Соціалка чи співволодіння: рефлексія на Нову соціальну доктрину Тимошенко

Подачки від держави, яка розподіляє скільки і кому чи спільне управління суспільним надбанням. На яку модель зробить ставку Тимошенко?

Четвертий форум, де було презентовано Нову соціальну доктрину, був чи не наймасовішим  з-поміж інших публічних акцій Юлії Тимошенко. Це зрозуміло, бо послухати лідерку “Батьківщини” приїхав в основному партійний актив з регіонів: медики, вчителі, працівників культури та пенсіонери. Відповідно було підібрано і спікерів дискусійних панелей. Кожна група мала почути щось приємне та обнайдійливе для себе.

Намагатись всім сподобатись і говорити кожному те, що він хоче почути є досить поширеним явищем в нинішній світовій політиці. Є навіть такий такий тип неідеологічних партій: “хапай усіх”. Можна обирати аудиторію і таргетовано пропонувати “електоральні пряники”. Але така стратегія є досить небезпечною для Юлії Володимирівни. Є ризик отримати неподоланні протиріччя.

Наприклад, заявивши сильний месидж про співволодіння і співуправління в Суспільному договорі нелогічно й далі намагатись сконцентрувати в руках держави функції з масового “облагодіювання” людей.

В Новій соціальній доктрині проглядаються риси знайомої нам патерналістської держави, яка втручається й контролює всі сфери життя.

Якщо вже зайшла мова про Республіку можливостей та самореалізації людини, контури якої напрацьовані Національною експертною платформою №1, то вони мають проходити стрижнем через всі івенти та документи Нового курсу. Тоді є цілісність філософії та надія на реалізацію. Якщо ж на різних майданчиках даються взаємовиключні посили, то це дезорієнтує експертну спільноту.

Я допускаю, що Юлія Тимошенко щиро хоче обмежити свавілля чиновників, створивши “мінімальну державу” прозорого контролю. Але, як зазначила сама ж ЮВТ, “ми ж живемо в Україні,” тобто в умовах потестарного соціо-культурного середовища, за Володимиром Четверніним. Дуже швидко ця “мінімальна держава” стане всезагальною, із усіма супутними ознаками – гіганським чиновницьким апаратом, заборонами, корупцією, примусом тощо.

Візьмемо, наприклад, Нову соціальну доктрину. Що ми почули: “державне ринкове страхування”, “держава повинна організовувати високорентабельні підприємства”, “іпотека для малодих сімей без застави та початкового внеску під 3% річних під державні гарантії”, “державний пенсійний банк з комерціалізованим фондом”, “безоплатна освіта та високі стандарти оплати праці педагогів”, “держзамовлення” – все це передбачає дирижизм в економіці та активну роль держави. В українських умовах це призведе до посилення ролі бюрократії, яка буде контролювати, “створювати умови”, розподіляти спільні блага та встановлювати нормативи.

Етатистський підхід до управління культурою може призвести до перетворення всієї сфери в глобальний пам’ятник офіціозу. Яскравим проявом такої політики є наші сучасні творчі спілки та “генерали від мистецтва”, які всіма руками і ногами консервують шароварний вишиваний лубок.

Нарешті потрібно зрозуміти, що інновації не бувають без експериментів. І де ще не експериментувати з іноваціями, як не в освіті та культурі? Креатив народжується з сміливості думки та здорового авантюризму експерементатора.

Так чи інакше Юлії Тимошенко доведеться обирати між патерналістскою державою, сенси якої близькі та зрозумілі широким масам виборців, та інноваціями і соціальним експериментам Республіки, яка відкриває перед Україною двері у майбутнє.

Я сподіваюся, що після цього форуму Нового курсу буде  узгоджена ідеологічна база і зняті протиріччя у моделі нової системи, яка базуватиметься на співволодінні та співуправлінні Республікою. Сподіваюся я і на те, що у Тимошенко є політична воля дотримати високу планку змін, задекларавану нею в новому Суспільному договорі.

Як політолог-аналітик, я не можу пройти повз очевидні суперечності в Новому курсі, однак мушу константувати, що Тимошенко винесла на порядок денний важливі питання, про які інші кандидати в президенти воліють мовчати, обмежуючись набором політичних гасел-тостів без представлення своєї картини майбутнього України.

Як політтехнолог, не можу не відзначити майстерно підібрані образи Тимошенко для всіх івентів. Виборці мали змогу побачити і головнокомандувачку в костюмах з комірцем-стійочкою, і вчительку в окулярах.

Як чоловік, хочу підкреслити її жіночий шарм та особливу естетику. І коли конкуренти Тимошенко на бордах намагаються її принизити віком, це сприймається дрібно і з огидою.

Політики мають конкурувати дискурсом.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook