Тепер це політична мода придумувати звучні назви для міжнародних подій. Мова йде про озвучену Порошенком на підсумковій прес-конференції в Києві і повторену Яресько на форумі в Давосі тезу про те, що в нинішньому році Україна створить «новий формат» для обговорення і вирішення питання деокупації Криму.
Звичайно Женева місто хороше (сам там не був жодного разу, але Гуглу довіряю). І формат хороший. Значно краще, ніж Мінськ. Принаймні репутація Швейцарії, як країни нейтральної, на відміну від Білорусі неспростовна.
Але наскільки реалістично і потрібно створювати новий міжнародний переговірний формат і виокремити з проблеми російської агресії проти України питання Криму?
Все упирається в питання — а наскільки реалістично втягнути в його роботу Росію? Чи матиме Росія мотиви залучитися до роботи міжнародного форуму, метою діяльності якого, буде позбавити її сакральної території і необхідності додаткових видатків з бюджету? Питання риторичне. Сподіваюсь думка про те, що «Женева плюс» без Росії — це пустопорожня балаканина теж очевидна.
Той факт, що Росія вже залучена до так званих Нормандського і Мінського форматів і підказує відповідь на питання про доцільність «Женеви плюс».
Хоча ув»язування санкцій проти Росії з Мінськими домовленостями було з моєї точки зору неправильним, оскільки так вже сталось, є сенс подумати і попрацювати над тим, щоб вже існуючий переговірний формат виправити (дипломатам більше би сподобалось слово «розвинути») до правильного/ефективного та ще й додати до порядку денного переговорів питання Криму. Це могло б допомогти в результаті виправити помилку ув»язування санкцій з Мінськими домовленостями (тобто винятково з питанням Донбасу) шляхом поширення усього санкційного пакету та всю російську агресію (Крим і Донбас).
Наскільки складним не виглядало б подібне завдання, реалізація його все рівно більш реалістична, ніж примусити Росію долучитися до нового переговірного формату щодо деокупації Криму. Тим більше, що якби з якогось дива (ну, там 7,5 доларів за барель чи 350 рублів за долар, хі-хі) Росія і погодиться на «Женеву плюс», держави-учасниці не матимуть в своєму розпорядженні такого важливого інструменту переконання, як санкції.
Тому не варто уподібнюватися до мого папуги частотою повторення улюбленої фрази (Мінські домовленості безальтернативні), а краще подумати над тим, як ці улюблені безальтернативності зробити корисними. Це більш якісна дипломатія, ніж спроби переконати Конституційний суд і народ України в тому, що «наступна сесія парламенту», це та, яка наступає не після попередньої, а відразу за Різдвом Христовим або Пасхою.
Що ж до Женеви плюс, то складається враження, що цей черговий витвір дипломатичної фантазії (миротворці ООН, миротворці ЄС, ОБСЄ, яке сприяє розв»язанню конфлікта, австралійське вугілля, туркменський газ) разом з ідеєю якоїсь служби з питань Криму в рамках розташованого в Херсоні представництва президента в Криму, є ніщо інше, ніж спроба відвести від президента критику (а можна сказати і суспільне обурення) за ухиляння впродовж 18 місяців від вирішення кримської проблеми.
Але чи варто для порятунку рейтингу від ухиляння переходити до окозамилення?
Фото: прес-служба президента України
