Соціонічний тип Володимира Зеленського – інтуїтивно-етичний екстраверт (ІЕЕ) або «Гекслі» (скорочено будемо називати «Гек»).

Кожен соціотип має свої сильні та слабкі сторони – соціонічні функції.

Провідною соціонічною функцією Гека є інтуїція можливостей.

Завдяки цій функції він легко усвідомлює ситуацію та бачить її потенціал. Для нього є характерною імпровізація, спонтанний виграш: «Мгновенно в яблочко попасть, почти не целясь».

Тому він завжди покладається на «удачу», свою «щасливу зірку», маючи природню нехіть до рутинної роботи, яка вимагає багато часу та сил, але при цьому – здатна принести лише передбачуваний та доволі скромний результат.

Інтуїція можливостей поєднується в Гека з етикою стосунків.

Тому всі свої перемоги він бачить стосовно людей, а не речей. Для нього основним є визнання, успіх, причому успіх у вигляді емоційного вибуху мас, всенародної прихильності та любові. І це, з огляду на його спонтанність, мусить бути враз і вибухоподібно, неочікувано й несподівано.

Таким чином, основна мотивація для Геків – це всенародна любов, вдячність мас за його «геніальні здібності» сходу «вирішувати» проблеми, які для інших видаються нездоланними (деякі слова тут взяті в лапки, і неспроста – далі буде зрозуміло, чому).

Його найбільша сила – в розумінні людей, їхніх уподобань, почуттів та «правил пристойності». Він здатен зачарувати будь-кого, надихнути його рожевими перспективами та «планов громадьем», хоча, як правило, ці перспективи відображають лише бажання цільової аудиторії, а «плани» є безсистемними фантазіями з довільним маніпулюванням фактами, цифрами, тенденціями, обіцянками, цяцянками і т.п.

Адже найголовніше в цій справі для Гека – прихильність та відданість аудиторії, а вже за результат будуть відповідати «експерти» та «спеціалісти».

Якщо ж «експерти» та «спеціалісти» не впораються – Гек все одно наполягатиме на власній геніяльності: «Я ж хотів, ви знаєте, і я міг, і все було б так, як я казав, але мене не зрозуміли й підвели неправильним виконанням (хоча, як було б «правильно» – Гек ніколи і ні при яких обставинах нікому не розкриє)».

Місія Гека – надихати, а не виконувати.

Але при цьому кожен мусить розуміти, що найбільш важлива постать сучасності – саме він…

Популярные статьи сейчас

Трамп прокомментировал помощь Украине после проекта Джонсона

В России упал бомбардировщик Ту-22МЗ, запускавший ракеты по Одесчине

В ОК "Юг" объяснили, почему ВСУ не удается расширить плацдарм на левобережье Днепра

Поляки могут столкнуться с серьезной проблемой из-за мобилизации в Украине: в чем причина

Показать еще

Красномовство – його родзинка, нею він компенсує відсутність сенсу та логіки.

Гек за робочим столом керівника – це театр одного актора, де кожен рух – поза, кожна репліка – окремий виступ, кожен прийом – окрема сцена, кожен день – це марафон інтерв′ю, а всі ділові папери та причандалля на столі – лише декорації для сугестивного впливу на відвідувачів та журналістів…

Рольова функція Гека – силова сенсорика.

Ця функція відповідає за загальне самопочуття, здоров′я, силовий вплив…

Специфіка рольової функції – вона знадто слабко розвинута, щоб бути визнаною іншими, але при цьому занадто важлива для свого носія, щоб він міг до неї критично ставитися.

Тому рольову функцію, як правило, в собі намагаються підкреслити, найчастіше – в формі заперечення її слабкості. Однак найбільша проблема полягає в тому, що рольову функцію найчастіше вип′ячують незрілі, невротизовані особистості з комплексами власної неповноцінності.

Силова сенсорика в політичних діячів відповідає за авторитет, здатність підкорити оточуючих своїй волі, вперто пробивати свої інтереси, незважаючи на опір.

Люди, які добре володіють цією функцією («круті»), підсвідомо відбивають в інших бажання вступати з ними в конфлікт та налаштовують тих інших на компроміс і примирливий настрій.

Типові приклади таких людей: Сталін, Наполеон, Жуков, в нашій історії – Янукович.

Такі люди «давлять» на аудиторію та підкоряють її своєму впливу, вибудовуючи ієрархію влади.

Люди ж, в яких ця функція рольова, а не провідна, всіляко намагаються продемонструвати оточуючим свою «крутизну», однак ця «крутизна» мало кого лякає, бо виглядає пародійно, і задекларовані нею установки, як правило, трактуються прямо протилежно.

Геків не можна назвати боягузами, бо для них справа честі не показати себе такими, і вони навіть люблять «бити першими» в критичних ситуаціях, як Іполіт в «Іронії долі», однак найчастіше це так само, як у фільмі, й закінчується.

Якщо Гек на посаді «самого» намагається вдатися до репресій, переслідуючи мету показати себе «твердим керівником», то ці репресії викликають лише роздратування та радикалізацію його політичних опонентів. Адже знищити людину до кінця Гекам не дає їхня природня гуманність, а залишити опонента несправедливо ображеним – це самому підготувати собі запеклого ворога…

Що насправді є у Гека слабким та болючим – це системна або структурна логіка.

Ця функція – це розуміння системних взаємозалежностей навколишнього світу.

Вона відповідає за аналіз і систематизацію всього масиву інформації та вироблення оптимальних стратегічних рішень на всю перспективу планування.

Люди, які володіють цією функцією, здатні сприйняти систему в усій її цілості, виокремити в ній найважливіше та найактуальніше, відсікти все зайве й вирішити проблему радикально, з витратою мінімуму часу та ресурсів.

Особливо це є важливим при системному реформуванні, коли потрібно одночасно бачити і кінцеву мету, і поточні завдання.

Будь-яка реформа на рівні суспільства має завданням перемістити це суспільство з його актуального стану в цільовий. При цьому потрібно завжди пам′ятати, що кожен стан суспільства – це актуальний оптимум для тих факторів, які його формують, в першу чергу – людей з їхніми інтересами та можливостями.

Тобто: в кожен конкретний момент кожна реально існуюча спільнота є рівнодійною зусиль своїх громадян. І якщо в Україні, скажімо, більшість людей так чи інакше стикаються з корупцією, то це означає лише, що для більшості актуальних громадян України корупція не є чимось неприйнятним, і в певному ракурсі та певних ситуаціях вони бачать її оптимальним шляхом розв′язку своїх власних дотичних проблем.

Якщо в Україні засмічені публічні місця й толерується нецензурщина в публічному інформаційному просторі – це означає лише, що тут не бракує людей, які вважають такий стан речей для себе більш прийнятним, ніж, скажімо власну турботу про комфортне довкілля.

Наше життя є таким, яким ми його собі створюємо.

Відповідно, будь-яка боротьба з будь-яким негативним явищем обов′язково включає в себе кілька одіозних для декого компонентів:

  1. Позбавлення можливості самореалізації для тих, хто вважає дане явище для себе оптимальним способом життя. Тобто: репресії проти генераторів даного явища.
  2. Впровадження нових загальноприйнятих норм, які виключають дане явище з можливих варіантів поведінки. Тобто: обмеження волі та примус щодо всіх інших.

Таким чином, будь-яка зміна суспільного стану обов′язково вимагає жертв, і тим більше цих жертв мусить бути, чим більше змін, чим більше цільовий стан спільноти має відрізнятися від вихідного.

Очевидно, що лише дуже невелика частина населення здатна не тільки усвідомити фундаментальну цінність кінцевої мети, але й піти заради неї на якісь жертви, тому кожен реформатор мусить мати, насамперед, чітке бачення – стратегію перемоги – та, одночасно, нестримну силу волі, щоб не зупинитися на півдорозі й не зіпсувати всю справу.

За перше відповідає структурна логіка, за друге – силова сенсорика.

Як вже було сказано, в Гека силова сенсорика виявляється, в кращому випадку, як пародія, а структурна логіка – це взагалі слабке місце.

Він просто не розуміє абстрактних конструкцій і дуже нервується, якщо йому на це вказують.

Його логіка поведінки – це рейтинг популярності в населення, причому – населення актуального, що є дечим прямо протилежним справжньому реформаторству.

Гек віддасть перевагу миру перед кривавою перемогою, соціальній стабільності перед успіхами соціально-економічного прогресу, інтересам окремих людей перед інтересами нації в цілому.

Він приносить не меч, а мир.

Навіть якщо цей мир – найгірший варіант з усіх…

Необхідно зауважити наступне: соціоніка – це фундаментальна наука про сильні та слабкі сторони людей та стосунки між ними. Відповідно, її закони працюють всюди і завжди, але лише на фундаментальному рівні. Тому в межах 16-ти соціонічних типів завжди є місце для неповторної індивідуальності: освіти, віку, рівня інтелекту, досвіду, професіоналізму й т.п., навіть враховуючи те, що ментальні засади людини будуть визначатися для неї об′єктивно.

Виходячи з сильних та слабких сторін соціонічного типу, актуального українського президента важко назвати державним діячем. Як вже сказано, йому бракує основних якостей для того, щоб проводити яку-небудь власну лінію в політиці: сили розуму та волі. За самим своїм ментальним складом, Зеленський в практичній роботі цілковито мусить покладатися на всякого роду помічників, клерків та «радників» (які насправді в даній ситуації мусять бути тими ж виконавцями-«експертами», а не джерелом розумних ідей).

А враховуючи цілковиту відсутність у Зеленського політичного досвіду – його можна вважати цілковито залежною від свого оточення фігурою. Тому, в його випадку, аналіз якостей його «ближніх» є навіть більш важливим, ніж якостей його самого.

Команда того чи іншого діяча в соціоніці називається «квадрою». Квадра – це чотири (з 16-ти) соціонічних типи, об′єднаних спільними фундаментальними цінностями: уявленнями, ідеологією, візіями добра і зла, соціальною філософією, баченням методів та способів досягнення мети й т.п.

В реальному житті до кожної команди, з тих чи інших мотивів, приєднуються представники всіх інших квадр, але це завжди ситуативно: на основні засади ідеології команди вони впливають слабо, себе почувають не зовсім затишно й перебувають на другорядних ролях.

Соціонічно Зеленський належить до четвертої квадри, останньої в періодизації будь-якого циклу. Відповідно, основний лозунг цієї квадри: «Щоб всім було добре», а правильно це, чи ні – справа десята. Горизонт мислення цієї квадри опускається на найнижчий – індивідуальний рівень, тому всякі абстрактні ідеї трактуються як нікому не потрібні вивихи свідомості, а всякі високі почуття – патріотизм, наприклад – існують лише у вигляді атавізмів з попередніх часів.

Цінується лише те, що може принести практичну вигоду і всебічне задоволення, абсолютизуються права людини, проголошується інклюзивність всіх і вся, на перше місце виходить «неповторна індивідуальність», в силу чого будь-яке підпорядкування інтересам вищого порядку – спільноти чи ідеї – сприймається як найгірша вада.

Суть звідусіль витісняється формами.

Головним авторитетом в усіх сферах стає «людина з народу»…

Природнім чином суспільство атомізується, стосунки між людьми деградують до «правил пристойності», симулякри та ритуали витісняють живі потяги й почуття, а всякого роду сурогати – від котів та собак до колекцій яхт чи айфонів – стають важливішими в житті індивіда, ніж інші люди.

Що найбезпосередніше впливає на народжуваність і демографію.

Кожен наступний день стає повторенням попереднього, цикл – замикається.

Інтегральний ментальний тип сучасного українського етносу – етико-інтуїтивний інтроверт (ЕІІ) – теж належить до четвертої квадри. Від ментального типу Зеленського він відрізняється лише дзеркальним розміщенням основних фунцій: цінності фактично ті самі, лише трактуються трошки інакше, центр ваги зміщений всередину особистості, внутрішня гармонія є важливішою, ніж зовнішній успіх.

Зеленський для українців є «своїм», навіть коли проголошує непатріотичні речі: в глибині душі кожен «щирий» українець радо б віддав усі території, аж до меж свого обійстя, лише б його не чіпали.

Його незвичайну популярність слід оцінювати саме з цього боку: жоден інший президент України і близько не підходив до подібного рівня ментальної сумісності.

Особливо ця проблема вдарила по Януковичу: його соціотип – сенсорно-логічний екстраверт (СЛЕ) – був конфліктним до інтегрального українського (але сумісним з інтегральним соціотипом Донбасу, який, в свою чергу, є теж конфліктним до українського).

Порошенко, з іншого боку, – сенсорно-етичний екстраверт (СЕЕ) – був для «щирого» українця ревізором.

Ревізор – це людина, що може найболючіше вдарити по вразливих місцях, але при цьому залишається поза ефективним впливом підревізного. Ревізор тому видається дуже потужною та поважною людиною, стосунки з яким, однак, нестерпні своїм психологічним тиском, і тому рано чи пізно він демонізується до гіперболічних масштабів.

Такий страх спонукає до немотивованої агресії з боку підревізного, але – це агресія відчаю.

Ревізора намагаються позбутися, але не переслідують: він, на відміну від конфліктера, паралізує, а не збуджує. Якщо його і б′ють – то лише потай, і лише в спину…

З цієї точки зору намагання Порошенка повернутися у владу лише руйнує його імідж в свідомості широких мас.

Однак, повернімося до команди Зеленського.

В команді найбільш важливими є дуали – люди, що здатні розуміти «самого» навіть без слів, підсвідомо не лише вгадуючи, чого той бажає, але й діючи саме так, як той хотів би, щоб діяли.

Дуалами Зеленського є представники соціотипу сенсорно-логічний інтроверт (СЛІ), насамперед – А. Богдан та І. Коломойський

СЛІ – майстер інтриг, практичної політики, тіньових схем, «договорняків» та юриспруденції. Його можна порівняти з павуком, що тримає все і всіх під контролем, в курсі всіх нюансів, пліток та чужих слабкостей, «хто кому Рабінович» і що, коли, кому, де і як дати чи сказати.

Враховуючи це, а також слабкість Зеленського в розумінні законів та порядку (в його конфліктера – логіко-сенсорного інтроверта (ЛСІ) – закон і порядок – понад усе), його схильність до імпровізацій та нехіть до практичної роботи, кандидатура А. Богдана в якості його «сірого кардинала» є само собою зрозумілою, і навіть, в певному сенсі, незамінною.

Бо ніхто інший не здатен так ефективно тримати в руках всі нитки влади, та ще й саме в потрібному «самому» руслі.

І ніхто не зрівняється з дуальною парою ІЕЕ-СЛІ в майстерності формувати шоу з буденних речей.

Те саме можна сказати про Коломойського…

Дуал для Зеленського – це скеля, на яку він завжди може опертися; це замок, за надійними стінами якого він може реалізовувати будь-які авантюри.

Що б там не говорили «порохоботи»…

До речі, навішування ярликів та пошук особистих корисливих мотивів в політичних опонентів – це класика четвертої квадри, де інших потягів просто не розуміють (див. вище).

Якщо дуал цілковито доповнює в усіх слабких місцях, і тим підносить ефективність спільної роботи на максимальну висоту, якщо дзеркальний партнер поділяє всі твої цінності, при цьому даючи можливість «свіжого погляду» з несподіваного боку, то активатор надихає й максимізує самооцінку, спонукаючи до нестандартних рішень та рішучих вчинків.

Активатором для Зеленського є логіко-сенсорний екстраверт (ЛСЕ).

В миру це – високопрофесійний апаратник, спеціаліст в обраній галузі, чіткий та сумлінний виконавець, блискучий тактик, послідовний кар′єрист, патологічний воркаголік і генератор всілякого роду практичних премудростей.

З непереборним скепсисом до всякого роду іновацій, крім суто технічних…

В державній діяльності цей тип концентрується, як правило, в міністерствах, особливо – зовнішніх та внутрішніх справ.

Для Зеленського, в цьому випадку, повне щастя та взаємна гармонія: достатньо лише проголосити банальні (які «подавляюча» більшість сприйме на ура серцем, а не розумом) гасла, позбавлені всякої цілісної логіки – як держапарат з новими силами та натхненням візьметься за справу й доведе свою відданість країні ділами, а не розмовами.

Те, що сенс цієї справи неминуче зведеться до мурашиної метушні з вирішення суто практичних проблем, і жодних більш-менш відчутних змін в способі існування країни не відбудеться (на базі парадоксальних імпровізацій Гека послідовної політики проводити в принципі неможливо, не те що якісь реформи) – те сучасний український електорат не схвилює і не розбудить, з причини відсутності в електорату як бажання, так і розуміння яких-небудь змін…

Є, правда, віковічна мрія про «достойну зарплату», безвідносно до якості та інтенсивності праці, але це – українська генетична fata morgana, і до реальних справ вона не має жодного відношення…

В конкретній ситуації України «реформи» є наслідком майже виключно зовнішнього впливу: навіть в тому випадку, коли вони ззовні не фінансуються і не вимагаються – вони актуалізуються необхідністю пристосування до зовнішніх умов існування.

В цьому сенсі сучасна Україна є приреченою наздоганяти «цивілізовані» країни без будь-якого шансу стати однією з них.

Хто б там що не обіцяв…

Геніяльність Зеленського в цій ситуації полягає в тому, що він здатен створити образ (але лише образ) осмисленого й динамічного руху до якоїсь (нікому з об′єктивних причин не зрозумілої, в тому числі – йому самому) великої та благородної мети, і цей образ «заходить», щонайменше, двом третинам населення сучасної України.

В цьому сенсі він є здатним нагодувати п′ятьма рибинами десять тисяч своїх послідовників.

Однак, потенціал подібної активності обмежується потенціалом системи, яку, як ми вже підкреслили, Зеленський зі своєю командою змінити не здатен.

Відповідно, команда Зеленського може довести до досконалості лише те, що вже існує, і це викличе захоплення «щирих» українців, подібно до того як епоха Брежнєва асоціюється у свідомості широких мас із «золотим віком» СРСР…

Активатором Зеленського на міжнародній арені є Путін.

Порошенко був для Путіна замовником.

Замовник «тисне» на підзамовного, як і ревізор, але м′якше та «ласкавіше». Підзамовному замовник видається людиною вельми розумною та благородною, але якоюсь не дуже влаштованою в житті.

Тому підзамовний весь час нітиться та губиться в присутності замовника, тоді як замовник намагається підзамовному щось пояснити, нібито піклуючись про останнього.

Отже, підзамовний почуває себе морально зобов′язаним і дуже відповідально ставиться до доручень замовника, але при цьому намагається їх весь час якимось чином позбутися, адже і сенс їхній для нього занадто складно зрозуміти, і виконати їх не так просто.

В реальному житті це породжує кумедні ситуації, коли підзамовний купує речі, які йому абсолютно не потрібні, видає кредити, які твердо обіцяв не видавати, і всіляко намагається сховатися, ледь побачивши замовника, якщо не в шафу – то на лікарняний.

Отже, радість Путіна була цілком спонтанною та природньою, коли він побачив в новому українському президентові не замовника, а активатора.

І Путін, і Зеленський замилувалися одне одним на першій же зустрічі та надихнулися на «позитив», щоправда, враховуючи геополітичні реалії та особисту вагу кожного – позитиву для Путіна від їхніх контактів буде незрівнянно більше, ніж для Зеленського та України в цілому.

В актуальній ситуації класичною поведінкою, якщо хочеш відстояти свої національні інтереси, для України було б логічним іти на загострення та негатив. Будь-який компроміс чи примирення в даному випадку – це легітимізація агресії.

Однак, це було б можливим, якби Україну населяли динамічні та мотивовані особистості, а керували нею полум′яні вожді з розумними головами, чистими руками й гарячими серцями.

В сучасній Україні такі люди трапляються лише як винятки і, в усякому випадку – маргінали.

Соціонічний тип Путіна є дуальним до інтегрального типу «щирого» українця. А це означає, що його логіка «заходить» українському електорату враз і цілком, на відміну від будь-яких хоч трохи реформаторських ідей.

І як би прихильники цих ідей, що наразі змушені тусуватися навколо єдиної альтернативної партії – ЄС – не намагалися довести свою правоту – вони ніколи не стануть більшістю, хоч би й були правими на всі 100% у 100% випадків.

Класики стверджують, що маси мислять іраціонально, не розумом, а «серцем».

А серця завжди належать «своїм»…

Порошенко (сенсорно-етичний екстраверт (СЕЕ)) представляє третю квадру й знаходиться з Зеленським в ділових стосунках. Це означає, що в них немає реального конфлікту, а є лише різні погляди на способи досягнення мети. Порошенко вважає, що основним повинен бути силовий тиск, просування власних інтересів через підкорення об′єкту впливу своїй волі, рух і динаміка. Тоді як Зеленський абсолютизує гармонію інтересів, поступливість, консенсус, мир і стабільність.

Тому, за великим рахунком, Порошенко не є Зеленському ні ворогом, ні противником, і «конфлікт» між ними зумовлений виключно особистими прагненнями відігравати провідну роль в українській політиці.

Для Порошенка – більше відігравати, а для Зеленського – більше виглядати…

Команді лідера протиставляється команда його конфліктера.

Четвертій квадрі протиставляється друга.

Конфліктер – це людина, всі, без винятку, фундаментальні цінності якої протиставляються прямо протилежно.

Скажімо, якщо базову формулу сучасної України можна визнати як: «Жодна революція не вартує сліз дитини», то базова формула її конфліктера буде звучати як: «Заради перемоги можна піти на будь-які жертви».

Якщо для українців їхня унікальна індивідуальність – найвища цінність, то їхні конфліктери проголошують: «Единица – вздор, единица – ноль»…

Представниками конфліктного до Зеленського типу ЛСІ є Віталій Кличко, Роман Безмертний, Маруся Звіробій, Дмитро Корчинський, Дмитро Ярош, Юрій Бутусов, Софія Федина, Юлія Кузьменко…

Цей тип – тип державника, воїна, тоталітариста, фанатика – є незамінним, коли йдеться про фундаментальні зміни в суспільстві чи смертельний двобій з ворогом.

Його команда – це друга квадра, що в періодизації життєвого циклу етносу відповідає за здобуття «місця під сонцем»: побудову та відстоювання національної держави.

Справжнім, природнім та об′єктивним ворогом для Зеленського є українські воїни-добровольці та волонтери. А також – націоналісти, мілітаристи й прихильники порядку і «сильної руки». За великим рахунком – всі, для кого інтереси української держави є вартнішими, ніж власне, а тим більше – чуже – благополуччя.

З написаного вище можна зробити висновок, що життєві цінності цього прошарку людей є діаметрально протилежними фундаментальним устремлінням українського широкого загалу…

Квадра, конфліктна до інтегрального типу етносу, як правило, в популяції представлена мінімально.

Більшість представників другої квадри – квадри воїнів, державників, фанатиків – в Україні зосереджені на Донбасі, населення якого формувалося дуже специфічно. Саме тому, коли виник збройний конфлікт, позбавлені практично всіляких можливостей та ресурсів самозвані «республіки» створили дуже серйозну загрозу решті України.

І ця загроза була нейтралізована лише тоді, коли український уряд зміг задіяти регулярні війська…

Людей, здатних воювати по-справжньому, в Україні дуже мало. На кілька порядків менше, ніж в Росії, менше, ніж в більшості європейських країн, а в процентному відношенні до населення в цілому – чи не найменше в світі.

При цьому більшість цих людей – на Донбасі по інший бік кордону.

Інакше й не може бути: саме українське середовище є токсичним для такого типу людей. І навіть якщо в них є симпатики, що поважають їхню самовідданість та цінують їхню роль в захисті Батьківщини – то близьких у них набагато менше, а готових за ними йти – практично нема.

Адже суверенітет та незалежність неможливо забезпечити в білих рукавичках.

Відповідно, ці люди в «нормальні» часи знаходяться тут в ментальному і моральному гетто на маргінесі, а будь-який військовий конфлікт сприймають як шанс, в першу чергу, добитися суспільного визнання та змусити суспільство в цілому прийняти їхні ідеї.

Що, як ми розуміємо, є не лише неможливим в принципі, але й стає карним, як тільки зовнішня загроза перестає здаватися занадто небезпечною.

Відповідно, як тільки вимальовується можливість «миру», навіть при територіальних втратах, не кажучи вже про гроші чи репутацію, – українці радо йдуть на це.

І більшість з них вважає цілком логічним пригадати тоді тим, хто відстояв їхню незалежність в найбільш критичний період, всі їхні «злочини», адже: «Жодна революція не вартує сліз дитини».

Це не є чимось винятковим у світовій історії.

Але це означає фінал етнічного прогресу…

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, страницу «Хвилі» в Instagram.