Кінець медичної еліти, або Чому в охороні здоров’я на зміну конкурсам мають прийти вибори

Песимістичні прогнози експертів для громадян, як правило, робляться з обмовкою «я хотів би помилятися». У такий спосіб автор прогнозу ніби як намагається продемонструвати свою доброзичливість та людиноцентричність, а також зарядити всіх позитивною енергією оптимізму, у тому числі і себе.

В охороні здоров’я давно не роблять сприятливих прогнозів. Там все очевидно – кожен реформаторський крок тільки погіршує ситуацію. Тому бути медичним експертом дуже легко, але проблемно продемонструвати свою доброзичливість. Сказати «я хотів би помилитися», коли наперед знаєш про негативний результат – означає побажати ще гіршого. Воно й без побажань виходить жахливіше, ніж очікувалося.

Вступаючи у другий етап реформи, ми всі знали, що з першого квітня буде погано, але погано в матеріальному плані. Матеріальне погіршення завжди має дно, досягнувши якого рано чи пізно можна буде відштовхнутися і, як кажуть економісти, потужно стартанути з низької бази. Інстинкти фізичного виживання роблять своє.

Але станом на кінець травня уже можна говорити, що в охороні здоров’я дна не вдасться досягнути ніколи. Тому що медичне падіння нематеріальне, і воно не залежить від необхідності фізичного виживання. Це етичне падіння. Як правило таке падіння припиняється зовнішніми силами, наприклад, енергією соціального вибуху.

Публічне пояснення Михайла Радуцького про фінансування закладів охорони здоров’я за формулою «60/40» після оголошення голодування головної лікарки Дніпровської обласної реабілітатаційної лікарні Інеси Шевченко виглядало як божевілля. Складалося враження, що голова профільного парламентського комітету або щось не вірно зрозумів, або навіть не пробував розбиратися. За його словами 60% коштів до кінця року держава лікарням мала плати просто так, за історичним бюджетом, а 40% це зовсім не від 100%, а це ще плюс 100%. Але уже за тарифами, розрахованими НСЗУ які фактично були отримані шляхом простого ділення 72 млрд грн. на кількість послуг, загальна кількість яких була відома за попередніми річними статистичними даними.

Тобто одна і та сама послуга мала оплачуватися двічі. Перший раз за старим тарифом зменшеним до 60%, а другий раз за новим тарифом у повному об’ємі. Наприклад, пологи за минулий рік коштували приблизно 6 тис грн., а як потрапили у «пріоритети» за них НСЗУ зобов’язалося платити 8,1 тис грн.. Це означає, що за пологи держава сплатить спочатку 3,6 тис грн (60% від 6 тис історичного фінансування), а потім ще 8,1 тис грн.. Разом має вийте 11,7 тис грн.. Більшість нормальних людей скаже, що це нісенітниця, такого не може бути, адже все визначається рамками бюджету і має вписатися у 72 млрд грн. Може, виявляється може.

Держава насправді збиралася заплатити 160%, тільки не всім, тому Радуцького поінформували вірно. Заплатити цього року мали більшості за рахунок меншості. За рахунок протитуберкульозних диспансерів, психіатричних, інфекційних, реабілітаційних лікарень та стоматологічних поліклінік. Значна частка стаціонарів цих профілів мали зникнути. Всього з 1700 лікарень піти «під ніж» мали трохи більше трьохсот. Жах полягає у тому, що всі керівники департаментів охорони здоров’я, всі без виключення головні лікарі бенефіціарних лікарень знали, що свої надбавки за участь в реформі вони отримають за рахунок своїх колег, яких НСЗУ визнало неефективними ще до початку реформи, не очікуючи куди підуть пацієнти і гроші за цими пацієнтами. Ну й, звичайно, всі знали, що бонуси будуть за рахунок хворих, які не можуть за себе захиститися. Такий собі український варіант конкурентних змагань, коли переможці відомі до їх початку. Варто нагадати, що всі «шановні люди», які все знали обрані за чесними та прозорими конкурсами.

Цікаво, що не залишились байдужими до доленосних подій в охороні здоров’я і засоби масової інформації. На «Дзеркалі тижня» у ці дні з’явилася публікація з промовистою назвою «Скасування мед реформи. Назад у совок?», у якій журналістка в підводці до думок бенефіціарів реформи пише про героїчний медичний менеджмент, який готувався до другого етапу реформи й отримав результати, а погана влада робить трудяг лузерами, урівнюючи з тими, хто не хоче змінювати лицемірну систему, що розвалюється. І це при тому, що всі бенефіціари 2020-го чудово розуміють: наступного року ніхто не отримає бонусу у вигляді історичного фінансування, а саме головне – «під ніж» підуть наступні лікарні за такою ж схемою. Це більшість районних лікарень, які не потрапили до переліку опорних. Таким чином з 1700 закладів охорони здоров’я по країні залишиться не більше п’ятисот. Є інформація, що планувалося залишити близько 300 лікарень. Тобто у наслідок дбайливого менеджменту постраждає передусім сільське населення, яке буде змушене не лише далеко їхати, але значно дорожче платити за лікування – одна справа апетити районного хірурга, а інша справа апетити обласного спеціаліста. Приклад з Херсонського обласного пологового будинку є промовистим, коли до 8,1 тис грн. з роділлі вимагали 12 тис за операцію акушери та 2 тис на дитину на день вимагали неонатологи. За Радуцьким це все дисциплінуючі платежі, називається він співоплатою і має бути узаконеним. Ну і це все ні разу не лицемірство.

Так ось. Точно за таким принципом була реформована «первинка». Уряд тупо взяв гроші з вторинного і третинного рівнів і перекинув їх сімейним лікарям, офіційна зарплата яких втричі перевищує зарплату колег спеціалістів. Подібні трюки дають можливість не збільшувати глобальний бюджет охорони здоров’я, показувати журналістам папірці з бухгалтерії про заробітні плати, які зросли внаслідок реформи і одночасно скорочувати на власний розсуд, абсолютно волюнтаристськи, «неефективні» лікарні. І все було б добре, якби не пандемія COVID-19. З першого квітня зашуміли інфекціоністи. Через місяць, у травні, на вулиці вийшли фтизіатри і психіатри. Хто хотів бачити і розуміти все побачили і все зрозуміли. Тільки не медична еліта.

А що ж бенефіціари реформи. Вони подають в НСЗУ звіти про проліковані випадки, але нова структура не зараховує без пояснень 60-70% виконаної роботи за тарифами. Але це ніяк не вплинуло на розміри заробітних плат. Більше того, звичайні працівники вперше у своїй історії отримали премії близько 50% від зарплат. Головним лікарям місцеві органи влади підвищили місячні виплати до 40-50 тис грн. Про що це говорить. Це говорить, що історичне фінансування призначеним ефективними лікарням оплачується, а проліковані випадки не зараховуються повністю, тому що урядом дана вказівка повернути гроші психіатрам, фтизіатрам та інфекціоністам бодай частково. Які головні висновки з цього. Верхівка медичної еліти згнила повністю і не підлягає соціальній корекції. З такою елітою падіння буде нескінченне. Зупинити його можуть тільки зовнішні дії.

У нас часто люблять дорікати запитанням «так що ви пропонуєте?» Пропозицій є достатньо. Але чи вони сподобаються. В охороні здоров’я у нас немає альтернативи переходу на вибори колективами всіх керівників лікарень (головні лікарі, начмеди, завідувачі відділеннями). На два роки. Не конкурси комісіями, а вибори. Причім всі хто обіймали ці посади пропускають три виборчих цикли. Причім право на участь у виборах отримують медсестри і санітарки. Так, медсестри і санітарки! Можливо голоси середнього і молодшого персоналу це 50%, а голоси лікарів, які у меншості 50%, але обирають усі. Але це можна зробити сакралізувавши демократію. Тобто піти на перекір пануючій думці про неефективність та занепад демократії. А для цього треба розуміти про що ми питаємо під час виборів і у чому сакральність цієї відповіді (тема окремої розмови).

Замість висновків. Зараз якось все притихло, але ще кілька років в експертних колах часто говорили про соціальні інновації та нові смисли. Тільки ніхто не розумів, що це таке і, відповідно, нічого пропонував. А смисли уже є. Наприклад, «правда зробить нас вільними». Смисл? Звичайно. Або «проклятий буде той, хто поведе сліпого блудним шляхом». Смисл? Також смисл, який забороняє експлуатувати чужу безпорадність чи зловживати довірою. До речі, це якраз те що ми бачимо в охороні здоров’я – коли стадо сліпих медичних працівників на забій ведуть просвітлені.

Людина не може брати те, що їй в житті не належить, навіть якщо це дають даром. Ось новий смисл, нова інновація. Якби медична номенклатура керувалася цим смислом, то вона одразу б запитала: а звідки ви нам даєте гроші, якщо глобальний бюджет не збільшений. Але вона користується іншим смислом, з кримінального світу: дають – бери, б’ють – тікай! Але за такими правилами живуть злодії, і суспільне сміття. Суспільне сміття скуповує крадене і викуповує з ломбардів. Тому вся медична знать має узалежнитись від волі простолюдинів, енергія яких володіє цілющими властивостями. Це і буде українська соціальна інновація. Не для Франції, для нас. Французи це пройшли у ХVІІІ столітті.

Популярные статьи сейчас