Як зберегти згуртованість в Україні під час та після мирних перемовин

Нещодавно Президент України Володимир Зеленський створив делегацію для участі у переговорах з росією щодо підготовки та погодження проєкту договору про гарантію безпеки нашої держави.

Президент також затвердив відповідні директиви. Логічно, що вони мають таємний характер. Водночас динаміка переговорного процесу вимагає продовження публічного обговорення принципів публічної комунікації між владою та суспільством. Наразі хочу викласти декілька тез, які покликані сприяти концептуальному порозумінню, згуртованості та стійкості в українському суспільстві.

1. Збереження суспільної довіри – це баланс між «тактичною хитрістю» та «стратегічною мудрістю».

Суспільна дискусія, щодо перемовин /консультацій у Стамбулі нагадує нам про те, що суспільна довіра в Україні – це крихка матерія, яка потребує постійного самовідновлення.

Саме суспільна довіра стала ключовим компонентом суспільної самоорганізації та національної стійкості, які зупинили воєнний бліцкриг РФ в Україні.

Відтак, основний ризик переговорного процесу – це підрив вертикальної (влада – суспільство) та горизонтальної довіри (між групами та регіонами) в Україні. Індикатором наростання взаємної недовіри є реанімація у суспільній свідомості дискурсу в термінах «зрада» та «перемога».

З огляду на вищезазначене, можна стверджувати – подальше успішне ведення перемовин вимагає від української влади дотримання балансу між «тактичною хитрістю» та «стратегічною мудрістю».

Тактична хитрість – це прерогатива політичного керівництва країни та призначеної ним команди переговорників від України. Тактична хитрість, за визначенням, передбачає непублічність, таємні директиви та нерозголошення деталей переговорного процесу.

Стратегічна мудрість – це обов’язок влади та право суспільства на залученість до національного стратегічного діалогу щодо пріоритетів національної безпеки та національної стійкості України.

Саме стратегічна мудрість вимагає від влади підтримання систематичного діалогу та стратегічних комунікацій між владою та суспільством. Зокрема, якщо влада хоче зберегти довіру суспільства, вона має оприлюднити загальні принципи та філософію, якої буде дотримуватись українська сторона на переговорах.

2. Гарантії міжнародної безпеки, але не за рахунок національної стійкості та згуртованості.

Основний імператив – договори про гарантії міжнародної безпеки не можуть підписуватися за рахунок підриву ключових компонентів національної стійкості української держави та українського суспільства.

Іншими словами, Україна має обирати формати перемовин та форми міжнародних гарантій безпеки, які б унеможливили:

• підрив національної єдності та соціальної згуртованості в Україні;
• позбавлення України політичної самостійності, геополітичного суверенітету та свободи цивілізаційного вибору;
• позбавлення права України на посиленні власної обороноздатності, а український народ на участь у забезпеченні самооборони країни;
• уникнення міжнародно-кримінальної відповідальності для осіб, які здійснили воєнні злочини, злочини проти людяності та створили загрозу ядерних катастроф;
• вибіркове застосування міжнародно-правових норм стосовно України та прийняття Україною односторонніх та асиметричних зобов’язань.
• дії та зобов’язання України, які позбавлять Україну права та можливості вимагання відшкодування та компенсації втрат, які вона зазнала у результаті збройної агресії з боку РФ та воєнних дій на території України.

3. Гарантії безпеки для України тільки в пакеті ширшої угоди про систему європейської безпеки

Україна має позбутися ілюзії та пастки двосторонніх перемовин та домовленостей з росією. Міжнародні гарантії для України не можуть бути продуктом угоди з рф. Зокрема, потрібно уникати самоізоляції та добровільно погоджуватися на виключення України із процесу багатосторонніх перемовин, які стосуються «перезавантаження» системи європейської безпеки та глобальної стратегічної стабільності у світі.

Україно-російські перемовини та домовленості можуть стосуватись припинення бойових дій, виведення російських військ з території України, відновлення нашої територіальної цілісності. Всі інші аспекти, які стосуються міжнародних гарантій безпеки для України, мають розглядатись у ширшому та багатовимірному контексті. Це має бути крок, який відкриває дорогу для запуску процесу багатосторонніх перемовин щодо перезапуску європейської та світової системи безпеки.

Володимир Лупацій, політолог, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості