Питання, чи будуть протиснуті та внесені славнозвісні зміни до Конституції України, схоже, вже вирішене.
Про це свідчить дипломатичний десант, що його висадила спочатку країна-агресор, в особі санкційного пана Бориса Гризлова, та спеціальних посланців федерального канцлера Німеччини, К. Хойсгена та президента Франції, Ж. Одібера, які незабаром прибудуть до нашої держави. Їх завдання переконати президента України, знайти необхідні 300 голосів для того, щоб європейці нарешті спокійно абстрагувалися від російсько-української війни, внаслідок чого Україна залишиться сам на сам із ворогом, так би мовити, на поталу окупанту. Хоча, зважаючи на закулісну роботу у парламенті та інформаційну кампанію у ЗМІ, виникають великі сумніви у необхідності переконувати у цьому Порошенка. За твердженнями деяких експертів, робота щодо «пошуку» голосів у Верховній Раді вже триває давно. Окрім того, була розгорнута піар кампанія адміністрацією президента, щоб переконати українське суспільство про гарантоване припинення фінансової допомоги Заходу у разі провального голосування за зміни до Конституції у парламенті, яка висвітлюється на українському телебаченні, зокрема на «каналі президента».
Мотиви даної лінії поведінки європейців не приховуються, а саме, бажання зосередитись на вирішення власних проблем.
По-перше, необхідність владнати загальноєвропейську економічну кризу, апогеєм якої став дефолт Греції, зокрема і через відновлення економічних відносин із РФ.
По-друге, залагодити політичну кризу, яка формально розділила ЄС на прихильників та противників продовження санкцій щодо Росії.
По-третє, поступово набирає обертів і небажання південних країн, зокрема Італії, Португалії та Іспанії, коритися жорсткому економічному диктату Берліна. Ну і нарешті, завдання впоратись із міграційною кризою, що опосередковано впливає на всі вище зазначені проблеми більшою чи меншою мірою. У ЄС сформувалася група країн, що офіційно виступають проти прийому біженців, зокрема очолила цей «антитолерантний рух» Угорщина, яку вже як мінімум підтримують інші країни «Вишеградської четвірки», Чехія, Словаччина, а після приходу до влади Я. Качинського і Польща. Що стосується інтересу РФ, то він, безперечно, полягає у якнайшвидшому знятті санкцій за війну на Донбасі, які як зашморг висять на економіці агресора, разом із галопуючим падінням ціни за барель нафти у світі.
З мотивацією агресора все зрозуміло, проте, не наших європейських партнерів. Вони мислять тактично, а не стратегічно, адже не беруть до уваги, що зміни до Конституції України, розроблені і запропоновані поза межами нашої держави, найімовірніше запустять процес реального розпаду України, внаслідок «параду суверенітетів» інших частин держави. І як наслідок, знищення української державності. Агресор в такому випадку врятується від повного економічного та у короткостроковій перспективі всезагального державного занепаду, і знищить проект української незалежності у черговий раз в історії. Тільки, при такому розвитку подій, вже Європа залишиться сам на сам із відновленою російською імперією-агресором і перераховані проблеми з якими стикнувся ЄС зараз, здаватимуться зовсім незначними, у порівнянні з тими, що на них очікуватиме потім.
Підводячи певні підсумки, на жаль, доводиться констатувати, що «міну уповільненої дії», найімовірніше буде закладено у конституційне тло країни. Це призведе до фатальних наслідків для державності України, тому, тільки вже від нашого суспільства залежатиме, чи буде у нас ще один шанс на власне незалежне майбутнє.
