Найголовніше в передвиборчій кампанії націоналістичного кандидата те, що вона взагалі мала місце. Ми могли бачити біг-борди, палатки, Тягнибок з’являвся на екранах, хоча і дуже рідко, були статті і в друкованих ЗМІ. Тому на відміну від попередніх виборів, свободівці мали достатньо можливостей для просування своїх ідей в масах. Зовсім інша справа наскільки ці ідеї відповідали суспільному запиту? Безумовно, маргінальність націоналістичної ідеології в умовах вибирання прагматизму не давала сподівань на успішний результат. Але навіть за таких умов націоналістам є що запропонувати суспільству. Високий потенціал протестного електорату в першу чергу мав стати стратегічною ціллю кампанії Тягнибока. До протестного електорату можна віднести не тільки тих, що голосували проти всіх, а й тих, хто взагалі не прийшов. Падіння явки на 10% — це теж позиція суспільства, в якій Олег Тягнибок міг поборотися за перспективу. Другою стратегічною ціллю кампанії мала бути боротьба проти Ющенка, який в ідеологічному вимірі складає основну конкуренцію Тягнибоку. Чинний Президент зайняв друге місце в трьох опорних для свободівців областях, і можна з впевненістю говорити про те, що це голоси крайніх правих. Підсумовуючи можна сказати, що перспективи отримання вищого результату завдяки передвиборчій кампанії були значні. Однак, неадекватність розпіарених позицій Тягнибока реальному запиту суспільства не сприяли отриманню додаткових голосів. Провальною слід визнати ідею боротьби з нелегальною міграцією. До успішних – ідея виділити кошти передвиборчого фонду на боротьбу з епідемією.
Більш неприємним результатом ніж власний для Свободи має стати результат націонал-демократів в цілому. Фактично, сукупний результат трьох представників цього електорального поля 7% означає його поступове зникнення. Економічна криза витісняє ідеологічний контекст з виборів, і націоналістам варто думати над власними економічними пропозиціями. Питання УПА, мови чи захисту українців поступаються питанням пенсій, стипендій, податкових пільг для бізнесу, молодіжних кредитів тощо. В цьому плані регіональний зріз результату Тягнибока можна трактувати і як вирок діяльності свободівців в місцевих органах влади. Менше ніж за рік, в Тернопільській області відбулось падіння підтримки Свободи в 5 разів, зі 154 000 голосів до 31 000.
Крайні праві, як і крайні ліві, партії функціонують в умовах маргінальних електоральних розламів, які коливаються в межах до 4%. Ця підтримка має хвилеподібну динаміку: при досягненні максимального результату починається відкат назад і навпаки. Схоже, що Тягнибок та Свобода вступили у фазу відкату.
Віктор Андрусів для «Хвилі»
