Ціннісні та філософсько-правові аспекти смерті асоційованої з вакцинацією «Модерна»

Невірні наголоси та хибні напрямки розгортання думок – це найгірше, що може відбутися після людської смерті асоційованої з введенням протикоронавірусної вакцини. Акцент на формальних аспектах, як то наявність досьє, реєстраційного посвідчення на лікарський засіб, завершеність/незавершеність клінічних випробувань вакцини «Модерна» – це все невірні наголоси. Розгортання мислення у напрямку безвідповідальності медичних працівників, злих намірів виробників імунобіологічних препаратів та інше – це також все «не туди».

Незалежно від наявності реєстрації, дослідження на предмет безпечності та ефективності, масова імунізація населення з метою профілактики інфекційних хвороб немає ідеальної моделі. Введення імунобіологічних препаратів завжди матиме ускладнення: смертельні випадки та інвалідизацію.

Відсутність ідеальної моделі є божим промислом. Складність, неоднозначність, взаємовиключні аспекти мають ідею і мають призначення. Етичний вибір завжди складний. Він вимагає складного мислення та здатності виводити інтегральну величину. Етична норма – завжди інтегральна. Українська етична неспроможність, або не здатність створювати етичних норм витікає звідси – з нездатності розрізняти складові реальності і їх перескладати у потрібну конструкцію.

Етична реальність Західної цивілізації складається з двох різнозначних цінностей: загального блага та індивідуального блага. Пріоритет індивідуального над загальним і навпаки формується в залежності від обставин. Примат суспільного виникає в період виникнення глобальних загроз і поступається індивідуальному у стабільні та спокійні часи.

До певної міри дезорієнтуючим є відсутність суспільного блага у писаному праві європейців, що складає хибне враження про індивідуалістський характер західних суспільств. Суспільне благо в західній системі координат досягається добровільною жертовністю індивіда для сім’ї, колективу, нації, людства. В російсько-радянській системі координат жертовність індивіда не була і не є добровільною. Вона здійснюється під тиском соціуму та інститутів. Дуже часто примушують до жертовності індивідів особи, які не жертвують, а лише слідкують за підтриманням належного рівня жертовності в народі.

Отже, західна модель забезпечення суспільного блага передбачає добровільний порив індивіда, який своїм прикладом залучає інших. Тому для англосаксів Друга світова війна не передбачала загороджувальних загонів, які гнали жертовників вперед, тоді як для росіян «Вєлікая отєчєствєнная» запам’яталася «заградотрядами». Загалом йдеться про різні культури досягнення суспільного блага у критичні життєві історичні відрізки.

В Україні присутні дві культури забезпечення примату суспільного над індивідуальним. Після того як канцлер Німеччини Ангела Меркель оголосила коронавірусну пандемію війною в Україні стартували з європейської моделі досягнення суспільної безпеки. Зірки естради, лідери громадської думки, відважні лікарі-вчителі і так далі продемонстрували на камери акт щеплення вакцинами різних виробників, представивши себе прикладом. Всі вони ніби хотіли сказати наступне: я ризикую своїм життям заради колективного імунітету. Робіть те саме.

Але замість цього прогресивні і передові чомусь говорили геть інше, а саме: «Ризикують здоров’ям для здобуття імунітету природним шляхом дикуни та невігласи. Сучасні люди обирають безпеку і комфорт». У свою чергу дикуни та невігласи прочитали кампанію з вакцинації як реакцію переляканих та слабких спрямовану на досягнення індивідуальних вигод і аж ніяк не жертовний вчинок. Зрозуміло, що після подібних інтерпретацій вважати коронавірусну пандемію війною не доводиться.

Менше з тим. Відсутність ідеальної моделі в профілактиці інфекційних захворювань вимагає визначеності при переході від індивідуального блага до суспільного у разі виникнення надзвичайних ситуацій. На мою думку російський варіант з примусом до жертовності під тиском соціуму та «заградотрядів» є аморальним. Тому альтернативі добровільної особистої жертовності просто нема. А це означає, що особи, які бажають ризикнути життям та пожертвувати індивідуальними правами та свободами для інших мають починати з себе. Якщо особистого прикладу недостатньо і з метою колективного блага потрібно застосувати примусове щеплення та обмежувати права і свободи громадян, то вища політична влада після прикладів особистої жертовності має довести необхідність надзвичайного стану і оформити його юридично. Це дасть моральне право примушувати людей ризикувати життям для досягнення суспільного блага, а осіб, які стали жертвами примусових дій визначати окремим статусом. Навіть у зруйнованому повоєнному Радянському Союзі був введений статус «член сім’ї загиблого», а уже в незалежній Україні діяв закон «Про дітей війни».

Вперті спроби уникнути відповідальності перед індивідуумом при намаганні забезпечення суспільного блага призводять до того, що в Україні нема статистики ускладнень вакцинації та статистики смертності, на відміну країн Заходу. Це не просто не робить нам честі і мало би стати предметом національного сорому, це небезпечно для фізичного виживання. Небезпечно тому що насправді ми виховуємо безвідповідальність і до індивідуального і до суспільного.

Повертаючись до випадку смерті п’ятдесятирічної киянки, день вакцинації якої нібито співпав з днем зараження коронавірусом, що призвело до смерті на 5 день, ключовим є факт добровільності щеплення. В умовах відсутності надзвичайного стану держава не може примушувати громадянина жертвувати за ради суспільного блага чи колективного імунітету. Без будь-якого пафосу – смерть рідного від примусової вакцинації для посадової особи, яка прямо чи опосередковано примушувала чи спонукала до введення імунобіологічного препарату має закінчуватися так само як закінчилося життя Швейцарського авіадиспетчера винного в авікатастрофі над Боденським озером (Німеччина).

У ці серпневі дні триває непублічний примус і спонукання до вакцинації працівників медичної та освітньої сфери, на яких не справило враження щеплення на камеру популярних та відомих персон. Вимагають писати заяви на звільнення, заяви на відпустки за власний рахунок, погрожують недопуском до роботи.

Ми маємо розуміти різницю суспільної оцінки жертв в неідеальній моделі профілактики інфекційних захворювань. А жертви є і вони будуть. Просто одна справа, коли особа добровільно отримала щеплення і померла, а інша справа коли особу, яка для когось є дружиною/чоловіком і так далі примусили вакцинуватися. Наприклад, автор цих строчок без роздумів відшукав би винних і вдався до самосуду. А ситуація з вакцинацію тим же «Файзером» не є однозначною. Дружина добровільно отримала дві дози вакцини і першу перенесла важко: з екстрасистоліями та панічними атаками. Статистичо недостовірна вибірка дає підстави говорити, що чим важче особа перенесла COVID, тим гірше вона переносить «Файзер» і «Модерну». Якби у нас щеплені медики більш відповідально ставилися до вакцинації і публічно повідомляли про побічні наслідки, то ми мали б менше проблем і смертей і менше підстав до підпільного примусу до вакцинації.

На завершення. На передодні відзначення тридцятиріччя незалежності активно обговорюється необхідність прийняття нової Конституції. Власне, медична ситуація з коронавірусом мали би підштовхнути до активної участі громадян у переосмислені значення Основного Закону, адже ті проблеми, з якими нам доводиться зіштовхнутися вирішуються на рівні цінностей. Уже зараз стає очевидним, що у шкалі цінностей пріоритетом є гідність та свобода, а уже після них фізичне життя людини. А так формально – все для людини.

Зовсім іншого сенсу у наші дні набуває стаття про право на повстання у випадку узурпації влади. Насправді, причин для повстання значно більше. Наш час показує, що приводом взятися за зброю може стати намагання принизити гідність людини, обмежити її права і свободи, видавити з людини метафізичне та трансцендентне, зробити з неї безвольного робота, перетворити на біологічний ресурс для використання у власних цілях, передусім з метою розваги.