Виконання вимог МВФ — ризики та загрози для України

Мало хто знає, що всі країни, які одержують «допомогу» від МФВ, насправді не отримують нічого крім векселів (боргових розписок) Фонду, які називають спеціальними правами запозичення (SDR). Витратити ці кошти можна тільки передавши їх будь-якій країні-члену кредиторів Фонду. І якщо в України цих грошей уже немає, значить, їх комусь передали. Ніяк інакше ці кошти використовувати безпосередньо не можна. Так, їх можна монетизувати (надрукувати на їх забезпечення власну валюту), але тоді вони все одно повинні залишатися на балансі Нацбанку. В результаті, на сьогодні немає ніякої достовірної інформації про те, що ж сталося з уже отриманими від МВФ у 2008-2009 рр.. коштами. В подібній ситуації продовжувати згубну політику запозичень просто нерозумно.

Політичні вимоги в обмін на позику

Головною особливістю отримання кредитів від МВФ є його політичні та економічні вимоги до уряду тієї країни, яка претендує на отримання позики. Таким чином одночасно з отриманням прямого прибутку (що цілком зрозуміло й розумно для будь-якого фінансового інституту) Фонд лобіює інтереси найбільших своїх кредиторів, усіляко перешкоджаючи нормальному розвиткові економіки інших країн. У чому це виражається? Перш за все в штучному створенні ситуації, за якої конкурентоспроможність країни падає. Як це відбувається? Для початку нагадаємо, що саме вимагав МВФ від українського уряду:

• розширити базу оподаткування «для забезпечення надходження доходів»;
• знизити поріг обороту платників за спрощеною системою оподаткування до 300 тис. грн як для фізичних, так і для юридичних осіб;
• скасувати звільнення від обкладення ПДВ сільського господарства та інших видів діяльності;
• знизити рівень витрат Стабілізаційного фонду;
• скасувати заплановане збільшення тарифної сітки зарплат із 586 до 778 грн до грудня 2010 року;
• знизити виплати працюючим пенсіонерам до 50% від загального розміру, але не нижче прожиткового мінімуму, підвищити пенсійний вік;
• підвищити незалежність Національного банку;
• обмежити дефіцит НАК «Нафтогаз» на рівні 1% від ВВП у 2010 й 2011 роках;
• підвищити ціну на газ для населення та комунальних підприємств удвічі, а потім щокварталу на 25%;
• запровадити штрафні санкції та застосовувати їх до тих, хто не забезпечує своєчасної оплати послуг ЖКГ.

Що в підсумку вже зробив український уряд, і до чого це призведе в подальшому:

• Розроблено новий Податковий кодекс, у якому значно розширюється база оподаткування, а фіскальні служби наділені фантастичними повноваженнями: починаючи від позасудового та безакцептного вилучення на рахунок держави коштів юридичних і фізичних осіб та визначення розміру податку «на око», без будь-яких обґрунтувань;

• Опублікована на сайті президента програма реформ на 2010-2014 рр. передбачає підвищення пенсійного віку до 65 років;

• Підписаний президентом секвестр бюджету включає в себе норми про ліквідацію фінансування значної частини інвестиційних та інноваційних проектів, у тому числі й у сільському господарстві. Зокрема:

• на 8,75 млрд грн зменшуються видатки Стабілізаційного фонду (на галузеві та регіональні, в тому числі інвестиційні програми);
• на 3 млрд грн — трансферти на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду;
• на 2 млрд грн — видатки спеціального фонду Міністерства оборони (за рахунок надходжень від реалізації надлишкового озброєння);
• на 1,8 млрд грн — витрати на утримання й ремонт доріг загального користування;
• на 1 млрд грн — капітальні витрати бюджетних установ;
• на 1,35 млрд грн — зменшення дотації на одну корову, наявну на 1 січня 2010 року.

• Згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) від 13 липня 2010 граничний рівень ціни на природний газ для підприємств теплоенергетики, що забезпечують опалення та гаряче водопостачання населення, з 1 серпня нинішнього року зросте на 50%. При цьому, відповідно до заяви МінЖКГ, тарифи на тепло й гарячу воду з 15 жовтня поточного року буде встановлювати сама НКРЕ;

• 19 липня віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко на селекторній нараді з керівниками регіонів, де йшлося про підвищення тарифів на газ, заявив, що Уряд ініціюватиме запровадження штрафних санкцій за несплату населенням житлово-комунальних послуг;

• 14 липня Кабінет Міністрів України не продовжив на третій квартал 2010 р. дію постанови № 289 від 24 березня 2010 про антикризові преференції для підприємств гірничо-металургійного комплексу щодо тарифів на вантажоперевезення та енергоносії;

• 23 липня Національний банк України заявив про виконання всіх вимог для отримання кредиту від Міжнародного валютного фонду. Робота з підготовки нової програми МВФ stand by для України була завершена 16 липня. НБУ повідомляє, що було прийнято ряд законодавчих і нормативних актів із регулювання діяльності Національного банку.

Як видно з наведеного вище, Кабмін і НБУ щосили намагаються виконати вимоги МВФ, навіть не замислюючись про можливі наслідки або сподіваючись, що якось пронесе. Проте як показує світова практика, всі країни, які скористалися порадами МВФ і виконали його вимоги — закінчили дефолтом.

Як показали недавні події в Бішкеку, зростання вартості послуг ЖКГ може призвести до розвитку революційної ситуації та початку громадянської війни. Не обов’язково, що події в Україні розвиватимуться за киргизьким сценарієм, але такий варіант не можна виключити повністю. Тим більше, цілком можливо, що водночас спрацюють кілька негативних чинників. Нагадаю, за офіційною статистикою, з початку року зростання злочинності в Україні склало 32%. Хоча спостерігається зниження рівня зареєстрованого безробіття, йде активне зростання прихованого безробіття, а це призведе до ще більшого погіршення криміногенної ситуації. Схоже, провокування громадянського протистояння в Україні є однією з цілей «експертів» МВФ.

Сумні підсумки нерозумних позичальників

Сучасна історія знає лише один приклад, коли отримання кредиту від МВФ призвело до поліпшення економічної ситуації в країні-позичальниці. Тільки Південна Корея змогла грамотно розпорядитися кредитом, спрямувавши його на модернізацію виробництв корейських корпорацій. Унаслідок цього бачимо успіх багатьох південнокорейських фірм на світовому ринку. Слід зазначити, що цей успіх зумовлений тим, що Південна Корея, взявши кредит, повністю проігнорувала вимоги МВФ і розпорядилася грошима так, як вважала за потрібне. МВФ після закінчення терміну кредиту одержав лише свої кошти плюс відсотки за використання.

Приклади ж Індонезії, Аргентини, Бразилії, які пережили національні дефолти через те, що прийняли «допомогу» МВФ та скористалися порадами «міжнародних експертів», нещодавні кризи в Латвії та Угорщині дають чітку відповідь на запитання про те, до яких наслідків призводить співпраця з МВФ для країн, котрі не в змозі приймати власні політичні та економічні рішення.

Мало того, прагнучи прикрити власні прорахунки, відверту дурість і неадекватність проведеної політики, МВФ усіляко намагається зробити когось винним у своїх прорахунках. Зокрема, 21 липня МВФ поклав усю провину за фінансову кризу, яка вразила Латвію, на Центробанк цієї країни. Міжнародна кредитна організація вважає, що місцевий регулятор навіть не намагався перешкоджати зростанню обсягів кредитів фізичних осіб до кризи, а це й стало причиною подальшого фінансового колапсу. Соціальні настрої суспільства в Латвії сьогодні розпалюються. 20 липня радикально налаштовані активісти руху «Єдина Латвія» зібралися перед будівлею Кабінету міністрів і показово спалили прапор Світового банку, який порадив країні відмовитися від розвитку спорту й сісти на жорстку «фінансову дієту». Україна скоро дочекається таких же порад.

Розорене майбутнє України

Ще недавно прем’єр-міністр Микола Азаров був затятим супротивником співпраці з МВФ. За його словами, торік і позаторік Україна одержала $14,2 млрд кредиту, що в 7 разів більше, ніж за всі попередні роки. «А куди вони були витрачені, відповість дуже кваліфікована організація, яка проводитиме державний аудит витрат коштів, отриманих від МВФ», — заявив М. Азаров. Але з певного часу його позиція, судячи з дії керованого ним Кабміну, помінялася на 180 градусів. Одержання кредиту від МВФ приблизно в тому ж обсязі, за який Микола Янович так критикував Юлію Володимирівну, стало основою його бюджетної політики.

Нагадаю, на 31 січня 2008 р. державний і гарантований державою борг України становив 88370 млн грн або $17,5 млрд. А ось уже на 31 травня 2010 державний і гарантований державою борг України становив 323 800 000 000 грн або $40,9 млрд. Тобто за два роки і 4 місяці держборг зріс у 2,5 рази. Проте й це ще не все. Як повідомив віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко журналістам у Києві 22 липня, державний борг України до початку 2011 р. може збільшуватися до 40% валового внутрішнього продукту після залучення всіх запланованих запозичень. Тож до кінця року він збільшиться до 400 млрд грн або орієнтовно $51 млрд.

Із такими темпами до 2012 р. державний борг України зрівняється з її ВВП. Причому зауважимо, жодного механізму, який би забезпечив зростання економіки хоча б для повернення боргів, Кабміном не передбачено. Отже, в недалекому майбутньому Україну цілком може чекати суверенний дефолт. Якраз після проведення футбольного чемпіонату.

Кредит МВФ Україні не потрібен

Практично ніхто з експертів від економіки не каже про те, що кредит МВФ Україні зовсім не потрібен. Його отримання в принципі ніяк позитивно не вплине на економіку України, негативних же наслідків — безліч. Починаючи з різкого збільшення розміру зовнішнього боргу й закінчуючи зростанням соціальної напруженості у зв’язку з безпідставним і нічим не обґрунтованим підвищенням монопольно встановлюваних державою цін на енергоносії, збільшенням фіскального навантаження, а також ризиком підвищення пенсійного віку.

Досі немає ні найменшого плану щодо того, як буде використаний майбутній кредит. Як не було такого плану і в попереднього уряду. Складається парадоксальна картина: вже другий поспіль український уряд збирається залучати кошти, не маючи ані найменшого бізнес-плану з їх раціонального використання й не знаючи, як їх повернути. На таких умовах жоден бізнес не отримав би від банку ані копійки, хіба що під подвійну-потрійну заставу.

Чи є альтернатива?

Оскільки основною, каже уряд, причиною для залучення коштів міжнародних організацій є бюджетний дефіцит, то способів його зменшення більш ніж достатньо. Незрозуміло одне: чому Кабмін і президент, володіючи всіма повноваженнями та владою, не вдаються до жодного з них?!

На даний момент для покриття дефіциту бюджету в України більш ніж достатньо коштів, щоб не користуватися ніякими зовнішніми та внутрішніми позиками. Проблема з грошима лежить не в економіці, а в політиці. Для початку непогано було б розібратися з держзакупівлями. За даними Рахункової палати України, «в невідомому напрямку» щорічно йде близько 35-40 млрд грн. Ці гроші не завадило б повернути з приватних рук у державну кишеню. Потім перестати видавати держгарантії приватним фірмам без забезпечення.

Нагадаю, що в ст.13 Закону «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачено 45 млрд грн у вигляді держгарантій фірмам-підрядникам, які роблять щось (невідомо що) в рамках програми Євро-2012, ст.27 відносить фінансування заходів, пов’язаних із підготовкою та проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу до захищених статей видатків бюджету. Нарешті варто визнати, що такий витратно-розважальний захід як Євро-2012 в умовах кризи Україна дозволити собі не може. Тепер не час витрачати десятки мільярдів гривень без будь-якої гарантії не те що прибутку, а навіть повернення вкладених коштів. Це політичне рішення. Але його треба приймати якомога швидше, адже збитки України від підготовки до футбольного чемпіонату вже обраховуються астрономічними сумами й у подальшому лише зростатимуть. Досі ніхто не полічив, скільки коштів витрачено й яким чином їх буде повернено. В такій ситуації треба терміново припиняти розбазарювання бюджетних грошей, бо ще два роки витрат на рівні 2010 року призведуть до втрат бюджету приблизно в 100 млрд грн. Безумовно, не можна відкидати можливість реструктуризації зовнішньої та внутрішньої заборгованості й перестати кредитувати комерційні банки за рахунок коштів бюджету та НБУ. Це дозволить отримати для покриття дефіциту бюджету від 30 до 100 млрд грн.

Отже, маємо суму від 110 до 180 млрд грн, якої цілком вистачило б на покриття дефіциту бюджету. Крім цього, можна знайти ще багато джерел фінансування. Не кажучи вже про те, що в бюджеті-2010 є можливості для секвестру витрат, особливо витрат на держапарат. Але й ці можливості на цей момент не використовуються. Вже з 2011 р. Україна буде зобов’язана віддавати кредитні кошти МВФ, отримані в 2008-2009 рр.. Це призведе до додаткових бюджетних витрат, проте зростання економіки на 3,7%, закладене до бюджету-2010, не забезпечує навіть можливості повернути відсотки за кредит МВФ без додаткового скорочення витрат із інших статей бюджету. Й поки немає найменших підстав вважати, що в 2011 р. ситуація кардинально покращитися.

Гаврилечко Юрій, експерт ГО «Фонд суспільної безпеки», для Українського Тижня