Давос: Янукович перейшов Рубікон

Правлячий режим Януковича оголосив війну олігархічній верхівці,  переслідуючи дві мети: короткострокова  — відтермінувати своє падіння до 2015 року, і довгострокова – укріпитись для втримання влади після президентських виборів.

Схоже, що  анонсована у попередніх публікаціях «Хвилі» війна еліт в Україні перетворюється на реальність. Давайте проаналізуємо перші результати.  У кожній війні тактично вдалим є несподіваність її розгортання. Вже перші пробні  удари по футбольних амбіціях Олександра Ярославського та фіскальні втручання у справи Ігоря Коломойського показали повну неготовність олігархів до такої війни. Самовпевненість приспала їх пильність, а дарма – хочеш миру, готуйся до війни, казали древні. Отже правлячий режим здобув першу тактичну перевагу, посіявши розгубленість серед опонентів.  Саме розгубленість, бо чим ще можна назвати, наприклад, заяву Вадима Рабиновича  з приводу посягань на його телеканал, чи зникнення з політичної арени Сергія Тігіпка?  Тільки невпевненою спробою запобігти нападу на себе.

Далі, стратеги військового штабу Януковича (бо сам він навряд спроможний на стратегічні кроки) вирішили закріпити цю перевагу, а заодно і убезпечити себе від тяжких боїв на початку війни з Ринатом Ахметовим, витягнувши «на гора» справу Щербаня. Як і у випадку з плівками Мельниченка, військовому штабу Януковича на деякий час вдасться скувати дії тяжкої артилерії ворога.

Відчувши смак перших досягнень, правлячий режим розгорнув поле бойових дій закордоном. І нехай Давос не Фермопіли, але підписана тут угода з компанією Shell стала уже справжньою першою перемогою «Сім`ї». Чому? Мало не вперше інтереси режиму співпали з інтересами країни. По-друге, олігархічна еліта залишилась осторонь. І, що найважливіше, для правлячого режиму, він отримав реальну можливість укріпитись, адже усі концесії навколо цього проекту без сумніву отримають придворні компанії. А в очах Заходу, Янукович отримав ще не союзника, але вже більш лояльного спостерігача.

Впевненість штабу у перспективі підписання цієї угоди додала такої рішучості головнокомандувачу, що Янукович проігнорував український ланч Пінчука, чим очевидно вніс ще більше сум`яття у стані ворога. Адже це була найбільш реальна можливість поза фронтом провести переговори з примирення і подальшого співжиття. Таким чином Янукович переконливо показав, що претендує на самостійне визначення правил на правах переможця.

Проте у всьому вище викладеному є суттєве застереження. Це застереження у вразливості правлячого режиму.

Він функціонує в реаліях системної кризи суспільства, економіки, політикуму, ним же створеної. В разі перемоги цей режим не здатний запропонувати стратегію розвитку, оскільки базується виключно на репресивно силовій моделі реалізації влади.

Далі, режим Януковича функціонує у практично суцільному зовнішньо політичному вакуумі. Бо заручитись лояльністю Заходу не означає отримати його в якості союзника. Адже для Shell байдуже, при кому вона буде розробляти сланцевий газ, при Януковичу, Тимошенко чи будь-кому іншому. Ключове слово тут газ. І Захід в черговий раз бачить перед собою не партнера, а лише сировинну базу в Україні, необхідну для власного порятунку.

Тому, скільки б Янукович не звіряв свій годинник за Кіссінджером, це не більше ніж формальне кліше, вкладене в його рот, але не в думки. А спостерігаючи за давоськими зустрічами Януковича, вірніше за їх практичною відсутністю, у мене не залишилось сумніву, що Україна, нажаль, продовжує знаходитись поза актуальним світовим політичним контекстом.

Далі слід згадати ще два фактори вразливості правлячого режиму в Україні.

Один з них — східний, російський і про нього досить детально в аналітичному матеріалі Юрія Романенка та Олексія Комарова.

І інший – я впевнений, що в найближчій перспективі олігархічна еліта в Україні оговтається від перших поразок і правлячий режим отримає добре організований внутрішній фронт у вигляді всенародного руху невдоволення. Солідаризація олігархів і широких верств населення навколо мети повалення правлячого режиму, описана у моїй попередній публікації, може стати вирішальним фактором поразки Януковича і демонтажу його режиму.

«Сім`я» звичайно може спробувати розсварити досить різноспрямований табір олігархів, проте успіх такого сценарію є доволі сумнівним.

Тут я хочу  відкрито наголосити на єврейському акценті у цій війні. Давайте називати речі своїми іменами: вже на самому початку війни режим Януковича зачепив інтереси глобального єврейського лоббі в Україні. І це, скоріш за все, також може стати визначальним фактором у поразці режиму у цій війні. Проте ця дуже цікава тема для іншого дослідження.

Тому виграти битву зовсім не означає виграти війну.

Але у Давосі Янукович перетнув свій Рубікон. І вороття немає. А на війні, як відомо, як на війні.