встанет на путь безудержного потребления, то Земля наша этого не выдержит». Вони вважають, що вони – виключення, що їм особисто дано право жити, нестримно споживаючи, а іншим — «Земля не витримає». Вони поводять себе так, ніби не існує жодної заповіді.

Популярные статьи сейчас

В Пентагоне назвали количество уничтоженных ВСУ российских танков

В Украине повысились цены на соль: ожидается ли дефицит

АЗС снова обновили цены на бензин, дизтопливо и автогаз

Есть угроза затопления для Херсона, - Генштаб

Показать еще

Диякон  Небойша Тополіч:

«… Он сам облачается перед службой и сам разоблачается после службы, он сам исповедует прихожан и сам причащает их. Подрясник и рясу он носит с тех пор, как постригся в ангельский чин (а это произошло пятьдесят лет назад). И не меняет их. Он сам стирает, гладит и чинит их. Он сам себе готовит пищу. Однажды он рассказал мне, как из женских сапог сшил себе хорошие ботинки, у него есть все сапожные инструменты, он может отремонтировать любую обувь. Он часто служит в разных храмах, и если увидит, что у священника порвана ряса или фелонь, он говорит ему: «Принеси, я починю ее».

Йому дістався важкий хрест очолити Сербську Церкву в роки катастрофічного розпаду Югославії, в роки жорстокої міжнаціональної ворожнечі та битви «всіх проти всіх». Але патріарх Павле залишився вірним своїй духовній програмі, завжди закликаючи паству берегти себе від гріха вбивства, бути й залишатися людьми будь-якою ціною.

Деякі наші патріархи благословляють на вбивство, виправдовуючи це державними інтересами. Яке відношення до Бога мають ці держави і такі ієрархи?

Чудо життя Патріарха Павле в тому, що він виконував свою духовну програму  там і тоді, коли це бачилося немислимим. І не відчути, не побачити цього було неможливо.

Патріарх Сербської Православної Церкви  Павле помер на 96-му році життя 15 листопада 2009 р. Кажуть, зміст його заповіту був точним віддзеркаленням його аскетичного і праведного життя.

Володимир Калиновський, для «Хвилі»