Генерали та фараони: внутрішня політика Єгипту після виборів президента

У середу 28 березня у Єгипті завершилося голосування на виборах президента. Без жодного сумніву для багатьох, переможцем оголосили чинного президента Єгипту Абдель-Фаттаха Ас-Сісі, який набрав захмарні 92% голосів при явці виборців, нижчій за попередні роки. Його єдиним опонентом був політик з його власної політичної сили, який став кандидатом на виборах за 15 хвилин до завершення реєстрації. Із самого початку всі розуміли, що вибори у Єгипті будуть скоріше бутафорією, аніж реальною політичною конкуренцією. Абдель-Фаттах Ас-Сісі закріпив свій вплив на посаді глави держави та остаточно легітимізував себе через вибори після військового перевороту 2013 року.

Судова реформа

Отримавши перемогу в битві за виборчий процес, президент Єгипту розпочне довготривалу війну з іншим, більш небезпечним ворогом – реформами та переформатуванням політичної системи під нові зовнішні обставини. Кількість внутрішніх і зовнішніх проблем, які тінню нависали над Єгиптом у ході передвиборчої кампанії та процесу голосування, стане новим викликом для генерал-фельдмаршала, і те, яким чином він боротиметься з ними визначить долю Єгипту на десятки років уперед. Враховуючи геостратегічну цінність Єгипту для усього Близького Сходу та світу, стабільність країни та подальший курс її розвитку – це питання не лише регіонального, але й міжнародного масштабу.

Власне, саме про ці проблеми та подальшу політику президента Абдель-Фаттаха Ас-Сісі й піде мова у серії статей. І почнімо ми з внутрішньої політики та тих викликів, які нависають над Каїром. Перша – судова реформа.

Ще під час підготовки до передвиборчої кампанії, проблема судів кілька разів піднімалася у публічному просторі в Єгипті. У 2013 році, коли Ас-Сісі прийшов до влади внаслідок військового перевороту, перед генералітетом, який він очолював, постало питання підконтрольності суддів. Судова гілка влади у Єгипті, хоча й ніколи не була незалежною у західному сенсі цього слова, але й не була придатком певних політичних сил. Падіння уряду президента Хосні Мубарака у 2011 році розхитало політичну систему Єгипту та призвело до початку переформатування балансу сил. Чимало суддів «старого режиму» покинули свої посади, боячись кримінальних переслідувань за свою лояльність Мубараку. Крім того, разом з поваленням уряду Мубарака, зник й режим надзвичайного стану, який працював у Єгипті понад 70 років. Починаючи з 1939 року Єгиптом керували з допомогою або воєнного, або надзвичайного стану. Він передбачав створення спеціальних надзвичайних судів, які працювали за спрощеною процедурою і часто підпорядковувалися рішенням військових урядів, особливо у 1950-х роках, коли до влади прийшли «Вільні офіцери» на чолі з Гамалем Абдель Насером. Після 2011 року реальність стала геть іншою. Спеціальні надзвичайні суди були розпущені та заборонені. Правовий вакуум, який утворився після цього, мали заповнити звичайні цивільні суди, адаптувавшись до своєї нової, більш вагомої ролі у суспільстві. Разом зі звільненням частини старих кадрів, найманням нових суддів і переформатуванням системи під нові постреволюційні реалії, постала проблема навчання цих самих кадрів. Чимало суддів не знали або не вміли працювати у формально «мирний час» — без воєнного стану. А нова єгипетська влада – спершу тимчасова Вища військова рада, а згодом і ісламістський уряд Мухаммеда Мурсі – так і не змогли організувати бодай-якийсь перехідний період для переведення роботи військових і надзвичайних судів у нормальне русло. Передача абсолютної більшості справ звичайним цивільним судам, які багато років перебували у стані «зимової сплячки» у часи надзвичайного та воєнного стану, призвела до гальмування роботи всієї суддівської системи. Стара, неповоротка та незграбна система ніби прокинулася від майже столітнього сну і почала повільно, зі скрипом, щось робити. Як наслідок, нові суди довго розглядали навіть звичайні справи про побиття протестувальників, незаконний арешт активістів або пограбування магазинів. До цього додався ще один елемент тиску – на шию старій системі кинули справу розслідування злочинів екс-президента Мубарака проти учасників масових антиурядових демонстрацій, зокрема побиття активістів поліцейськими, вбивство студентів під час зіткнень з правоохоронцями на центральній площі Каїра і спроби арештувати лідерів опозиції. Перемолоти таку кількість складних справ система не могла, а суспільство вимагало справедливості та гучних «посадок». Перебуваючи під шаленим тиском, судді намагалися прискорити процес розгляду справ і часто ігнорували деякі свідчення і докази, прагнучи скоріше винести вирок. У цій схемі касаційний суд часто скасовував вироки судів і призначав новий розгляд, ще більше затягуючи процес і поглиблюючи інституціональну кризу. У свою чергу це ще більше загострювало настрої в суспільстві, які вимагали швидкого розслідування «справи Януковича Мубарака» та вбивств на Майдані площі Тахрір. Власне, судовий процес над екс-президентом Єгипту Хосні Мубараком – яскравий приклад глибокої кризи судової системи, у якій опинився Єгипет після революційних подій 2011 року. Мубарака тричі засуджували у справі про розгін демонстрантів, позасудові вбивства та незаконні арешти, і тричі касаційний суд призначав перегляд справи. Зрештою, у 2017 році його просто звільнили з-під варти та випустили на волю.

Звісно, на тлі хаосу та політичного розбрату суддівська система в Єгипті залишалася острівцем стабільності та нейтральною стороною між різними релігійно-політичними таборами єгипетського суспільства. Але тягар на ній у вигляді тисяч кримінальних справ, часто політизованих, які очікували судового розгляду, ледь не поховав систему під своєю вагою. Після зміни влади у 2012-2013 роках суди відігравали роль головного регулятора усіх політичних процесів. Саме вони були тією силою, яка стримувала деякі сумніві політичні пориви нового уряду президента Мухаммеда Мурсі. Але разом із тим, зросла й кількість справ, які необхідно було розглянути, особливо пов’язаних з численними зіткненнями між ісламістами, прихильниками президента та противниками «Братів-мусульман». Системна криза призвела до того, що частина суддів і юристів почали поступово схилятися до відновлення роботи старої системи військових судів у тому чи іншому вигляді. Спрощена процедура та швидкий розгляд справ у межах таких судів привалювала чимало суддів, які були перевантажені справами по попередній «злочинній владі».

Остаточне рішення у цьому питанні було ухвалене вже після приходу до влади в 2013 році військових на чолі з генералом Абдель-Фаттахом Ас-Сісі. Інтереси генералітету перетиналися з інтересами деяких суддів, які ностальгували за старою системою військових судів. Річ у тім, що після усунення від влади президента Мухаммеда Мурсі, у Каїрі та інших великих містах сталися криваві зіткнення між прихильниками та противниками ісламістів. Сотні людей були вбиті у сутичках, а військові жорстоко придушили спротив своїх ворогів. Лідери ісламістського руху «Брати-мусульмани» та його члени були заарештовані та відправлені за грати. Генералам було необхідно, щоб їх швидко та ефективно засудили, і бажано – надовго. Але з вищеописаними проблемами в суддівській системі досягти цього було неможливо. Єдиним варіантом могло стати відновлення роботи військових судів, але справи зіткнень у 2013 році не перебували в юрисдикції цих судів, оскільки не стосувалися військової сфери. Відновлювати воєнний або надзвичайний стан генералітет не міг, оскільки це викликало би невдоволення навіть серед їхніх прихильників, які ще нещодавно виступали проти цього на мітингах проти Хосні Мубарака. Відповідно, постало питання: як передати кримінальні справи, потрібні генералам, до більш ефективних і оперативних військових судів без оголошення воєнного стану? Рішення придумали доволі креативне. У жовтні 2014 року президент Абдель-Фаттах Ас-Сісі своїм декретом визнав «усі публічні та важливі об`єкти», включаючи вулиці та університети, де відбувалося зіткнення та мітинги, військовими об`єктами. У такий спосіб, новий військовий уряд уникнув непопулярного оголошення надзвичайного стану та зумів запровадити певну форму воєнного стану на конкретних територіях, до яких прив`язувалися справи, які потребували негайного розгляду.

Попри все це, суддівська система в Єгипті не вся була підпорядкована новій владі. У 2014-2015 роках президент Абдель-Фаттах Ас-Сісі був зайнятий придушенням внутрішньої опозиції і вибудовуванням нових відносин з ключовими зовнішньополітичними партнерами (США, Франція, Саудівська Аравія, Росія) для нівелювання негативних наслідків не дуже законного військового перевороту 2013 року. Суддівська система, яка історично була оплотом нейтральності в історії країни, була розколота між суддями, які вважали, що мають захищати урядовий курс, і тими, хто вважав, що мета судді – забезпечувати верховенство права і справедливість всупереч державної кон`юнктури. Це зумовило відносну незалежність судів від нової влади Абдель-Фаттаха Ас-Сісі, яка переросла у справжню проблему, а згодом і кризу, коли уряд намагався просувати ключові події. Уряду Ас-Сісі було складно просувати деякі свої закони та рішення, а іноді суди ставали прямою перешкодою на його шляху. Самі судді, розколоті між тими, хто дотримувався своєї присяги, і тими, хто звик діяти «у руслі влади», лише погіршували якість роботи системи, що лишалася старою і не реформованою. Справа журналістів катарського телеканалу «Al-Jazeera» у 2015 році стала квінтесенцією внутрішніх протиріч у системі. Судовий процес над журналістами, яких звинуватили у розповсюдженні неправдивої інформації, привернув чимало непотрібної владі уваги з боку міжнародної спільноти та опозиції. Коли суд засудив журналістів до 3 років ув’язнення, це викликало справжній ураган емоцій закордоном. Навіть сам президент Абдель-Фаттах Ас-Сісі був вимушений опублікувати заяву, в якій зазначив: «краще б цих журналістів депортували одразу після арешту, аніж відправляли під суд». Хоча реакція президента на падіння його рейтингів та іміджу закордоном була щирою, деякі судді сприйняли це як інструкцію для дій. І тому вже дуже скоро Касаційний суд скасував вирок і призначив перегляд справи. Для президента, який намагався відволікти увагу від цієї справи і зам`яти її після оголошення вердикту суду, початок вже другого процесу по цій же суперечливій справі стало для нього справжнім знущанням. Врешті-решт, журналістів відпустили і депортували до Кіпру, звідки вони дісталися Європи. Ця справа не лише послабила позиції влади в суспільстві, погіршила імідж Єгипту, але й продемонструвала слабкість самого президента навіть сере його прихильників, адже., за їхньою логікою, глава держави навіть не зміг довести до кінця і «посадити» трьох журналістів телеканалу, який оголосили ворожим на території Єгипту. Така от тотальна зрада.

Але очевидною війна між судами та президентом стала у 2016 році, коли Ас-Сісі підписав указ про передачу Саудівській Аравії двох спірних островів у Червоному морі. Тоді Верховний суд заблокував це рішення на тлі масових протестів населення, які не бажали передавати острови саудитам. Так розпочалася довга і виснажлива битва між генералітетом і суддівським корпусом, яка тривала цілих два роки і плавно перекочувала у новий президентський термін Абдель-Фаттаха Ас-Сісі. Питання спірних островів – частина таємних домовленостей між президентом Єгипту та його саудівськими фінансистами, завдяки яким він і прийшов до влади в 2013 році, прибравши з посади президента, фінансованого Катаром – політичним опонентом Ер-Ріяда. Відповідно, на рішенні про передачу островів саудитам була зав’язана частина зовнішньої легітимності президента Ас-Сісі. І коли суд втрутився у справу та намагався її заблокувати, глава держави сприйняв це спробу підірвати його владу. Саме справи журналістів і спірних островів остаточно переконали Ас-Сісі у тому, що необхідно покінчити з цими складними неконтрольованими проблемами в суддівській системі та підпорядкувати її волі уряду.

Минулого року президент Єгипту оголосив про початок судової реформи. Він заявив, що представить новий закон про судоустрій, який має «удосконалити систему правосуддя». Утім те, що президент називає реформою, самі судді називають «рейдерством». У квітні 2017 року парламент Єгипту слухняно підтримав закон, який вносить кардинальні зміни до системи правосуддя. Зокрема він надає президенту ексклюзивне право самостійно призначати голів усіх трьох суддівських гілок – касаційної, конституційної і адміністративної, ігноруючи при цьому багатовіковий принцип старшинства при призначенні суддів на ці посади.

Судова влада Єгипту складається з трьох гілок, які мають власні повноваження і не залежать одна від одної. Це адміністративна гілка, на чолі якої стоїть Верховний адміністративний суд, касаційна гілка на чолі з Верховним касаційним судом і конституційна, очолювана Конституційним судом Єгипту. Соціальні ліфти у суддівській системі вже багато років стоять на засадах принципу старшинства. Іншими словами, який суддя за віком старший, той і отримує підвищення. Для багатьох єгиптян цей принцип повністю відповідає політичній культурі цієї патріархальної і консервативної країни та вважається нейтральним критерієм відбору кандидатів на вищі судові посади.

Новий закон про судоустрій вніс відповідні зміни до Конституції, які створюють якісно новий механізм підвищення суддів. Відтепер, лише президент Єгипту призначає на посаду голів трьох ключових судів – Конституційного, Верховного адміністративного та Верховного касаційного. За словами представників влади, цей закон удосконалює систему правосуддя, зокрема пришвидшує процес розгляду справ, дозволяє позбавити суддівський корпус від старих суддів і запроваджує курси з підвищення кваліфікації. Всі ці нововведення є правильними з погляду нагальної необхідності реформувати систему, адже ці пункти ще з 2011 року були серед основних вимог «єгипетського Майдану», як у нас люблять називати революційні події 7-літньої давнини. Але з іншого погляду, механізм відбору суддів на ключові посади залишає поле для спекуляцій. Чимало представників опозиційних сил вважають, що цим законом президент намагається взяти під контроль суддівську гілку влади. Крім того, чимало людей були обурені тим, що Абдель-Фаттах Ас-Сісі вирішив нівелювати вже традиційний для єгипетського суспільства, історичний принцип старшинства, який є такою собі «духовною скрєпою» для єгиптян. Навіть для самих депутатів парламенту закон став несподіванкою. 17 квітня кілька урядовців просто поспіхом внесли його на голосування через близького до президента спікера Алі Абдель Ааля Ахмеда Сайєда. Хоча депутати цей документ в очі не бачили, але підтримали його більшістю голосів за вже знайомою Україні «моделлю Чечетова».

Вже тоді почалися перші юридичні бої між президентом і суддівським корпусом за цей закон. Коли він набув чинності, його одразу ж почали «обкатувати» у червні, коли на пенсію вийшов голова Верховного касаційного суду. Тоді ж Вища рада правосуддя обрала трьох кандидатів на посаду голови та подала їх президенту згідно положень нового закону. Але вони обирали цих суддів за все тим же принципом старшинства, чітко продемонструвавши свою негативну позицію щодо закону. Усвідомлюючи, що зробила рада, президент Абдель-Фаттах Ас-Сісі демонстративно обрав новим головою суду другого за старшинством кандидата. Це стало першим в історії Єгипту випадком, коли головою суддівського органу стала людина, яку обрали не за принципом старшинства. Тоді цей бій лишився за президентом.

Того ж місяця сталося друге зіткнення між суддями та Ас-Сісі. Коли на пенсію вийшов голова Верховного адміністративного суду, його колеги, пам`ятаючи попередні помилки, вирішили бути більш креативними. Вони подали президенту на розгляд не три кандидатури, а лише одну – суддю Яхья Аль-Дакрурі, у якого з владою були дуже напружені стосунки. Тоді президент проігнорував цю кандидатуру та призначив новим головою суду четвертого за віком суддю, якого навіть у списку кандидатів не було. У такий спосіб Абдель-Фаттах Ас-Сісі помстився своєму супернику Аль-Дакрурі, який свого часу заблокував рішення президента передати Саудівській Аравії два спірних острови у Червоному морі.

Судова криза, яка спалахнула через протистояння президента та суддівського корпусу навколо нового закону, породила невизначеність та сум’яття серед людей. Чимало опозиційних активістів і навіть прихильників президента свого часу вбачали в судах дійсно незалежний орган влади. Під час правління президента-ісламіста Мухаммеда Мурсі, прихильники світської форми правління, які згодом підтримали переворот, саме через суди блокували найбільш одіозні рішення руху «Братів-мусульман». Зараз ці ж люди виступають проти закону нового президента. Окрім проблеми підконтрольності судів, президенту все-таки необхідно буде зайнятися питанням підвищення їхньої ефективності. Це зокрема стосується створення Суддівської академії у Каїрі для підвищення кваліфікації суддів, формування спеціального Інституту розв’язання суперечок для розвантаження судів у справах цивільних і побутових конфліктів, які необов’язково вирішувати у судовому порядку, та запровадження освітніх закордонних програм для суддів, особливо молодих.

У лютому 2018 року розпочалося слухання у Конституційному суді щодо правомірності ухвалення закону про судоустрій. Крім того, в інших судах заслуховують апеляцію від двох суддів, яких Абдель-Фаттах Ас-Сісі відмовився призначати на посаду за принципом старшинства. Відтак, для президента одним з перших випробувань стане подолання опору з боку суддів і завершення процесу реформування системи, що має закріпити його вплив над суддівським корпусом. Без лояльних судів, Абдель-Фаттах Ас-Сісі не зможе приймати ключові для країни рішення. Якщо він не візьме під контроль суди, то спершу буде провалене питання передачі Саудівській Аравії спірних островів – ціна, яку Ер-Ріяд поставив Ас-Сісі, коли спонсорував його переворот. Це важливе джерело зовнішньої легітимності Єгипту, втрата якого похитне позиції Ас-Сісі серед генералітету та у країнах Затоки. Згодом суди можуть заблокувати або загальмувати його рішення щодо розробки газових покладів біля Кіпру спільно з Ізраїлем, посилення антитерористичного законодавства у межах його АТО на Синайському півострові та по інших питаннях, які формують внутрішню легітимність президента. Провал у цьому напрямку призведе до падіння авторитету генерала, погіршення економічної ситуації, втрати критичних для держави ресурсів і ймовірного палацового перевороту. В умовах, коли Єгипет вступає у епоху загострення конфліктів у Червоному морі, Східному Середземномор`ї, Палестині, а також з Суданом, Туреччиною і Ефіопією, швидкі та ефективні рішення, підкріплені судовими, матимуть важливе значення для президента особисто та для ефективності державного бюрократичного апарату зокрема, на якому тримається влада генерал-фельдмаршала та його репутація.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Илии Кусы в Facebook. Страница Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube