Проблемні ситуації людського розвитку

Дискусія щодо подальшого розвитку людства в Україні не затихає. На відміну від Європи, де така дискусія практично не відбувається. Європа дискутує щодо минулого значно більше, ніж щодо теперішнього, а майбутнім вона цікавиться лише в якості розваг чи дозвілля. Ані в Росії, ані в Китаї теж немає якихось дискусій щодо розвитку людства на майбутнє, там цим займаються окремі ентузіасти. Обмежена дискусія про майбутнє є лише в США.

Головна проблема людського розвитку на найближче майбутнє

Володимир Стус опублікував на Хвилі цікаву статтю «Традиция непрерывных пилотируемых космических полётов будет прервана на десятилетия».

Ця стаття цікава тим, що там, як завжди у цього автора, витриманий чіткий науковий підхід. З послідовними науковцями завжди цікаво сперечатися, бо їх онтологія зрозуміла і передбачувана.

Володимир Стус пише: «Як відомо, класична наука не вивчає унікальні явища. Всі розмови про технологічну сингулярність та інші екстремуми постіндустріалізму, строго кажучи, не є науковими. Тому, публікуючи будь-який науковий прогноз, слід вивести прогнозований процес з числа унікальних. Цивілізаційний аналіз на основі Моделі розвитку технологічної цивілізації це дозволяє, оскільки практично всі процеси цивілізаційного розвитку розглядаються не як унікальні, а як звичайнісінькі і багаторазово повторювані…»

Ситуація набагато складніша. Перша складність – проблема «чорних лебедів» Талеба. Тобто він вводить в науку метафору про унікальні події, які можуть бути науково осмислені лише постфактум.

Друга складність – проблема позиції «нереальних драконів». Ця проблема полягає в тому, що позиція «нереальних драконів» розглядає позицію «чорних лебедів» як інтелектуально-гуманітарну безпорадність. Тобто з позиції «нереальних драконів» непрогнозованість «чорних лебедів» полягає значним чином у тому, що гуманітарні дослідження набагато менш розвинені, ніж дослідження природничо-інженерні. Відтак соціальна енергія людства головним чином спрямована на природничі наукові відкриття та інженерні винаходи, а не на гуманітарні наукові відкриття та соціальні винаходи.

Третя складність полягає у тому, що наука не є всеосяжним підприємством людства, якою вона була раніше. Унікальні речі, явища та процеси здатен генерувати конструктивізм, але постмодерністська здебільшого наука опирається онтології та транзитології конструктивізму як особливій соціальній практиці.

Хоча в історичному плані початкові підходи конструктивізму були сформулювані саме всередині постмодернізму, далі глобалізований постмодернізм став радикально опиратись розвитку конструктивізму, перетворивши його значним чином на спекулятивний реалізм і таким чином маргіналізувавши.

Головна теза – конструктивізм на відміну від науки не просто здатен працювати з унікальним, це і є його головний пафос. Конструктивізм не просто відмовляється від позиції сподівання на «чорних лебедів» в процесах цивілізаційного розвитку, він зорієнтований на «нереальних драконів» для активного творення нової цивілізації: 1) робота з інакшим не тільки в плані виявлення та пошуку, а в плані створення його; 2) на місце постмодерністської множини істин в одній реальності (в одні смисловій граматиці), він працює з різними реальностями (з різними смисловими граматиками); 3) головну активність він спрямовує не на руйнування наявного світового порядку, а на творення нових альтернативних світових порядків.

Чотири моделі людського розвитку

Як виглядає цивілізаційна смута сповільнення, про яку пише Володимир Стус?

Сьогодні можна виокремити чотири моделі цивілізаційного сповільнення розвитку. Це все-таки розвиток, але сповільнений, зі значними втратами та відкатами у минуле.

Модель «архаїзації» – Росія та ісламський світ. В цій моделі гуманітарні знання руйнуються, науково-інженерні знання намагаються зберегти лише на рівні підтримки військових технологій чи соціальних технологій тероризму. Опір іншим цивілізаціям завдяки агресії є високим на початку занепаду, але падає по мірі руйнування інтелектуального потенціалу.

Модель прокрастинації – Європа. В цій моделі гуманітарні, науково-інженерні знання та військові технології однаково повільно занепадають. Інтелектуальний потенціал консервується і намагається вижити в умовах мінімалізму. Цивілізація піддається зовнішній експансії більш агресивних цивілізацій (Росія та Ісламський Світ), принаймні на першому етапі.

Модель термінаризму – США, Китай. В цій моделі гуманітарні знання значно обмежуються, а розвиток науки в напрямку конструктивізму стримується. Науково-інженерні знання та військові технології повільно розвиваються. Інтелектуальний потенціал стимулюється лише в науково-інженерних знаннях та військових технологіях. Відсутність гуманітарної рефлексії не дозволяє відновити чи здобути світове домінування.

Модель конструктивної гуманітарної революції цивілізаційного рівня – «Великий нереальний дракон». В цій моделі за рахунок потужних внутрішніх конфліктів можлива соціо-гуманітарна революція цивілізаційного рівня. Це може відбутися винятково завдяки новим соціо-гуманітарним практикам, породженим в новому гуманітарному дискурсі.

На цю позицію сьогодні можуть претендувати Китай, США та Україна. Причому в Китаї та в Україні ситуація дуже непевна – замість революційної моделі ці країни можуть звалитися одразу ж в модель архаїзації, бо наявна ментальність не дозволяє їм прокрастинувати навіть в короткостроковій перспективі.

Ціна за останню революційну позицію – внутрішній революційного змісту конфлікт і громадянська війна. Тому спостерігайте за революціями та війнами, щоб знати, де можлива гуманітарна революція цивілізаційного рівня.

Звідки сьогодні беруться інновації?

Сповільнення цивілізаційного розвитку в світі відбується завдяки зусиллям двох цивілізацій – Росії та Ісламського світу. Вони це роблять, бо виявилися аутсайдерами науково-технологічного розвитку Західної цивілізації та мають достатньо ресурсів, щоб її сповільнити.

Головні інструменти світового цивілізаційного сповільнення з боку Росії та Ісламського світу – так звані гібридно-терористичні війни за межами своїх цивілізацій, світова пропаганда, просторова експансія в різних формах, в тому числі у вигляді еміграції.

На X-му Форумі «Європа-Україна», який нещодавно відбувся в Жешуві (Ряшеві), на панелі «Проти пропаганди. Як запобігти створенню хибної реальностя в засобах масової інформації та Інтернет» італійський журналіст Маттео Каццулані постійно задавав запитання «Чому люди вірять брехливій пропаганді?» Правда в нього не було якоїсь чіткої відповіді. Але питання він сформулював дуже правильно.

Моя критична відповідь учасниками дискусії не сподобалася.

Чому з’явилася російська пропаганда та стали популярними ідеї Трампа?

Тому що в Росії, Європі і США був запит на новий дискурс.

Чому з’явився запит на новий дискурс в Росії, США та Європі?

Тому що там домінував до того бла-бла-дискурс, який не давав відповідей на проблемні запитання.

Чи є російський дискурс і дискурс Трампа новим?

Так.

Чи є він є інноваційним?

Ні, він є радикально архаїчним.

Чому радикально архаїчний дискурс російської пропаганди і ізоляціоністський дискурс пропаганди Трампа користується достатньо великою підтримкою в США, в Європі і в Росії?

Тому що там є запит на радикальні зміни. Тобто люди сприймають цю пропаганду, тому що бачать в ній радикалізм і терпимо ставляться до архаїчності.

Архаїчна радикалізація Росії та ізоляціоністська політика США, які до цього домінували у світі, забезпечує лише руйнування існуючої системи, але вони не забезпечують перспективних змін, не забезпечують позитивних кроків по творенню нової світової системи.

Тобто зв’язка «політика+телебачення» давно перестала працювати на розвиток світового суспільства. Ця зв’язка працює лише на збереження існуючого порядку – існуючої влади та існуючого багатства.

Де взяти інноваційний дискурс?

Можливо, в соціальних мережах. Він там дійсно є. Але його існування там дуже непевне.

Які проблеми з соціальними мережами?

Їх не транслює телебачення, яке транслює бла-бла-дискурс. Тобто цей дискурс є маргінальним.

Окрім того, соціальні мережі містять замкнені кола комфортного спілкування, де тролів та контрдискурсантів викидають з комунікації (перетворюючи її на спілкування). Тобто соціальні мережі погано працюють з контрдискурсом.

Більше того, соціальні мережі не навчилися поки що організовувати практичну діяльність своїх учасників. Флеш-моб в соціальних мережах можна організувати, а складну соціальну чи політичну дію поки що там організувати неможна.

Тобто соціальні мережі, які здатні генерувати інноваційний дискурс, не здатні поширювати його масово (як це робить телебачення), не вміють вести контрдискурсивну комунікацію (як це робить телебачення) та не здатні організувати свою соціальну практику (як це робить традиційна політика).

Тобто з одного боку – соціальні мережі з інноваційним дискурсом без вагомої практики контрдискурсу та ефективної організації соціальної діяльності. З іншого боку – бла-бла-дискурс політики і винятково архаїчна контрдискурсія масового телебачення.

Отже поки що соціальні мережі лише моделюють інноваційний дискурс. Як інноваційний дискурс перетворити на масову контрдискурсійну комунікацію і як організувати інноваційну практику – невідомо.

Тут відповіді, типу – та все просто – не годяться. Бо це точно не просто. Це складно, в декілька кроків, зі складним соціальним механізмом взаємодії, з революцією на телебаченні, з революцією в політиці.

Джерело: блог Сергія Дацюка на УП