Ніхто не скаже точно, але багатьом уже зрозуміло, що часу до завершення президенства Зеленського залишилося небагато. Однак коли все скінчиться, зловтішатися не варто. Не варто, тому що це перший Президент країни, який правдиво прийшов виконати місію, а не підзаробити чи самоствердитись. Гуманістичну місію. Закінчити війну. Принести мир – це усвідомлений обов’язок Володимира Олександровича, внутрішня потреба, він так відчуває зрештою. Теоретично у цей ряд можна було б поставити Віктора Ющенка, але ні, не підходить.

Ми звикли, що політики чи посадові особи, і не лише в Україні, не є незалежними у своїх діях. Тиск фінансових обставин, попередні домовленості, непублічні зобов’язання, форсмажор тощо є неодмінними супутниками діяльності будь-якого представника влади.

Соціальні психологи також переконують нас, що на людину тисне соціум, тобто думка більшості. Це означає, що наші дзеркальні нейрони примушують дивитися на себе з боку для того, щоб сподобатися тим, хто за нами спостерігає. Але ніхто вам не скаже, що на людину, особливо якщо вона знаходиться при владі, тисне філософія. Панівна філософія. В Україні людину, яка стверджуватиме, що народний депутат, міністр, президент чи прем’єр перебуває під впливом філософських концепцій та норм  назвуть божевільною. Максимум, це визнають, що філософські концепції живуть десь на кафедрах філософії університетів, в головах викладачів суспільних та гуманітарних наук. Але це не так. Президент Зеленський – живий приклад.

Баланс чоловічого та жіночого

Під чоловічим началом прийнято розуміти філософію «батька» (філософія Платона) та філософії «сина» (філософія Аристотеля). Чоловіча філософія це нематеріальне: ідеї, парадигми, феномени. Жіноче начало – філософія «матері». Філософія матері це матеріальне: економічні інтереси, торгівля, безпека, захист, впевненість у завтрашньому дні. Філософія «матері» з’явилася у XVII – XVIII століттях і тісно пов’язана з просвітництвом, логоцентричністю, прогресом, гуманізмом. Поява філософії «матері» обумовлена недоліками панування чоловічого: війни, смерті, жорстокість. 

До певного періоду в Європі зберігався баланс чоловічого та жіночого. У побуті мати вчила сина як треба вижити, а батько вчив сина як потрібно вмерти – гідно піти з життя. У політиці цінності врівноважували інтереси. Це якщо коротко і образно.

Після Другої світової війни баланс почав порушуватися на користь «матері». Примат фізичного виживання і тілесного непомітно перейшов в нездатність проявляти вольові зусилля, ризикувати, жертвувати. З’явилися: страх втратити матеріальне, прихильність до комфорту і таке інше. Порядок денний суспільно-політичного життя почав формуватися жіночою версією гуманізму – життя вище за гідність.

Україна в жіночому тренді

Відійшовши від Росії Україна поступово здобувала незалежність, але так само поступово втрачала чоловіче начало. Зближуючись з Європою ми збільшували відсоток розбещених і розпещених філософією «матері». Суть цієї філософії: триматися за фізичне життя, накопичувати матеріальні блага, розважатися отримувати тілесні задоволення, смакувати їжу тощо. Тепер нові олександри македонські, перед тим як зайняти державну посаду, не відвідують лекцій Аристотеля. Вони не готові битися за ідеї і реалізовувати власний задум. У них його просто нема. Сучасні македонські виконують те, що їм сказала дружина або мама. А жінки, як відомо, вимагають домовлятися, вимінювати, торгуватися.

Більшість чоловіків у нашій країні виховуються у жіночій парадигмі: справа (політика, економіка, індустрія, бізнес) заради жінки (матері, дружини, дочки). Чоловіча парадигма: жінка для справи.

Зрадник чи проросійський?

Президент Володимир Зеленський – похідне розбещеної та розпещеної електоральної більшості, який живиться її енергією. На цій енергії тримається його влада рейтингу.

Зеленський не зрадник України і не зовсім проросійський. Він патріот, і у нього є свій задум, але він вихований у парадигмі філософії «матері», а це означає, що все життя він буде залежним від бажань «мами». І якщо для спокою і комфорту «мами» треба віддати щось колишньому «батькові», Володимир Олександрович віддасть.

Популярные статьи сейчас

Геращенко показал, как нарушительницу обсервации отштрафовали на 17 тысяч

Вероятные эскизы нового Lanos 2021 от ЗАЗ слили в сеть

Повышение пенсий и доплаты: когда и сколько получат украинцы

Квітневи тези.Режим Зеленського впаде сам і вже скоро

Показать еще

Колективна «мама» вимагає купити миру. Миру просять не лише представники проросійського чи прорадянського проектів, але також українські єврооптимісти. Не всі вважають, що причиною війни є виключно надприбутки від контрабанди. Є достатньо прихильників миру з усіх трьох таборів, котрі розуміють, що війна з Росією це екзистенційна війна і вони вимагають від Зеленського поступитися існуванням та суб’єктністю, розчинитися в Росії для фізичного виживання, комфорту та розваг. Єврооптимісти у цей перелік занесені не помилково. У них є свій перелік поступок для Росії.

До якого з проектів належить сам Володимир Олександрович і що він розуміє – сказати важко. Показує, що до всіх трьох: російського, радянського, європейського. Але що можна стверджувати точно. Україна для Зеленського – це не муза, яка надихає, наприклад, для реалізації глобальних гуманістичних ідей. Як Німеччина надихала Гітлера (це не іронія, він так розумів гуманізм). Україна для Зеленського це також не ідея. Наприклад, ідея самої справедливої країни в Європі. Так, як Москва була самим справедливим містом на Землі для Пахмутової та Добронравова (також не іронія).

Україна для «Зе» – це турботлива «мама», яка годує манною кашею з ложечки і просить записати на клаптику паперу що треба «купити на базарі» – складає порядок денний його дій. Наприклад, вимагає визволити полонених. Або впустити у країну тисячі громадян з епідемічних вогнищ коронавірусу. До слова, Ригоравіч своїх у Білорусь не пустив. Не даремно його називають «батькою».

В уяві вихованого «мамою» війна ведеться виключно тому, що на ній заробляли непорядні люди з обох сторін. У вихованих «мамою» все робиться для прибутку. Колективна «мама» сказала, що заробляти на війні це аморально. Але оскільки в голові матеріаліста просто заробляти це добре, то виконання цього маминого завдання команда «Зе» почала не з пошуку і переслідувань бізнесменів від війни, а з припинення війни. В односторонньому порядку. Результати ми бачимо. Але Володимир Олександрович не спішить про це говорити «мамі». І не лише тому, що гинуть діти «мами» прибічників націоналістичного проекту (серед загиблих є різні люди). Як і будь-який турботливий син він не хоче  розчаровувати.

Вихований «мамою» не бачить різниці між добровольцем, який потрапив в полон після контузії вибухом і телепнем, якого примусово мобілізував військомат і який потрапив у полон, пішовши в «самохід» за самогонкою. Йому головне когось визволити і показати «мамі», як він старається. Вихований «мамою» не розуміє, що за одного Цемаха можна було виміняти всіх своїх бійців, почекавши стільки, скільки треба аж до Гаазького трибуналу. Але «мама» сказала, що треба все і зараз. Тому ми отримали не лише не всіх і не зараз, а не зовсім тих.   

Вихований «мамою» ніколи не побачить нічого негожого у подані до Криму води, тому що він не бачить ворога на окупованій території, він бачить «маму», яка хоче пити.

Коронавірус

Поведінка Зеленського на посаді Президента викликає здивування у багатьох аналітиків. Для них не зрозуміло яким чином людині, котра прийшла на посаду не для збагачення і думає про людей не вдалося помітити головної, а головне явної, загрози – пандемії коронавіруса, яка довго і нудно наближалася до нас з Китаю.

Відповідь на це питання є і вона дуже проста. Виховані «мамою» не можуть нічого помічати самостійно. За них це все життя робить «вона». Все, що може зробити в епоху «Нового часу» більшість чоловіків – це зімітувати або проігнорувати виконання завдань з «маминого» списку. Наприклад, у випадку коли виникає накладка, або одне завдання суперечить іншому. 

Теоретично Зеленський міг би обманути і не вдаватися  до радикальних протиепідемічних заходів, які гроблять економіку. Але відсутність тотального карантину одразу обвалить рейтинг головнокомандувача. Вся проблема у тому, що під час пандемії до смертей від пневмоній буде прикута увага всіх, у тому числі увага армії переляканих істериків табору Зеленського, які чекають від нього миру. І ці смерті потрібно буде якось пояснювати.

Катастрофічний брак засобів індивідуального захисту, розвал протиепідемічних інституцій, деморалізація медиків та неготовність лікувального сегменту системи охорони здоров’я вимагають від Президента запровадити жорсткий карантин, який, розриваючи епідемічний ланцюжок, розвалюватиме економіку зсередини. І це відбуватиметься під час небувалих зовнішніх економічних ударів.

Але іншого варіанту як мінімізувати летальні випадки у короткій перспективі і отримати більшу кількістю життів у віддаленій перспективі для Зеленського просто не існує. По-перше, такий крок збереже йому рейтинг (нехай тимчасово), а значить пролонгує вікно можливостей для реалізації своїх планів щодо припинення війни – «мама» хоче миру. По-друге, падіння економіки створить підводку громадської думки про необхідність виконання умов зарубіжних партнерів для отримання фінансової допомоги. Головною з цих умов є  розпродаж державних активів, передусім, землі – «мама» хоче грошей. Причім, що стосується землі, то грошей хоче саме «мама», а не Зеленський.

Мабуть, діючий Президент країни розуміє, що справи у нього ідуть погано і дуже скоро його рейтинг, а разом з ним і влада розчиниться. Але він спішитиме хоч щось зробити для «мами».

Рефлексії

Народ України за крок до деморалізації. Повної та беззастережної. Після краху Зеленського він не зможе повісити провальне правління на чужих для себе політиків, на продажних політтехнологів, на хитрих олігархів, тощо. Крах президентсва Зеленського небезпечний не його особистою драмою. Воно небезпечно тим, що населення України само себе зненавидить. Люди самі себе ментально і психологічно підведуть до визнання власної неповноцінності. Тут навіть не справа у якихось там методичках КГБ, про які говорить Андрій Ілларіонов – радник Путіна з економічних питань у глибокому минулому.

Всі існуючі в Україні проекти (проєвропейський, проукраїнський, проросійський та прорадянський) є ущербними. Найбільш ущербними є прорадянський та проєвропейський проекти. Але проблема не в ексклюзивності всіх чотирьох напрямків, тобто не у тому, що вони когось виключають, а когось включають. СРСР також був ексклюзивним проектом. Виключив нахєр кілька мільйонів і нічого. Проблема у тому, що всі чотири є проектами «матері». У них нема пейсмекерів – внутрішніх водіїв ритму. Вони залежні і можуть існувати тільки приєднавшись до чоловічого начала – вертикальної ідеї. Ідея закохує еліти та захоплює маси. Вона веде.

Український націоналістичний проект залишається самим потужним, але є також жіночим і незбалансованим. Так, він може битися, але він не може дати відповіді на антропологічне питання за що він б’ється. Він сам себе деморалізує. Це первородний гріх українського націоналізму, який відрізняється від фінського, угорського чи німецького. Він б’ється за землю, річки, озера, мову, віру. Але це не вирішує питання бодай елементарної побутової справедливості. Ми воюємо за те щоб нас залишили у спокої і нам не заважали насолоджуватись життям (співати пісень та їсти вареники). Цього недостатньо.

Слухаючи німецького Александра Рара розумієш, що Європа ніколи не зможе розв’язати базові протиріччя в економіці та суспільному житті, оскільки вона не розуміє їх природи – примату фізичного життя. Навпаки, Європа додасть нових протиріч. І коронавірус це демонструє. Ніяких правильних висновків європейськими елітами зроблено не буде. Трохи не так. Правильні висновки будуть, але їх зроблять дуже мало людей і ці висновки будуть непублічними. Їх автори вестимуть сліпих блудним шляхом використовуючи сліпих як ресурс. Першими на черзі – українці. Ми самі сліпі і самі ресурсні. Нас навіть не треба особливо скеровувати. Ущербна філософія «матері» з емпатією до ворога продукується в надрах української ментальності, причім спонтанно. Нам навіть не потрібно позичати цю філософію в розбещеній та розпещеній Європі.

Загроза реалізації російського проекту уже майорить на горизонті. Прихід до влади умовного Медведчука – не перебільшення. Сам російський проект в Україні також є материнським та ущербним, але він заводить нас чоловіче начало московського альфа-самця. Стабілізація і нормалізація, про яку говорить все той же Ілларіонов, прихід Медведчука не забезпечить. Лише спроба такого переформатування занурить нас в хаос громадянської війни та призведе до фрагментації країни. Путіну, загалом, цього може виявитися достатньо.

Всі Гаазькі трибунали Володимиру Володимировичу «до ліхтаря». Думаю ми застанемо ще той час, коли заступник керівника адміністрації президента РФ Дмитро Козак збере загін з 800 чоловік і пройде переможним маршем від Калінінграду до Лісабона, точно так, як колись отаман Єрмак пройшов від Ками до Тюмені. Тільки все відбудеться не за кілька років як у Єрмака Тимофійовича з великими жертвами, а під пиво, за два місяці – за час чергового карантину. Європейці за цією ходою будуть спостерігати зі своїх балконів, відбуваючи чергову самоізоляцію. Вирішальними у цій переможній ході будуть не золотовалютні резерви, не ціна на нафту і не високі технології. Вирішальним буде воля. Цінність Путіна у тому, що він генерує волю. Якщо вона буде, то все інше йому принесуть на блюдці.

Пропозиція Андрія Ілларіонова запросити покерувати Саакашвілі в Україну не позбавлена сенсу. Зрозуміло, що Ілларіонов, вносячи таку пропозицію, керується своєю лібертаріанською логікою інституту Катона, але правда у тому, що Саакашвілі є розкрученим в Україні політиком, який не вражений ні філософією «матері», ні коронавірусною істерією. Може він і не слухав Аристотеля, але для України він Македонський.

Україні потрібні Платон, Аристотель та Олександр Македонський. Їй потрібні чоловіче начало і вертикальна ідея, яка закохує еліти, захоплює маси і веде. Якщо найближчим часом не знайдеться нікого з українськими прізвищами, то доведеться вдаватися до послуг Саакашвілі.

Але я б застеріг всіх від спроб проігнорувати український націоналізм. Ця річ залишатиметься дуже довго серйозним чинником української політики. Український націоналізм сам по собі є гуманним та інклюзивним. Він просто інфантильний та недосконалий. Його треба модернізувати та адаптувати під глобальну гуманістичну ідею. Тобто проблема не в націоналізмі, а в більш серйозній і високій ідеї, яка його легко переробить та поглине. Якщо говорити прямо, то більшою проблемою в Україні є не націоналісти, а ялові мислителі та інтелектуали.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, страницу «Хвилі» в Instagram.