Останні події у світі, особливо навколо стосунків США та Ірану, вказують на напрям та основні тенденції світових цивілізаційних процесів.

Американців ввічливо попросили з Іраку, вони трохи закомизилися, але тут же отримали від іракського народу, якого з такими матеріальними витратами свого часу «визволяли» від диктатора.

Іракці, після 16 років «демократизації» та мільярдних вливань за рахунок американських платників податків, стали більше горнутися до Ірану, свого колишнього заклятого ворога, ніж до «визволителів».

«Визволителі» ж, в найкращих традиціях жанру, сильно приревнували й знічев’я влупили ракетами по іранських військових, які американців, власне, не чіпали, просто собі їхали по території дружньої до них країни в гості до дружніх до них іракців.

В процесі знищивши одного з найбільш харизматичних іранських військових лідерів.

Юридично мовлячи, це називається «теракт» та «казус беллі».

Однак, у своїх кращих традиціях, винним американці оголосили не того, хто стріляв, а того, в кого стріляли, чого іранці відразу не зрозуміли та вдарили зі свого боку ракетами по американських базах.

Трамп принагідно пригрозив розбомбити 52 цілі на території суверенної Іранської держави, якщо остання раптом стане занадто сильно протестувати проти такого трактування основ міжнародної політики.

Проте, будучи людиною прагматичною та не обтяженою зайвими моральними принципами, відразу ж ввів жорсткіші санкції та одночасно запропонував Ірану переговори «без попередніх умов», тобто – вчинив як справжній барига, що продає сорочку з убитого ним товариша.

Куди там колишнім українським президентам…

Результат «захисту американських інтересів» на Близькому Сході, на що були витрачені трильйони доларів, – цілковитий аут, наростаюча ворожнеча тамтешніх народів до всього американського та радикалізація ісламістських угруповань.

Багаторічна традиція санкційного тиску на Іран призвела лише до того, що іранці до них звикли та перестали сприймати як особливу трагедію.

США перетворилися з безперечного гегемона на одну зі сторін, що ніби й може, але виглядає, що не хоче, а можливо – вже й не може, хоча й дуже хоче.

Популярные статьи сейчас

Новшество от Кабмина: кого освободят от коммуналки и дадут прибавку к пенсии

Зеленский потребовал объяснений от КСУ из-за отмены закона о коррупции

Зеленский созвал срочное заседание СНБО

"Трепещи, Россия": Романенко прокомментировал приход Арестовича в ТКГ

Показать еще

У всякому випадку, Іран вперше за всю свою нову історію став спілкуватися з США на рівних.

Такі пертурбації стали можливими лише в силу об’єктивного розвитку подій, що вперше вималювався ще в часи американської агресії в Афганістані.

Тоді американці змушені були констатувати, що війна з ісламським «тероризмом» виграною бути не може в принципі.

Військова міць США базується на високих технологіях та досконалих виробничих потужностях. Все це коштує грошей, і дуже немалих. І чим більше розвивається військова машина – тим коштовнішою стає.

А сила ісламського «тероризму» – в гарматному м’ясі підростаючих поколінь. Основним фактором цієї сили є показники народжуваності.

До цього часу західні «цивілізовані» країни вважали своєю основною ідеологічною фішкою сприяння слаборозвинутим країнам в лібералізації та економічному розвитку. Гадалося, що свобода та заможність сприятимуть все більшій залежності населення від матеріальних благ, а отже – зменшенню рівня ідейності та зниженню народжуваності.

Але, як показує реальна ситуація, зростання матеріального рівня життя серед мусульман призводить лише до зростання народжуваності, а впровадження громадянських свобод – відкриває шлях до зростання мусульманської самосвідомості та все більш критичного ставлення до цінностей західної демократії.

І чим більше мусульманські країни розвиваються, чим впевненіше себе чують – тим більше в них потягу до самоутвердження в світовому масштабі.

Ряди ісламських «терористів» поповнюють фанатики, готові гинути за ідею. Як правило, для цього їм достатньо взяти в руки «калаша».

Американці воюють ракетами за мільйони доларів, випущеними з авіаносців за мільярди доларів, кожен день утримання яких коштує мільйони.

Статистика «війни з тероризмом» така, що кількість ісламських бійців зростає швидше, ніж американці встигають виробляти ракети.

Особливість сучасної американської цивілізації в тому, що в ній все невпинно дорожчає: зброя, їжа, діти…

Основним фактором цього є прискорене розмноження в США малопродуктивного елементу, нездатного ні забезпечувати себе своїми руками та розумом, ані відмовитися від претензій на «повноправне життя» та «справедливу частку» в національному багатстві.

Вже склалися цілі династії спадкових безробітних, а неодмінною умовою перемоги на президентських виборах є роздавання соціальних подачок. Головною фішкою наступних президентських виборів буде питання «компенсації» «нащадкам рабів», в розмірі від 20 тис. доларів на одну голову плюс різноманітні пільги на навчання, працю, бізнес тощо, плюс вагомі дотації в депресивні райони і т.д., і т.п.

Все це може фінансуватися лише з бюджету, а бюджет фінансується, як відомо, з податків.

Зростання бюджетних витрат неминуче призводить до зростання частки податків в ціні товарів та послуг, тобто – до постійної інфляції.

При цьому, як вже сказано, ці бюджетні витрати жодним чином не сприяють зростанню продуктивності чи зайнятості в народному господарстві, а якраз навпаки.

Населення США стрімко дрейфує в напрямку «браунізації», коли все менше розумних та працьовитих мусять забезпечувати все більше «неспосібних» до будь-якої діяльності, крім незаконної.

Таким чином, фундаментальна специфіка нашого часу полягає в тому, що кожен новонароджений в мусульманських країнах зміцнює їхню обороноздатніть та розширює їхні можливості. А кожен новонароджений в «цивілізованих» країнах – навпаки, знижує як їхні загальні потенції, так і оборонні можливості.

Ціна високотехнологічного продукту в такому середовищі зростає карколомно, що дотичних олігархів, в принципі, влаштовує: чим вища ціна на товари та послуги – тим вищим є ВНП, а отже – олігархічна рента. І загалом, мораль олігархів всюди фундаментально однакова: «косити траву», поки коситься, а що там далі буде – нікому не відомо.

У всякому випадку, з чемоданами доларів можна бути королем і в будь-якій іншій країні.

Очевидно, що фундаментальна помилка такої ідеології полягає у відповіді на запитання: «А кому потрібні будуть ці долари, якщо навернеться вся світова система капіталізму???»

А в тому, що вона навернеться, і, швидше за все – вже в дуже недалекому майбутньому, в провідних світових гравців сьогодні сумнівів практично немає.

Принаймні, якщо судити з того, про що спілкуються між собою світила тамтешньої науки.

В українському інформаційному просторі їхніх голосів практично не чути, тому що український інформаційний простір навіть на найвищому своєму теоретичному рівні годується перекладами 1960-х, з висот яких все виглядало трохи інакше.

Мова не йде, звичайно, про тотальну заміну ринкової демократії на якусь іншу соціально-економічну модель, тим більше – про «світову революцію».

Мова йде про те, що з виходом на певний рівень матеріального споживання, навантаження на екосистему Землі та організації світової економіки основні домінанти епохи матеріального нагромадження втрачають свою актуальність й поступаються мотивам звільнення людини, самореалізації, гармонізації людини й природи, тощо.

А таке переформатування вимагає радикальної зміни всіх міжнародних стосунків, усунення паразитичних структур, імперських рент та фінансових залежностей.

Відповідно, на світову арену поступово виходитимуть нові гравці, з якісно новим мисленням, що даватимуть змогу кожному розвиватися згідно його власних уподобань, чий провід не тільки не придушуватиме чужу унікальність, але навпаки – лише при ньому ця унікальність матиме змогу по-справжньому розквітнути.

Зрозуміло, що і в цих умовах збережеться група країн, які до останнього триматимуться за ринкову ідеологію, адже це буде саме їхнім способом самореалізації.

Але число цих країн та чисельність їхнього населення невпинно зменшуватимуться, їхня вага в світовій економіці та політиці – падатиме, а сфера їхніх «життєвих інтересів» – скорочуватиметься.

Особливо це стосується США, де вже в 2025 році прогнозується втрата білим населенням статусу більшості, а відтак – і відмирання того типу національного менталітету, який наразі асоціюється зі «щирим американцем». Справжній американець через років 20 виглядатиме й мислитиме приблизно так, як типовий бразилієць.

В тому випадку, якщо США збережуть свою територіальну цілісність, звичайно…

Сучасна Україна знаходиться на межі світів: західного, мусульманського та православного.

А це означає, що кожна хвиля світового колапсу, як цунамі, що набігає на берег, буде скидати на неї найбільше своєї руйнівної енергії.

Така доля всіх країн на межі цивілізацій.

В усякому випадку: Україна, з усіх сил намагаючись стати частиною сучасного «цивілізованого» світу, перебуває на крайньому його маргінесі.

І, в межах сучасної системи координат, навряд чи коли-небудь стане хоч трохи ближчою до його центру. Через те, що для успіху в цій системі координат потрібні, в першу чергу, агресивність та підприємливість – риси, в генотипі українців фундаментально відсутні.

Саме тим пояснюється непропорційно висока частка неукраїнців серед сучасної української еліти.

І це об’єктивна проблема, яку вирішити практично неможливо.

При збереженні існуючого стану речей з України будуть і надалі «вимиватися» найбільш розумні та працьовиті, залишатися переважно немічні та пенсіонери, внаслідок чого її суверенна територія невпинно скорочуватиметься.

Про цю проблему я вже писав (див. «Крах суверенітету і формування поселень майбутнього»).

І не тільки я: вже багато хто звертав увагу на те, що бездумне слідування актуальній парадигмі країн західного світу може привести Україну лише до цілковитого занепаду. Що, однак, мало вплинуло на ідеологічні віяння навіть не дуже широкого загалу, не кажучи вже про який-небудь вагомий політичний прошарок.

Зрозуміло, що всякі розумні ідеї не можуть бути широко визнані «народом», адже всі вони є спрямованими, в першу чергу, на сепарацію найбільш розумних та енергійних, найбільш здатних на якусь дію, творчість, рух, системні перетворення. Це завдання особливо актуалізується в перехідні моменти, коли необхідно відібрати лише найкращих.

Це якраз сенс всієї еволюції людини.

Всім іншим залишається або вимерти, або приєднатися до переможців, якщо ті ще їм дадуть таку можливість…

Світ невпинно розвивається, все живе в ньому рухається, змінюється, еволюціонує; найбільш досконалі форми житя витісняють все примітивне й зайве.

Людина не може існувати поза суспільством, і кожна людина потребує саме того і такого суспільства, яке дає їй можливість найкраще проявити свої таланти. Найдосконаліші індивіди, отже, знаходять себе в найдосконаліших суспільних стосунках.

В силу чого потенціал досконалої спільноти досконалих людей далеко перевищує сукупний потенціал їхніх особистих якостей, порівняно до представників спільноти примітивної.

Отже: творення найбільш досконалої з можливих спільнот – це основний шлях до цивілізаційного прориву, до розвитку і прогресу, як на особистому, так і на національному рівнях.

А головне – це основний шлях до самореалізації та щастя кожного…

Як вже сказано вище, типова модель сучасного західного «цивілізованого» суспільства ні не відповідає схильностям української натури, ні не дає їй можливостей реалізувати свої основні переваги, ані навіть не дозволяє їй розкритися й відчути себе господарем своєї землі.

І в багатьох сучасних українців на генетичному рівні немає достатньої кількості життєвих сил, щоб бути здатними дану ситуацію змінити.

Ті ж, хто відчуває себе творцями своєї долі, мали б рано чи пізно задуматися: а чи не варто було б спробувати створити щось за своїм образом та подобою?

Адже це – єдиний шлях до їхньої самореалізації на рівні спільноти.

Це – єдина можливість відчути себе вільною людиною в суспільстві братів по духу.

Єдиний спосіб стати на рівні з іншими народами.

Саме так: для того, щоб бути «як всі нормальні люди» – потрібно бути собою.

Тобто: самому творити своє життя, самому вирішувати свої проблеми та нести відповідальність за свої вчинки.

Цього дуже трудно добитися в суспільстві, модель якого нав’язана кимось ззовні, зате дуже легко реалізувати там, де все підігнано під тебе і сприяє твоїм творчим проявам, де кожен твій крок не глухне в порожнечі, а викликає всезагальний резонанс. І дії кожного сприяють твоїм діям, а не придушують твою волю…

В сучасній Україні все, що лише можливо, копіюється з життя європейських націй, а основним аргументом впровадження того чи іншого закону є те, що так є в якійсь там Швеції чи Великій Британії, а раз в Швеції багато живуть – то й ми будемо так жити, якщо впровадимо такий закон.

Упускаючи з виду навіть той очевидний факт, що «цивілізована» Європа вже давно втратила свою динаміку й тепер щоразу відкочується у світових рейтингах на нижчі та нижчі позиції, що її населення деградує та витісняється прибульцями не лише з іншою ментальністю, але й, дуже часто – з несприйняттям європейських цінностей, і ці прибульці формують там актуальну демографічну статистику.

Відповідно, як вже не раз наголошувалося, ця «цивілізована» Європа стрімко рухається якщо не до фундаментальних катаклізмів та занепаду, то в усякому випадку – до фундаментальних катаклізмів та грунтовного переформатування. І «єдино правильні» її теперішні підходи можуть в дуже близькому майбутньому змінитися на протилежні, як свого часу сталося в тому ж Ірані.

Європі, як натурі творчій та динамічній, взагалі є властиво метатися з боку в бік: від тоталітаризму до ліберальності, від монархій до демократій, від шовінізму до гендерпрінціпу, від вікторіанської моралі до толерантності.

Судячи з її сучасних рухів – виглядає, що вона взагалі втратила всякі моральні орієнтири та йде «по приборам», шукаючи ту ціннісну опору, ту скелю, на яку можна було б опертися.

То чи варто переймати її теперішні вибрики українцям, в яких наразі стоїть питання фізичного виживання?

Чи краще спробувати знайти свою оптимальну модель, яка, як може виявитися, стане дороговказом в майбутнє для рештків сучасних «цивілізованих»?

З наведених вище причин, впровадження такої моделі в межах сучасної української держави в цілому видається не просто маломожливим, але й практично нереальним.

Занадто багато в Україні слабомислячих істот, занадто залежних від соціальних подачок та різноманітного роду «грантів», занадто багато тих, хто молиться на ідолів Заходу і сприймає їхні викиди свідомості за настільки чисту монету, що вже давно втратив здатність не лише думати, але й просто осмислювати реальність.

Занадто сильні тут позиції тих, що отримали від іноземних урядів «корочки» та ярлики на істину, і занадто низькі в них помисли, щоб вони могли сподіватися на яке-небудь визнання в суспільстві, де кожен мусить хоча б усвідомлювати, де він знаходиться.

І це – генетична проблема.

Тому будь-яка спроба перевести сучасну Україну на рейки якогось прогресу неминуче викличе несприйняття «подавляючої» своєю масою більшості, а відтак – все може вилитися лише в фатальне для мислячих недобитків протистояння.

Але ж існує інший шлях, і цей шлях наразі дуже широко розкривається: чому б не заснувати в Україні з тих, хто ще до чогось здатен, хоча б одну громаду, яка б своєю філософією життя, своїм «новим та праведним» законом не була б здатною створити для творчих особистостей оптимальні умови життя та праці, соціальних комунікацій та функціональної взаємодії?

Ніде, в жодній іншій країні світу немає сьогодні більш сприятливих для цього умов. Слабкість українського суверенітету на своїх же територіях в цьому випадку перетворюється з великої проблеми на велику перевагу.

Будувати свою спільноту з нуля неймовірно трудно, але цікаво й перспективно.

Чи краще марно намагатися переіначити пасивний український люд, радикалізуючись у своїх прагненнях до тієї межі, коли цей пасивний люд починає ненавидіти всіх «розумників» і тупо побивати камінням тих, хто виступає за які-небудь зміни?

Невже 200 тис. років історії людини і 29 років історії незалежної України ще не дали можливість зрозуміти, що жоден охлос не може змінитися інакше, ніж вимерти і дати місце комусь більш достойному???

І в тій же Європі не бракує відчайдушної молоді, готової кинути все та поїхати на «дикі землі» будувати суспільство майбутнього. З цієї точки зору «новий та праведний» закон діяв би на них, як запах нектару на бджіл, і створив би зародок нової цивілізації світового масштабу.

Адже сьогодні найбільш важливим є не громадянство чи походження, а власний генетичний потенціал, те, що людина може принести в нову спільноту.

Що є найбільшим багатством народів?

Їхній генетичний потенціал.

Що є в найбільш передових націй і чого вкрай бракує в сучасній Україні?

Енергійних та розумних творців майбутнього.

То що ми повинні навчитися імпортувати?

В кінцевому рахунку: саме цей осередок нової цивілізації може виявитися тією скелею, на якій зможе врятуватися українство в часи наступних потрясінь…

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram