Україна на зламі цивілізацій

З цікавістю прочитав дві статті українських авторів: Анатолія Якименка «Чи потрібен націоналізм для інтелектуального лідерства» та Сергія Дацюка «Нація і цивілізація».
Не можу утриматись від критичного аналізу їх думок, які абсолютно протилежні. Так само дуже цікавими є висновки авторів, які мене ще більше здивували. Ця дискусія навколо питань цивілізації та націоналізму в контексті України є на часі. Я переконаний, що фундаментальні проблеми українців і України не можна вирішити в площині дискурсу на рівні профанів. Треба все глибше занурюватись в філософію, але є небезпека там і залишитись назавжди. Тому перевірка фактами філософського гламуру є запорукою правильних висновків. Саме в рамках такого аналізу я дам своє бачення цивілізаційних амбіцій і проблем України.

Почну з думок Сергія Дацюка, які відповідають моєму баченню проблем України, на жаль їх небагато:
1) Україну знищує «спрямованість правлячого класу на прості рішення, на копіювання чужих реформ, на інтелектофобію, на примітивні мотивації — до збагачення, до влади, до марнославства»;
2) Справжній націоналіст — це цивілізаціоніст.Але навіть до цих, правильних висновків С.Дацюка у мене є зауваження. По-перше, мотивації до влади, збагачення і навіть марнославство є не таким вже примітивними. Достатньо сказати, що вся філософія Ніцше базується на волі до влади! Саме відсутність сильної волі до влади, до домінування і перемоги і було головною проблемою української нації.
А зараз декілька ідей стосовно справжнього націоналіста. На мою думку, освідчений, культурний, цивілізований націоналіст впритул наближається до космополітизму. Для мене ліберальний націоналіст і є космополітом. Мрію про міліони українців, яких будуть називати ліберальними чи цивілізованими націоналістами. Але головне, що мають зрозуміти філософи: війна з Росією показала, що першими добровільно ідуть воювати з ворогом не ліберали і філософи, а патріоти і радикальні націоналісти. Ба більше, і ворог посилає на війну не філософів з лібералами… Отже, успішні нації потребують як лібералів, так і радикалів, причому під час війни більш корисними є патріоти і радикали, а не космополіти.
З іншими ідеями Сергія Дацюка я не згоден. Наведу найбільш принципові розбіжності. До речі, моя книжка «Антиукраїнець, або воля до боротьби, поразки та зради» показує глибинні причини інтелектуальних поразок малоросів, до яких я би відніс сучасних критиків ідей націоналізму в Україні.
Отже, я не згоден з С.Дацюком, що:
1.Найбільшою проблемою на шляху до змін політичної і економічної системи України є знищення дискурсивного плюралізму і винен в цьому — націоналістичний дискурс — тоталітарний, інтелектофобний, агресивний.
Мої зауваження. Головною перешкодою для реальних змін в Україні є відсутність загально зрозумілого більшістю українців, а тому простого, конкретного, технологічного механізму усунення від влади олігархів і «смотрящих», а також Росії і популістів. Усунення їх від влади дасть шанс прийти до влади реформаторам, технократам, ідеалістам і націоналістам.
Дискурсивний плюралізм на справді не був знищений націоналістами, він просто ще не народився в Україні! Дійсно, йому заважають народитись як українські бюрократи разом з депутатами (вони просто не фінансують українську культуру і гуманітарні науки), так і Росія, яка майстерно через свої канали в Україні зводить дискусії на телеканалах та в інших засобах масової інформації до примітивного антиукраїнського критиканства чи кримінально-побутових розборок між депутатами чи убогими чиновниками. А ви кажете дискурс знищили націоналісти, вони навіть проросійський гламур чіпають вибірково. До речі, гламур завжди там де гроші, а грошей поки більше в Росії… тому гламур краще не чипати.
2.Глухим кутом називає С.Дацюк боротьбу інтелектуально-убогих українців (віддамо належне філософу — він не відділяє себе від «малих отих, рабов німих») з мовно-культурною експансією Росії та ще й мовно-культурними засобами!
Мої заперечення. Україна, як і будь яка нормальна країна, була успішною лише за умови сильної армії та розвинутих науки і культури. Як тільки українці припиняли утримувати власні збройні сили, та підтримувати своїх діячів науки та культури, — вони починали обслуговувати інші держави: армія — Росію, а діячі науки і культури — весь світ. Тоді Україна з держави ставала територією, а українська нація перетворювалась у натовп чи населення. Якщо, наприклад, взяти число Нобелівських лауреатів, які народились в Україні, то воно буде виглядати цілком пристойно. Але всі народженні в Україні лауреати отримали найвищу нагороду, будучи громадянами інших держав!

Культура є необхідним і ключовим елементом існування будь-якої нації. Вона не лише цементує суспільство, але і захищає його від ворожої пропаганди. Справа в тому, що в сучасних гібридних війнах інформаційні атаки на країну-жертву за руйнівною силою навіть перевищують ефект застосування летальної зброї.

Розвинута культура країни створює потужний захисний бар’єр від ворожих ідей і, навпаки, відкриває його для прогресивних культурних інновацій. Ба більше: сучасні інформаційні продукти, які є головними продуктами індустрії XX1ст., тим цінніші, чим більше культурного контенту вони включають. Українська держава зобов’язана проводити таку культурну політику, яка забезпечить українців якісними культурними товарами і послугами, а це не лише українські інтернет-видання, книжки, часописи, газети, кінофільми, телепрограми, пісні, концерти, вистави, але і послуги музеїв, культурний туризм тощо. Перед українською культурою стоїть надважке завдання: швидко витиснути з українського ринку ворожі російські культурні товари і послуги та замінити їх на українські. Якісні російські культурні товари не треба витісняти, наприклад книжки Володимира Сорокіна, Віктора Єрофєєва, Андрія Куркова.

Без потужної державної підтримки таке завдання виконати неможливо. Тому витрати держави на українську культуру мають бути збільшені принаймні до 0,5 % ВВП країни. Зараз вони складають трохи більше 0,1 %! — це приблизно бюджет одного хорошого голлівудського фільму. Українці мають швидко подолати культурну прірву між ними і громадянами ЄС. Щоб усвідомити цю прірву скажу лише, що пересічний українець купує книжки, ходить в кіно, на концерти та вистави в 10–20 разів менше, ніж громадянин ЄС.
Важливо усвідомити, що політика декультуризації українців була розпочата Росією одразу після захоплення України в 17 ст. шляхом інкорпорації Київської метрополії, українських закладів освіти, друкарської справи, духовних інститутів та видатних діячів української православної церковної еліти до російських церковних, освітніх та державних структур. Тодішні російські лідери розуміли, як стверджував Микола Бердяєв: «Якщо ми, росіяни, не остаточно варвари і скіфи, то лише тому, що через Візантію (Українську православну церкву, яку вони захопили — О. Савченко) отримали зв’язок з античною грецькою культурою».

Ця політика щодо українців була продовжена в СРСР. Досить сказати, що витрати на культуру в Росії на одного мешканця були в 3,5 рази вищими, ніж в Україні! Ще гіршою ситуація була з фінансуванням науки, особливо фундаментальної.
За 25 років незалежності розрив між витратами на культуру в Україні та Росії збільшився приблизно в 20 разів на користь Росії! І за такого стану речей С.Дацюк пропонує українцям припинити боротьбу «мовно-культурними заходами» з культурною експансією Росії. Українці мають усвідомити, що за роки незалежності застосування української мови в сфері культури зменшилося, а мови російського агресора — збільшилося. Тому держава має не лише значно більше фінансово підтримувати українські культурні товари і послуги, але і запровадити квотування української мови не лише на телебаченні і радіо, але і для друкованої та Інтернет продукції на рівні 75 % у всіх регіонах України. Я розумію, це не по-філософськи, але лише так можна перемагати у гібридній війні з Росією. Виключення допускається лише для продуктів та послуг культури англійською мовою, яка не лише допоможе швидко і демократично витіснити російську, але і сприятиме залученню українців до загальносвітового культурного процесу.

Я твердо переконаний і можу це довести, що російська мова ізолює Україну і українців від світу, замикає їх на відсталій і немодерній Росії, а тому гальмує економічний розвиток, культивує науково-технічну та культурну відсталість. Справа у тому, що звичайна людина за умови отримання адекватної середньої освіти може опанувати і активно використовувати дві мови. В усьому цивілізованому світі, — я маю на увазі Західну цивілізацію, — більшість освічених людей знають дві мови: державну, мову країни в якій вони народились чи проживають, та англійську мову.
Англійська мова в усьому світі є мовою міжнародного спілкування, мовою бізнесу, науки та культури. В Україні переважна більшість українців також знає дві мови — українську та російську — замість англійської! На третю мову у них не вистачає ні часу, ні хисту. Отже, українці відрізані від досягнень світової цивілізації та бізнесу, вони штучно налаштовані на російську мову, якою (під контролем Кремля) вони спілкуються з іншим світом. За такої українсько-російської системи двомовності українці назавжди приречені на бідність, науково-технологічну та культурну відсталість.
В Європі і світі було проведено дослідження щодо того, як питома вага населення, яке знає і використовує англійську мову, корелює з рівнем життя населення країни. Виявилося, що існує майже стовідсоткова залежність між багатством країни і процентом людей які знають і вживають англійську мову. В північних країнах Європи, де майже все населення знає англійську, — найвищий рівень життя. Там, де процент людей, які знають англійську, значно менше: Греція, Португалія, — люди відповідно живуть бідніше. В цю закономірність цілком вписується Україна де населення майже зовсім не знає і не вживає англійську.

Українці є найбіднішими в Європі, — і всі розмовляють російською. Нема в світі багатої країни, в якій все населення використовує російську мову.Якщо українці приймають цінності західної цивілізації, то україно-англійська двомовність має стати лінгвістичним стандартом в Україні, як це є в розвинутих країнах Європи. Знання російської мови так само як німецької, французької, угорської чи польської звичайно посилить потенціал тих українців, які здатні опанувати три і більше мов.

Українці мають зрозуміти, що українська мова демократично сама не може перемогти російську, а разом з англійською — зможе. Отже нове поколінняя українців має бути англомовним, старе, російськомовне, має сприяти цьому.

3. С.Дацюк вважає, що Україна, як фронтирна країна і цивілізація не може довго виживати як нація, тому що великі наднаціональні сили та сусідні цивілізації її зруйнують. Спасіння України філософ бачить у тому, що вона започаткує нову цивілізацію з єдиним людством, різноманітними мовами та іншою культурою!

Почну з останнього, з рекомендацій по спасінню України. Хотів би помилитись, але мені здається, що я розкодував трансцендентні поради філософа: єдине людство мені нагадує єдиний радянський народ чи може навіть слов’янське братство; різноманітні мови — дві державні мови — російська і українська, чи може навіть три, ще угорська; інша культура — означає, що вона не українська — це головне. Цікаві прозріння від філософа з глибоким розумом, палкою вірою та інтуїцією. Після втілення цих рекомендацій Путін може не витрачатись більше на всяких там примітивних (на справді дуже талановитих і цинічних) пропагандистів на кшталт Соловйова та Кисельова, хай відпочивають, і без них Україна трансформується у дідько знає що (думаю вона просто знову стане територією) на її шляху до Росії.

До речі, Москва не спить, російські філософи розробили для Путіна нову концепцію російської нації. Я переконаний, що вони там вже зарезервували місце для українців. Тому «єдине людство» в Україн і російська нація в Росії цілком можливо знову стануть братами, принаймні в головах філософів.

Якщо перейти до критики інших аргументів філософа, зразу зазначу, що Україна не є фронтирною країною і не є окремою цивілізацією. Україна була фронтирною країною лише за часів Київської Русі — лише в ті часи на її східних кордонах не існувало інших держав і навіть заселених територій. Не буду зупинятись на цій проблемі, вона чудово висвітлена в праці Святослава Швецова «Україна — клинок фронтира или щит пограничья»

Тут важливо зазначити, що Україна зараз є не фронтиром, а форпостом Західної цивілізації. За це, за теорією А. Тойнбі, Україна має отримати додаткову вітальну енергію західних країн у їх боротьбі з євроазійськими варварами. Історія повторюється. В 16-17 століттях форпостами Західної цивілізації були Литва і Польща, в 21 столітті стала Україна. На жаль корупція і популізм не дають Україні скористатись цим вигідним становищем. Але мушу констатувати також, що енергії, яка надходить від Заходу, явно недостатньо в умовах поки що гібридної війни між цивілізаціями.

Отже, прийшов час поговорити про цивілізації і війни.. Зразу зазначу, що більшість моїх думок вже були викладені в книжці «Антиукраїнець».

Чому починаються війни між державами (націями)? Відповідь залежить від статусу держав. Їх три: звичайні держави, імперії, ключові держави цивілізацій. Причини війн між звичайними державами досить добре описав Норман Енджелл, видатний англійський пацифіст, лауреат Нобелівської премії миру: «Нації змагаються не лише через спільні матеріальні інтереси, але й часто через зовсім не економічні причини: через марнославство, через змагання, через гордість, через бажання бути першими, займати чільне місце в світі, володіти міццю та престижем або ж просто через ненависть до народу, який не схожий на них; через надмірну образливість, через бажання, чого б це не коштувало, здолати суперника, через вроджену ворожість, яка існує між двома націями, через засліплення ненавистю; через переконання, що люди і нації завжди між собою воювали і будуть воювати, тому що така їх природа, як і всіх інших представників живого світу».

Імперії, без сумніву, можуть розпочати війну на підставі наведених вище причин, але головна причина для них — принципово інша: вони розпочинають війни для захисту порядку, демократії, прав людини… Більшість українців, і громадян звичайних держав подумають, що я жартую, але це не так. Нам всім треба зрозуміти логіку дій і мотивів імперій. Найкраще її описав німецький політолог Герфрід Мюнклер: «Імперії — це не просто великі держави, вони розвиваються за власними законами. Держави пов’язані порядком, який створюється ними спільно з іншими країнами, — і тому змінювати його вони самостійно не можуть. Імперії, навпаки, вважають себе творцями і гарантами порядку, який залежить виключно від них самих. Цей порядок створюється ними для захисту від хаосу, в якому вони бачать постійну загрозу, і цей порядок вони зобов’язані захищати». Саме тому Росія, і що головне, — росіяни, щиро вважають, що вони не лише мають право, але і зобов’язані розпочати війни в Молдові, Грузії, Україні і навіть в Сирії для захисту демократії та порядку в цих країнах. Без них там буде хаос, анархія… Є лише одна проблема: а чи є зараз Росія імперією? Якщо так, то вона має право на такі дії, якщо ні, то дії Росії інші країни будуть вважати неправильними. Ба більше: за такі дії Росію необхідно покарати. Те, що дозволено Юпітеру, не дозволено бику. Саме тому Барак Обама завжди підкреслював, що Росія є звичайною регіональною державою. Але Путін чомусь брутально ігнорував такі тонкі натяки Барака Обами.
Може, він, Путін, дійсно має підстави для такої зухвалої поведінки, яку, до речі, майже одностайно схвалюють росіяни? І це дійсно так. Росія не імперія, але вона ключова країна ще більш потужної світової структури: цивілізації. Справа в тому, що ключові країни цивілізацій можуть розпочинати війни на підставі причин як звичайних країн, так і імперій, але головна причина війн цивілізацій — це цінності. Саме за цінності змагаються та воюють цивілізації, — і Росія тут не виключення.

Самуель Гантінгтон — найбільш авторитетний дослідник сучасних цивілізацій — виділяє дев’ять цивілізацій: західну, латиноамериканську, африканську, ісламську, синську (китайську), індуїстську, православну, буддистську та японську. Я знайшов у підході Гантінгтона досить значну помилку. Православної цивілізації не існує, є Московсько-православна цивілізація.

Справа в тому, що цивілізація об’єднує людей і народи на підставі їх усвідомленої культурної ідентичності, складовими якої: мова, історія, релігія, звичаї, соціальні інститути, міфи, герої і навіть казки та тости.

Тому я, трохи виправляючи Гантінгтона та інших мислителів Заходу, хочу виділити окрему Московсько-православну цивілізацію із центром у Росії, яка відрізняється від західного християнства через свої візантійські корені, трьохсотрічне татарське ярмо, бюрократичний деспотизм і обмежений вплив на неї Відродження, Реформації, Просвітництва. Цікаво, що саме ці моменти відокремлюють і Україну від Росії.
Цивілізаційний вибір — дуже важливий фактор зовнішньої та внутрішньої політики великих країн, особливо Росії, США і Китаю, які є ключовими країнами відповідних цивілізацій. Як я вже відмічав: в сучасній історії спочатку війни велись між королями, потім між державами та імперіями. В XXI столітті війни починаються між цивілізаціями за їх цінності. По суті, президент Росії сам є рабом чи заручником Московсько-православної цивілізації (так само, як Трамп і Меркель — Західної) – і саме тому він має право та обов’язок захищати свою цивілізацію від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Я так не вважаю, — але моя думка, як і обурення не лише українців, але і всіх європейців, нічого не значать. Логіка дій лідерів ключових країн цивілізацій значно сильніша за думку звичайних народів інших цивілізацій. Саме в Україні Росія і Путін бачать загрозу Московсько-православній цивілізації. Тому — війна.

Довгий час Україна стояла однією ногою на ґрунті «Російського світу» (Московсько-православної цивілізації), а другою — на ґрунті Західного світу. Вибір України було зроблено в 1991 році. Україна стала частиною Західної цивілізації. Але кордони між цивілізаціями не завжди співпадають з кордонами між країнами. Там, де державний кордон не співпадає з етнічними, релігійними, мовними, культурними кордонами, — там виникають лінії розламу між цивілізаціями. Навколо цих ліній і виникають війни чи конфлікти. На відміну від Львова, Києва чи Одеси — Донбас і Крим зараз навряд чи можна віднести до Західної цивілізації. Навіть без втручання Росії (а таке важко навіть уявити) необхідно десятки років, мільярдні інвестиції і активна культурна політика вестернізації і українізації цих регіонів для їх м’якої інтеграції в культурний український простір, а отже до Західної цивілізації.Таким чином Україна опинилася в епіцентрі боротьби між Західною та Московсько-православною цивілізаціями.

З ідеями Анатолія Якименка я майже повністю погоджуюсь, але хотів би зупинитись на інтелектуальному лідерстві та ідеї цивілізаційного іншування. Україна в цілому дійсно була інша від країн Західної та Московсько-православної цивілізації. Ця іншість, я б назвав її трагічною унікальністю, почалася з часів Київської Русі.

У чому його суть цієї трагічної унікальності? Незважаючи на те, що християнство прийшло в Україну з Візантії (зі сходу), природа державного устрою Київської Русі була типово західною. Тобто Київська Русь базувалась на політико-правовій системі Заходу і духовно-релігійній системі Сходу! Отже, Київська Русь поєднала непоєднане.

Про західну природу політико-правової системи Київської Русі свідчить порівняльний аналіз «Руської Правди» і німецької (проарійської) правової системи. Так от аналіз показав майже повну тотожність цих правових систем. Причому це стосується як карного, так і цивільного права. До речі, така подібність правових систем є сильним аргументом на підтримку нормандської (варяжської) версії заснування Київської Русі як держави. Але не це головне.

Головне для українців зараз — це позбутися цього реліктового протиріччя. Це можливо зробити лише шляхом реформації (вестинізації) українського православ’я! Чи можна вважати Київську Русь початком не лише української держави, а і певної цивілізації? Скоріше ні. Нову, православну цивілізацію започаткувало пізніше Московське царство. Київську Русь варто трактувати лише як потужну європейську державу, від якої веде свою історію сучасна Україна. Головне для нашого аналізу те, що вона в свій час була регіональним лідером Східної Європи. Якщо Україна вже була регіональним лідером то може стати ще раз!

Для того, щоб ставити питання цивілізаційного лідерства зараз, тобто вести змагання за право перебувати у групі провідних країн у складі Західної цивілізації, спочатку треба остаточно увійти, інтегруватись у Західну цивілізацію, а це довгий шлях і його неможливо пройти без модернізації українського православ’я та збільшення числа освічених націоналістів. Інтелектуальне лідерство передбачає безпосередній доступ українців до сучасних світових досягнень культури, науки, технологій, що неможливо без знання англійської мови більшістю українців. Навіть у Франції у провідних школах і університетах все більше учнів навчаються англійською мовою, а якщо говорити про школи бізнесу Франції — то у всіх навчання іде англійською мовою!

Як тільки Україна інтегрується у Західну цивілізацію остаточно, варто почати думати спочатку про регіональне лідерство (ще раз нагадаю, Україна вже була регіональним лідером Європи), як це робить Литва (план Маршала, який Литва розробила для України — це і є прояви такого лідерства), а з часом ставити ще більш амбітні завдання, як це робить Польща.

Підписуйтесь на  канал «Хвилі» в Телеграм, сторінку «Хвилі» в Facebookорінку «Хвилі» в Fcebook