Стурбованість долею Німеччини примусила учасників групи «Rammstein» на чолі з автором всіх текстів солістом Тіллем Ліндеманном перервати семирічну паузу та відзняти епічний кліп, який гармонійно доповнив слова пісні «Deutschland». На відео Німеччина в образі чорношкірої жінки запакованої у труну відправляється у космос. Метафора з космосом, мабуть, є не випадкова, оскільки для народу землі, чорна порожнеча космосу є таким самим пеклом, як темрява підземелля для людей, які марять зірками і мріють про Марс.

Незважаючи на те, що у кліпі мелькають різні космонавти, у тому числі з радянськими ропізнавальними знаками, нескладно здогадатися, що сьогодні відправити у пекло космосу Німеччину у труні можуть тільки англосакси, під пильним оком яких колективний німецький мозок перебуває уже більше 70-и років. Тобто у метафоричний космос в труні Німеччину відправить не «NASA» і не Ілон Маск. Це зробить заборона націоналізму, зверхність якого давала німцям філософію, а разом з нею сенс їхньому життю. Німецька філософія постачала універсальні гуманістичні смисли, але разом з ними продукувала багато токсичних продуктів, за які дорого заплатили всі. Тому, лише песимістичний прогноз від музикантів «Rammstein» для німців, а не відповідь на запитання «що робити?» від німецьких філософів для всіх. Безперечно, ніхто не знімає відповідальності з самих німців. Чесно говорити про пороки, як це робить у своїх пісенних текстах Тілль Ліндеманн і їх не виправляти – замало.

Однак просто контролювати німецький націоналізм, скеровуючи соціальну енергію та ірраціональні творчі пориви «варварів» в індустрію та матеріальне – це одне, а заповнювати новими потрібними смислами філософський простір – інше. Оскільки Америка і філософія якщо і стояли поруч, то дуже далеко одне від одного на допомогу США та Британії прийшли союзники з табору переможців Другої світової – французи. Розуміючи всю складність завдань, пам’ятаючи історію стосунків з німцями  нащадки древніх галлів вирішили діяти на упередження, а головне на філософському рівні. Бригада постмодерністів у складі Ліотара, Фуко, Бадью, Бодрійара, Дерріди, Дельоза та інших взяли курс не просто на ліквідацію змагальності у будь-яких її формах, а вирішили зробити безсенсовим пошук істини – з’ясування намірів створення світу та сенсу людського життя. Так у політичній філософії почали відходити від осі, універсальності, ієрархії, визначеності і конкретики.

Великої уваги постмодерністами завжди приділялось профілактиці конфліктів, особливо на ґрунті метафізичних ціннісних орієнтирів. Для цього вони не просто актуалізували, а й гіперболізували та суттєво трансформували категорію «іншого», яке прийшло у філософію з часів Парменіда та Платона. «Іншого» торкалися практично в усі часи і всі філософи, але в різних контекстах. У ХХ столітті за «інше» стало у нагоді для розробки принципів співіснування різних культур з різними цінностями. Концепт був побудований на припущені, що поведінка іншої людини є віддзеркаленням поведінки особи, яка спостерігає. Дивлячись на інших індивід насправді бачить себе. А це означає, що ми маємо приймати та толерувати.

Отже, все у світі йшло за планом. Під впливом англосаксів та французів в парламентах засідало все більше фріків, гендерні квоти, потвори на парадах, феміністки на акціях, пустопорожні блеяння інтелектуалів на телеекранах, тренінги з особистісного розвитку, ілони маски з космічними програмами, жижеки та харарі з їх бестселарми, коронавіруси з вічними карантинами. Ну й ображені німці, які готуються до відправки у космос в труні. І ось, якось позапланово, в США білий поліцейський під час затримання задушив коліном чорношкірого громадянина. Трагічне затримання спровокувало бурхливу відповідь кольорового населення у вигляді погромів та актів вандалізму, яку частина європейських та американських еліт несподівано підтримала.

Ситуація в англосаксонському світі настільки сколихнула світ, що на неї почали реагувати інтелектуали, скажемо так, нефілософських націй периферії Західної цивілізації, у тому числі в Україні. Ситуація справедливо і не безпідставно представляється як загрозлива як в культурному, так і економічному аспектах. Все показує на те, що еліти Заходу через сцени каяття, які проходять у дуже дивних формах, фактично, зрікаються культурних надбань та етичних зобов’язань. У когось з культурностурбованих складається враження, що зречення відбувається через щире усвідомлення неправедності пройденого шляху з використанням насильства та  рабської праці, у когось складається враження, що все відбувається через небачену для еліт кон’юнктурну легковажність – експлуатації ситуації з метою поборення політичних опонентів. Так чи інакше, поведінка еліт несе загрозу світовому порядку через  демонтаж ієрархічної вертикалі та відмову від етичних норм. Якщо коротко, то перспективи влади людей з табору прихильників покійного Джорджа Флойда наводять жах навіть в далекій від США Гагаузії. 

В Україні публічно на події в англосаксонському світі відреагували два філософи – академічний Андрій Баумейстр та оригінальний Сергій Дацюк. Вони зустрілися в студії «Укрлайф - ТВ» для того, аби обговорити відеоблоги Андрія: безумство мас та  безумство еліт, а також політичні етюди з Олексієм Арестовичем.  Учасники дискусії говорили багато про що, але дискусія розгорталася навколо правомірності діагнозу «безумство», доцільності лікування хворих еліт та доцільності порятунку залишків західної культури та філософії. Приблизно так.

Одразу до суті. Апеляція Сергія Дацюка до терміну «безумство», безперечно, не мала на меті з’ясувати чи безумство є помутніння розуму. Дацюк прагнув більшого – підважити переконаність  Баумейстра у тому, що причиною дій західних еліт спрямованих на самознищення, а саме так професор університету Шевченка пояснює термін «безумство», є ідеї. На думку Дацюка те, що Баумейстр називає ідеями насправді є мислительними установками. Тому еліти відмовляються не від ідей, вони відмовляються мислити.

Треба сказати, що позиція Сергія є більш переконливою з кількох причин.

По-перше, слово «ідея» в Україні є абсолютно десакралізованим, починаючи від уявлення ідейної людини як ненормальної, закінчуючи уявленням ідеї як спонтанного рішення спрямованого на вирішення матеріальної проблеми чи уявленням її як випадкової думки, наприклад, запросити друзів додому подивитися футбол під пиво.

По-друге, цим словом Баумейстр часто зловживав на публічних виступах і семінарах не розшифровуючи його.

По-третє, ідея жертовності (як приклад), це не ідея, а етичний вибір, прийнятий від почуттів.

Зрозуміло, що Андрій Баумейстр очевидно розуміє під ідеєю просвітлення, яке зійшло на людину як винагорода за тривалі осмислення та переживання, але у такому сенсі це ніхто не сприймає.

Популярные статьи сейчас

Соколову и Бутусова вызвали на допрос из-за «вагнеровцев»

Битва за Нагорный Карабах: суть противостояния Турция-Азербайджан vs. Армения-Россия

Пришло время покончить с оккупацией Арменией территории Азербайджана, - Эрдоган

Синоптики дали аномальный прогноз погоды на октябрь

Показать еще

Однак Сергій Дацюк також має низку слабких позицій. Передусім він не розкриває природу або причину виникнення мислительної установки. Він не говорить звідки вона береться. Якщо це акт волі, то яка його природа? Відсутність таких запитань і відповідей на них пояснюється тим, що Сергій є латентним фізикалістом і ухиляється від метафізики з її правилом нескінченного запитування. Саме тому у нього ідея не є головною мислеформою. Андрій – напроти, є латентним ідеалістом, тому для нього ідея це єдине слово, яке може об’єднати і очолити ієрархію мислительних утворень.

Що об’єднує учасників дискусії у цьому питанні. І Дацюк, і Баумейстр навіть близько не підходять до питання чому люди не мислять, або чому не продукують ідей чи не дотримуються ідей, які пройшли випробування часом. Питання «чому?» і відповіді на нього є більш нагальними. Можливо це буде згодом, у подальших дискусіях.

Уникаючи метафізики Сергій Дацюк не може помістися в рамках фізикалізму і дає дуже «цікаві» пояснення причин появи мислення. Але робить це в розмові непомітно і побіжно, стверджуючи, що мислення є дуже хитре і живе де хоче. Далі – ще цікавіше. Долаючи протиріччя Сергій висуває оригінальну тезу, що мислення не є ні раціональним, ні ірраціональним, воно є вільним. Тобто фактично підважує наявність раціонального мислення, що для фізикаліста є дуже дивним. Андрій – напроти, стоїть на позиціях раціонального мислення, будучи ідеалістом. Для багатьох це може видатись парадоксальним, але практика показує, що якраз ідеалісти завжди демонструють всі ознаки раціонального мислення, хоча б тому, що мислення для них є красивим і не може бути ірраціональним. Ірраціональним в ідеалістів є почуття та творчі пориви, які приводять до мислення.

Критерієм мислення у Дацюка є творення іншого як філософської категорії. Але в якості прикладу «іншого» він наводить нові(!) софізми, (нові!) паралогізми, нові(!) опори. По-перше, у Сергія нема іншого виходу як прояснити ситуацію з «іншим», оскільки виглядає дуже все непереконливо, по-друге, Сергію треба пояснити цінність «іншого», оскільки все виглядає дуже абстрактно і безсенсово. Виходить, що мислителі мають напродукувати «іншого», а потім з ним розбиратися. Як на мене, постмодерністи його стільки натворили, що його ніхто ніколи не унормує, та й чи треба цим займатися. Зрозуміло, що оригінальна філософія річ дуже складна, але, як на мене, у філософії Дацюка дуже багато, як каже Баумейстр, онтологічних розривів: незв’язаного та перестрибувань.

Основним недоліком Андрія Баумейстра є намагання сподобатися фізикалістам. Саме тому його аргументи виглядають непереконливими. В’їдливе уточнююче запитання Дацюка про «які такі ідеї створили Західну цивілізацію», яке було абсолютно справедливим і влучним просто підтверджує цей висновок. Не ідеї науки, освітнього канону, естетичного канону, уявлення про особистість, раціональна політики створили Захід. Так, це системоутворюючі речі, але це оргформи, інституції. Ідеями (якщо користуватися такою термінологію), була ідея жертовності, спасіння душі і так далі. Але такі аргументи вимагають відхід від фізикалізму, що, напевно, є небезпечним для академічного філософа атеїстичного навчального закладу. На початку розмови Андрій зауважив, що ці ідеї науки сформовані під впливом римського права, християнства, античної філософія, але це було побіжно і загубилося в розмові.

Якщо уже дотримуватися концепції ідей, то ми розуміємо, що мова іде про спробу осягнути головну ідею: який намір створення світу і який сенс людського життя. Тоді треба так ставити питання і розгортати думку в цьому напрямку, шукаючи відповідь на питання чому людство припинило ставити перед собою такі завдання і відмовилося розшифровувати наміри Творця і сенс існування людини. Адже у нас нема проблем з наукою, одна доказова медицина чого варта. З освітнім каноном взагалі все супер, а про естетів годі й говорити. В чому тоді проблеми?

На завершення. Гуманітарії не можуть опертися у своїх роздумах на наукові дані в сферах нейроанатомії та нейрофізіології. Треба розуміти, що всі філософські концепти були побудовані на тих медичних знаннях, які панували до кінця ХХ століття, у тому числі постмодерністська концепція «іншого», коли про дзеркальні нейрони лише чули. За останні тридцять років накопичилося дуже багато знань в цій сфері, про які не знають навіть неврологи двадцятирічної «давності».

На сьогодні ми точно знаємо, що водієм серцевого ритму є спеціальні клітини пейсмекери. Це морфологічний субстрат, який забезпечує генерацію імпульсів. Процеси мислення, виникнення ідей тощо мають морфологічний субстрат, але ми не знаємо де він знаходиться і як виглядає. Все що ми знаємо, що цим субстратом є явно не печінка, нирки чи легені, ним є нервова тканина. Але водночас ми точно знаємо, що у цій тканині нема «пейсмекерів» мислення, чи ідей. Якби вони були, то ми встановили аналог кардіостимулятора в ділянку нервової тканини і людство було б врятовано від безмисля чи безідейності та самознищення. З чого все починається і який задум цього всього? Ось у чому питання. Якщо учасники дискусії будуть відходити від цього основного питання, то подальші розмови, безперечно, будуть продовжуватися, і вони будуть цікавими, але безпредметними.

Мислення починається з духовності. Духовність є пейсмекором мислення та ідей. Все починається з етичного вибору, здатності продукувати етичні норми та їх дотримуватись. Ця здатність детермінована почуттями – субстратом, який ми не можемо побачити чи помацати.

Так само з мислительною установкою, яка походить з етичного вибору, а етичний вибір витікає з почуттів. Людина спочатку відчуває, а потім переходить до мислення. В природі людини закладена опція або подавити ці почуття, або дати їм хід. Якщо прийняти за основу, що духовність це почуття, цілий спектр почуттів (відчуття обов’язку, любові, турботи, тривоги тощо), то і мислення починається з духовності. Бездуховна людина не мислить. Вона насправді думає, наприклад, як їй заробити гроші і їх витратити, але не мислить. Освіта у немислячої людини також стає інструментом для думання. Таким самим інструментом стає інтелект. Тому мислення починається з духовності. Тільки духовність це не віра. Віра потрібна для людей, які не здатні відчувати. Їм більше нічого в житті не залишається як вірити тим, хто це може відчувати (ці люди і є елітою). Саме тому при такій високій кількості віруючих у світі все менше мислення.

Здатність відчувати частково залежить від матеріального. Стабільність, впевненість у завтрашньому дні, достаток суттєво блокує чуттєву сферу саме у основи соціальної піраміди, тобто у простолюдинів. Не випадково Ганс Сельє стверджував, що повна свобода від стресу означає смерть. Тому свідомість насправді залежить від матеріального і задоволення базових потреб, але ця залежність подвійно-протилежна. Матерія може як підвищувати свідомість, так і знижувати його рівень. Те ж стосується мислення та ідей. Матеріальні блага і стабільність також є однією з причиною відмови від мислення та безідейності.

В сучасному світі можна бути фізикалістом , можна бути ідеалістом, бажано окремо. Але фізикаліст не може заперечувати ілюзорні речі, так само як ідеаліст не може заперечувати матерію. Колосальною проблемою є нерозуміння і невідчуття матерії гуманітаріями, що, власне, легко пояснюється особливостями освіти. У людей з медичною освітою з матерією набагато легше. Проблемою є лише те, що часи, коли ескулапи займалися філософією давно минули, ремесло більш дохідна справа у порівнянні з мисленням.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram