Нещодавно я складав тест на рівень володіння державною мовою. Я купив платне розширення додатку і багато інформації прочитав в профільному чаті в Телеграмі з цього приводу. Тобто, я витратив немало часу на підготовку для його складання. Самі питання в тесті, в основному були легкі. Теми монологів також можна було завчасно дізнатися. Ті хто йшли вранці потім розміщували інформацію про майбутні теми в це день. Тому ті хто йшли о другій черзі вже знали які будуть теми (я йшов саме після обіду). В Києві, в моїй групі здавали всього 2 людини. Але, це в столиці. Я читав, що в регіонах все складніше і люди часто їздили в сусідні області для проходження таких тестів.

Ситуація з тестами стала тригером для написання цієї статті. Бо витрачати стільки часу на неефективні, на мій погляд, речі можливо реально тільки в подібних країнах як наша. 2 роки тому я проходив вже атестацію на рівень володіння державної мови. Різниця була в тому, що зараз люди здають їх за комп'ютером та отримують. електронний Сертифікат. Але, суті це особо не змінює. Тобто, можна було просто прирівняти Посвідчення, які були отримані у 2019 році до нинішнього Сертифіката. Так, мені було цікаво підтягнути свій рівень української, але я собі зміг це дозволити оскільки зараз знаходжусь в пошуках роботи й в мене є багато вільного часу. В масштабах країни це колосальні матеріальні та людські ресурси.

Почнемо з самого початку. Все що ми знаємо та вміємо це результат нав'язаних нам знань та навичок. Навіть спати або їсти ми вчимося. Так, є декілька безумовних рефлексів, тобто здібності з якими народжується людина. Але їх небагато. Тобто, наші знання це не тільки результат нашої еволюції, а результат того що в якийсь момент чиясь ідея перемогла. Так побудовано усе у світі. Наприклад, головне реальне завдання політика - це отримання влади, а не зміна життя країни на краще (популізм існує не тільки в Україні, а й у всьому світі).

Тому мова, як і будь-який інший елемент нашого життя повинна його покращувати. Але, якщо наша країна постійно бідніє, майже половина молоді не планує пов'язувати своє життя з Україною в якій народилися та на 8 рік війни підтримка Росією нашого населення стабільно висока (приблизно 41%/) тоді постає питання "Чи правильно ми все робимо"? Мені здається, у будь-якій країні світу яка розвивається або хоче розвивається на першому місці повинен стояти саме економічний патріотизм. Тобто, питання: як заробляти гроші, які їх утримати у своїй країні та як їх найбільш ефективно використовувати. Немає однозначного зв'язку між мовою і розвитком країни. У світі існує лише 2 типи країн Ті які "споживають" чужі ресурси й ті які їх "віддають". На жаль, наша країна належить до другої категорії.

Так деяким країнам пощастило і зробили свою мову частиною своєї експансії у світі й "викачування" ресурсів з інших країн. Наприклад, це Великобританія або Іспанія.

Є країни, в яких існує чужа, запозичена мова, наприклад, Канада або Австралії. Можна сказати, що це "мова окупантів", бо колись на землі цих країн приїхали "загарбники" з Англії або Франції та майже повністю знищити автохтонне населення. У Швейцарії взагалі 4 мови. В Австрії мова сусідньої країни (Німеччини) яка набагато потужніше ніж ця країна. І австріяки свідомо не хочуть об'єднувати з німцями, хоча їх поєднує мова та багато спільних моментів з історії. Якщо взяти сучасні Ірландію та Шотландію, то вони активно відмовляються від своїх рідних мов, на користь "окупантської" - англійської. Є країни, де приїждже населення швидко вчать мову "нової батьківщини" (США).

Навіть, якщо взяти нашу українську мову. Спробуйте почитати Шевченко в оригіналі. Оскільки ми є носіями мови, ми можемо це зробити. Але, читати староукраїнською або старослов'янською мовами думаю для багатьох буде не дуже зручно. Є країни, де багато мігрантів, але приїждже населення швидко вчать мову "нової батьківщини" (наркилад, США).

Я хочу сказати, що мова здатна постійно змінюватися. І еліта повинна вирішувати як ці зміни застосовувати. З однієї сторони, є запит частини населення України за українізацію (і це непоганий процес). Але є молодь, яка думає вже зовсім іншими категоріями ніж розвиток рідної мови. Елітам (в першу чергу політичним) без різниці що відбувається в країні, вони лише виявляють і розвивають ті тренди які допомагають їм отримати владу.' і "викачувати" ресурси зі свого народу, але це вже питання до нашої еліти. Треба памятати, що історію, в чергу чергу, "робить" не пасивна більшість, а активна меншість. Тому у 2014 році після Революції гідності "патріотичні сили" підхопили тренди на патріотизм і лише використали їх для отримання та утримання влади. Наприклад, рейтинг партії "Народний Фронт" за два роки після виборів впав в 55 разів. Як тільки люди побачили лицемірство політиків - їх рейтинг почав швидко знижуватися. Але представники цієї політичної сили були значною частиною влади всі 5 років.

Зеленський в багатьох питаннях схожий з "попередниками". Це видно і за кількістю "перебіжчиків" і продовження підтримки таких напрямків як мовне питання. Володимир Олександрович не захотів відмовлятися від "дійної корови" яка ще дає гарні політичні бонуси.

Тобто, мова може бути елементом не тільки згуртованості нації у боротьби з окупантами. А на жаль, ймовірніше, становиться зброєю в руках популістичних політиків. Набагато легше займатися мовою ніж розвивати економіку та створювати умови, щоб молодь не виїжджала з нашої країни, а навпаки, люди з інших країн хотіли до нас їхати.

В попередній своїй статті я розбирав міф про низьку народжуваність як "ознаку бідності" населення. Так і зараз. Вже багатьом думаю стає зрозумілим, що захищати Україну і вбивати окупантів можна розмовляючи російською мовою й полюбляючи слухати російський шансон та дивитися російське кіно. І навпаки, можна активно співпрацювати з Росією та займатися корупцію одягнув вишиванку й розмовляти українською. Мова, також, часто допомагає політикам знищувати своїх опонентів і робити інформаційний "білий шум". Я думаю всі можуть згадати багато ситуацій коли на фоні важливих (частіше негативних) подій в інформаційному просторі відразу з'являються різні казуси або інші, менш важливі, для розвитку країни новини. Замість обговорення економіки або підвищення цін на газ нехай люди "краще" обговорюють чергові "мовні проблеми" або як Мендель була одягнена під час офіційної зустрічі у Франції.

Що потрібно розбити?

  • Зменшити ситуації неефективного використання коштів як на прикладі з тестами.
  • Як завжди питання не в грошах. Бюджет "Суспільного" у 2021 році складе майже 2,5 млрд грн (включно з бюджетами регіональних каналів)). При цьому, рейтинг цього каналу є менше ніж 0,5% (відразу прошу не порівнювати державні канали з приватними, у них різна філософія і різна відповідальність за витрачені кошти). Замість цього можна найняти 100 блогерів які просто "порвуть" різні соціальні мережі й будуть просувати в тому числі український контент та українську культуру який буде однозначно позитивно сприйнятий навіть молоддю. Також, на ці кошти, можна більше знімати короткометражних фільмів, які зараз дуже популярні на просторах Ютубу і можуть скласти російському сектору в цій сфері.
  • Активно модернізувати мову. Я противник введення латиниці, оскільки вважаю, що ця ідея несе багато загроз. Але можна продовжувати поступово, невеликими кроками насичувати нашу мову англійськими та іншими іншомовними слова. Аж до того, що починати писати в офіційних листах багато іншомовних слів в оригіналі (в основному англійською).

Безумно, державна підтримка ЗМІ повинна бути. Але у такому вигляді як у нас, це як зараз використовувати масово танки або БМП, але при цьому відмовитися від безпілотників (чудовий тому приклад остання війна між Вірменією та Азербайджаном). Тобто, щоб для донесення різного контенту в сучасному світі є багато інших і менш затратних, але дуже ефективних інструментів (соціальні мережі, You Tube, короткометражні фільми тощо). При цьому, звісно потрібні і самі телеканали, як частина ЗМІ.

Популярные статьи сейчас

Российские олигархи хотят откупиться от санкций и передать часть активов Украине

Командиру "Азова" Прокопенко удалось позвонить жене из плена оккупантов

Зеленский прокомментировал заявление Шойгу о специальном замедлении армии РФ в Украине

В Украине вновь изменились цены на свинину, курятину и сало

Показать еще

Мова може підсилювати економічну експансію. Коли я купую товари іноземного виробництва, я часто хочу, щоб там не було українського або російського перекладу. Головне щоб був англійський. Я свідомо готовий витрачати більше часу і створювати собі незручності, щоб зрозуміти склад німецького масла або характеристики китайського фену для волосся. Одного разу, мені написали в коментарях, що це є маячнею вважати елементом розвитку мови бажання іноземців читати такі інструкції твоє мовою. Згадаю одну ситуацію. Нещодавно я спілкувався з жінкою з Броварів. Вона в 70-80 роках працювала на одному підприємстві, на яке надходило німецьке обладнання. Головним її завданням було перекладання українською всієї документації, яке було пов'язано з цим обладнанням. Тобто, може собі уявити, які були витрати підприємства, щоб не просто купити необхідне обладнання, а ще зрозуміти як ним користуватися. І для цього потрібно було фактично популяризувати іноземну мову.

Чому мова - зброя?

За допомогою мови можна:

- знайти собі прихильників;

- пригнічувати свої опонентів;

- створювати інфоприводи;

- відвертати увагу від реальних проблем або причин;

- зрозуміти свого противника;

- знайти прихильників та союзників з-поміж прихильників свого противника;

- неефективно або ефективно освоювати бюджетні кошти та інші ресурси (час, люди, матеріально-технічні ресурси тощо);

- добивати ресурси з інших країн завдяки своєї експансії (в тому числі за допомогою мови).

Кожний з цих інструментів можно окремо обговорювати.

Також, на міграцію можна дивитися по-різному. З однієї сторони, з України багато мігрують (3-3,5 млн українців є "заробітчанами"). З іншої сторони, багато мігрують із Польщі, Великобританії або інших країн. Але на місце цих мігрантів часто приходять нові "громадяни", в тій же Польщі це в основному українці або білоруси. Водночас в нашу країну мало хто приїжджає замість "виїхавши". Можливо для багатьох "колишніх українців" жити набагато комфортніше ніж на "малій батьківщині" і тому, це також може бути елементом покращення життя людини, якщо своя рідна країна не хочу позитивно змінюватися. Переміщення ресурсів у світі це нормально. Але краще бути країну в яку хочеться їхати працювати, заробляти, вчитися, відпочивати або жити. А не країною, з якою хочеться "втекти".

Можливо, на 8 рік нам вже необхідно зрозуміти, що мова це лише один з інструментів для досягнення різних цілей. Є країни де вона підсилює потенціал, є де вона має другорядне значення. Або можна просто користуватися мовами інших країн.

Я з російськомовного оточення. Вся моя сім'я розмовляє або російською або суржиком. Я свідомо, 4 роки тому перейшов на українську, бо зрозумів що не можу гарно спілкуватися або писати українською. В мене є ще 1 друг в Києві, який нещодавно перейшов з російської на українську. Зрозуміло, що є люди які переходять зі своєї "мови дитинства" (в нашій країні це в основному російська) на українську. Є люди, які й так розмовляли українською, але стали набагато краще нею володіти завдяки мовному патріотизму в країні. Але подивитися навколо. Вийдіть за "межі Фейсбуку". Маса молоді дивиться російські серіали та слухають російську музику на кшталт Моргенштерна. І багато людей яким яким дуже складно опанувати державну мову, коли мотивації для цього дуже мало. І це не стосується тільки молоді. І не стосується тільки Східної України. Це стосується всієї України та всіх категорій населення (просто молодь може більше слухати попмузику, а старше - шансон). Мова повинна бути як "Мерседес, на якому хочеться їздити, а не "Жигулі" на яких ти вимушений їздити (тим паче ціна питання в нашій країні внаслідок корупції та неефективної державності може бути однакова).

В Києві дуже багато російськомовних. Наприклад, останнім часом я вимушений часто зверталися в лікарні. І в основному лікарі там розмовляють російською. Коли я починаю з ними розмовляти української, то це виглядає трохи кумедно - лікарі також намагаються розмовляти державною мовою, але виходить в основному "суржик". З однієї сторони, мені хочеться, щоб, в тому числі лікарі розмовляли української. А з іншої, як це вплине на якість надання медичних послуг? Питання риторичне…

І це столиця, яка повинна бути зразком державності й все що з нею пов'язано. Тому, в нашому відносно вільному суспільстві позитивний результат переходу на українську може відбуватися лише внаслідок збільшення довіри до влади. Якщо відбувається такий процес без довіри, тоді збільшується кількість хейтерів мови, маніпуляції, міграція населення, різні проблеми на міжнародному рівні (чудовий приклад це відносини з Угорщиною) тощо.

Оскільки я родом з Донбасу, я розумію наскільки людям складно розмовляти українською (хоча в сільській місцевості на Луганщині часто можна зустріти "солов'їну"). Людей, особливо за 50 вже важко в цьому плані змінити.

Ще одна "життєва мудрість". Зазвичай люди готові багато чого простити та почати "страждати" якщо їх лідер також готов змінюватися. Тобто "мовну диктатуру" багато хто готовий сприйняти позитивно якщо і влада буде діяти позитивно відносно змін в країні. Але, на жаль, ситуація всі 30 років у нас зовсім інша. Нещодавно я був у лікарні й там мені одна жінка років 70 з сильним негативним емоціями розповідала про Кравчука та втраченими вкладами під час його президентства. Тобто людина колись зазнала втрат і можливо ніколи не простить першого президента за це. А ось Тимошенко вона згадує позитивно, бо коли вона була прем'єр-міністром частину вкладів повернули людям. Люди готові запам'ятовувати у свої лідерів лише позитивне, якщо вони "дають" щось замість негативного. І навіть через 30 років про це пам'ятати.

Тобто, якщо ти щось забираєш (наприклад, можливість розмовляти "мовою дитинства") то ти повинен дати щось замість цього (наприклад, розвиток економіки або підвищення покупецької спроможності громадян).

Підсумуємо:

  • Всі наші життєві установки це результат нав'язаних нам чиїхось ідей.
  • Немає прямого зв'язку між успішність країни та якою мовою вона розмовляє.
  • На першому місці повинен стояти "економічний патріотизм", всі інші форми патріотизму другорядні.
  • Українську необхідно популяризувати, але це потрібно робити використовуючи інші підходи ніж зараз.
  • Внаслідок неврахування багатьох звичайних людських факторів кількість прихильників української державності не тільки ні зростає, а ще і зменшується.

Хочеться оьговорити ще одну "мовну тему". Найбільш популярний серед студентів в нашій країні - філологія. Але це показник в першу чергу, бажання студентів виїхати з України. Тобто, питання не в потенціалі розвитку мови (англійської і української), а в тому чи взагалі потрібно її активно розвивати? Мова як все інше є частиною ідентичності будь-якої людини, сім'ї, народу, нації тощо. І це абсолютно нормально, коли людина або частина еліти хоче чимось виділятися. Якщо ірландці або шотландці добровільно відмовляються від своїх мов, це значить що вони вирішили що так буде краще для них, як для людей. Ось чого в нашій країни реально не вистачає - "чоловеколюбия". Я б навіть, будь-які речі з початку тестував на молоді. Якщо молоді українці це підтримують, тоді великий плюс для впровадження. Наша сила повинна бути не в унікальності, а вмінні зробити свою унікальність корисною для покращення добробуту населення. Якщо мову країни хочуть вивчати й в інших країнах (як, наприклад, англійську) то це супер. Якщо навпаки (коли молодь або працездатне населення масово хоче покинути країну) то необхідно шукати інші шляхи для покращення життя (як це роблять німці, шотландці, ірландці, австрійці та інші).

Взагалі, я сподіваюсь тема мови буде поступово становитися не такою актуальною і все менше політиків будуть на неї "паразитувати". На жаль, тільки внаслідок епідемії та у зв'язку з проблемами з енергосистемою люди починають думати зовсім по-іншому. І це пов'язано, в першу чергу, із втратою ресурсів (старіння житлового фонду та всієї інфраструктури, масова "втеча" інвесторів з України, виїзд з країни працездатного населення для заробітків та молоді для навчання за кордон тощо). Нам потрібно активно почати займатися реально серйозними проблемами, а не "мовним питанням". Коли ти на перше місце у своїх завдання ставиш людські цінності та бажаєш покращувати життя людини тоді ти починаєш думати зовсім по-іншому. І є речі, навіть якщо це тобі не подобається, які потрібно змінювати або від яких потрібно відмовлятися.

Тобто, якщо хочеш краще жити у наші частково вільній країні готуйся до ускладнення своєї свідомості. Потрібно буде, у нашому полігамному суспільстві, рахуватися з етнічними, культурними, мовними, соціальними та іншими поглядами населення. Якщо хочеш впровадження довготривалої зміни, то і авторитет у влади повинен бути також не тимчасовий. І кожне питання, буде вже не таким легким як його "малюють" наші політики.

Ця стаття ще має багато нерозкритих тем та спірних моментів. Вона ні в якому разі не є українофобною. Просто я не відношусь до тих людей, які "вижу цель - не вижу препятствий". Я підтримую розвиток української мови, але через інструменти які підвищують добробут населення та кількість прихильників української державності. Метою статті є необхідність показати, що в всі процеси пов'язані між собою і розгляд цього питання може бути не таким легким як здається. Сподіваюсь буде багато, в першу чергу, негативних коментарів від цієї статті. Найчастіше негатив або заперечення виникають із-за недостатньої комунікації. Тому, наявність коментарів та інших думок буде для мене тригером для продовження розкривати напрямок "мовної диктатури" та боротьбою із запереченнями (установами) які є у людей відносно мови.