Яке майбутнє в українського села?

Назарій Поліщук, для "Хвилі"

Впродовж існування та розвитку української держави, українське село завжди відігравало визначну роль, адже так історично склалося, що українці вели осілий спосіб життя, який заключався в обробітку землі та веденні домашнього господарства. Українське село повсякчас було колискою культури, джерелом харчів для міських жителів та основною сировинною базою для багатьох галузей національного господарства. В різні часи воно переживало різну долю, часто і трагічну (часи колективізації та голодомору), а процеси урбанізації, які стосуються світу в цілому вимивали найкращі кадри з сільської місцевості, як в радянські часи так і зараз. Ми вирішили проаналізувати ситуацію з станом українського села за критеріями кількості сіл та чисельністю сільського населення, яка має місце в нашому житті впродовж останніх 20 років, адже з постійною втратою позицій українського села, наша держава втрачає своє автентичне обличчя в культурному плані та ставить себе в скрутне положення перед продовольчою кризою що насувається.

Щороку з мапи України зникає кілька десятків сіл, а чисельність сільського населення скорочується високими темпами, при чому для українського села характерне явище «старіння», адже молоді мешканці сільської місцевості часто залишають свої домівки в пошуках кращої долі у містах. Загалом за роки незалежності за даними Держкомстату Україна втратила 475 сіл, а нових було створено 71. Причинами зникнення сіл та зменшення чисельності сільського населення є демографічна криза, урбанізація та старіння нації. Перспективні сільські мешканці переїжджають у міста через безперспективність сільської глибинки — відсутність роботи, розвалена соціальна інфраструктура (не працюючі лікарні, школи, клуби), не дають змоги створити належні умови для організації життя на селі для молоді. За результатами дослідження Департаменту економічних та соціальних справ ООН, починаючи з 70 років минулого століття сільське населення в Україні зменшилося на 13,3 %, в результаті чого 69% населення України мешкають нині в містах, селяни ж складають 31%. Для подальшого вивчення даного процесу розглянемо наступну таблицю, яка відображає зміну чисельності сіл за регіонами протягом 1991-2013 років.

Таблиця 1. Чисельність сільських населених пунктів

Назва регіону Кількість сіл у 1991 році Кількість сіл станом на 01.01.2013 року Приріст (зменшення) числа сіл Приріст (зменшення), %
Автономна Республіка Крим 963 948 -15 -1.56
Вінницька область 1463 1461 -2 -0.14
Волинська область 1045 1054 9 0.86
Дніпропетровська область 1449 1435 -14 -0.97
Донецька область 1120 1118 -2 -0.18
Житомирська область 1655 1613 -42 -2.54
Закарпатська область 563 579 16 2.84
Запорізька область 929 915 -14 -1.51
Івано-Франківська область 760 765 5 0.66
Київська область 1205 1126 -79 -6.56
Кіровоградська область 1019 995 -24 -2.36
Луганська область 796 781 -15 -1.88
Львівська область 1871 1850 -21 -1.12
Миколаївська область 917 894 -23 -2.51
Одеська область 1139 1125 -14 -1.23
Полтавська область 1862 1810 -52 -2.79
Рівненська область 1002 1000 -2 -0.20
Сумська область 1501 1466 -35 -2.33
Тернопільська область 988 1023 35 3.54
Харківська область 1741 1679 -62 -3.56
Херсонська область 675 658 -17 -2.52
Хмельницька область 1416 1414 -2 -0.14
Черкаська область 821 824 3 0.37
Чернівецька область 398 398 0 0.00
Чернігівська область 1520 1481 -39 -2.57
м.Київ 0 0 0 0.00
м.Севастополь 26 29 3 11.54

Як бачимо з вищенаведених даних загальне число сіл в Україні скоротилося з 1991 року на 403 одиниці з 28844 до 28441. Лідерами за кількістю зниклих сіл є Київська область – 79, Харківська область – 62 та Полтавська область – 52, у 19 регіонах зафіксовано зменшення кількості сільських поселень, а у 6 – збільшення. Як бачимо з вищенаведеної таблиці лідерами серед збільшення кількості сільських поселень стали Тернопільська, Закарпатська та Волинська області з показниками у 35, 16 та 9 новостворених сільських поселень відповідно. Зазначимо, що процес зникнення сіл супроводжується не тільки фізичним вимиранням їхніх мешканців чи зміною місця проживання, а й укрупненням сільських населених пунктів, здебільшого поглинання містами сільських поселень, які розташовані поблизу міст, наприклад шляхом об’єднання з іншими населеними пунктами або включення їх у межі міст і селищ міського типу найбільше сіл зникло на Львівщині – 47, та на Харківщині – 33 села. Також дані зі зникненням сільських населених пунктів безпосередньо пов’язані з їхньою кількістю у тій чи іншій областях. Так, станом на 1 січня 2013 найбільше сільських населених пунктів зареєстровано саме на Львівщині (1850), Полтавщині (1810), Харківщині (1679), Житомирщині (1613), Чернігівщині (1481) тощо, а найменше – в Чернівецькій (398), Закарпатській (579) та Херсонській (658) областях. Що стосується відносних показників зменшення числа сіл, то лідером за даним критерієм є також Київська, Харківська та Полтавська області, з показниками (-6,56%), (-3,56%) та (-2,79%) відповідно, в Тернопільській області, відносний приріст числа сільських поселень в порівнянні з 1991 роком склав +3,54%. Значна частина зникнених сіл у Київській області отримана в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС. Для перегляду абсолютних показників за кількістю сільських населених пунктів станом на початок 2013 року, 1991 рік та порівняння абсолютних приростів, уявлення загальної територіальної ситуації, розглянемо наступний масив карт.


Чисельність сільських населених пунктів


З попередньо наведеної карти ми бачимо, що найбільша кількість сіл зникла в таких історико-етнографічних регіонах України, як Слобожанщина(частина Полтавської, Харківська області), Середня Наддніпрянщина (Київська область, частини Житомироської, Полтавської та Чернігівської областей) та Чернігово-Сіверщина (частина Чернігівської та Сумської областей). Також значна кількість сіл зникли у історико-етнографічному регіоні – Запоріжжя, до складу якого входить сучасна Дніпропетровська область, частини Кіровоградської та Запорізької областей. Щодо новоутворених сіл, то найбільше їх з’явилося на Галичині, сучасна територія Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.

Критерієм для оцінки перспектив українського села за демографічними показниками є не тільки динаміка чисельності сільських населених пунктів, а й зміни кількості населення що в них проживає, для більш повної оцінки, розглянемо наступну таблицю, яка відображає природній та механічний рух населення протягом з 2004 року по даний час.

З вищенаведеної таблиці добре видно, що в усіх областях окрім Закарпатської та м.Севастополь з 2004 по 2013 рік відбулося зменшення чисельності сільського населення. Загальний показник по Україні становить 1 млн. 302 тис. чол., відносний показник 91,59% станом на 2013 рік до 2004 року, тобто чисельність населення за розрахунковий період зменшилася на 8,41%. Лідером за темпами зменшення чисельності сільського населення в Україні є Чернігівська область з показником 99 тис.чол., населення що мешкає в сільській місцевості даного регіону за 8 років зменшилося більш ніж на 20%, і становить на початок 2013 року 79,88% по відношенню до 2004 року. Сусідка Чернігівщини – Сумщина на 2 місці за темпами скорочення, з показником 83,83%, населення якої за абсолютном показником скоротилося на 70.9 тис. чол. Щодо тенденцій скорочення, окрім областей які продемонстрували приріст, змінити чітку тенденцію до зменшення яка характерна майже для усіх областей вдалося лише Автономній Республіці Крим та Рівненській області, які за останні роки продемонстрували тенденцію до зростання чисельності сільських мешканців.

Для наочного порівняння динаміки кількості сільського та міського населення в Україні за 2004-2013 роки пропонуємо Вам ознайомитися з наступною діаграмою.


Динаміка чисельності населення України протягом 2004-2012 років


 

Розглянувши усі статистичні показники зміни кількості сільського населення за регіонами, розрахувавши відносні показники та виявивши тенденції, перейдемо до розгляду загальної динаміки зменшення чисельності сільського населення за 2004-2013 роки в Україні, яка відображена на наступній діаграмі.

diagrama selo


З попередньої діаграми можна зробити чіткий висновок, що зменшення сільського населення не можна обґрунтувати лише міграцією сільських жителів з села в місто, адже в містах України також спостерігався спад кількості населення, за розрахунковий період з 2004 по 2013 рік, число міських мешканців по країні загалом зменшилося з 32млн. 146тис. до 31млн. 179тис., тобто на 967 тис.чол. Всього скорочення чисельності громадян України за останніх 8 років сягнуло 2 млн. 69 тис. чол.

Виходячи з стрімких темпів скорочення сільського населення та чисельності сільських населених пунктів, які характерні для переважної більшості областей України, можна зробити очевидний висновок про зменшення ролі села в Україні, а заглибившись в структуру міграційних потоків з села в місто, взагалі вимальовуються невтішні перспективи. Зрозумілим є те, що без дієвої довгострокової державної програми підтримки села, регресія за розглянутими критеріями лише поглиблюватиметься, і декларація намірів політиків чи затверджених цільових державних програм з сучасним рівнем осмислення проблеми ні в якому разі не є панацеєю, адже загальна тенденція до регресії села, яка відображена у вище наведених даних – тому беззаперечне підтвердження. На даний час в нашій державі діє ціла низка місцевих та всеукраїнських програм по підтримці села, основна з яких — Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року, яка прийнята у 2007році. По своїй суті проблеми на селі зводяться до трьох основних напрямків, серед яких:

 

  • Економічні – низька підприємницька активність, важкий стан аграрного сектору та незначне розміщення виробничих об’єктів.
  • Транспортна інфраструктура – поганий стан доріг та відсутність належних комунальних комунікацій.
  • Соціальна інфраструктура – незадовільний стан або ж відсутність сільських клубів, навчальних закладів та фершельсько-акушерських пунктів.

На наш погляд загальну деградацію села можливо змінити лише за допомогою підтримки аграрного сектору, а особливо ОСГ, механізації сільського господарства, а основне створення закритого виробничого циклу виробництва харчових продуктів, тобто уникнення зайвих посередницьких схем при русі харчової сировини від особистих селянських господарств до об’єктів переробки. Будівництво соціально житла для вузькопрофільних спеціалістів, безперешкодного виділення сільськими радами земельних ділянок під будівництво житла для працівників соціальної інфраструктури. Відновлення транспортної та розбудова комунальної інфраструктури.

Попередньо перелічені три основні напрямки вирішення проблеми українського села за умови їхньої вдалої реалізації на наш погляд зможуть стабілізувати регресійні процеси, а в перспективі й відновити українське село, що в свою чергу позитивно вплине на попередження продовольчої кризи, формування відповідального господаря на селі та збереженню багатої культурної спадщини.




2 комментария

  1. Спасибо за подробный анализ сельской демографии. Хочу дополнить.
    Масла в огонь пожара на селе добавляет монополизация с\х производства. Земли целой области арендуют и обрабатывают всего пара-тройка фирм (которые в Киеве наверно замыкаются на одно рыло), и они, кстати, низким уровнем механизации не страдают. Многоцелевые всепогодные трактора-комбайны с 2-этажный дом, новенькие и не украинские. Местных к работам почти не привлекают. Весь урожай собирают и увозят в неизвестном направлении, подозреваю что за рубеж. По-видимому, и сами эти с\х-фирмы растут ногами оттуда, а украинскую землю просто используют для своего прокорма. Китайский почерк…
    Вот и скажите, помогут в этой ситуации ваши «комплексні програми»? Тем более что в рамках евроинтеграции Украина обязуется прекратить торговлю с приусадебных участков.

  2. Яков пишет:

    Сокращение сельского населения — это объективный процесс, обусловленный урбанизацией и переходом от аграрного общества к индустриальному. В США, например, в сельском хозяйстве задействовано всего 5% населения. И это нормально. А вот что ненормально, так это социально-экономическое положение в деревне.