Про що говорять моральні авторитети

5 квітня 2012 року відбувся ні багато, ні мало – Національний круглий стіл «Місія інтелігенції та вільних людей України». Мені, для прикладу, дуже навіть цікаво, а що почули учасники круглого столу. І чи почули один одного самі моральні авторитети та духовні лідери. Напевно кращої нагоди аби з’ясувати про що вони говорять і хто що чує годі й чекати. Проте кожен має починати із себе.

Для початку декілька слів щодо самої ініціативи. Назва «Вільна людина у вільній країні» уже говорить багато за що. Не треба бути аж надто великим аналітиком аби побачити ключові слова ініціативи: свобода, вільна людина, духовність, цінності, мораль. І не треба бути аж надто проникливим інтелектуалом аби зрозуміти, що між цими ключовими словами існує взаємозв’язок.

Тепер до того, кого і що почув я. Серед одинадцяти апостолів, як їх називають, для мене було чути двох: кардинала Любомира Гузара та Євгена Сверстюка.  Чому саме ці дві людини? Повідомлення Любомира Гузара є інтегральним. Доповідь Євгена Сверстюка є щирою, показовою і унікальною. Унікальність її полягає у тому що вона одночасно дає відповідь на багато запитань і одночасно не відповідає ні на що.

Любомир Гузар у своїй промові зробив дуже просте і коротке повідомлення: «Вивести суспільство із кризи має інтелігенція. Інтелігенція – це люди котрі окрім свого фахового професійного знання мають також глибоке зрозуміння що таке людина, звідки вона походить, куди вона прямує, яке її призначення».

Далі кардинал Гузар зазначає, що інтелігент має розуміти звідки береться людська  гідність, які людина має права, а також розуміти які завдання вона мусить виконати за життя. «Людина може бути людиною тільки тоді, коли вона є у спільноті. Так сотворив її господь Бог. Люди мусять один одного шанувати, мусять один одному послужити та віддати те що належиться їм. Таким чином, інтелігенцію інтелігенцією робить глибинне розуміння людини і людей разом» — зазначає представник греко-католицької церкви.

Якщо дозволити собі продовжити думку кардинала Гузара, то можна сказати, що чоловік (жінка) може бути інтелектуалом, мати одну або, як зараз модно, декілька вищих освіт, писати вірші, ходити до театру, виконувати складні креслення, вільно користуватися тисячами неологізмів, але не мати глибинного розуміння, хто така людина і що таке суспільство.  Якщо навіть припустити, що Любомир Гузар дав невірне визначення інтелігента, а само поняття є штучним, то все одно без глибинного розуміння хто така людина особа не зможе послужити нації. І з цим не можливо не погодитись. Мабуть це і є саме той момент, коли люди багато знатимуть, але нічого не розумітимуть.

У мене є певне побоювання, що промова блаженнішого Гузара не буде почута. А дуже хотілося аби її почули, якщо не суспільство, то решта апостолів, і кожен із них виклав своє, нехай навіть і не абсолютно глибинне, розуміння людської сутності. Можливо хтось із учасників круглого столу також зможе висловитись із цього питання – все ж таки цих людей запросили як інтелігентів. Але я дуже сумніваюсь, що хтось це спробує зробити.

Такі сумніви не є безпідставними. Публічне висловлювання з цього питання є незвичним для нашого суспільства і небезпечним для конкретної особи. По-перше, людина інтуїтивно відчуває, що розмірковуючи про людську природу вона розкриває свою сутність, позаяк не можна не пізнавши себе зрозуміти людину і людей. Приховування своє сутності можливо у двох випадках: відсутність сутності як такої (незрілість), або усвідомлення своєї недоброї сутності. По-друге, пізнати себе можна у рефлексії. І тут важливо розуміти, що рефлексує саме душа. Розум дається людині аби описати, що робиться у його душі. Якщо душі немає, а є тільки розум, то ми отримаємо чергову технологію чи методологію.  По-третє, глибинне розуміння людини не можливо без пошуку сенсу життя.

Не знаю що є первинним, а що вторинним, але точно можна сказати, що про сенс життя мало хто думає про що свідчить практична відсутність української фундаментальної філософії. Винятком хіба є Григорій Сковорода – людина, котра виклала своє глибинне розуміння людини. Він, до речі, не був доктором філософських наук, яких у нас багато, – він був філософом, яких у нас мало.

На останок хочеться зазначити ще одну важливу річ. Розуміння людини має бути власне, українське. Його не можна запозичити у народу Ізраїлю чи у китайців. Не маючи свого глибинного розуміння людини ми змушені будемо користуватись чужим розумінням людини, що власне і відбувається. На Західній Україні є таке прислів’я: «Не слухатимеш своє мами – слухатимеш собачу». Перефразовуючи його можна сказати так: «Не будемо слухати своє душі – будемо слухати чужу».

Промова пана Євгена Сверстюка, як на мене, була аж надто суперечливою і не дуже конкретною. Можливо саме тому наших авторитетів так погано чути? Повертаючись до ключових слів ініціативи, хочеться зазначити, що нікому із присутність не вдалося пояснити у чому цінність свободи, про яку свободу йдеться і як вона пов’язана із духовністю. Та й, власне, цього ніхто не збирався робити.

Хоча не будемо поспішати із висновками. Почекаємо наступних круглих столів.