Політики, громадяни, олігархи мають різні інтереси. Інтереси формують цілі. Розуміння цілей формує розуміння дій.

Престол політикуму

Політик повинен вміти вигравати вибори. Інакше – це не політик, а експерт у якійсь сфері, політолог або просто навколо-політичний пустоцвіт.

Вибори для політика починаються задовго до старту виборчої кампанії. На стартовій лінії виборчої кампанії (навіть неофіційного старту) політик вже повинен мати підконтрольну йому партію, мати вже сформований,  пристойного розміру, рейтинг партії та свій власний, підтверджений справжніми соціологічними замірами.

Вибори для політика починаються з запитання про гроші, заданого собі самому: де взяти 1-10 млн. на рекламу в інтернеті, 1-10 млн. – на рекламу на телебаченні, 3-10 млн. на зовнішню рекламу (борди, сітілайти, листівки, тощо), 1-5 млн.  – на штаби, спостерігачів та членів виборчих  комісій? Саме з питання де взяти 6 — 35 млн.  грошей (сподіваюсь, зрозуміло, що не гривень) на виборчу кампанію для політика починаються вибори.

А завершуються вибори для політика тоді, коли політику вдається  зберегти власне обличчя і рейтинг своєї партії, будучи змушеним на очах всієї країни  розраховуватись зі спонсором своєї  виборчої кампанії корупційними потоками і посадами в державній машині, які іх забезпечують, бюджетними програмами і коштами, ліцензіями на родовища, пакетами акцій державних підприємств та компаній, іншими активами, які належать громадянам України на правах спільної колективної власності і рахуються «державною власністю». А ще політику треба зберегти свій рейтинг, задовольняючи на очах країни, жорсткі вимоги зовнішніх престолів…

Престол олігархату

Олігарх повинен тримати домінуючу і впливову позицію  в масштабі цілої  країни, щоб мати можливість встановлювати свої правила і диктувати свої умови в межах країни, не зважаючи на закони і Конституцію. Закон – то для ворогів, а для своїх – все! Впливова позиція дозволяє вести гру з приводу України і з зовнішніми престолами, на території яких знаходиться основна частина власного капіталу і який необхідно захищати. Для цього олігарх змушений купувати і утримувати телеканали (стабільно збитковий бізнес в Україні), інформаційні платформи в інтернеті,  утримувати політичні партії та окремих політиків, утримувати потенційних держслужбовців (мати власну лаву запасних менеджерів), утримувати силовиків, суддів, утримувати власні служби безпеки і силового прикриття своєї діяльності.

Вибори для олігарха починаються, приблизно, через рік після минулих виборів, коли олігарх починає роздивлятись навкруги, сподіваючись вирізнити серед рейтингових політиків і партій ту, або ті, з якими можна домовитись про надання грошей та телеефіру. Олігарх знає непорушність принципу: «зранку – гроші, ввечері – стільці» у грі з політиками, але діватись йому нікуди, доводиться платити наперед, тим більше, що конкуренти — не сплять.

Вибори для олігарха завершуються після того, як  він розставив на посади лояльних до себе депутатів і менеджерів у виконавчу владу і їх руками  повернув собі 6-35 млн. $ витрачених на виборчу кампанію, плюс  15-50 млн. $ витрат, понесених  за п’ять років на утримування своєї інфраструктури, помножене все це у 3-10 разів  (плата за ризик, що поробиш!). Тобто, олігарх завершує виборчу кампанію тільки після того, як йому вдалося безкарно витягнути з країни  63 – 850 млн. $, заховавши їх за межами країни, після чого він знову  готовий заходити у наступний виборчий цикл. Олігарху не вигідно зростання доходів громадян та підданих, оскільки це означатиме зростання витрат на утримання своєї інфраструктури і на оплату праці на його експорто-орієнтованих підприємствах, де ціни на продукцію на світових ринках  «живуть своїм життям» і не залежать від волі олігарха.

 

Престол підданих

Вибори для підданого починаються із офіційного оголошення в країні виборчої кампанії, а для де-яких – просто зранку, у день голосування. Підданий  віддає свій голос за підсунутого йому телеканалом чи інтернетом  політика, сподіваючись не прогадати і віддати свій голос за «симпатичну, порядну та щедру прохідну фігуру». Наступного дня після виборів, підданий вважає, що політик винний йому особисто за відданий за нього голос, або починає ненавидіти політика-переможця, через те, що його голос пропав і його кандидат програв вибори. Що саме йому винний політик – це підданий визначає самостійно, виходячи із власних уявлень про себе та навколишній світ.

Популярные статьи сейчас

В Минсоцполитики разъяснили, какую пенсию получат украинцы

Саакашвили раскрыл источники доходов

США уничтожили полученные от России аппараты ИВЛ

Тимошенко засветилась с Порошенко в самолете

Показать еще

Підданий – позбавлений реальних прав, не має  прагнення до гідності,  не має власності та свого приватного капіталу, не може себе захистити за допомогою зброї і громадянином, в класичному розумінні, вважатись не може, хоч і може прагнути ним стати. Підданий веде постійну битву з усіма навколо за своє виживання, не вірить  і не бачить можливостей стати громадянином…

Престол громадянина

Громадянин прагне прожити гідне і заможне життя за рахунок власних чесних зусиль.

Громадянин повинен захистити себе, своїх близьких, стабільність зростання своїх статків від зазіхань як підданих, так і олігархів.

Громадянин береже і готовий захищати свою гідність як підставу і джерело довіри до себе з боку інших громадян.

Не дозволяючи собі зазіхати на чужі активи і гроші, до виборів, громадянин не лізе у політику, щоб не стати жертвою гніву олігархів, а після виборів – не лізе в політику, щоб не стати жертвою олігархів.

З підданими громадянин веде гру за правилами, намагаючись будувати стосунки в рамках закону, не дозволяючи підданим виходити за такі рамки.

Громадянин зацікавлений у збагаченні всіх навколо, оскільки це дає йому підстави розраховувати на зростання доходів від своєї роботи та свого капіталу.

Іноді, для громадянина виглядає виграшною стратегія зближення з якимось олігархом чи політиком, що дає більш безпечну позицію в соціумі, яка дозволяє простіше  відбиватись  від зазіхань підданих та вправніше ловити крихти з барського столу, але це – шлях з престолу громадянина у інший престол…

Престол політиків і престол олігархів вже більше двох десятиліть  грають між собою. Грають за увагу  підданих, за гроші  і власність громадян, проти  громадян, які не бажають задарма віддавати своє і ставати підданими.. Політику потрібні увага підданих, щоб сформувати у них в головах позитивне ставлення до свого публічного  образу,  олігарху – гроші та активи громадян, які хочеться отримати у свою власність чужими руками.

Внутрішні ігри українських престолів  відбувається у агресивному зовнішньому середовищі, адже Україна існує не у вакуумі і більш потужні зовнішні престоли самі, з радістю, привласнять і візьмуть під контроль і активи українських громадян, і активи українських олігархів, а підданих пристосують до виконання робіт, які не хочуть виконувати громадяни у їхніх престолах.  По всьому зовнішньому фронту України йдуть справжні битви престолів, про які ні громадяни, ні піддані майже не здогадуються!

Престол державного діяча

Саме з позиції державного діяча можна побачити все поле ігор і битв, змінивши масштаб свого бачення та стратегування. Саме з цього престолу стає очевидним, що стратегічним завданням державного діяча є зміна відносин між олігархами і політиками, зміна відносин між громадянами і політиками, зміна відносин між олігархами і підданими. Головна стратегічна мета, яку має поставити державний діяч перед країною і нацією, як політичним суб’єктом, має полягати в кардинальному збільшенні громадян в країні, за рахунок зменшення підданих та олігархів. Політики та олігархи, за спиною яких не стоять мільйони самодостатніх громадян (самодостатніх в економічному і безпековому сенсі,  перш за все, готових і здатних захистити себе), стають легкою здобиччю для зовнішніх престолів. Саме громадяни потрібні за спиною для ведення битв назовні, а не піддані. На підданих спертись неможливо за визначенням, вони легко і просто змінюють своїх хазяїв, пригадайте історію подій навесні 2014-го в Криму і порівняйте її з історію подій на Донбасі, того ж періоду.

Тільки маючи за своєю спиною громадян, державний діяч може поступово змінити принцип побудови відносин з зовнішніми престолами з наявного: «грабуємо українських громадян разом» , на принцип: «заробляємо і захищаємось разом з українськими громадянами».

У сучасному світі, справжня демократія може працювати тоді, коли  громадянин може стабільно заробляти чесною працею більше 5000$ на місяць, як справедливо  підмітив автор ідеї і головний архітектор сінгапурського престолу.

Престол державного діяча в Україні поки вакантний, але є певні підстави сподіватись, що скоро його займе один з…

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook