Інтелектуальна власність в Україні: без стратегії і майбутнього?

Напередодні виборів чи не кожна з вже існуючих або майбутніх політичних сил відшуковує ті ідеї, які будуть помітними та змінять життя українців в короткостроковій перспективі. Часто в гонитві за швидким результатом відкидаються ті проекти, реалізація яких потребує кропіткої та послідовної командної роботи, як і ті, користь від яких важко пояснити одним популіським гаслом. так Можливо в цьому й полягає основна таємниця того, що процес реформування охоплює щоразу ті ж самі сфери суспільного життя, залишаючи інші без належної уваги.

З огляду на стан, в якому нині знаходиться вітчизняна сфера інтелектуальної власності (ІВ), зокрема проблеми її адміністрування, правової охорони й захисту прав ІВ, складається стійке враження нерозуміння владою величезного потенціалу означеної сфери. До того ж, не тільки владою, адже численні опитування громадян, які в своїй переважній більшості не відносять проблеми сфери ІВ до першочергових проблем економічного розвитку України, також яскраво ілюструють відсутність бачення реальних перспектив покращення життя завдяки реформі сфери ІВ.

Як було зазначено на одному з останніх заходів, присвячених експертному обговоренню існуючих у вітчизняній сфері проблем, впродовж багатьох років інтелектуальна власність як «погана невістка» продовжує залишатись у невизначеному статусі між наукою та економікою, не сподіваючись отримати самостійність. Навіть попри підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, в якій інтелектуальній власності присвячена окрема глава, якісні зміни в сфері поки що не стали пріоритетом державної політики.

Міжнародні та вітчизняні фахівці не перший рік обґрунтовано заявляють, що такі проблеми як патентний тролінг «по-українськи», коли патентується зовнішній вигляд звичних речей (як то вішак для одягу чи гумові пробки для закупорювання пляшок), або контрафактна продукція, як результат процвітання піратства, одночасно з ліберальністю законодавства про відповідальність за вчинення правопорушень у сфері ІВ, об’єктивно знижують інвестиційну привабливість нашої держави та знищують у творців будь-яке бажання створювати новий продукт, принаймні в Україні. За останніми даними лише кожне восьме кримінальне провадження, що стосується порушень прав у сфері ІВ, «доживає» до суду. У зв’язку з цим, а ні судова, а ні статистика правоохоронних структур не рясніє показниками в цій сфері. А мала б, з огляду на лідируючі позиції нашої держави в світових інтелектуальних антирейтингах.

Варто зауважити, що у тому разі, якщо Україна планує розвиватись як складова частина світу, а не як «річ в собі», відмежована від світових тенденцій соціально-економічного та інноваційного розвитку, нагальною необхідністю вбачається прийняття перехід від фрагментарних, швидких змін до методу стратегічного планування для отримання максимальної вигоди від інноваційної та творчої діяльності громадян. Як справедливо зауважує Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка є одним зі спеціалізованих агентств ООН, система інтелектуальної власності допускає певну гнучкість і може бути побудована таким чином, щоб слугувати інтересам конкретної держави з одночасним дотриманням необхідних міжнародних стандартів, які потребують послідовного і передбачуваного режиму по відношенню до правовласників. Досвід таких країн як Китай, США, Японія, Індія свідчить, що свого часу активним поштовхом для розвитку економіки слугувала саме розробка та прийняття програмного документа, який є дорожньою картою всіх подальших змін – Національної стратегії інтелектуальної власності. Це забезпечило дотримання обраного вектору розвитку, зрозумілість для громадян та чітку послідовність впровадження новацій, незалежно від зміни прізвищ на табличках дверей високих владних кабінетів.

Тим часом, поки в Україні в’яло оновлюється законодавство в сфері ІВ та точаться безкінечні дискусії з приводу ефективності чи неефективності останніх змін системи управління ІВ, передові країни світу, які вже переконались в дієвості підходу структурування та планування на прикладі реалізації національних стратегій ІВ, йдуть в ногу з викликами часу та приймають стратегії розвитку штучного інтелекту (Японія, Сінгапур, Данія), стратегії розвитку блокчейн технологій (ОАЕ), дорожні карти інновацій (Китай), плани залучення інвестицій на підтримку розвитку ІВ сфери і т д.

Як бачимо, для покращення економічної ситуації та добробуту громадян потрібні не так зміни до багатостраждальної Конституції, як насамперед усвідомлення суспільством того, що найперспективніший ресурс майбутнього – інтелектуальний потенціал. Безвекторність та непослідовність реформ у сфері ІВ призводить до виведення цього потенціалу за кордон, недовіру до спроможності українців створити інноваційний продукт світового рівня. Стале сприйняття України міжнародною спільнотою як виключно сировинної країни гальмує надходження інвестицій. Для зміни цього сприйняття Україна повинна чітко заявити світу свій намір стати на інноваційний шлях розвитку економіки, і першими кроками для цього можуть стати прийняття якісної довгострокової Національної стратегії інтелектуальної власності та пов’язаних з нею програмних документів.

І ми, Український інститут майбутнього, плануємо активно взятись за роботу в цьому напрямі. У нас вже напрацьовано ряд важливих продуктів, зокрема, модель економіки України до 2030 року. В рамках підготовки Стратегії України до 2030 року ми також напрацювали ряд позицій щодо розвитку та охорони сфери інтелектуальної власності. Ми сподіваємося, що неодноразові заяви представників Кабміну та офісу інтелектуальної власності про наміри створити подібну стратегію – не будуть всього лише обіцянками, і така важлива сфера як інтелектуальна власність не залишиться без стратегії. Бо без стратегії немає майбутнього.