Найвигідніші інвестиції у кризу — політичні?

Найприбутковіші інвестиції сучасності – інвестиції в сучасну українську політику. Саме в цій сфері модернового бізнесу, вклавши в справу 1 кілограм гречки, за кілька місяців матимеш можливість придбати гектари землі, а 1 літер олії дасть можливість приватизувати мільйони з державного бюджету. Саме така схема діє при розбудові сучасною української економіки, а можливо доцільніше було б сказати добробуту певних персоналій. Адже чомусь слабко віриться в безкорисливість та альтруїзм нашої еліти нації, бо всі ми знаємо нашу ментальну особливість. Спочатку будуємо власний маєток, а потім залишки битої цегли висиплемо на проїжджу частину після чого даний акт пафосно називаємо поліпшенням шляхів сполучення та інфраструктури.

Хто дозволяє таке свавілля? Відповідь проста – ми! Кожного разу задовольняючи свої амбіції, які полягають переважно в фізіологічних потребах, черговою подачкою в передвиборчий період, віддавши взамін свій голос (своє фундаментальне право на гідне життя), ми рокуємо собі черговий період життя в болоті. Болоті, в якому затишно себе почувають лише свині, очікуючи на свою, таку звичну та втішну пайку від своїх володарів.

Виникає питання: «Чи тримає хтось нас в омані?». Як на мене, ні, адже всі ці дії є цілком прозорими. В такому разі висновок лише один і він в чергове підтверджує попередню тезу: «Ми самі продаємо своє майбутнє!». Більш за все прикро за те, що ціна цього майбутнього, при такій угоді, є мізерною. І чи доцільно, за таких умов, нарікати на чиюсь бездіяльність в напрямку створення нашого доброту, якщо ми самі відмовляємося від нього за тимчасову втіху? Таким чином, ми самі породжуємо політичну кризу та дисбаланс в країні, коли даємо шанс ненаситним, егоїстичним покидькам нездатним узгодити між собою свої інтереси, владу над власним життям та можливість творити майбутнє для прийдешніх поколінь.

Політична криза — це ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів і ослаблення державного контролю.

Політична криза, в свою чергу, продукує економічну кризу. Будь-якому першокурснику економічних факультетів відомо, що політична нестабільність в країні не може позитивно відбитися на добробуті життя населення та економічній ситуації в країні в цілому.

Для того щоб з’ясувати, чи має місце явище економічної кризи в сучасному економічному суспільств,і потрібно дослідити саме визначення економіки.

Економіка — це всі види діяльності людей, що дають їм змогу забезпечувати собі матеріальні умови життя. Вона створює каркас цивілізації, адже тримає на собі всі інші інститути життєдіяльності людського суспільства: державу, науку, охорону здоров’я тощо.

З даного визначення випливає, що економічна криза в сегменті кожної людини – це неспроможність забезпечити матеріальні умови власного життя.

А тепер повернемося до, таких очікуваних нами, пайків. Здійснюючи бартерну операцію обміну гідного життя на матеріальну подачку, ми стаємо суб’єктом економічних відносин, що забезпечує свої матеріальні потреби. Отже, в певній мірі, спростовуємо факт існування економічної кризи в особистісному сегменті. Єдиною похибкою в цьому твердженні є рівень того самого забезпечення своїх матеріальні умови життя. Але цей вибір ми робимо самі.

Що найцікавіше мова не йдеться про те, щоб відмовлятися від запропонованих благ. І дуже добре, що в нас, українців, є така гарна риса як виконання своїх зобов’язань та обіцянок, але варто врахувати той факт, що сучасна політична еліта відноситься до цієї риси зверхньо і, на відміну від пересічного громадянина, вона не бере на себе зобов’язання бути винною комусь за те, що задовольняють свої власні потреби та амбіції. Якщо ми переконані, що змушені віддати свій борг за отриманий пакет з продуктами чи кількадесят гривень, проголосувавши за хаос, то в породжувачі цього хаосу – наші «вельмишановні політики» — за собою боргу за доступ до омріяної годівниці не помічають.

То чи варто наразі марно намагатися задовольнити свої потреби нічого не вартою подачкою, віддавши натомість свою волю, право та надію, на гідне майбутнє для себе та своїх нащадків?

Чи винні ми комусь за те, що країна переживає часи розрухи в мирний час?

І нарешті, чи маємо право скаржитись на те, що самі врешті й породжуємо?

Дмитро Ткачук, МО «Демокартичний Альянс»