Чомусь вважається, що реформами є яскраві та гучні події, які помічаються більшістю населення. Наприклад, введення гривні чи запровадження зовнішнього незалежного оцінювання, або передача житлового фонду громадянам у приватні руки. Але помітно в Україні зміни відбуваються переважно тоді, коли влада під тиском обставин робить щось на користь народу. Все що робиться на користь влади або корисливої меншості вислизає від нашої уваги. Отже, насправді, різноманітних трансформацій значно більше, а гірше жити нам стає не тому, що нема реформ, а тому, що вони є. Просто робляться реформи непомітно і не для нас.
Зміни в охороні здоров’я почалися з 1996 року з прийняттям у червні нової Конституції. У 49 статті Основного Закону держава нам сказала, що дозволяє заробляти лікарям на багатих людях. Саме так з позиції сьогоднішнього дня треба розуміти фразу «Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності». А чому б цьому не сприяти, якщо хворий не претендує на бюджетні кошти, а лікується за свої? Але тоді ми не лише не розуміли з якою метою держава вирішила посприяти розвитку приватного сегмента, а й не обтяжували себе питанням як далеко вона готова зайти у своєму сприянні. І цьому є пояснення: всі втомилися від бідності перших років незалежності і хотіли спробувати чогось новенького.
Час, як відомо, не стоїть на місті, а сприяння розвиткові приватної медицини з приходом до влади Зеленського набуло нового імпульсу після скромних спроб комерціалізації за часів «сивочолого» й почало розгортатися в напрямку виштовхування досвідчених медиків в ринок та просування ідеї концесії комунальних закладів охорони здоров’я за сприяння РНБО. Тому, якщо ми не пояснимо для чого потрібний приватний сегмент, не дамо відповідь на питання про його допустиму частку в структурі охорони здоров’я, не вкажемо на недоліки приватних медзакладів – то отримаємо стовідсоткову приватну охорону здоров’я і уже після цього будемо усвідомлювати що ми зробили. Зрозуміло, що без можливостей відіграти назад і виправити.
Перша теза, яку потрібно нейтралізувати на початку обговорення, це переконаність у безграмотності визначення частки приватних медичних закладів адміністративно чи штучно. Мовляв, сам ринок все і визначить. Що треба сказати прихильникам ринкової саморегуляції. В охороні здоров’я ринок нічого не регулює. І не просто не регулює, він навіть не є суб’єктом (профільні асоціації тощо, цього просто нема в Україні). Бути ринку чи не бути, та у яких розмірах бути, – вирішує держава. Наприклад, якщо держава відмовиться фінансувати стоматологію бюджетними коштами, то у країні ростимуть приватні стоматологічні клініки як гриби. А якщо держава буде фінансувати навіть на мінімумі акушерство, то за тридцять років незалежності ринок народить три з половиною пологових будинки на всю країну.
Можна, звичайно, піти за грузинським сценарієм і спробувати скопіювати США. Тобто всіх медиків відправити на вільні хліба, так, як колись це зробили з будівельниками чи таксистами, віддавши у ринок медичну власність. Але навіть тут ринку не вдасться все відрегулювати, тому що навіть у США більше третини коштів, які обертаються є бюджетними, це трохи більше 1 трлн. доларів.
Іншими словами, ринок медичних послуг в сучасному цивілізованому світі не тотожний ринку таксомоторних перевезень чи перукарських послуг. Там дійсно все регулюються попитом та пропозицією – має населення кошти – їздить на таксі у перукарню. Не має населення коштів – ходить нестриженим і їздить в переповнених тролейбусах. В охороні здоров’я перехід на стовідсотковий ринок за прикладом таксомоторних перевезень – це підняття вартості кисню для ковідних пацієнтів у 10 чи 20 разів у піки захворюваності на COVID і смерті від браку кисню для більшості важкохворих. І ніякі бюджетні витрати у якості компенсації за надані медичні послуги за затвердженими чи навіть попередньо погодженими тарифами тут не допоможуть. Ось це і є чистий ринок. Тому невтручання держави в охороні здоров’я не вийде.
Тепер щодо до ринку. Ринок в охороні здоров’я насправді потрібний. Потрібний, тому що він забезпечує технологічний прогрес, а останній допомагає служінню та гуманності. Тільки треба розуміти, що рушійною силою технологічного прогресу задля гуманності є не жага наживи і комерційне лібідо, а творча енергія і ризик, врівноважений відповідальністю. Ринку в охороні здоров’я має бути рівно стільки, скільки в суспільстві «правих» людей. У нас чомусь вважається, що «правими» є ті, котрі виступають за ринок і приватну власність. Цього не достатньо. «Правою» є особа, як прагне самодостатності і покладається на власну волю. «Праві» – це люди власної справи. Немає людей, котрі створили власну справу без власної філософії і без етики. Особа, яка створила справу здатна бачити і розуміти суті речей. Гроші людини справи інші, вони відрізняються від грошей людей, які просто мають фінансові ресурси. Створити власну справу і доєднатися до чужої справи у якості найманого працівника чи навіть увійти до правління купивши акції – це не одне і теж. Люди у яких просто багато грошей і люди, які їх вистраждали – це різні люди.
Чому це важливо для приватного сегменту охорони здоров’я. Тому що люди з дурними грошима ставлять дурні задачі і стимулюють розвиток дурних напрямків в медицині. Справа не лише у перекосах у бік пластичної хірургії, стовбурових клітин, технологіями омолодження і так далі. Люди, котрі мають гроші і не бачать суті, а суть можна побачити тільки вистраждавши свою справу, завжди фінансують форму. Що таке форма? Це молоді та усміхнені медсестри, це дорогі євроремонти та телевізори в одномісних палатах. Лікарня це не місце для розваг чи розмов з приємними людьми. А сума приватних клінік (конкурентів на ринку медичних послуг), які нагадують п’ятизіркові готелі не є системою охорони здоров’я. Бізнесмени, які заробили на схемах, на ренті чи надрах не можуть цього зрозуміти. Так само як цього не зрозуміють реципієнти грантів чи наймані працівники зарубіжних ІТ-компаній. Тому їх та їх родичів будуть різати як свиней в приватних клініках респектабельні хірурги дорогим лапараскопічним обладнанням, за їх же гроші, і вони ніколи не зрозуміють суті того, що відбувається. Просто в соцмережах збиратимуть сумні «лайки».
Пріоритет форми і орієнтованість на комфорт народжує попит на відсутність черги. Клієнтура приватних клінік навіть не задумується, що переодягнути людину у білий халат і видати їй диплом не має нічого спільного з медичною освітою та досвідом. Це не проблема потрапити на прийом без черги, ринок легко задовольнить цей запит, тільки треба розуміти, що він не може задовольнити всіх бажаючих доступом без черги до спеціаліста. А спеціалісти формуються та виховуються там, де є черги і потік пацієнтів. Черги і потік пацієнтів є лише там, де лікування доступне для всіх, тобто є неринковим. Всі модні фахівці, які обслуговують модних пацієнтів були підготовлені в радянській/пострадянській системі. Те що готують сьогодні приватні клініки з нуля, м’яко кажучи, дуже далеке від радянського оригіналу. До речі, підготовка спеціаліста, це не лише освіта та практика, але і виховання. В СРСР виховну роль виконувала КПРС, в США протестантська етика. В Україні виховну роль виконують тренінги «успішного успіху», на яких вчать як збільшити середній чек.
Прихованим від поверхневого погляду недоліком ринку є комерційна спрямованість діяльності. Комерційна спрямованість – це коли ви полюєте за багатими і здоровими, вигадуючи їм хвороби та ігноруєте бідних і хворих, вигадуючи для них «відмазки», щоб не лікувати. У медиків на вечірках є навіть такий тост: «щоб бідні ніколи не хворіли, а багаті ніколи не одужували». Це все про ринок і його правила. Але і це ще не все.
Після полювання за багатими та здоровими, наступним гріхом ринку є висмикування з нього самих привабливих у фінансовому плані маніпуляцій. В результаті: у нас є кому діагностувати та консультувати, але нема кому лікувати та особливо виходжувати після операції, а найголовніше – виправляти помилки та недоліки лікування. А виправляти після когось не лише дорожче, але і є неринковою справою, оскільки не дає рекламної картинки, це по-перше, а по-друге, фінансова спроможність пацієнта після першого лікування завжди зменшується. Тобто ринок збирає вершки. Більше того, щоб їх було більше ринок регулярно їх збиває. Головним інструментом для збивання вершків є залякування, дезорієнтація та дезінформація. Коронавірусна соціальна лихоманка яскравий приклад – коли одні залякували, а інші дезорієнтовували та дезінформували. В результаті населення кинулися витрачати гроші на діагностичні «процедури», причім на непотрібні. Так ціна ПЛР-тестів у приватних лабораторіях зросла з 300 грн. до 2 тис грн., тестів які не мали практичного значення для пацієнта, а лише його фінансово знекровлювали. Те ж стосується КТ легень.
Ринок медичних послуг, як і будь-який інший ринок, не є гумовим і він не може розмістити всіх бажаючих, які вирішили заробити. В цивілізованих країнах, де діють інститути, а інститут починається з нормативно-ціннісних комплексів, критерієм відсічення, або краще сказати перепусткою у цех, є відповідність певним моральним параметрам. У Європі формування цехів та гільдій проходило паралельно з спасінням душі, тому професійні асоціації не лише переймаються проблемами перенасичення кадрами, дбаючи про фінансове благополуччя і запобігаючи нездоровій конкуренції, але і слідкують за дотриманням етики і деонтології.
В нашій країні перепусткою в ринок є держава, яка в особі МОЗ продає ліцензії всім хто забажає. Це не лише перенасичує приватний сегмент лікарями, що призводить до професійної та моральної деградації (у нас є молоді стоматологи, які за місяць ставлять чотири пломби), а й наповнює його різними людьми, у тому числі пройдисвітами. Феноменом українського медичної реальності є спроба протягнути через парламент закон про самоврядування медичних професій через який держава в особі Радуцького хоче віддати контроль за професійним середовищем, яке складається як з приватного, так і з державного сегменту у співвідношенні 10% на 90% відповідно, в руки не просто приватників, а пройдисвітів. За ідеєю Офісу Президента пройдисвіти з ринку мають вичищати державний сегмент від залишків нормальних професіоналів, які перешкоджатимуть тій же концесії чи заважатимуть реалізовувати державну політику в охороні здоров’я, наприклад виконувати план з вакцинації різними вакцинами. МОЗ, до речі, так і не пояснивши для чого у школах вакцинувати саме вчителів, а не працівників облгазів, наприклад. Але МОЗ нарешті прояснив ситуацію з вакцинацією однієї особи різними вакцинами – це коли почали з векторної, перейшли на РНК-вакцину і закінчили традиційною ослабленою. Українці щеплені за змішаною схемою стають генераторами сертифікатів.
МВФ спрогнозировал, когда закончится война в Украине
Маск назвал Шольца "некомпетентным дураком" после теракта в Германии
Новая пенсионная формула: как изменятся выплаты для 10 миллионов украинцев
Паспорт и ID-карта больше не действуют: украинцам подсказали выход
Повертаючись до медичного ринку і самоврядування, варто нагадати, що існуючі професійні асоціації не можуть викинути з ринку медичних послуг своїх колег, які дискредитують всю медичну спільноту в очах громадян аморальними та антигуманними діями, наприклад, торгівлею дітьми.
На завершення. Ми якось забуваємо, що природа української держави відрізняється від природи американського аналога. Україна створена паразитами початку дев’яностих. Тому у нас найвищій рівень посередництва в економіці, який поєднується з деіндустріалізацією та моральною деградацією. Викинувши моральний кодекс будівельника комунізму ми вхопилися з християнство, але як показує практика не за його етичну суть, а за форму. Не важливо чи це московський варіант чи київський. Чого вартий лише кейс Уляни Супрун з підтримкою її реформ усіма християнськими конфесіями, окрім РПЦ, до речі.
Паразити і посередники, бенефіціари ренти та бюджетні схемщики мають гроші, але вони не «праві», тобто вони не тесли, не форди і не едісони. Неправильні гроші формують неправильний попит, який задовольняється неправильними людьми у білих халатах. Якщо ми не усвідомимо значення і місію ринку в охороні здоров’я то за ширмою соціальної відповідальності бізнесу у нас розростеться ракова пухлина, яка буде пожирати приватні кошти громадян і наповнювати податками общак для розкрадання його владними паразитами. Приватні медичні центри стануть осередками моральної деградації та дегуманізації соціуму, які притягуватимуть як магнітом аферистів та авантюристів. Останні, користуючись специфікою медичного ринку, як то безвихідь пацієнта у критичній ситуації, неможливість прийняття зваженого рішення, нездатність проконтролювати лікувальний процес на всіх його етапах і так далі, заганятимуть лікуватися населення в інтернет та до знахарів. Це уже є, але його буде ще більше.
Капітал – це не просто гроші. Гроші були завжди, а ось у капітал їх перетворили правила і норми самообмеження. Якщо цієї істини не зрозуміти сьогодні, то завтра охорона здоров’я перетвориться в один з основних напрямків самоліквідації держави та нації.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------
Предлагаем вашему вниманию беседу Юрия Романенко с Анатолием Якименко по теме частной медицины в Украине.