Днями, на одному інформаційному ресурсі була опублікована стаття під гучною назвою: «Мнение о Мариуполе: километровые барахолки и вера в «ДНР». Скільки осіб, стільки думок. Проте думка повинна контрастувати з фантазіями та недостовірною інформацією. В противному випадку виникає величезна кількість чуток. Зусиллями некритично мислячих авторів, об’єктом подібних політичних міфів тривалий час залишається прифронтове місто Маріуполь, яке стало основним опорним пунктом проукраїнських сил в боротьбі з проросійським сепаратизмом та експансією Росії на Донбасі.
В названому матеріалі, опублікована цитата одного з мешканців Маріуполю. Подається думка про те, що місто дестабілізоване економічно, малий бізнес вмирає, а більшість населення підтримує режими сепаратистів ДНР, ЛНР або Новоросії. Виникає враження, що місто стало жертвою найгіршого сценарію пост апокаліптичного розладу цивілізації. І взагалі, чи існує той самий свідок «сурових буднів» Маріуполю, який ознайомився з думкою представників усіх верств населення міста, незалежно від політичних поглядів, соціального стану та особистої думки.
Міф про віру в ДНР. Пригадаємо події весняного псевдо референдуму ДНР. Чисто фізично, протягом доби функціонувало всього чотири дільниці, які могли встигнути відвідати не більше 14,5 тис. чол. з 500 тис. мешканців Маріуполю. І взагалі, навіть по інформації самих сепаратистів, явка в Маріуполі тоді складала близько 45%, коли як в Донецьку та Луганську вона була на рівні 70-80%. І це навіть при тому, що бюлетені розмножувалися за допомогою сканеру і одна особа мала можливість проголосувати декілька разів за раз. Тоді, коли промови П. Губарьова та І. Гіркіна призводили до екстазу некритично мислячі маси Донбасу, маріупольчани в своїй більшості займали холодну позицію з даного питання. І кількість прихильників сепаратистів після літа та восени артобстрілів та пекельних боїв на підступах до Маріуполю стала ще меншою. Частина прихильників ДНР емігрувала до РФ або Криму. Інші згорнули проросійську активність. Деінде можуть пролунати слова підтримки в адресу ДНР або РФ. І то носіями такої думки є пенсіонери або найменш захищені мешканці українського міста. Прихильники сепаратистів існують навіть в Києві. І що скажеш про нещодавній інцидент в Винниці? Однак подібні сепаратистські настрої притаманні для латентної меншості. Маріуполь в повній мірі став свідком потоків біженців з окупованих російськими бойовиками та військовими районів Донбасу. Крім того, в умовах конституційного порядку зменшилися ризики до персональної та суспільної безпеки. Чого не можна казати про період контролю над містом з боку озброєних прихильників ДНР. Тому навіть ті, хто були лояльними до Росії, зараз притримуються альтернативної точки зору. Краще мешкати в умовах цілісної України, мати роботу та дах над головую, а ніж залишитися біля руїн домівок та підприємств в умовах ДНР та російської окупації. Не було би зовнішнього втручання з боку Росії, не було би існуючих проблем в житті України і Маріуполю. Кожен адекватний громадянин зацікавлений в суспільно-політичній стабільності, наявності робочих місць, що складає фундамент впевненості в завтрашньому дні. Останнє неможливо в умовах невизнаного сепаратистського утворення. І це розуміє більшість маріупольчан.
Чутки про соціально-політичну нестабільність. Якщо вважати соціально-політичною нестабільністю випадковий акт вандалізму по відношенню до дерев’яного хресту, який встановили біля поваленого пам’ятнику Леніна та зібрання торгівців б/у речами біля одного з місцевих ринків, то що тоді можна казати про перетворення проїзної частини на город під час існування Майдану в Києві, про періодичні циганські погроми в містах Болгаріі та Венгріі та повстання народних мас в американському Фергюсоні? Порівнювати є з чим.
Сюрреалістичний крах малого бізнесу та індустрії. Малий бізнес продовжує функціонувати навіть в непростих економічних умовах. За 10 місяців поточного року в бюджет Маріуполя зайшло 79,2% коштів з боку підприємств, замість 83,3% запланованих від загальної суми річних доходів. Крім того, мешканці Маріуполю отримують пенсії. «Крах» маріупольської індустрії більш ніж перебільшений. Зменшення заказів на підприємствах, це не здача цілих заводів на металобрухт, що практикується на територіях окупованих з боку РФ. Ніхто не скаже, що проблеми відсутні. Вони існують у вигляді обмеження доступу до основних ринків збуту в силу геополітичних маніпуляцій РФ та загальної кризи ряду промислових галузей на пострадянському просторі. Проте і це тимчасове явище. Українська важка промисловість поступово бере курс на диверсифікацію експортної залежності від Росії та пошук альтернативних ринків збуту. Не виключенням є і маріупольські індустріальні велетні, які в складних економічних умовах борються за контракти на альтернативних та традиційних ринках. І це можливо, оскільки аналогів певної продукції, яка виробляється на маріупольських заводах, не існує в РФ та в інших пострадянських державах.
Можливо основною проблемою Маріуполя, як інших прифронтових українських міст є саме міфи та чутки з вуст некомпетентних або заангажованих російською пропагандою осіб. Не кажучи про статті, які побудовані на недостовірній інформації. На жаль, докладаючи зусиль в блокуванні російської пропаганди та інформаційної експансії, українці становляться жертвами не менш провокаційних матеріалів, опублікованих тими хто повинен бути на одній стороні барикади. В умовах зовнішньої агресії, інформація повинна бути конструктивною, а не деструктивною, і не підривати імідж українських міст та їх мешканців.
