Перемога Зеленського — це третій Майдан

Присвячується моїм друзям-майданівцям, апокаліптично нажаханим ходом виборів

Як вчить історичний досвід, великі події прямо не копіюються, ось і Третій Майдан не схожий на карнавально-безкровний Перший та кривавий Другій. Так, Майдани не організовуються – вони визрівають у головах людей і проявляються раптово для влади, яка як завжди «міцна як ніколи», «покращила/ує» життя день за днем і т.і…

Якщо метою Першого майдану було привести до влади конкретну особистість, а Другого – змістити з посади, то зараз комбіноване бажання – замістити старих системних політиків повністю новим поколінням. Найкращим інструментом для цього виявився професійний актор – медійна особистість, не замазана у корупційно-олігархічних схемах дерибану країни.

Узагальнено, виборців Зеленського можна поділити на три частини, яким властиво:

– Ірраціональне не сприйняття Порошенко та його проукраїнської риторики (а з другого боку – ірраціональна ностальгія за радянщиною, тяжіння до т.н. «руського міру» — ментальна близькість до мешканців ОРДЛО). При цьому їм вистачило «інноваційності» не голосувати за класичних/системних представників сировинного вугле-металургійного олігархату південного сходу країни.

— Розуміння того факту, що бути на 30% кращим за попередньго президента-вигнанця (як провидческі охарактеризував Порошенко один журналіст ще навесні 2014 р.)  вкрай замало  для розвитку країни. Це найбільша третина, умовно.

— Бачення можливості зміни не просто владних «еліт», а самої парадигми соціально-економічного розвитку, встановлення нових (нормальних, європейських, загальнолюдських) морально-політичних правил та аксіом громадянського співіснування. Вони бачать в Зеленському інструмент Третього Майдану – спосіб здійснення антиолігархічної революції (з чим не впоралися перші два).

Щодо першої частини виборців Зеленського, якої так побоюються вимушені прихильники Порошенко (у нього десь третина прихильників, яким він подобається як президент и десь дві третини ситуативних виборців, які голосують таким чином проти Зеленського). Тут потрібно дезавуювати кілька міфо-фейків передвиборчої кампанії поки що діючого гаранта, які стращають українців (а ті й раді страхатися – такий собі електоральний замкнутий контур самозбудження). Якби ми обирали чарівника, який після інаугурації миттю міг би змінити свідомість цілої української спільноти, тоді передвиборча вага цих міфів зросла би багатократно. Але президент – всього лише держчиновник – державний менеджер, який мусить підкорятися діючим нормам та законам, хоча і має право законодавчої ініціативи (яке в свою чергу урівноважується таким самим правом ВР та КМ). До того ж будь-який політик/чиновник рано чи пізно (для нього самого) мусить зважати на суспільні настрої – а на сьогодні абсолютна більшість населення України не бажає для себе ані «радянщини», ані «ордловщини» (не знаю жодного випадку переселення людини з України в ОРДЛО).

Отже, щодо можливого відкату від євроінтеграції (переорієнтації на РФ), здачі/послаблення позицій на східному фронті і т.і. після обрання Зеленського? По-перше – а 144+ реформи на що? А українське військо, розбудову якої ставить собі в заслугу Порошенко — це топова європейська армія солдат та офіцерів, мотивованих боронити від російської агресії рідну землю, чи просто сукупність озброєних людей «куди пошлють» вбивати, грабувати, окуповувати (як це культивується на РФ)?  Яких можна змусити «брататися» з ворогом одним указом, навіть президентським? Доречи, устави силових органів прямо забороняють виконувати злочинні укази (як от – стріляти в беззбройних демонстрантів; різноманітно «брататися» з окупантом і т.і.). Ті ж самі питання до МЗС, МВС та ін. міністерств. Вони таки реформовані чи ні? На шостому році порошенківських «рішучих реформ» вони б мали бути риторичними, але – так, існує вірогідність відкату назад. А це свідчить про імовірність фіктивності чи не всіх 144+ реформ що прямо спонукає замінити фіктивного реформатора на президентській посаді.

По-друге – а ви/ми, україноцентричі патріоти на що? Чи вже втомилися, та чекаєте що хтось за вас/нас (президент, наприклад) стане/продовжить змінювати ірраціональний світогляд частини співвітчизників? Попри порошенківську пропаганду, серед виборців Зеленського якраз присутні україноцентричні пасіонарії, які бачать в його президентстві шанс на дійсно проривні реформи – це третя, аріфметично найменша категорія виборців Зеленського, але найбільш креативно-інноваційна навіть серед виборців всіх кандидатів, та яка готова взяти на себе відповідальність за того, за кого голосувала — маю на увазі Четвертий Майдан, вірогідність якого ніхто не може виключити/скасувати (наприклад, я Януковича свого часу обирав, я й приймав участь у Другому Майдані, усвідомлюючи відповідальність).

По-третє – врешті решт, які є докази/передумови того, що сам Зеленський піде наперекір загальноєвропейському та загальносвітовому консенсусу щодо ролі та місця РФ у агресії/окупації, дестабілізації в Україні та в інших країнах світу? З якого переляку він буде докладати якихось зусиль, щоб поставити Україну в один ряд з найодіознішими режимами – прихильниками РФ?

Чого то це він буде відвертатися від найрозвиненіших, найлюдяніших, найдемократичніших та врешті решт найгрошовитіших країн, як от США, Франція, Германія та ін…(з Китаєм включно)? Які, доречи, є четвертим фактором/гарантом незмінності зовнішньополітичного курсу країни/президента та навіть світоглядного горизонту подій українців.

Всі ці фактори відіграють свою стримуючу/запобіжну роль у побоюваннях щодо преференцій окремому олігарху шляхом повернення Приватбанку — а реформований НБУ нащо? (на мій погляд, одна з кількох вдалих реформ – очищення країни від майже сотні злодійських банків-пилососів), а МВФ? – невже буде мовчки спостерігати за зливом своїх грошей? Думаю, що й схеми пограбування країни через Укрнафту чи знов монополізація авіасполучення також не можливі.

Щодо поглядів/висловів Зеленського та його колег в мене, як україноцентричного громадянина поки що є лише кілька зауважень: А) У порівнянні України з повією вони дійсно дали слабину та пропустили одне ключове слово – «керівництво». Б) Щодо «стати на коліна перед Путіним заради миру в Україні»? – наміри добрі, але принципова помилка/непорозуміння. Можна стати на коліна, або навіть цілувати/омивати ноги, як це робили історичні та сучасні діячі (див. новини із Судану), але заради Перемоги, — тобто повного уходу з України включно з Кримом окупаційно-терористичних військ РФ/ОРДЛО, проведення міжнародного слідства, покарання/видачі за запитом міжнародного суду військових злочинців (наприклад, які розміщували важку зброю в жилих кварталах) та виплату репарації/контрибуції за зруйновану власність та сім’ям загиблих українців (так, звичайно – з Путіним та взагалі росіянами це марно). В) Щодо жартів над українцями? – так це нормально-політкоректно – жартувати над представниками саме своєї а не іншої нації/спільноти – євреї над євреями, українці над українцями, американці над американцями і т.і… Г) А от за «термос» та «синьйор-голодомор» волів би почути вибачення – тим більше, що вести себе «по-чоловічому» окрім іншого, це визнавати свої помилки/обмовки.

Як вірно помітили, за фактом голосування у першому турі Зеленський вже об’єднав країну — отже, тепер він має щоденно/щогодинно підтверджувати людські надії. Але бути достойним президентом це не тільки бути слугою народу – сумлінним, порядним, справедливим. А у Зеленського з усіх претендентів з першої десятки найменший негативний бекграунд корупційно-родинно-бізнесових тягарів/зв’язків. Ще президент має бути лідером – драйвером реформ (а не гарантом корупційно-застійного статус-кво) а також вихователем.

Маю надію, що Зеленський зуміє переорієнтувати, перевиховати першу третину своїх виборців – навернути їх на україноцентричу орієнтацію.

Взагалі, це якесь психоемоційне чи навіть моральне збочення – жити в Україні, тут народитися, чи народити дітей, чи мати хоча б частково предків з цієї землі, та й хоча б друзів чи знайомих українців і дивитися в інший бік!? Заради чого? Як так? Коли майже вся історія російсько-українських відносин це історія покріпачення, пограбування, викачування ресурсів, та просто фізичного винищення українців з боку московитів-росіян з не тривалими  періодами відлиг — послаблення людожерського режиму.

Тепер кілька рядків щодо Порошенка. На превеликий жаль він не зміг стати провідником економічних реформ в країні – справжнім лідером нації. Пішов по шляху найменшого спротиву олігархічній моделі політичного (партії –маріонетки олігархів, провідники їх інтересів), судового (хто більше захабарить, той й правий), економічного (монополізм в деяких сферах посилився) устрою.

Деякім реформам він опирався до останнього (антикор суд, наприклад), деякі виявилися цілком фіктивними – НАЗК і т.і., деякі провів під тиском зовнішніх донорів – друзів країни чи рештків громадянського суспільства.

Його роль в небагатьох вдалих реформах (десь 15-25% від необхідних) значно перебільшена його піарниками та складає не більше третини внеску – Армія, Мова (тут головний драйвер громадянське суспільство на пасіонарній хвилі Другого Майдану), Віра (основна заслуга та щира подяка Вселенському патріарху Варфоломію та патріарху Філарету). Ще безвіз, який полегшив працевлаштування десь півмільйону заробітчан  — умови надання виконані під тиском інституцій ЄС. Очищення банківського сектору – в основному під тиском МВФ та ін. донорів. Демонополізація авіпростору – завдяки ЄС та іншим світовим суб’єктам – це була якась жахлива каендеерівська дикість-закритість від світу, вороття до якої немає, як би хто не волів.

От стільки голосів він і набрав – третину від необхідних для перемоги (приблизно та узагальнено). Навіть більша частина з цих 16% отримана за інерцією та завдяки побоюванням щодо катастрофічного майбутнього України без керівництва такого досвідченого (нажаль і в схемах) політика, як Порошенко. Спробував показати, що побоювання здебільшого безпідставні. Чи переконливо, вирішувати кожному читачеві-виборцю.

Навіть якби Порошенко був лідером та основним суб’єктом цих реформ, все одно «армії, мови, віри» (а також безвізу та лоукостів) замало для більшості громадян. Ця ударна агітаційна тріада, на яку він зробив ставку присутня у ВСІХ найбідніших країнах – від Латинської Америки до Південно-Східної Азії. Присутня вона і в країнах Північної Африки та Близького Сходу по яким прокотилася хвиля революцій. Чого їм бракувало, окрім «армії, мови, віри»?

Замало подібної тріади виявилося й українцям сто років тому, які віддали перевагу не «рідним» консерваторам у вишиванках – Петлюрі, Грушевському і т.і., які пропонувати народу залишити все як було при царі, але у вишиванках і на українській мові (умовно кажучі), а зайдам-реформаторам, які запустили соціальні ліфти загальної освіти, працевлаштування на держпосади не за сословним принципом, а по здібностям, деолігархізації (шляхом націоналізації) промисловості та гарантованого працевлаштування, роздачи землі дрібним фермерам… Звичайно, більшовики згодом обманули, згорнули НЕП у 1928, а невдовзі жорстоко покарали українців Голодомором 1932-33 рр.

Але ж зараз на більшості території країни (окрім Криму та ОРДЛО) немає прибулих зайд – тобто, нема кому обманювати українців. Чому Порошенко не розпочав економічні реформи – не впевнений що згодом не обмане народ, чи для реформ таки необхідні прибулі зайди в яких є воля щодо змін?

І північно-африканці в «арабську весну» 2011  і українці, як сто років тому, так і зараз (друга і найбільша частина виборців Зеленського) більш за все воліють справедливості – соціально-політичної та спорідненою з цим поняттям економічної – рівних стартових можливостей для всіх, деклановізації, деолігархізації суспільно-економічних стосунків.

З жалем мушу констатувати, що подібної програми не було в жодного з кандидатів. Для декого з них є час до парламентських виборів, щоб осознати абсолютну необхідність деолігархічних, демонополістичних та навіть інноваційних економічних реформ. А також загальної, якщо завгодно ноосферної реформи суспільної парадигми досягнення (визначення) соціального успіху. Для пана Зеленського зворотній відлік зменшення суспільної довіри включиться вже 22-го квітня. Причому зараз для Зеленського відлік до чергового Майдану буде навіть швидше, ніж для президента-вигнанця – нічого особистого, просто вимога часу. Зупинити який зможуть лише реальні економічні та суспільно-політичні реформи президента Зеленського.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook