Вже кілька років, вперше в сучасній історії, в містах стала жити половина світового населення. Більше того, до 2050 року цей показник повинен сягнути 70%. У містах, як правило, зосереджено основний економічний потенціал країни. Про активне зростання економіки міста як одного з ключових завдань зазначено також і у Стратегії розвитку Києва до 2025 року. Та хоч частка столиці у ВВП й складає 19%, проте на сьогодні Київ відстає за економічними показниками навіть від східноєвропейських столиць на цілих 15-20 років.
Давно відійшли в минуле ті часи, коли місто виступало застиглою та замкненою у собі системою. На початку третього тисячоліття воно вже постає в якості складного організму, частини якого є взаємопов’язаними та взаємозалежними. Не останню роль у цьому зіграли швидкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, невблаганне впровадження інновацій і повсюдна «цифровізація» життя.
Саме ці зміни зумовили появу нової моделі міста XXI-го сторіччя, моделі, яка зараз вважається еталоном у Західній Європі — т. зв. «Розумного міста» («Smart City»). Таке місто є більш конкурентоспроможним і сучаснішим, в ньому є наявною повага до навколишнього середовища, має суттєво кращі можливості для громади взаємодіяти з владою, а Інтернет стає головним каналом комунікації городян із владою. До слова, показник проникнення Всесвітньої мережі в «Розумному місті» складає 76%-100%.
У столиці ж України, яка займає одне з останніх місць Європі за даним показником, він є трохи вищим за 55%.
Разом із тим, тільки цього року в Київській міськдержадміністрації почала діяти система «Єдиний інформаційний простір територіальної громади міста Києва», наступним етапом якої має бути створення єдиного веб-порталу. І, начебто, вже у 2014 році кияни матимуть можливість насолоджуватись отримуванням адміністративних послуг через мережу Інтернет. Щодо майбутньої ефективності цих (щоправда, доволі запізнілих) нововведень залишається поки лише сподіватися, що вони не стануть порожнім звуком, як і вже згадувана Стратегія розвитку Києва до 2025 року.
Свого часу соціолог Генрі Леннар сформулював принципи, які, на його думку, є головними для хорошого міста, серед яких є й наступні: в такому місті присутній діалог; у ньому немає домінування страху, а всі жителі підтримують одне одного; у непривабливому місті є неможливою ефективна суспільна діяльність.
Прикладів втілення цих принципів серед міст-мільйонників Західної Європи вдосталь.
Так, зокрема, муніципалітет міста Мадрид взимку цього року спільно з місцевим метрополітеном провели кампанію під назвою «Ми розраховуємо на тебе», яка передбачала збір книжок для молоді та дітей з інтернату. Важко сподіватися на щось подібне від бюрократизованого «Київського метрополітену», керівництво якого постійно скаржиться на власну збитковість. А у Відні, який за рейтингом Mercer, є найкращим містом за якістю життя минулого року, місцева влада давно зрозуміла, що безпритульні люди є такими ж повноцінними жителями міста, як і всі інші. У Відні, в якому налічується близько 5 тисяч безхатченків, місцевим муніципалітетом було прийнято «План реінтеграції бездомних громадян», до розробки та втілення якого долучились, окрім міської влади, громадський і приватний сектори. Даним Планом передбачено не тільки та не стільки забезпечення місцем для ночівлі, але і всіляка допомога та сприяння в адаптації й поверненні до повноцінного життя. Цікаво, що особливе зацікавлення віденської влади питанням безпритульних людей після важких погодних умов і негоди взимку минулого року, з наслідками якої, до речі, вона впоралась на відмінно.
Париж навіть пішов ще далі та на сьогодні виступає вже в якості справжнього суб’єкта міжнародної політики. Так, міська влада цього міста свого часу навіть допомагала у подоланні наслідків цунамі у Південно-Східній Азії, землетрусу на Гаїті, а також постійно виділяє кошти на боротьбу з ВІЛ/СНІД у країнах Африки. На жаль, на подібні прояви соціальної солідарності, які є нормою в європейських містах-мільйонниках, у Києві в особі місцевої влади практично відсутні та не перебувають на порядку денному.
Не є, на жаль, на порядку денному у влади Києва й питання екології та негативного впливу розбудови міста на екосистему. Вже давно відомо, що концентрація діоксиду азоту в столичному повітрі, не в останню чергу через поширену тут практику зменшення кількості паркових зон і появи на їхньому місці новобудов, перевищує норму у 2,5 рази. До прикладу, влада другого за кількістю населення міста Німеччини Гамбургу, усвідомлюючи всю небезпеку впливу урбанізації на екосистему, планує до 2020 року зменшити викиди вуглекислого газу на 40%. А в Амстердамі з його 1,5 млн. (разом із околицями) населення, де вже давно усвідомили небезпеку забруднення атмосфери, місцева влада провадить політику зменшення руху автомобілів і створює сприятливі умови для руху велосипедів. Більше того, там навіть є Інтернет-сторінка, завдяки якій можна дізнатись про якість повітря в тому чи іншому місці Амстердаму.
Перефразовуючи та продовжуючи відому фразу про різницю між політиками та державними діячами, міська влада є настільки хорошою й ефективною, наскільки вона опікується майбутніми поколіннями. Влада найбільших міст Європи, до якої наша країна так прагне, щоденно на практиці впроваджує цю істину. Натомість у нашій столиці стратегії так і залишаються лише стратегіями у красиво оформленій упаковці. Бо існування Smart City є неможливим без Smart Government.
