Що не так з майбутнім аудитом НАБУ?

Другий тиждень продовжуються батли антикорупційної громадськості та народних депутатів щодо спроб останніх протягнути кандидатуру Найджела Брауна у якості «свого» члена комісії зовнішнього контролю від Верховної Ради України.

Для тих хто пропустив останні події, вони стосувалися обрання так званого зовнішнього аудитора, який проводитиме незалежний зовнішній аудит НАБУ. Якщо ж бути точним, то у відповідності до законодавства про антикорупційне бюро України, таких «аудиторів» має бути аж три: один від Президента, один від Верховної Ради, і один від Кабінету Міністрів України. Разом вони утворюватимуть комісію зовнішнього контролю, яка персонально має формуватися на кожен наступний рік.

Сама ж комісія зовнішнього контролю, згідно закону про НАБУ, покликана здійснити незалежну оцінку (аудит), спрямовану на перевірку ефективності діяльності Національного бюро, його операційної та інституційної незалежності, у тому числі, здійснюючи вибірковий аудит кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснювалося Національним бюро та було завершено. При чому, під час перевірки НАБУ, члени комісії зовнішнього контролю повинні діяти незалежно та не повинні виконувати бідь-які доручення, вказівки, надані будь-якою особою.

Щодо вимог до кандидатів то вони, насамперед, повинні мати значний досвід роботи в органах досудового розслідування, прокуратури, судах за кордоном чи міжнародних організаціях, а також, володіти необхідними знаннями та навичками для проведення такої оцінки (аудиту). Крім того, кандидати повинні мати бездоганну ділову репутацію.

Слід окремо підкреслити, що наявність висновку комісії з проведення незалежної оцінки (аудиту) діяльності Національного бюро про неефективність діяльності НАБУ та неналежне виконання обов’язків його директором є передбаченою законодавством підставою для звільнення з посади керівника НАБУ.

Завершуючи з матеріально-правовими основами майбутнього незалежного «аудиту» НАБУ, варто окремо зупинитися на тому, а що ж, насправді, не так з майбутніми незалежними перевірками ключового антикорупційного правоохоронного органу України, та у чому полягають приховані ризики такого аудиту.

На мій погляд, проблеми криються зовсім не у персоналіях Сторча, Брауна чи будь-кого іншого, хоча й незалежність та професійність кожного кандидата є беззаперечною запорукою якості потенційної оцінки діяльності НАБУ, як і повністю прозорий процес їх визначення. На коментарях спроб народних депутатів з порушеннями протягнути потрібного кандидата, які спромоглися навіть спеціально доформувати профільний антикорупційний комітет парламенту, зупинятися не буду оскільки це досить гарно висвітлювалося останнім часом.

Відверто кажучи, слабо віриться у здатність майбутньої комісії провести якісну й незалежну оцінку діяльності НАБУ, сформувати відповідний висновок, який призведе до звільнення директора антикорупційного бюро. Тому не вважаю найбільшим ризиком майбутнього аудиту звільнення керівника антикорупційного бюро. Нижче зазначу чому.

1. Однією з істотних проблем майбутнього аудиту є його надмірна абстрактність. Насправді ж, у законодавстві України відсутня будь-яка визначеність щодо цього так званого «аудиту», крім загального речення про об’єкт перевірки. І чи можна, таку перевірку взагалі називати аудитом?! – На моє переконання – у жодному разі, ні!

За своєю природою, аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. Це визначення аудиту сформульоване законодавцем у законі про аудиторську діяльність.

Але і це не ключове. А ключовим, згідно цього ж закону, є те, що аудит здійснюється аудитором, який має сертифікат, що визначає його придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. А під час здійснення аудиторської діяльності аудитори чи аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту, які є обов’язковими для дотримання, як аудиторами і аудиторськими фірмами, так і суб’єктами господарювання.

Наріжним каменем діяльності аудиторів, на чому і ґрунтується їх висновок і чому має відповідати діяльність об’єкта перевірки є стандарти, та знання (кваліфікаційна спроможність) аудитора дотримуватися під час перевірки таких стандартів.

Так от, повертаючись до майбутнього «аудиту» НАБУ, варто підкреслити, що жодних стандартів такої перевірки правоохоронного органу просто не існує в природі. Це значить, що майбутній висновок комісії не матиме жодного юридичного значення, і ні на чому не ґрунтуватиметься. Тобто не існує стандартів, крім декілька законодавства, дотримання яких з боку НАБУ міг би підтвердити зовнішній аудит.

Це свідчить про те, що цей аудит матиме надмірний політичний контекст і відображатиме суб’єктивні позиції тих, хто формуватиме комісію: Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Підтверджується дане твердження і тим, що в законі немає конкретних кваліфікаційних вимог до членів комісії, наприклад щодо відмінного володіння знаннями законодавством України, конкретними навичками проведення аудиту у відповідності до міжнародних стандартів та законодавства України, розуміння української мови чи необхідності забезпечення перекладу документів НАБУ, і т. і. Тобто, через абстрактність аудиту, незрозумілим залишається те, а яким же в дійсності необхідними й достатніми знаннями і навичками мають володіти потенційні кандидати до складу комісії.

2. Другою законодавчо визначеною нісенітницею є аудит кримінальних проваджень, тобто перевірка так званими аудиторами якості матеріалів кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснювало НАБУ.

Аудит, за своєю природою, не має і не може мати нічого спільного з перевіркою хоч і творчої та процесуально-регламентованої діяльності детектива, прокурора, слідчого судді. Це абсурд, оскільки для встановлення контролю дотримання законності під часу досудового розслідування існує процесуальний нагляд, який здійснюють спеціальні органи, а аж ніяк не зовнішній аудитор, без визначеного статусу (судячи з пропонованих кандидатів — громадянин іншої держави). Більше того, це може нести певну загрозу об’єктивності судового розгляду і чинити тиск, бо навіть якщо досудове розслідування завершено, справа може розглядатися в суді і будь-яке зовнішнє втручання може зашкодити судовому встановленню вини чи невинуватості особи.

Закон, також, дає аудиторам право доступу до іншої інформації (документів), що є у володінні НАБУ, і хоча в законі і зазначається з обмеженнями законодавства про державну таємницю, на практиці ж, інформація, що може бути у володінні НАБУ, може містити персональні дані, комерційні таємниці та багато інших охоронюваних об’єктів конституційного та міжнародно-правового захисту. Невідомо, як саме може використовуватися у подальшому отримана інформація іноземним громадянином, хоч і з бездоганною діловою репутацією.

Серед визначених законом прав членів комісії є також право проводити конфіденційні інтерв’ю з працівниками НАБУ, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, працівниками інших державних та правоохоронних органів, а також іншими особами, які володіють інформацією (документами), необхідними для проведення оцінки (аудиту). Таке право є також достатньо абстрактним, і дає можливість, де факто збирати інформацію про діяльність не тільки НАБУ, а й про діяльність інших правоохоронних, державних органів, а також осіб. При чому, такі інтерв’ю є конфіденційними. Чи існують гарантії національної та персональної безпеки під час таких інтерв’ю під керівництвом іноземної особи?! На жаль, відповідь хоч і негативна, проте – однозначна.

3. Майбутня комісія навряд чи буде незалежною через надмірну політизацію процедури її формування. Про це свідчать як сьогоднішні політичні ігрища народних депутатів, так і законодавчо закладене порушення принципу стримування та противаг гілок влади при формуванні складу комісії. Якби у законодавця було бажання дотримуватися принципу балансу гілок влади, то кандидат, який визначається президентом, мав би визначатися вищим органом суддівського самоврядування. Оскільки, судова гілка влади, жодним чином не впливає на формування незалежної комісії, відбувається політичний дисбаланс впливу при формуванні комісії, який, враховуючи контрольований уряд та парламент банковою призведе до залежності такої комісії від волі адміністрації президента.

Найближчим часом, з визначенням трьох членів комісії, ми все ж побачимо чим завершиться аудиторська сага та чи підтвердяться відповідні побоювання. Проте головною проблемою в цій боротьбі залишається те, що поки жодна з сторін не зацікавлена в сутнісній об’єктивності майбутньої оцінки діяльності НАБУ.