sur117

 Не дивлячись на свої вади, демократія є найоптимальнішою формою правлінням для народів світу. Всі ми знаємо вислів Черчилля з цього приводу, котрий казав, що: «демократія найгірша форма правління, якщо не враховувати інші». Демократичні країни досягли найкращих результатів в управлінні, виробництві, науці, освіти і тд. Це безумовний факт, який може відкидати лише недалекоглядна людина.

Але з демократією є певні складності. Її ефективність можлива лише в країнах сформованих в нації. Не просто так, Західна наука часто виділяє це поняття, ставлячи націю у фундамент, розглядаючи державні процеси. Вони цього слова не бояться використовуючи його дуже широко. До речі ООН є саме об’єднанням цих формувань. Але чи всі народи є націями? Нація – вища ступінь розвитку народу, котрий об’єднаний в єдиний економічний, інформаційний та політичний простір. Вона може сформуватися двома шляхами: традиційно та конструктивістським способом. Традиційна нація базується на монокультурному середовищі, що є базисом для нації. В такій країні майже на всій її території проживає автохтонний народ, що є основним. Він і задає тон у формуванні національного конструкту. Це не дає йому право принижувати інші народи, тобто ми помилковий шлях побудови нації в Німеччині 30-х роках свідомо не розглядаємо. Отже, в країні, що формується в традиційну націю, є моно народна культура, котра задає тон її формуванню. В цьому випадку важлива відсутність іншого базисного народу, або декількох, котрі суттєво можуть вплинути на даний процес. До прикладу в Норвегії проживає певна кількість корінних саамів та фінів, але їх кількість не така, аби стати у свій час конкурентом норвезькому народу у формуванні власної нації. Є інший приклад, коли наявність інших народів заважало Польщі сформуватися в повноцінну націю. Втрата нею територій, де моно народом був український, виправила дану ситуацію. Отже, для формування традиційної нації потрібні умови. Після її створення в державі демократія може максимально розкритися. Навпаки, при відсутності об’єднаної нації, демократія стає дуже негативною формою правління. Згадаємо плеяду молодих африканських демократичних республік, котрим демократія більше шкодила, ніж надавала користі. Причина у тому, що корисно використовувати вільний демократичний механізм управління може суспільство, де його практично всі індивідууми приймають одні правила гри в одному національному конструкті. Простими словами, більша частина суспільства має відчувати себе співвітчизниками. А різні політичні проекти в цьому випадку не мають розривати країну, а доповнювати її.

Для конструктивістської нації потрібна вільна земля, з котрої починається все з чистого листа. В якій народи світу стираються, перебираючи штучний національний конструкт, створений людським інтелектом. Прикладом такої є США, Канада та Австралія. Всі вони базуються на англосаксонській традиції. Щось схоже є і в деяких країнах Південної Америки, де нації створювалися на португальській чи іспанській культурі. Але у цьому випадку вплив автохтонного народу має мінімізуватися. Що індіанці в США, що ескімоси в Канаді, що і австралійські аборигени, були дуже малочисленими, аби якось впливати на формування націй у цих країнах.

В Європі нації почали формуватися після промислового перевороту, коли торгівельна та промислова діяльності, разом з розвитком газетної справи, почали зшивати народи інформаційно. Особливий поштовх дала французька революція, котра народила Наполеона. Той, в свою чергу, почав давити основну перепону для промислового перевороту – феодальні пережитки. Це спонукало до європейської революції середини 19-го століття, або весни народів. На теренах Австро-Угорщини та Росії нації мали почати формуватися після першої світової, коли імперіалістичні конструкти почали валитися. Імперіалістичний конструкт є антинаціональним формуванням та є стримуючим фактором, як для панівного народу, так і для підкорених. Адже панівний народ розвивається в основному елітарно, а підкорені не мають можливості створити свій спільний економічно-інформаційний простір, тим більш політичний.

Аби перейти до України, ми розглянемо процес, що відбувався в Росії, а не на колишніх Австро-Угорських теренах. Бо вже через 20 років після Першої світової війни, всі українські території будуть під владою СРСР.

В Росії, під час останнього періоду Першої світової, вибухнула відносно демократична революція. Але втрималася вона не довго. Країна не могла втриматися в демократичному полі. Адже, як зазначав раніше, для максимального, чи навіть простого ефекту від демократії, потрібен національний конструкт. Строката: різнорелігійна та різнонаціональна Росія не могла сформуватися в націю, а тому потребувала нового ідеологічного конструкту, котрий міг її зберегти. Такий стан вивів на революційний театр подій дві антинаціональні сили: стару імперську, у вигляді білих, та нову комуністичну, у вигляді червоних. Червоні відкидали націю ставлячи основним фундаментом держави не її, а класове походження людини. Цю тезу далі розвивав Сталін у своїй роботі «Марксизм і національне питання», в якій сформував політику до національного питання в СРСР.

Після розпаду СРСР, Росія і Україна стали різними державами. Позбувшись великої кількості імперських територій, Росія змогла втриматися в демократичному руслі трошки більше, ніж тимчасовий уряд в 1917 році. Але знов, демократія стала більше тягарем, ніж благом для Росії, що стало причиною її згортання. В країні все ж залишилося надто багато автохтонних народів з кардинально різними культурами та релігіями, що і не дало сформуватися російській нації. Піти конструктивістським шляхом вона також не могла. Адже всі спроби створити націю на російській культурі, з наявними автохтонними народами, приречене на провал. Особливо з огляду на тенденції, коли мусульманські народи мають народжуваність набагато вищу. Тому від демократичного розвитку прийшлось відмовитися.

Але на відміну від часів революції, нового ідеологічного концепту в країні не з’явилось. Природно відмовившись від національного, а отже від демократичного розвитку, російська політична еліта почала шукати новий конструкт, котрий б зберіг Росію та міг бути відносно ефективним, аби вдало конкурувати на міжнародній арені. Останнє надзвичайно важливе, адже у випадку не знаходження такого, Росія природно програє у жорсткому світі геополітики, що поставить її на грань знищення. І тут виявилася найбільша проблема. Справа у тому, що на початку 20-го сторіччя новий російський антинаціональний концепт створювався дуже пасіонарним єврейством. Воно негативно ставилося до царської Росії, адже мало від неї значні утиски. Це і лінія осілості, і відомі, висмоктані з пальця, судові процеси над євреями. З іншого боку, створювати будь-який національний концепт в Росії вони не могли. Адже ніде не складали більшу частину населення, а держави Ізраїль на той час не було, аби туди емігрувати. Тому пасіонарне інтелектуальне єврейство відкинувши Російський самодержавний концепт, логічно обрало та адоптувало до російських реалій інший антинаціональний концепт – комуністичний.

На сьогодні такого, не російського пасіонарного народу, котрий б не зміг знайти прилисток в Росії, просто немає. Інші ж пасіонарії російських народів, природно, будуть схилятися до побудови власної нації, а це тільки поглиблюватиме становище російської держави.

З огляду на неможливість знайти новий концепт, що б відповідав сьогоднішнім геополітичним викликам, Росія повернулася до старих. Але і тут вийшла проблема, адже стався певний шизофренічний феномен. Його суть у тому, що російське суспільство намагається зміксувати два різних і протилежних концепти – православний імперіалізм та комунізм. Людина, та і держава, що намагається поєднати цих два принципи є шизофреником, тобто розділеним в собі. А царство розділене в собі, не встоїть. Тому наявні проблеми призведуть Росію до розпаду. Звісно, ми можемо теоретично гадати, що в ній народиться певний злий геній, котрий створить новий антинаціональний концепт. Але якщо такий геній і з’явиться, то для втілення планів йому знадобиться прогресивна пасіонарна сила, котрої вже не проглядається. Час розпаду російського імперіалістичного конструкту і стане для України вирішальним.

Серед Східних слов’ян, українці, у питанні національного розвитку, передові. Цього природнього процесу, котрий призведе нас до ефективної демократії, страшно боїться Росія. Яка по-косолапські, порівнюючи українське національне будування з нацистським процесом у Німеччині, намагається його сповільнити та очорнити. Але він іде. І у нас є всі підстави ефективно завершити побудову української нації, а разом з цим, ефективного демократичного державного механізму. Справа у тому, що українці є основним народом України, котрі складають більшість на всій її території. Ті ж росіяни зробили нам велику послугу, забравши на короткий, але потрібний нам для формування час, єдину територію, де більшість ми не становили — Крим. Виходить, включаючи Донбас, українці є формуючим фундаментом для створення української нації на всій нашій теритрії. Наша країна не має, окрім російського, жодного народу, що може цьому завадити. Різні меншини є за кількістю не такі великі. Щодо самого російського, то потрібно розуміти, що він має дуже близький до нас культурний та релігійний характер. Це і використовувала Росія тримаючи нас у своєму імперіалістичному конструкті. І тут ми можемо використати цю зброю на свою користь. Хтось напевно не помітив, але особливістю формуючої української нації, є толерантне ставлення до російської мови та культури. Майдан був двомовний, а політична ціль була одна. Це наша перемога, котрою неодмінно скористаємось. Саме вона, в більшості, змусила без страху прийняти створення українського національного конструкту росіянам, євреям і інш. народам, що проживають на нашій території. Така властивість толерантного ставлення до російської культури робить український національний концепт традиційний з елементами конструктивізму. Це, до речі, в майбутньому заспокоїть і Донбас. Хтось може заперечити, сказавши, що дане не могло відбутись в Росії. Але в цій країні українці і росіяни були розселені нерівномірно, тобто мали історичні осередки. Та і інших народів кавказької та тюркської культури було достатньо для неможливості створення нації.

Виходячи з вищесказаного, коли Росія почне остаточно сипатися, Україна пройде основний процес національного формування та створення ефективного демократичного механізму. Нові молоді республіки, народившимися на уламках колишньої імперії, буде потрібний новий геополітичний союзник. А особливо «росіянам». І тут, Київ може стати центром нового демократичного міждержавного об’єднання молодих національних республік. До цього нас усіх буде спонукати природа речей. А це і спільна історична спадщина, а також Східний виклик, у вигляді набираючого силу Китаю. Чи буде цей союз виключно слов’янський, теж не зрозуміло. Але для його гармонійності, він має все ж мати спільний християнський фундамент. Тобто до України, Білорусі і Росії (вона може навіть розділитися на Московську та Сибірську нації), приєднаються Грузія і Вірменія. Остання, з огляду на це, робить велику помилку, заграючи з помираючою імперією сварячись з нами. Щодо мусульманського Кавказу, то тут основну роль буде грати Туреччина. Взагалі, сьогоднішня історія розвитку української нації та створення держави на фоні протистояння з Росією, має дуже схожі паралелі з США та Англією. Ці також колись були супротивниками, а на сьогодні є кращими союзниками з центром у Вашингтоні.

Популярные статьи сейчас

Коболев пояснил, как удалось снизить тариф на газ для части украинцев

Украинцам рассказали, как изменятся тарифы на газ в декабре и январе

Гидрометцентр сделал прогноз погоды на декабрь

monobank начал блокировать счета активных клиентов

Показать еще

Отже, Київ має усі шанси втілити мрію Кирило-Мефодіївського братства, ставши центром об’єднання як мінімум східних слов’янських національних держав. А у випадку проблем у ЄС піти ще далі.

Изображение: inz-feelgood