Наша країна, як ніяка інша, облюбована всевишнім, який нам підсвічує вчасно і яскраво. Збіг  COVID-19 з місцевими виборами, децентралізацією та ключовим етапом реформи охорони здоров’я є найбільшою божою милістю для нашої держави за майже 30 років її існування. Якби коронавірус трапився наступного року, або Гройсман з Супрун маніпулятивно не переклали ключовий етап реформи на період зміни вищої політичної влади і «гроші пішли за пацієнтом» на вторинному рівні ще у 2018-му, то ми б зустріли пандемію в країні без інфекційних стаціонарів, з інфантильними недоумками в місцевих органах влади, хворими з відкритою форму туберкульозу в громадському транспорті та буйними психічними пацієнтами на наших вулицях. А так бог дає нам шанс підправити ситуацію і в охороні здоров’я, і з місцевими обранцями.

Богоугодною справою виявилася і ротація провінційних еліт – з Вінниці в столицю і назад – для того, щоб можна було ознайомитися з результатами своєї діяльності на власній шкурі. Окремо хочеться відзначити божий промисел у підштовхуванні провінціалів до претензійності. Так спочатку «вінницькі» назвали себе «Совістю України», а потім застовпили за собою право вважатися стратегами, назвавшись «Українською стратегією Гройсмана».  

Восьмого жовтня вся Вінниця «встала на вуха», дізнавшись про сесію міськради на якій мало вирішуватися питання госпіталізації «ковідних» пацієнтів у міський пологовий будинок №1, який обслуговує весь правий берег (приблизно 180 тис. населення). Для тих, хто не зрозумів: єдиний пологовий будинок перепрофільовується в інфекційну лікарню, а акушер-гінекологи лікуватимуть пневмонії. Молодшому персоналу запропоновано піти працювати в дитячі садочки.

Для військового часу чи надзвичайної ситуації, яка виникла раптово таке рішення місцевої влади може і виглядало б адекватним, якби не кілька «але».

  1. Вінниччина є пілотним регіоном, місцева еліта якої першою прийняла стратегічний план з реформування охорони здоров’я ще у 2011 році. Вінницькі «стратеги» були піонерами у: боротьбі з неефективними лікарнями; боротьбі з фінансування «стін» та ліжко-місць; запроваджені принципу «гроші ідуть за пацієнтом»; відокремленні первинного рівня; трансформації лікарень у некомерційні комунальні  підприємства; переведенні медичної допомоги у медичну послугу та закупівлі цих послуг урядом; конкуренції за пацієнта і так далі.
  2. Володимир Гройсман три роки очолював уряд і, де-факто, був міністром охорони здоров’я, тримаючи в своїх помічниках Уляну Супрун. Обоє займалися фіналізацією етапу ліквідації неефективних лікарень та переймалися максимальною завантаженістю лікарів протягом робочого дня, не розуміючи, що система охорони здоров’я має бути надлишковою і мати резерви.
  3. В уряді Гройсмана працювали персони на зразок міністра фінансів Олександра Данилюка, котрі розповідали українцям про небувалі кількості комунальних медичних квадратних метрів, які дорівнюють площі такій країні як Естонія.   
  4. «Вінницькі» будували свою стратегію з прогностичної моделі ХХІ століття у якому ніколи не буде епідемій і тим більше пандемій, що, відповідно, означало згортання інфекційних стаціонарів.

Результати та наслідки стратегічної діяльності «вінницьких». На первинному рівні на лікаря збільшилося навантаження терапевтичними пацієнтами вдвічі. До них додалися діти, психічно хворі, наркозалежні та хворі на туберкульоз. А з вересня цього року уряд зобов’язав сімейних лікарів вести фізіологічну вагітність передавши їм фінансування жіночих консультацій (тисяча грн. на вагітну на місяць).

Відокремлення первинного рівня призвело до дезінтеграції системи та порушення службової підпорядкованості. Для наочності пропоную уявити армію в якій рядовий не підкорюється лейтенанту, майору, генералу, а напряму президенту України. При цьому такий рядовий самостійно приймає рішення чим стріляти, в кого стріляти і коли. Сімейні лікарі нікому не підкорюються в медичній ієрархії, а одразу напряму міському голові. Звідси така кількість занедбаних випадків і безвідповідальність.

Реформа первинки призвела до обмеження доступу до терапевтичної допомоги (черги на прийом до лікаря до пандемії – 7-14 днів), а також, у зв’язку зі скасуванням візитів додому, стала причиною розповсюдження інфекцій.

До всього варто додати кричущий дисбаланс в оплаті праці. Донині зарплати на первинному рівні вдвічі більші за вторинний. Справа на лише утому, що рядовий отримує більше за офіцера, справа у тому, що середній та молодший персонал стаціонарів, де навантаження більше, отримує грошей вдвічі менше медсестер сімейних амбулаторій. Це все результати і наслідки дій, які передували пандемії.

Тепер про оперативну ситуацію. Якщо після піврічних підготовчих заходів, в рамках яких в жертву принесена економіка країни, виноситься пропозиція перепрофілювати пологовий будинок в інфекційну лікарню, то це явно не результат стратегічного планування. Це швидше тягне не спонтанне рішення прийняте за п’ять хвилин в умовах паніки та переляку. Якщо ж протягом шести місяців розроблялася  стратегія: у разі виникнення погіршення епідемічної ситуації перепрофілювати пологові будинки в інфекційні стаціонари, то країні не потрібні ні стратегії, ні стратеги. Краще працювати експромтом, у нас так краще виходить. Тим більше, що для експромтів у нас є чудова матеріальна база у вигляді тисяч квадратів набудованої елітної нерухомості.

На завершення. В усій цій ситуації не дає спокою три запитання.

Перше: чому, власне, в поле зору «Української стратегії» потрапив пологовий будинок, а не тисячі метрів елітної нерухомості набудованої «стратегами» за часів розбудови незалежної держави? Це готові опалювані і добре вентильовані приміщення, до яких залишилось тільки зробити «розводку» кисню. Досвід використання панських маєтків під лікарні у нас є великий з 1917 року. У ХХІ столітті це не потрібно робити примусово. В Іспанії та Італії власники готелів і великих приміщень добровільно віддавали майно під потреби людей.  

Друге: чому, власне, після запровадження ринку медичних послуг, лікарні не борються за пацієнтів і хворим відмовляють в госпіталізації? Здавалося б для лікарень склалися гарні умови після їх трансформації в комунальні підприємства та унікальні фінансові можливості після зміни принципів фінансування. Саме час підзаробити грошей, а заклади охорони здоров’я не хочуть. Чому так?

Третє: для чого в рамках децентралізації вводиться інститут префектів, головною функцією якого є нагляд за діяльністю місцевих органів влади щодо конституційності, в умовах, коли головним порушником Конституції в країні є виключно президент, уряд, парламент? Вся реформа охорони здоров’я побудована на порушеннях Основного Закону саме Центром. Як можна правою рукою приймати антиконституційні закони, лівою рукою нагинати місцеві органи влади приймати на сесіях протиправні рішення, правою ногою шантажувати нефінансуванням з бюджету, лівою ногою підкуповувати місцеві еліти деребаном землі з-під лікарень, а статевим органом примушувати їх виконувати Конституцію? Функцію префекта в Україні давно зобов’язані виконувати саме облради, ОТГ, міські голови. Саме вони мали б оскаржувати дії Києва в Конституційному суді.

Популярные статьи сейчас

Между Украиной и Россией вспыхнула новая «война»

В Киеве показали очереди в лабораторию за тестом на коронавирус

Азербайджан нанес сокрушительный удар по войскам Армении

Украинцев предупредили о резком подорожании интернета

Показать еще

P.S. Щодо сесії міської ради, то за останніми даними рішення міської ради нема. Кажуть питання навіть не виносилося на голосування. Є усна вказівка від міського голови Моргунова не приймати вагітних, а приймати «ковідних» пацієнтів. І це рішення виконується директором КНП пологового будинку №1. Це також про реформу.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook