Саміт НАТО у Варшаві, який проходив 8-9 липня 2016 року, має усі шанси стати головною подією року щодо питань безпеки у Євроатлантичному регіоні. Уся справа у рішеннях, які, як очікувалося, будуть зроблені у процесі роботи даного саміту. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг назвав даний саміт визначальним і переломним із часу завершення Холодної війни.
Найбільш очікуваним із рішень саміту Альянсу у Варшаві було затвердження плану розгортання із 1 січня 2017 року 4 багатонаціональних батальйонів НАТО чисельністю в 3-4 тисячі у країнах Балтії і Польщі. Фактично мова іде про багатонаціональні формування, керівництво над яким здійснюватиме окрема країна Альянсу: у Естонії керівництво і значну частину контингенту надасть Велика Британія, у Латвії – Канада, у Литві – ФРН і у Польщі це будуть безпосередньо США. Тим самим, за словами Єнса Столтенберга, вдасться створити відповідний ефект стримування і попередити тим самим гіпотетичну агресію РФ. При цьому, як постійно наголошував Генеральний Секретар Альянсу, це лише частина ширшого набору механізмів, які мають гарантувати створення відповідного ефекту стримування. Разом із 4 багатонаціональним батальйонами цей ефект мають створити Сили Швидкого Реагування НАТО(40 тисяч осіб) і Оперативна група підвищеної готовності(5 тисяч осіб).
На папері такі рішення виглядають більш ніж вражаючими, однак що маємо на практиці. Перш за все НАТО під час саміту у Варшаві, приймаючи рішення про розгортання 4 багатонаціональних батальйонів на східному фланзі, фактично винайшло нову форму стримування (deterrence). У своїй класичній формі стримування ґрунтується на здатності нанести ворогові фактично відразу із початку бойових дій непоправний рівень втрат, тим самим віднадити його від можливої агресії. У випадку ж із рішенням НАТО щодо 4 багатонаціональних батальйонів ефект стримування гіпотетичної атаки РФ виникне через те, що атака на країни Балтії і Польщу означатиме, що ці 4 багатонаціональні батальйони також на практиці стануть об’єктом агресії. Це у свою чергу фактично автоматично активує статтю 5 Вашингтонського договору – і тим самим зробить відповідь Альянсу на агресію невідворотною. Власне першими на можливу агресію і даватимуть відповідь Сили Швидкого реагування і Оперативна група підвищеної готовності, що відповідно до рішень НАТО мають розгорнутися за 2 тижні і 2-3 дні відповідно.
Однак тут виникає відразу декілька проблем. Перш за все у 5-тисячної Оперативної групи підвищеної готовності може фактично не вистачити часу для ефективного розгортання і протидії у відповідь на гіпотетичну агресію РФ. Як відомо, у лютому 2016 року співробітники RAND Corporation змоделювали ситуацію можливої агресії РФ проти країн Балтії. Одним із висновків на основі цього моделювання стало те, що за 60 годин РФ може захопити Ригу і Таллінн за умов найбільш ефективного спротиву. Іншими словами Оперативна група підвищеної готовності може бути просто поставлена перед фактом окупації Естонії і Латвії.
Але це іще не все. Як відомо РФ на сьогоднішній день створює відповідні зони заборони і обмеження доступу(anti—access/area—denial zones) від Балтійського до Чорного моря. Про це чітко говорив колишній командувач об’єднаних сил НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав під час слухань у профільних комітетах Сенату і Палати Представників США у лютому і березні 2016 року. Ці зони створюються шляхом розгортання систем ППО/ПРО, протикорабельних крилатих і балістичних ракет, ударних ракетних систем. Метою створення таких зон є унеможливлення ефективного проектування сили противником для виконання поставлених завдань. У даному випадку мова іде про те, що РФ розгортанням дивізіону систем ППО/ПРО С-400 «Тріумф» у Калінінградській області(72 ракети перехоплювачі) чи 20 пускових установок С-300 «Фаворит»(80 ракет перехоплювачів) на заході Білорусії, протикорабельних ракет Х-35 на 5 кораблях Балтійського флоту і ОТРК «Іскандер-М» із 2019 року, ускладнить чи навіть унеможливить ефективне розгортання Альянсом Сил швидкого реагування у випадку агресії Кремля проти країн Балтії. Іншими словами ефективність концепції Альянсу «гарантування безпеки через готовність»(reassurance through readiness) – готовність у випадку необхідності перекинути сили в ЦСЄ для гарантування безпеки держав-членів фактично поставлена під сумнів.
Тим самим можна сказати, що ідея посилення ефекту стримування у країнах Балтії і Польщі через розгортання 4 багатонаціональних батальйонів, а також наявності Оперативної групи підвищеної готовності і Сил швидкого реагування, стикається відразу із декількома проблемами у випадку необхідності їх застосовувати на практиці. Цікаво і те, що заключне комюніке Варшавського саміту у пункті 44 фактично не згадує про гіпотетичну неможливість вчасно прийти на допомогу країнам Естонії чи Латвії, а також про створення РФ зон заборони і обмеження доступу. У цьому пункті йдеться про те, що Альянс зберігатиме можливості і потенціал проектувати силу у будь-яку місцевість у випадку необхідності. Тим більше не згадується про розгортання систем для гарантування ефективного проектування сили у зони заборони і обмеження доступу, які створює РФ. Правда слід відзначити, що генерал Деніс Мерсьє (очільник Командування ОЗС НАТО із питань трансформацій) заявив про те, що Альянс має працювати над здатністю проникати у зони заборони і обмеження доступу, які створює РФ, і ефективно проектувати силу. Єдиною військовою платформною про, яку загадав у цьому контексті генерал Мерсьє, були винищувачі п’ятого покоління F-35, які використовують стелс-технології.
Меншою мірою саміт у Варшаві зосередився на стані справ у Чорноморському басейні, який є також зоною безпосередньої відповідальності НАТО на фоні того, що модернізація Чорноморського флоту РФ і мілітаризація Росією чорноморського побережжя, створює для НАТО навіть більший виклик ніж ситуація навколо Калінінградської області. Альянс вирішив на основі румунської бригади розгорнути багатонаціональну бригаду. Однак набагато цікавішим у цьому плані було те, що питання розгортання додаткових військово-повітряних чи військово-морських сил Альянсу у акваторії Чорного моря перенесено на засідання Ради міністрів оборони НАТО, що відбудеться у жовтні 2016 року. Тобто маємо ситуацію, що рішення Альянсу щодо південної частини Східного флангу дають відповідь на менш значущі виклики у формі гіпотетичної сухопутної агресії РФ, при цьому питання підтримання балансу військово-морських сил у Чорному морі вирішено залишити на пізніше. І це при тому, що саме питання протидії зростаючим можливостям Кремля у Чорному морі стало об’єктом уваги і занепокоєння низки провідних західних аналітичних центрів.
Під час роботи саміту країни-члени НАТО підписали також зобов’язання щодо оборони кіберпростору. Це зобов’язання супроводжувало рішення визнати кіберпростір такою ж сферою, де можливе ведення воєнних дій(domain of warfare), як і суша, море і повітря. Однак при тому, що такі рішення і документи були прийняті Альянсом щодо питань кіберпростору, питання його оборони, якщо ознайомитися із вищезгаданим зобов’язанням, належить до відання національних урядів. Саме національні уряди мають гарантувати безпеку власного кіберпростору, що тим самим посилюватиме загальну безпеку Альянсу. При цьому зобов’язання щодо оборони кіберпростору не дає відповіді на питання, що саме робитиме НАТО у випадку агресії у кіберсфері проти одного із своїх членів. Іншими словами виходить парадоксальна ситуація, про яку на передодні саміту у Варшаві писало видання The New York Times, НАТО не має чіткої стратегії колективних дій у кіберпросторі. І кардинальним чином саміт цю ситуацію не змінив.
Також Варшавський саміт НАТО ввійде в історію тим, що Альянс перейняв від США контроль над об’єктами ПРО в Євроатлантичному регіоні. Мова іде про радар Х-діапазону в Туреччині, 4 есмінці ВМФ США типу «Арлі Бьорк»(приписані до порту Рота в Іспанії) із керованим ракетним озброєнням(перехоплювачі сімейства SM-3) і системою БІУС Aegis, а також об’єкт Aegis Ashore в Девеселу(Румунія). При цьому заключне комюніке саміту чітко підтвердило те, що Альянс має намір завершити в 2018 році спорудження об’єкту Aegis Ashore у Редзіково(Польща). Тим самим НАТО вирішило і далі слідувати попереднім курсом щодо ПРО, який на сьогоднішній день позбавлений будь-якого військово-політичного сенсу. Мова іде про те, що Іран як держава-ізгой, проти якої, як стверджують США і НАТО, і спрямовані об’єкти ПРО, не має фактично політичних мотивів здійснювати ракетний удар по Європі. В той самий час об’єкти ПРО, які і справді технічно не можуть становити будь-якої загрози стратегічним ядерним силам РФ, створюють іще один подразник у відносинах між Альянсом і Кремлем. Однак, можливо, із часом США і НАТО вдасться обміняти об’єкти ПРО у Європі на згоду РФ провести переговори щодо тактичної ядерної зброї і скоротити цей тип озброєнь, де Кремль має перевагу.
Власне у питанні ядерної зброї заключне комюніке по результатам Варшавського саміту не фіксує якихось змін у політиці і підходах, про що свідчать пункти 52-54. Перш за все, відповідно до цього документу, стримування у Альянсі ґрунтується на поєднанні конвенційного і ядерного потенціалу, а також об’єктів ПРО. При цьому стратегічні ядерні сили США залишаються основою гарантією безпеки союзників – в тому числі мова іде про ядерні озброєння США(бомби вільного падіння В-61), які складовані у Європі. Однак сама можливість застосування ядерної зброї залишається віддаленою перспективою, як прописано у заключному комюніке. Тим самим можна сказати, що НАТО відмовилося від пропозицій, які лунали до саміту щодо перегляду своєї політики у ядерній сфері шляхом, для прикладу, розміщення тактичної ядерної зброї в Польщі.
Слід також згадати мабуть про один із найбільших предметів гордості Єнса Столтенберга. Мова іде про факт того, що країни Альянсу припинили скорочувати витрати на оборону, більше того у 2016 році очікується зростання на 3% або на 8 млрд. доларів. Іншими словами, як постійно наголошував Генеральний секретар і про що згадує комюніке, НАТО вдалося подолати негативну динаміку у питаннях витрат держав-членів на оборону. Однак лише 5 країн НАТО виконують взяте зобов’язання щодо витрат 2% ВВП на оборону. Із іншого боку європейські країни Альянсу, як показують обрахунки, не витрачають більше 100 млрд. доларів необхідних на оборону, для того, щоб вийти на показник 2% витрат ВВП на оборону. Тим самим на фоні такої ситуації радість Генерального Секретаря виглядає більш ніж стриманою – із такими темпами збільшення військових витрат країни Альянсу іще не скоро вийдуть до необхідних мінімальних показників.
Врешті решт документи і заяви Варшавського саміту НАТО фіксують, на жаль, фактичну остаточну відмову Альянсу грати більш вагому роль у підтриманні миру і безпеки у світі ніж це було наприкінці 1990-х і на початку 2000-х. Тоді мова ішла про те, що Альянс буде розширяти зону миру і стабільності на сході через інкорпорацію нових держав-членів і пряму участь у стабілізації ситуації на «глобальному півдні». Тепер же НАТО скромніше визначає свої завдання. Перш за все головна увага приділяється посиленню безпеки-країн членів в умовах радикальної зміни безпекового середовища. В той же самий час підтримувати і розширювати зону миру і стабільності НАТО буде шляхом допомоги країнам-партнерам на сході і півдні у посиленні їхнього потенціалу для протидії викликам і загрозам у сфері безпеки. Саме за такою логікою, серед усього іншого, будуть розвиватися і відносини Україна-НАТО у найближчому майбутньому.
