Історія – це опис досвіду життя людства. Більшість подій, що відбуваються на сьогодні, вже мали прецеденти, або явну схожість на них. Сьогоднішні українські реалії не виключення. Автор спробує віддалено порівняти Україну з СРСР, а Росію з третім Рейхом в часи страшної війни. А саме: ставлення радянського суспільства до протиборчих сторін, інтерпретуючи їх на сьогоднішній російсько-український конфлікт. Також, автор виключить з цієї картинки третю сторону в обличчі українського національного-визвольного руху, адже річ піде саме про Схід, де УПА хоч і мала вплив, але не такий потужний, аби вливати на тутешні процеси.

Радянська держава до війни проти Рейху була розхлябаною та шапкозакидницькою по своїй суті. Тотальне істерія, нищення інтелектуального класу, не цінування кваліфікованих трудових ресурсів, робило її суцільною профанацію. Це відбивалося і на всі інститути держави. Досить загадати страшенну корупцію та некомпетентність в армії. В часи радянсько-фінської війни кралися навіть ржаві відра. Безладдя на залізниці було страшне. Наслідки повідні… До цього слід додати постійні соціальні експерименти, голодомор та терор. Люди дійсно втомилися жити в СРСР.

І от, в процесі окупації території Союзу, місцеве населення зустрічало Вермахт в прямому сенсі з хлібом та сіллю. Воно прекрасно пам’ятало часи Скоропадського і гарне ставлення німців до себе. Дійсно, вірило у краще життя під Рейхом. До того ж, вищезгадані особливості життя в СРСР надзвичайно посилювали таке переконання. І справді, перший період під німцями хоч і не був солодкий, але не йшов в ніяке порівняння зі звірствами сталінської машини. Але війна брала своє. Розгортався партизанський рух, всі негативні сторони нацистів проявлялися все з більшою мірою та і потреба в продовольстві змінила тактику до місцевого населення. В цей час з Радянським Союзом теж відбувалися кардинальні зміни. Людину, котра своїм життям захищала цю державу, вже не можна було звинувачувати у шпіонажі. Кров та подвиг змінило все. Армія стала грати роль вищу, ніж тоталітарний апарат НКВС. Ставлення до церкви та масових репресій теж були змінені. Після і до війни СРСР був іншою державою, в якій моховик знищення значно послабився, хоче і не був повністю зупинений.

Так, з процесом трансформацій в СРСР, місцеве населення на окупованих частинах значно втомилося від нацистського панування. В його очах тоталітарна нацистська та тоталітарна радянська машина мала майже однакову сутність. Питання вже не стояло в підтримці когось з них, а в бажанні завершення війни. До того ж, значні зміни комуністичної держави схиляло народ на її користь. Переживши окупацію та постійну зарубу партизанів і німецьких зондеркомандос, мир став найбільшим бажанням. І вже радянських солдат населення зустрічало щиро, з радістю та з квітами.

Отже, війна змінила і СРСР, і змусило населення задуматися над цінністю мирного часу.

Звісно, Україна не була тоталітарним чудовиськом і порівнювати її з довоєнним Союзом в цьому плані не варто. Але в плані державного апарату можна. Війна дійсно змушує замислитися, особливо на сьогодні Донбас.

На тепер в Донбасі відбуваються процеси дуже схожі на ті, що мали місце на радянській окупованій території в часи Другої світової. Люди, навіть ті, хто ходив на референдум, явно втомилися від подій. В Слов’янську постійні вибухи, кулі над головами та перенасичення брехливої агітації (Правий Сектор, вас вб’ють кровожерливі націоналісти, хунта і тд.) нарешті почали витверезвляти населення. Багато людей часто перетинають кордони міста та зіштовхуються з українськими військовими, котрі досить ввічливі до місцевих і не проявляють агресії. Всі міфи руйнуються на практиці. В місті часто можна почути думку, що до захоплення сепаратистів, ніяких проблем з українськими націоналістами не було. В місті, до речі, було розвинена місцева парторганізація партії «Свобода». І розповіді про звіряче обличчя свободівців ніяк з ними не порівнювалися, особливо на фоні дій сепаратистів.

Ситуацію поглиблює тотальна експропріація майна громадян. Захоплюються будівлі, забирається інше нерухоме майно. Все це робиться під вивіскою захисту населення. Але постає питання: від кого? Самопроголошений мер Пономарьов вимушений підвищувати голос в спілкуванні з обуреним населенням. Історія з жінками з Краматорська, котрі відкрито обурювалися діями сепаратистів, має і багаточисленне не записане на відео підтвердження. До прикладу, позавчора на базарі в Слов’янську жителі обступили двох бойовиків та просили покинути місто.

Можна констатувати, що населення регіону проходить схожу школу окупації, що пройшли громадяни СРСР. І найголовніше, що і висновки робляться ті самі. Звісно, процес ще не завершився, але його плинність набагато швидша, ніж в згаданому історичному прецеденті.