Рєнат Ахмєтов, у останньому своєму зверненні до жителів Донбасу, використав такий термін, як Донецький народ. Олігарх сподівався зіграти на відокремленому відчутті людей цього регіону та мотивувати їх залишитися в Україні граючи економічною вигодою Таке визначення до регіону, де проживає більше ніж 50% українців, з одного боку є дуже дивним, а з іншого має на своє існування усі підстави.

Людина, народ і культура

Здорова людина має обов’язково усвідомлювати до якого народу належить. Народ має традицію і культуру. Їх наявність надає дитині усвідомлення, що таке чорне і біле, добро та зло, своє та чуже. Починаючи з казок та колискових, дитина всмоктує мінімально потрібний морально-етичний набір. Через це надзвичайно важливо, коли людина знає своє походження. Звідки її пращури та до кого вона належить. Відсутність їх позбавляє фундаменту, а отже дозволяє маніпулювати нею з більшою можливістю.

Коли видираєш дитину з народу, відбувається щось схоже на те, коли дитину вилучають з людської спільноти. По суті, перше створює велику кількість політичних дітей-мауглі, котрі хоч і не позбавлені соціалізації, але через відсутність корнів мають надзвичайно низький рівень критичного мислення.

Саме таке суспільство політичних дітей-мауглі і створювалося в СРСР. Народ і її вища ступінь нація були замінені робочо-селянською солідарністю. Професійно-соціальне походження ставилося вище всього. В радянському суспільстві, особливо на Донбасі, було модно називати себе людиною без народу. Це вважалося щось вищим, що позбавляє «упередженого погляду». Такий експеримент був надзвичайно фатальною помилкою, котру розхльобувати українцям.

Донбас площадка антинації Союзу

Але СРСР пішов далі. Він не просто поставив завдання, особливо після Сталіна, стерти корені людини. Він у суспільстві, що позбавлене коренів, спробував створити національний конструкт. Щось на вподоби конструктивної нації США. І справді, на окремому клаптику території була відтворена радянська антинація з суспільством, що економічно і інформаційно пов’язано між собою.

Справа в тому, що для конструкту потрібна територія, на якій проживає невеличка кількість автохтонного народу. На цю територію прибуває велика кількість людей , часто з різних країн, і під дією людського інтелекту створюється суспільність людей, котрі і пов’язані і економічно, і політично і інформаційно.

Цією площадкою і був Донбас. Для цього, тут були усі передумови. Великий промисловий регіон з послабленими українськими автохтонами Голодомором, виявився найкращим для створення антинації.

У всьому СРСР Донбас виявився і географічно привабливим, адже знаходився недалеко від Москви, і економічно привабливим, адже був промисловим центром, і мав невелику історію свого заселення. Воно почалося лише з середини з 17 сторіччя. І місцева українська традиційність не мала таких потужних позицій, аби втриматися під ударами соціалістичних експериментів. Через це, комуністам вдалося зробити так, аби регіон не знав іншої історії, ніж радянської. 90% вулиць та пам’ятників пов’язані саме з періодом СРСР. Кількість пам’ятників присвячених радянським діячам на Донбасі на 1 кв. км. було більше, ніж у сьому СРСР.

Оскільки українська культура на Донбасі була надто слабка, аби справитися з радянської пропагандою, то не змогла впливати на приїжджаючий різнонародний елемент та, відповідно, українізувати його. Натомість, йшла спроба створення радянської нації, котра стала справжньою антинацією. Адже антилюдська і антинародна ідеологія не може створити націю, а лише антинацію. Тому, якщо порівнювати з національним конструктом США, радянський був віддаленою та гіпертрофованою його формою.

До речі, існування на сьогодні Донбаської антинації, як об’єднаного інформаційного поля, що об’єднює велику кількість людей на цій території, доводить одна цікава особливість. Майже кожен житель Донбасу скаже вам, що особисто, або його друг чув, що Тимошенко пропонувала обнести Донбас колючою проволокою та залити бетоном. Або зі свіжого. Кожний бачив, або чув, від дуже близького знайомого, про жінку, що заробила на Майдані в Києві 8 тис. грн.. і злягла в наркодиспансер. Людині, котра сформована нормально і має критичне мислення, такі масові процеси інетелктуального самогубства можуть показатися вже за межею глузду, але для донбаської нації це нормально. І головна спільне інформаційне поле на лице.

Україна та її боротьба з радянським національним конструктом.

Популярные статьи сейчас

Украинцам показали пятерку партий с наибольшей поддержкой на местных выборах

Спутниковое телевидение в Украине вскоре станет платным

ПФУ назвал категорию украинцев с пенсиями более 50 тысяч грн

Мошенники на OLX выдумали новую схему обмана украинцев

Показать еще

Визначена радянська антинація є справжньою проблемою для України, адже не дає їй об’єднатися та встати на шлях розвитку. У Донбаської нації завжди своя думка і її обов’язково потрібно почути. Але вихід є, і його приклад лежить в історії приборкання іншого, не автохтонного населення. А саме конфедератів в громадянській війні США. Для цього, нам потрібно багато попрацювати, а також, ввести у своє національне будування елемент конструктивізму. Щодо актуалізації потрібності демонтажу радянської антинації та розповсюдження української на Донбасі, то варто розуміти дві концептуальні речі: 1. Від територій не відмовляються. Їх втрачають з великими втратами. Це стається через інстинкт самозбереження притаманній державному механізму. Саме він не дав Грузії відмовитися від Абхазії чи Азербайджану від Карабаху. Що змушувало проводити досить виснажливі кроваві війни. Ми не виключення, і простого гудбай Донбас не вийде. Тому, як боротьба вимушена, то її можна вести не приречено, а успішно 2. Якщо Україна зможе інтегрувати Донбас, то для неї відкриваються потужні можливості інтегрування Чорноземних Південно-Західних територій Росії. Багато кажуть про Кубань. Так от, українська Кубань після успішного демонтажу радянського концепту на Донбасі буде не казкою патріотів-ідеалістів, а стане реальною можливістю. Отже, для демонтажу Донбаської антинації пропоную такі дії:

1.Встановлення порядку

Звісно, Донбас то не Конфедерати, хоч і для Новоросії вибрали дуже схожий прапор. Адже Конфедерати були суб’єктами, а рушійна сила на Донбасі має імпортоване джерело з Росії. Остання не в пусте поле відправляє диверсантів, а на благодатний грунт радянського концепту. Ситуація зайшла досить далеко, аби все вирішити мирним шляхом. Щоб встановити мир, договір вже неможливий. Основна причина у тому, що колишні регіонали мають довіру не більшу на Донбасі, ніж на Західній Україні. Тобто, з тих, з ким можна домовлятися, вже не практично не існує. Тому і потрібний стан, схожий на військовий.

Якщо хтось вважає, що у цьому випадку почнеться масова партизанська війна, то дуже помиляється. Адже після перекриття кордону та розташування у населених пунктах українських підрозділів внутрішніх справ, імпорт людських, фінансових ресурсів та зброї припиниться. Це потужно вдарить по терористичних прагненням. Також, потрібно не забувати, що партизанська війна на Донбасі практично неможлива з інших причин. Адже для неї потрібні внутрішні умови – самоорганізаційна здатність населення у випадку відсутності зовнішньої підпитки (а радянська антинація цього просто не зможе, на відміну від тої ж Галичини), а також відповідні географічні умови. З історії 2-ї світової знаємо, що Донбас ніколи не був центром партизанської боротьби, адже не має відповідних умов. Регіон практично весь в степу. А невеличкі лісові масиви ситуації не рятують.

Тому, після перекриття кордонів та вибиття терористів з міст регіону, мають бути сформовані нові правоохоронні органи. Їхня кількість на 1000 чоловік буде значно вищою, ніж по всій іншій країні. На Сході потрібно створити велику кількість військових підрозділів України, окрім навчальних закладів. Інфраструктура частин МВС та ЗСУ має залучати до їх функціонування місцеве населення, що надасть додатковий ідеологічний важіль. Навчальні заклади ЗСУ, МВС та інш. силових структур не мають дислокуватися на Донбасі. Безумовно, на Донбасі треба набирати майбутніх правоохоронців і військових, але навчати їх треба на Західній і Центральній Україні.

2. Ідеологія

Донбас — не Чечня чи Галичина. Тут неможлива самоорганізована та довготривала боротьба. Люди, що найбільше підтримували ДНР чи ЛНР, тепер найактивніше тікають у Росію. Через це, чеченського сценарію поступки та програшу Росії 1995-го року, можна уникнути. Далі Росія вимушена була піти на договір Кадировим навіть при наявності успішної Другої Чеченської війни. Адже чеченці то окремий народ і винищити його в сучасних умовах, як це робив Сталін, просто неможливо. Інтегрувати у російську націю теж неможливо. Тому і приходиться домовлятися з більш-менш легальною елітою. В Донбасі трошки інакше. Я стверджую, що українська нація, коли додасть до свого остаточного формування конструктивного елементу, до здатна досить успішно інтегрувати населення Луганської і Донецької областей. Оскільки в Донбасі немає корінного народу, а є антинаціональний конструкт, його можна демонтувати та зробити українським.

Для цього українському національному конструкту потрібно відійти від виключно Галицького проекту, а прийняти і російську культуру. Двомовний Майдан показав, що російськомовна людина не є ворогом, а навпаки, є активною рушійною силою української молодої нації. Потрібно розуміти, що українсько-російська війна, на Донбасі зокрема, не є війною української та російської культури. Це війна світоглядів: демократичного і тоталітарного. Серед сепаратистів Донбасу ви можете побачити велику кількість українців за походженням, як і багато росіян за походженням серед тутешніх патріотів України. Україна має потенціал стати площадкою свободи для Східних слов’ян. От цей концепт свободи і розвитку людини, треба розвивати якнайбільше, звісно з українськими національними і державними атрибутами, але не дискредитуючи ні російську, ні білоруську культури. Тому, введення регіональної російської мови для Донбасу не призведе до проблем. До того ж, російська мова присутня в українській культурній традиції дуже давно. Російська мова має вихід з старослов’янської церковної, а та, у свою чергу, з болгарської церковної мови. Така дуолінгвічність завжди нас супродожувала. Звісно, час і українській мові стати елітарною та науковою, а не виключно мовою щоденного спілкування. Але і російська не є для нас чужою. Більш того, при розумному науковому та ідеологічному підході, можна поставити питання: «А де почалось народження російської мови?». Звісно в Києві.

Населення, що народилося в радянські часи вже практично не змінити. Для них потрібен інший підхід, котрий буде викладений у соціально-економічній площені процесу демонтажу радянської антинації. Щодо дітей, то тут потрібна наполеглива титанічна праця. Це і гімн держави в дитячих садочках, і прапори в кожному класі, і ліквідування стандартної радянської лінійки в школі, а адаптація її і під освітній, і під патріотичний аспект (це почали вже робити в Дніпропетровську). Для конструктивістського підходу потрібні і молодіжні інституції. Найкращим, може стати всеукраїнська молодіжна організація на подобі скаутів чи піонерів. Тільки от основною ціллю її буде не виховання раба під систему, а духовне та фізичне здоров’я дитини на патріотичній основі. Але найголовніше треба добитися того, щоб кожна дитина Донбасу, та і усього Південного-Сходу, навідалася до однолітка Центральної і Західної України. Такий механізм можна відтворювати і з дорослими, але він буде мати менший ефект.

Потрібна серйозна інформаційна робота місцевих каналів а також велика кількість патріотичної атрибутики на вулицях.

Для демонтажу ідеологічного фундаменту Донбаської антинації, потрібно позабирати з центрів міст пам’ятники Леніна, а також масово перейменувати вулиці та площі, що мають радянське походження. До прикладу, в Донецьку іменем уродженців регіону оперного співака Солов’яненка, режисера Бикова, поета Петренка (написав «Чому я не сокіл») не названо жодної великої вулиці. Треба працювати філігранно. Вулицю чи площу ім. Героїв Майдану, на сьогодні, називати щось в Донецьку зарано, але через 20 років буде можливо. Також, на Донбасі треба називати вулиці і інш. іменами визволителів від сепаратистів. Вулиці і площі ім.. бат. Донбас, Азов та інш. Безпосередньо прізвищами визволителів. Так діяв СРСР, і досить успішно.

І ще, для ефективної роботи ідеологічного характеру, не можна допускати великої автономії Донбасу у питаннях гуманітарного характеру. Адже це може привести до консервування радянського рудименту. Я увіряю, що у випадку віддання вирішення гуманітарних питань на низ у Донбас, у школах з’являться неопіонерські організації імені Леніна чи Брежнєва з відповідними галстуками. Тому, у цьому питанні треба бути надзвичайно обережним, але і наполегливим.

Соціально-економічний підхід

Донбас був регіоном підвищеного постачання в часи СРСР. Люди і підтримали Незалежність, адже думали, що економічні блага Донбасу залишаться тут, а не підуть на інші республіки. Цього не сталося. Регіон, перефразовуючи народний вислів, прийшов із князів у багнюку. Якби Росія вібила Донбас, то тоді мантра «ми всіх харчуємо» і тут б не пройшла, що спричинила вже ненависть мешканців Луганської і Донецької області до РФ.

Щодо України, то якщо наша держава піде шляхом побудови ринкової економіки на законному фундаменті, то це зацікавить велику кількість мешканців регіону. Особливо найактивніших. Закон, порядок і можливість заробити у правовому полі – це потужна можливість зацікавити в Україні покоління 30 років і старше. Звісно, не усіх. І незадоволених ще буде багато, але для них ми залишаємо досить численну правоохоронну структуру. Котра через років 20 мудрого втілення конструктивістського підходу буде вже не потрібна.

Отже, Україні потрібно демонтувати осередок радянської антинації в Донбасі. Адже він впливає на її апологетів і в інших Південно-Східних регіонах. І не йти на перемовини з втратившою легітимність кримінальною елітою. Для цього є можливості і умови. А найголовніше, величезні перспективи після успішного втілення.