Секретна зброя України

 

Останнім часом українські та російські ресурси «майорять» інформацією щодо початку повномасштабної війни з Росією та разом з тим сповнені всіляких таємничих натяків на наявність у нас так званої «таємничої» зброї проти кремлівського агресора, яка дасть нам супер шанс у протистоянні із могутнім (силу ворога не варто применшувати, адже відповідно до демографічних ресурсів на кожного українського захисника Росія може виставити як мінімум 2-3 чоловіків ) та віроломним сусідом.

Навіть Президент П. Порошенко відвідавши напередодні Дня Незалежності українських військових привіз їм «гарну звістку про секретну зброю, яка дозволить знищити потенційного ворога України за 10 хвилин». Одночасно наш Президент передав війську чергову партію зброї (ну як завжди до свята…) та подякував вітчизняним виробникам зброї за розробку сучасних протитанкових ракетних комплексів, мінометів різних калібрів, високоточних артилерійських снарядів, — та доповів про вдало проведені в березні поточного року випробування вітчизняного високоточного снаряду «Вільха».

Порадував таки протягом останніх днів і наш віроломний «брат» своїми «народними» ініціативами. Зокрема, на популярній платформі громадянської іниціативи change.org з’явилася петиція щодо призначення нашого біглого В. Януковича губернатором. Наші загадкові «брати» стверджують, що «нельзя, чтобы опытный управленец сидел без дела, чтобы пропадали зря его умения и навыки, так необходимые сейчас Волгоградской области», — як сказано в петиції. Автори документу впевнені, «что с таким губернатором регион начнет процветать«. Мимоволі пригадалося, що, враховуючи бурхливу біографію останнього, він обіймав багато різних посад протягом свого «кар’єрного злету», включаючи й аналогічну у нас — голови Донецької обласної державної адміністрації і привів область до такого не баченого «процвітання», наслідки якого ми будемо «розгрібати» ще дуже довго… Але братам видніше, тепер можна бути спокійними за бюджетну політику Волгоградської губернії, в наших клептоманах ми впевнені таки стовідсотково. Але, прапор вам. «брати», в руки, та нове Межигір»я на мапу, як кажуть. Можемо порадити також прилаштувати й інших «достойників», там багато наших людей у вас заховалося…

А, зважаючи на те, що з корупцією ми покінчимо ще нескоро, пропоную взагалі налагодити постійні поставки наших кадрів по сусідньої держави. Попередньо звісно, створивши їм імідж поборників «руського міра» та » невинних жертв хунти». Схопити, ніби-то випадкового, клептомана — чиновника, посадити його в кутузку, потім провести шикарну піар–кампанію із залученням вітчизняних та світових ЗМІ. Далі — обмін, втеча, спецоперація по викраденню і доставці останнього до «братської» держави, можна з мішком на голові і деяким стартовим капіталом для успішної кар»єри на політичній чи господарчій ниві … І ось потенційний кандидат уже йде «протореним» шляхом по владній вертикалі сусідньої держави. Наші такі, вони ж талановиті у всьому, а у крадійстві – просто профі вищого ґатунку. Демографічно ми звісно зазнаємо значних втрат, проте, думаю, в країні залишаться лише якісні та перевірені кадри. Впіймали, скажімо, заступника голови Миколаївської ОДА Романчука із його, забитими грошима, дорогоцінностями та золотими злитками, підземними тунелями – активи конфіскувати на потреби АТО, а останнього, замість того щоб утримувати державним коштом, переслати до сусідів з легендою, що гроші копив на створення Південно-малороської народної республіки…

Тобто, потрібно вчиняти з росіянами так, як вони з нами протягом останнього року. Адже перемогти віроломного сусіда можна лише його власною зброєю. Крім того, утримувати наших державницьких клептоманів у буцегарнях за державні гроші дорого. На утримання одного засудженого в Україні у 2016 році в середньому витрачають майже 127 гривень на добу, для прикладу, на одного невідкладного хворого за першу добу перебування в 1-ї міської лікарні м. Черкаси в середньому йде близько 65 гривень… І оскільки відміна смертної кари є обов’язковою умовою для перебування нашої держави в Раді Європи, а тайно «удушати» корупціонерів в СІЗО та місцях відбування покарань не гуманно — євродемократи нас точно не зрозуміють, то чом би й не один із шляхів виходу з кризи? Заодно й Батьківщині хоч якусь користь принесуть…

 

Проте, навряд чи наведений мною вище, без сумніву оригінальний, план щодо застосування нашої секретної «клептоманської» зброї у нелегкій боротьбі з підлим сусідом колись буде втілено у життя… Керівництву країни у нас не притаманне гарно розвинуте почуття гумору, тому маємо те, що маємо.

Проте, яка ж вона таки є наша головна та секретна зброя України? Що ми можемо протиставити у нашій запеклій боротьбі, як на воєнному фронті так і в економічних протистояннях?

А це люди, наші звичайні українці, талановиті, працьовиті, а понад усе – молоді, креативні, з не заангажованим мисленням та не «зашореними» мізками. Ну ті, які зараз ломляться в двері усіх світових посольств в надії отримати добро на трудову еміграцію та виїхати звідси. Можливо, назавжди… Наша влада чомусь сором’язливо мовчить про це, вражаючі цифри еміграції, які знову просто «зашкалюють» у 2015 -16 р.р., непросто знайти у загальному доступі. Проте вони вражають. З початком війни до традиційних економічних причин втечі за кордон додалися ще й політичні. Війна в Донбасі і анексія Криму спровокували стрімке зростання потоку біженців в країни, яка до 2014 року взагалі не знала подібної проблеми. За даними Мінсоцполітики станом на 29 серпня 2016 року, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій, взято на облік 1 705 363 переселенці або 1 381 914 сімей з Донбасу і Криму. Якщо у 2011-2013 роках Україна не входила навіть до першої тридцятки прохачів притулку в країнах Європи, вже в 2014 році з об’єктивних причин опинилася в лідерах, посівши 13 те місце по кількості прохачів притулку в ЄС, а у другому кварталі 2015 року вже перебралася на 9 те місце. Українці традиційно найчастіше просять притулку в Польщі, Німеччині, Італії, Франції, Іспанії, Чехії.

Знайомі лікарі з провінційного містечка проторюють шлях до Словаччини. Він – лікар ортопед – травматолог, вона – гінеколог. Чоловік працює вдома фактично на чотири ставки, оплачують – півтори. В районній лікарні склалася безвихідна ситуація – колега звільнився і виїхав до Словаччини рік назад, отримує там 1300 євро, кожне чергування оплачується додатково, ніхто нікого не дурить. Заміну йому знайти в провінційній лікарні на копійчану зарплатню нелегко. Друзі всерйоз задумалися над перспективою виїзду назавжди, з’їздили в гості, все сподобалося, правда, потрібно підтверджувати українські дипломи… Але, з їх слів, здається, це навіть не дуже складно, мова йде про необхідну кількість певних академічних годин та практичне підтвердження кваліфікації. Можливо прийдеться тимчасово попрацювати на менш кваліфікованих медичних посадах, але людей це не лякає. Вони молоді, віком до 30 років, люблять свою професію, з душею відносяться до своїх пацієнтів, проте, у них росте мала дитина, вони не хочуть «сидіти на шиї» в батьків, жити в їх будинку та працювати за копійки. Вони «затяті» патріоти, разом з тим патріотизм теж має межі. Коли ти молодий і амбіційний та не можеш реалізувати себе у власній країні, хочеш кращого життя для власних дітей…

От і виїжджають з країни айтішники, фізики, хіміки, лікарі, підприємці. Всі ті, хто може зреалізувати себе за кордоном. Виїжджають мізки і цей процес на сьогодні, на мій погляд, становить вже загрозу національній безпеці України.

Не будемо згадувати «сиву» давнину та І. Сікорського, іменем якого нарешті названо Національний технічний університет «Київська політехніка», та будинок в якому геніальний авіатор та винахідник народився і, який у нас зараз «благополучно» руйнується у Києві під носом у всієї нашої влади… І який таки доведуть до знищення на радість своїм же «кишеньковим» забудовникам…

Стів Возняк (повне ім’я Стівен Гері Возняк), вважається одним із батьків революції персональних комп’ютерів, один з компаньйонів Стіва Джобса, має українське етнічне походження. Його батько — виходець із Буковини, звідки переїхав до США після Другої світової війни. І навіть, незважаючи на те, що сам Возняк на запитання про їх походження Стів, не вдаючись до подробиць, відповідає: “Моя мати приїхала з Німеччини, а батько — з Польщі” (зазначені землі на той час входили до Польщі), якщо припуститися до фантастичних думок, що його винаходи 1970-х р.р. відбулися б в Україні…

Найбільшу дебетову електронну платіжну систему PayPal (с англ.— «приятель, що допомогає разрахуватися») створила група студентів, серед яких був виходець з України, киянин Макс Левчин. На сьогодні, на жаль, відомий американський веб-разробник та програміст.

«Батько” світового “поп-арт” Андрій Варгола став легендою за життя, зробивши з реклами справжнє мистецтво. Народився геній в сім’ї лемків, але вже в США. Але це так би мовити академічні, відомі широкому загалу приклади.

Учні І. Мечникова одесити — Олександр Безредка (1870-1940) – доктор медицини та відомий мікробіолог, що з’ясував роль нервової системи в розвитку анафілактичного шоку, вперше ввів до медицини зазначений термін взагалі, розробив метод запобігання цьому шокові при сироватковому лікуванні, — зробив кар’єру у Парижі. До кінця життя був заступником директора Пастерівського інституту в Парижі;

— українець епідеміолог Микола Гамалія (1859-1949), академік і почесний член кількох академій, дослідник та автор більше 300 наукових робіт, значна частина яких, присвячена проблематиці сказу і холери. Походив з давнього козацького роду Гамалії. Також прославився працюючи у Л.Пастера в Парижі, але за часів царської імперії та СРСР прославляв медицину у Санки – Петербурзі та Москві. Метрополія завжди забирала в колоніях найкращі кадри…

І таких прикладів сотні, тисячі за нашу історію. Хто може сказати, які, не розкривші свій талант на Батьківщині, генії зараз «ломляться в двері» європейських, американських. інших посольств та консульств в надії зреалізувати себе? А хто залишиться у нас?? Пенсіонери? Люди, які не здатні продукувати ідеї та чекають лише соціальних виплат від держави???

Україна, її влада вкрай безвідповідально відноситься до підростаючого покоління та молоді. Забуваючи, що люди — це споконвіку найбільше багатство цієї землі…

Я вже не кажу про втрати людського потенціалу у військових протистояннях. І знов серед них — молоді, талановиті комп»ютерні генії, оперні співаки, самовіддані лікарі, успішні бізнесмени та інші мислячі українці… Українці, що можуть витягнути цю країну з прірви розпачу та невдач… Напевно, це неминуче та закономірне явище. Але дуже боляче усвідомлювати, що від нас йдуть назавжди найкращі…

Адже, навіть втрачені, анексовані території можна повернути, відновити з часом. Відновлення людського потенціалу це справа не десяти і, навіть, не ста років. Інколи це просто непоправні втрати.

У нас зовсім відсутня державна політика по відношенню до дітей та молоді. Вони нікому не потрібні.

Для прикладу, недавно до нас у Київ завітали учасники так званого ПОП –параду. Серед дорослих фото-відео репортажі засвідчили присутність досить великої кількості неповнолітніх дітей від підлітків до зовсім немовлят у візочках. Українські риси в обличчях, розумні допитливі очі… Тяжкий багатокілометровий перехід у 30-градусну спеку. Яка така нагальна потреба була використовувати дітей у релігійних акціях? Де держава, де школа, де органи опіки та численні державні установи у справах сім’ї?? Я розумію, що на те була «свята воля» батьків дітей, але, що мені подобалося (було й таке) при Совку це чітка державницька політика по відношенню до підростаючого покоління. Хай сувора й надмірна, але за подібні речі батьки б тоді отримали гарний «нагоняй» і на роботі і за місцем проживання… А в нас ще й кожного дня вбивства, зґвалтування, напівголодне існування дітей в неблагополучних родинах роблять страшної телекартинку на наших телеекранах…

Держава повинна захищати інтереси неповнолітніх інколи навіть від їх власних батьків, особливо, якщо останні п’яниці, наркомани ведуть неприпустимий анти соціальний спосіб життя. У нас взагалі не зрозуміло, чим займаються численні відповідні державні служби по роботі з сім’єю, дітьми? Ну, окрім отриманні заробітних плат, підготовки звітів та рапортів про свою грандіозну роботу.

Україна знаходиться на краю прірви. Відповідно до прогнозів аналітиків ми не в змозі вже майже надігнати провідні європейські країни та США за рівнем технологічного прогресу та досягти їх рівня розвитку. Їх рівня життя для населення. Крім того, ми втягнуті у затяжну гібридну війну, яка щоденно висмоктує наші ресурси, як матеріальні так і людські. Для нашого ривка нам необхідна загальнонаціональна одержимість українців та просто диво…А на диво перш за все здатні молоді. Подібну одержимість, чітку постановку цілей та шляхів їх досягнення мали поляки, мали прибалтійські народи. Останні взагалі готові були терпіти будь-які негаразди, сидіти без газу, «їсти траву» у буквальному сенсі цих слів, аби відкараскатися від Росії… Була спільна мета і була єдність народу щодо необхідності досягнення справжнього суверенітету. У нас такого, на жаль, нема. У нас верхівка продовжує красти і виводити кошти у офшори, ховати їх в тунелях у вигляді золотих злитків, купляти авто за шалені гроші державним коштом, не думаючи навіть, що у випадку нашої спільної катастрофи, розлючений народ просто вже буде запихувати ті злитки у горлянки… Народ. Дивлячись на таке, теж не дуже переймається моральністю, але… ми всі пливемо у одному човені. Дуже не хочеться, щоб наш човен виявився на старті дірявим Титаніком. Але все у наших руках. Захід нам не допоможе…