Юрій Романенко: Європа скасує санкції Росії, Україні потрібна своя стратегія

розмовляла Олена Бабакова

Юрий Романенко4

На цьогорічний Економічний форум в Польщі приїхало багато українських економістів та політологів. З одним із найвідоміших політичних аналітиків України Юрієм Романенком в Криниці розмовляла Олена Бабакова.

Минулого року, виступаючи на Форумі у Криниці, Ви говорили, що в Європі немає розуміння глибини української кризи та її можливих негативних наслідків. Сьогодні це розуміння з’явилося?

— Ні, не з’явилося. Характер дій ЄС у справі реалізації хоча б Мінських домовленостей показує, що Брюссель не розуміє, які руйнівні наслідки матиме функціонування Мінська-2 у тій формі, на якій наполягають Меркель та Олланд. Керуючись короткозорими інтересами, європейці хочуть зменшити напруження на сході Європи коштом України. Європейська політика сьогодні є дуже дріб’язковою, сьогодні в ЄС немає персоналій масштабу Рузвельта та Черчілля, які б не боялися робити те, що вимагає часу, незважаючи на опір еліт та громадської думки. Чиновники-бюрократи діють виключно у рамках норм і бояться грати амбітно. Так що ЄС має всі шанси зіткнутися з тими ж проблемами, з якими зіткнувся СРСР наприкінці свого існування: радянська номенклатура не хотіла відповідати на виклики часу, а хотіла збереження старого ладу й косметичних реформ, цим же шляхом наразі йдуть єврократи.

Українська криза, у випадку якщо на Донбасі збережеться статус-кво або ситуація погіршиться, може стати одним з факторів розпаду ЄС?

— Українська криза є каталізатором розпаду ЄС. Останніми роками накладаються декілька факторів: економічні проблеми європейського Півдня, міграційна криза, клопоти азіатських ринків. Все це посилюватиме протиріччя між окремими країнами ЄС. Якщо єврочиновники не змінять своєї моделі мислення, спільнота або розвалиться взагалі, або з неї вийде частина держав, або відбудеться послаблення Єврозони і повернення рецесії. Проводячи виключно оборонну, пасивну політику, Європа не втримається як цілісність.

Зважаючи на згадані обставини, якими є цілі російської політики в Україні та в ЄС?

— В Україні все дуже просто — Росія хоче зафіксувати там лінію поділу інтересів із західним світом та вивести Київ із західного табору шляхом постійної дестабілізації ситуації. Будучи немодернізованою країною, єдиний спосіб, як Росія може втримати контроль над своєю периферією, це насильство. Так що у довгостроковій перспективі стратегія Москви є оборонною, але у короткостроковій — наступальною. Щодо Європи, то тут Росія грає на виснаження. Росія хоче, аби Європа понесла максимально високі кошти через ті проблеми, про які ми говорили. Оскільки в умовах кризи великі гравці схильні жертвувати меншими, то Путін грає на розбиття європейської солідарності, як не в одному, то в іншому питанні. Росіяни будуть намагатися пересварити європейців, як не у питанні України, так у питанні біженців із Сирії. Ідеальний варіант для Путіна — це домовлятися з Парижем та Берліном понад головами поляків, чехів чи ірландців, перетворивши європейську політику на концерт великих держав.

Як Вам здається, Путін наблизився до своєї цілі, щоб Європа скасувала санкції проти Росії?

— А Європа ці санкції і скасує. Мінські домовленості це для ЄС інструмент, як вивести себе з-під удару Росії за рахунок України. Логіка української Адміністрації президента, що Києву варто дотримуватися Мінських угод, інакше Меркель зніме санкції, є ущербною. Санкції приносять велику шкоду самому ЄС, так що їх скасування — це питання часу. Україна має поводитися так, немов би санкції вже скасували. Це дозволить українцям тверезо оцінити свої можливості та приймати відповідні рішення. Треба пам’ятати, що Європа, так само як Україна, сьогодні стоїть на порозі масштабної кризи, яка змінить той світ, який ми знаємо. Сьогодні ж європейці нагадують своїх пращурів у 1914-му, які відчували, що щось негаразд, проте й уявити не могли масштабу війни та наступних революцій.

У контексті зіткнення інтересів великих міжнародних гравців, якою Ви бачите роль Польщі?

— Польща буде маневрувати, аби захистити свою периферію під час кризи. Такою периферією для Варшави є й Україна, тому Польщі чи не найбільше в ЄС залежить на врегулюванні української кризи. Натомість, робити ставку на Польщу як на серйозного гравця, який може захистити Україну, я б не став. Поляки мають невеликі збройні сили, польська економіка, хоч є втричі більша за українську, все одно не пара німецькій. Бажання Польщі зіграти свою скрипку у процесі врегулювання ситуації на Донбасі є зрозумілим і його варто вітати. У цьому контексті особливо актуальною стає ідея президента Анджея Дуди створення балто-чорноморської дуги. Обставини підштовхують Варшаву та Київ до створення союзу, якщо їм ще вдасться втягнути до нього Білорусь, Румунію та Туреччину, то за підтримки США можна буде вирішити проблему безпеки у цьому регіоні. Але це плани радше на наступні 15 років.

Ви згадали про Білорусь. На Вашу думку, Лукашенка є самостійним гравцем чи виключно пішаком Путіна?

— Білоруський президент має певну суб’єктність, я б не назвав його маріонеткою Путіна. Він вміє різко змінювати політику своєї країни, і хоч часом це здається його особистим дивацтвом, за цим прослідковується більш глибока тенденція. Останнім часом Лукашенка зміцнює стосунки зі США та Європою, тут хочу нагадати про показовий жест звільнення політв’язнів. Лукашенка має тваринний інстинкт, відчуття, куди дме вітер, він бачить, що Росія стає слабшою і шукає альтернативи. Останнім часом білоруський президент буквально гризеться з росіянами за кожний контракт для великих концернів. Як не дивно, Лукашенка є одним з найбільш цікавих політиків пострадянського простору, адже він не просто підлаштовується під реалії, а намагається створювати нові майданчики для гри. Своя система цінностей, яка спирається на прагматизм та місцеву культуру, є запорукою успіху, цьому українці мають вчитися.

З огляду на поглиблення кризи у Старому Світі, як будуть діяти США?

— Вашингтон буде намагатися зберегти статус першого серед рівних на міжнародній арені. Позиція Штатів є кращою, адже вони географічно більш віддалені від Росії, та й американська економіка демонструє показники кращі від європейської. До цього, США мають найпотужнішу армію у світі та є промоторами найбільш актуальних інновацій, починаючи від енергетики, закінчуючи 3D-друком. Гра Штатів скерована на те, аби втримати Європу під своїм крилом, звідси, зокрема, така увага до ідеї зони трансатлантичної торгівлі.

Кілька років тому популярною була теорія, що Америка може розміняти Україну на Сирію, що за співпрацю з Росією на Близькому Сході Вашингтон готовий заплатити своїми впливами у Східній Європі. Останніми днями з’явилася інформація про появу російських військ у Сирії. Що це змінює?

— Гіпотеза про розмін України на Сирію є смішною та показує наше обмежене розуміння міжнародної ситуації. Америці для захисту своїх інтересів на Близькому Сході сьогодні не потрібні росіяни. Натомість, такі розмови — це примітивне виправдання для українців, які чомусь вважають, що США мають вболівати за їхню долю більше, ніж вони самі. Якщо б росіяни навіть хотіли змінити баланс сил у Сирії, то абсолютно немає сенсу вводити туди свій корпус, достатньо просто озброїти вже існуючих бойовиків. У РФ немає зайвої тисячі солдатів для Донбасу, звідки їм взятися на Сирію? Тим більше, міжнародна політика не виглядає так, що дзвонить Обама до Путіна і говорить “забирай Україну, віддай мені Сирію!”. Для Штатів сьогодні важлива не стільки Сирія, скільки Іран, а тут вони перемогли Кремль з рахунком 3:0.

Джерело: Польске радіо




Комментирование закрыто.