Національна Ідея Українців, яка відповідає глобальним інтересам людства

Національна Ідея — мотив, який мобілізовує сили нації для реалізації мети її існування.

Станом на початок ІІІ тисячоліття Українці (слово «Українці» пишеться з великої літери, аби позначити громадян України усіх національностей) не мають внутрішнього порозуміння, подібно до народів усього світу розділені за етнічною й навіть релігійною ознакою. Українська економіка не є зовсім відсталою, але так само як й в середньому по планеті забезпечує лише мінімум потреб людей, що у ній працюють. Українцям необхідно вирішувати екологічні проблеми, питання розвитку освіти, медицини й енергетики, що також є актуальним для усього людства.

І яке б нагальне питання в житті Українців ми не підняли — воно носитиме глобальний характер, практично не маючи «суто українських» ознак. Й самим Українцям, як й більшості представників інших народів світу, ще не вистачає усвідомлення локалізації глобальних процесів  у їхньому житті, осмислення потреби розширювати свою свідомість, аби осягнути зміст й масштаб подій, безпосередніми учасниками яких вони є.

Національна Ідея Українців має бути такою, яку б сприймала будь-яка нація, що стала на шлях глобального розвитку. Абстрагуючись від релігійних протиріч, дивлячись на історію людства й усього Всесвіту скрізь призму науки, ми неминуче замислюємось про те, що суспільство існує за законами природи так само, як й будь-які інші живі істоти чи неживі явища. І єдиний спосіб свідомо вплинути на суспільні процеси — дослідити їх природу й знайти можливість щось у них змінити. Інші альтернативи — для мрійників та віруючих, яким, щоправда, теж інколи щастить.

Ноократична теорія є політичним продовженням вчення про ноосферу, одним з фундаторів якого був Володимир Іванович Вернадський — етнічний українець, перший Президент Української Академії наук, й водночас — один з найяскравіших представників передової російської інтелігенції . Сьогодні, коли в Україні точиться дискусія навколо об’єднавчих постатей, важко підібрати кращу кандидатуру, яка б задовольняла амбіції найбільших за чисельністю національностей України, й несла б за собою ті самі глобальні ідеї, яких потребують й Україна, й весь світ. При цьому ми безумовно повинні уникати ідеалізації особи В. І. Вернадського, тим більше — ні в якому разі не створювати «культу особистості».

Загальне уявлення про ноократію, як Національну Ідею Українців, викладається нижче у 4 розділах. Вони не є вичерпними, але дають можливість уявити собі інше бачення українського світогляду, відмінне від того, яке сьогодні пропонується «сценаристами сумнівного походження». Й головне — дають кожному Українцеві можливість зробити ще один крок до зміни уявлення про своє місце й роль у світі. Принаймні — про можливість самому стати автором глобального сценарію та самому для себе обрати роль у ньому.

1. ВЕКТОР РОЗВИТКУ — ВІД МЕНШОЇ ДО БІЛЬШОЇ РОЗУМНОСТІ.

Ознакою цивілізованості життя є розумовий розвиток суспільства, без якого існування людини позбавляється еволюційного сенсу. Біологічною термінологією це зветься «цефалізація» — невпинне нарощування у процесі еволюції ваги нервової системи по відношенню до ваги усього тіла. Гуманітарна термінологія назви не дає, однак так само визнає очевидну необхідність передавати усе більші знання від попереднього до наступного покоління людей.

Розвиток Української Нації однозначно відбуватиметься у площині свідомої організації процесу колективного мислення.

Передумовою такої організації є поширення серед Українців уявлення про перехід Всесвіту від стану Великого Вибуху до стану ноосфери, від найбільшого хаосу до найбільшого порядку. Можливо багатьом ця ідея  здаватиметься екстравагантною — але лише вона дає можливість людині усвідомити себе учасником глобального процесу, позбавити її відчуття надмірної значимості й егоїзму, відкривши до спілкування з іншими людьми, які переживуть таке ж саме усвідомлення. Ніяке зомбіювання чи залякування не замінять катарсису, який переживає людина у момент такого усвідомлення. Й також зрозуміло, що Українці зможуть досягати порозуміння з представниками усіх націй, що пройдуть через таке переродження.

Ноократія — політична організація суспільства, при якій кожен дієздатний громадянин є відповідальним учасником процесу колективного мислення у контексті тотального державного управління.

Навряд можна вважати людину дієздатною лише тому, що вона прожила 18 років. Дієздатність людини характеризується здатністю відповідати за свої дії, яку підтверджено іншими дієздатними людьми. Зрозуміле питання — хто гарантуватиме дієздатність перших «дієздатних»? Відповідь — у створенні політичної партії, яка справою доведе свою дієздатність й набуде тим самим права визнавати дієздатність інших людей.  Ідея не нова, в Українців на слово «партія» взагалі алергія. Але — прийдеться її долати, й робити те, чого не можна оминути.

2. ПОДОЛАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БАР’ЄРУ.

Будь-яка людина, побачивши визначення ноократії, та ще й почувши слово «партія» — відчує холодний гуркіт замкових отворів у камерах, де тримають попередньо  «пропісочених» на партзборах  за «неправильність мислення». Справедливості заради слід відзначити:  якщо партія не відповідатиме вимогам часу, то вона ніколи не здобуде влади. А усе інше — лірика. Політика визнає силу, й той хто не йде проти законів природи — завжди переможе тих, хто діє всупереч ним. Нічого іншого не було й не буде ніколи.

Ціна питання — еволюційний результат. Українська Нація потребує морального переродження, яке б вивільнило її волю до існування після сотень років розчарувань у власній самодостатності. Українцям потрібна партія, яка продемонструє нову психологію поведінки й нові управлінські досягнення не після перемоги на «виборах», а фактично користуючись новими навичками й політичними механізмами, яких не знають ані стара влада, ані ті, хто її підтримує.

При цьому революціонери повинні бути свідомими того, що:

Більшість Українців на сьогоднішній день переконані: ані в самій Україні, ані за її межами, не існує політичних сил, які б не хотіли загарбати їх у рабство.

Водночас:

Більшість Українців навіть приблизно не усвідомлюють, наскільки вони є ворогами самим собі й людству в цілому.

Ситуація насправді дуже серйозна: серед Українців кількість вважаючих себе «прекрасними людьми» давно переважила кількість тих, хто усіх людей вважає хоча б «непоганими». За таких умов важко очікувати добровільного об’єднання громадян з конструктивною метою — революційний процес прийдеться реалізовувати інжинірінговим способом, залучаючи до нього людей, які на початку можливо навіть не усвідомлюватимуть, що це їм потрібно.

Хто обтяжить себе правом у такий спосіб змінювати долю інших людей? Єдиний вихід з цього «морального тупіка» — керівництво революційної партії має бути нещадним до себе набагато більше, ніж до рядових однопартійців й позапартійних громадян. Зважаючи на те, що щадити Українців — це прирікати їх на повну деградацію, засновники такої політичної сили по відношенню до самих себе взагалі мають бути безжальними тиранами.

На що це буде схоже? Люди, які не дозволяють собі робити помилок й не дозволяють собі уникати прийняття рішень. На кожне питання має бути конкретна відповідь, яка тягне наслідком за собою результативну дію.

Лише за таких умов в партії працюватимуть рядові члени й функціонери середньої ланки, які із задоволенням сплачуватимуть членські внески й сумлінно виконуватимуть партійні завдання, знаючи, що усе це — дуже легке навантаження у порівнянні з тягарем, який несуть на собі партійні керівники вищого рангу.

Й наведена умова — безальтернативна. Вимагати від людей зробити надзусилля й при цьому дозволяти собі «маленькі радощі життя» політик майбутнього вже не зможе. Він просто наробить помилок, які приведуть його до втрати влади. Натомість — дисциплінуючи себе, політик стає державним діячем, на якого покладатиме свої сподівання не тільки його нація, але й усе людство.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ РАЦІОНАЛЬНОГО СПОЖИВАННЯ

Головне питання чесної економіки — змусити людей виробляти й купувати те, що їм дійсно потрібно.

В-принципі третій розділ — частково умова, а частково наслідок реалізації завдань, поставлених двома першими розділами. Елемент колективного мислення — доведення до відома суспільства своїх економічних потреб й можливостей. Лідери нації, об’єднуючись у політичну партію, повинні виявити  здатність оптимізувати свої потреби й відкрити у собі можливості, яких найбільше не вистачає суспільству.

Економічна система розвивається лише тоді, коли усі її учасники допомагають одне одному приймати правильні рішення.

Яким чином зацікавити кожного в успішності усіх? Вихід пропонується шукати у кластеризації економічної системи, створенні колективної зацікавленості в успіхах кожного її учасника. Також неминучою є прив’язка грошей до енергетичного еквіваленту, якщо взагалі ставиться на меті оперувати не віртуальною, а реальною  вартістю товарів й послуг.

Й усі ці прості речі мають сенс лише за однієї умови:

«Метою економічного розвитку є задоволення  еволюційних потреб людства».

Практично уся людська робота — це прикладення енергії до часток й хвиль, з яких складається Всесвіт, й буде наївно вважати, що усе це «копошіння» відбувається виключно для того, аби просто «підтримувати процес». Зрозуміло, що людство вже стало геологічною силою, й у перспективі  керуватиме енергіями космічного масштабу. Й усе більш реально мова йде про такі масштаби перетворень, які «цар природи» раніше собі ніколи не міг дозволити.

Тому й досі працює «етичний фільтр», який утримує світову економіку у придушеному стані. Доти, поки людство не прийняло для себе еволюційно правильне рішення про використання «надлишкового продукту» — доти воно підсвідомо нищитиме усі можливості для створення економіки з «надвеликою енергетикою».

Відтак знову повертаємось до ключового питання: аби виробляти те, що людям дійсно потрібно, треба знати, що людям дійсно потрібно.

4. НАУКА, БЕЗПЕКА, КУЛЬТУРА, ДОБРОЧИННІСТЬ.

Для Українців й усього людства це спільний перелік «дійсних потреб».

Українська наука є невід’ємною частиною світової, й аби не «винаходити велосипед» краще зайнятись тим, до чого у людства ще не «дійшли розум та руки». Українці мають зосередитись на перспективних «науках майбутнього», максимально вивчаючи науковий досвід передових країн світу. Звичайно необхідним буде міжнародне співробітництво у освоєнні Світового Океану й космічного простору, боротьбі з захворюваністю та змінами клімату. Усе це по-можливості має ґрунтуватись на добрій волі — але якщо знання буде приховуватись ким-небудь від людства — тоді можливі варіанти, без ілюзій.

Національна безпека вже не може розглядатись у відриві від безпеки глобальної. Знаючи, що сьогодні світ озброєний до зубів, ноократи не можуть дозволити собі сподіватись на диво. Чим розумніша людина — тим більшою мірою вона повинна бути готовою до силового протистояння, аби відстояти своє право на життя у порівнянні з розумово відсталими людьми. Одночасно слід думати про далеке майбутнє — про можливі пандемії чи загрозу з космосу. Українці повинні відшукати якомога більше союзників як серед держав, так й серед окремих людей, щоб ствердити ноократію як в Україні, так й в усьому світі.

Будь-яка національна культура є надбанням культури глобальної. Питання про двомовність в Україні має бути знято шляхом переорієнтації на вивчення багатьох мов світу. Українці повинні зберігати культуру усіх нацменшин, дбати про культурний обмін з сусідами й про створення шедеврів, які б посіли достойне місце у світовій культурній спадщині. І зрештою те, про що необхідно казати вже сьогодні: ноократи повинні наближати той час, коли релігія стане надбанням історії — без репресій та маніпуляцій свідомістю, як результат розвитку науки.

Доброчинність — це взагалі сенс існування будь-якої людини, нації та людства в цілому. Тут мова не йде про «чисту благодійність».  Одна й та ж сама дія може бути як проявом добра, так й проявом зла, а інколи межу між добром й злом провести так само важко, як й розгадати квантові парадокси. Тим не менше, формула ноократичної доброчинності — дбати про становлення ноократії в усьому світі. Й робити це ідейно, не прикриваючи чиїсь інтереси «експортом ноократії».

Ноократичність є здатністю вирішувати національні проблеми, одночасно вирішуючи проблеми глобальні, виключаючи будь-який державний чи корпоративний егоїзм.

ЧАС ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ Й ВЧИНКІВ.

Написати статтю мабуть легше, ніж прочитати й осмислити її належним чином. Тому незайвим стане узагальнення головних думок, що у ній прозвучали.

Українці — це громадяни України усіх національностей.  Й немає сенсу шукати порозуміння з іншими народами світу,  поки ми не знайшли порозуміння між собою. Важливіший для України Бандера чи Сталін — питання риторичне, коли ідеї цих людей порівнюються з ідеями Вернадського.

Єдиний шлях до подолання «національної й імперської істерії» — дослідження людської природи й викриття власних слабких місць, які ми намагаємось прикривати «національними чеснотами».

Українці мають досконало володіти українською, російською й англійською мовами — й це лише необхідний мінімум.

Політична система України так чи інакше є інтегрованою у глобальну політичну систему. Отже, Українці повинні усією нацією вчитись мислити колективно, й відразу ж — вчитись мислити глобально. Дуже критично поставитись до свого рівня знань й зрозуміти: якби ми дійсно були дуже розумними, то Україна була б світовим лідером, а не «тим, що маємо».

Вимоги до кожного Українця до самого себе мають бути дуже серйозними як мінімум у питанні раціоналізації споживання та освоєння професій, які будуть актуальними у реальній перспективі. Водночас надзвичайними стають вимоги до тих людей, що очолюватимуть націю, особливо — у часи її переродження.

Ну й зовсім наостанок слід відзначити, що ноократія нікому не обіцяє «покращення життя вже сьогодні». Просто настав час глобальних змін — й можливо Українцям прийдеться пережити їх першими. Така от проста Національна Ідея, від якої нам вже просто немає куди подітись, бо по нас вже прийшли. Готуйте речі у дорогу!