Втрата приватності як занепад цивілізації людей

Валентин Ткач, Чернівці, для "Хвиля"

privatnost

Весь накопичений досвід цивілізації, сформований практикою встановлення взаємних прав,  в умовах втрати людиною приватності, перестає бути продуктивним, бо з втратою приватності зникає об’єкт щодо якого встановлюються права, а сама процедура, відтак, перетворюється на фікцію.

Можна припустити, що цивілізація людей виникла у момент, коли стало інтуїтивним відкриттям і наповнилося змістом поняття «приватність». Не виключено, що це було наслідком генної мутації, яка сформувала і закріпила спочатку інстинкт «моє». Пригадайте, як немовлята на підлозі серед іграшок намагаються згуртувати їх усіх навколо себе.

Спільноти пралюдей, де виник такий інстинкт, пройшли успішно сепаратор еволюційного відбору і показали переваги цього надбання порівняно з іншими спільнотами, в яких такі зміни не відбулися.

Поява відчуття приватності відразу викликала необхідність встановлення в спільнотах взаємних прав. Там, де такий процес почав формалізуватися у вигляді ієрархічних структур, табу, забобонів, традицій, ситуативні спільноти перетворювалися на стійкі суспільства.

Практика встановлення взаємних прав викликала необхідність формування обґрунтувань-ідеологій, на основі яких ці взаємні права визначалися: легітимізувалися, а згодом і легалізувалися. Усе це стало витоками формування інститутів держави. Взаємні права потрібно було не лише встановлювати, але й здійснювати догляд над їх дотриманням, виконанням і захистом.

Можна припускати, що ідеології виникали (й досі виникають) як продукт пошуку, результат методу проб та помилок. Якщо вони відображали логіку довколишнього світу й здоровий глузд як доктрину існуючого моменту, то такі ідеології мали спонтанний характер. Усі вони проходили через сепаратор еволюційного відбору і ним же відкидалися або закріплювались.

Часом ідеології встановлення взаємних прав не відповідали логіці довколишнього світу і соціуму. Тоді вони проявлялися у вигляді філософських інтоксикацій і мали не спонтанний, а нав’язаний характер. Еволюція визначала час життя та занепаду таких збочень.

Усю історію людства можна розглянути як постійну пошукову зміну ідеологій встановлення взаємних прав. До прикладу, Маркс в основі такого генезису поставив класову боротьбу, що, власне, виявилося лише черговою філософською інтоксикацією, в яку еволюція внесла і вносить суттєві поправки, часом, трагічні.

Коли ми кажемо, що сучасна цивілізація перебуває на порозі неминучого парадигмального зсуву, то маємо розуміти, що мова вже йде не про пошук і зміну ідеології встановлення взаємних прав. Зміна ідеологій – це революції, що в онтологічному сенсі означає зміну дискурсів, характеру наступних дій.

В сучасній же цивілізації відбувається зміна кореневих її витоків – «приватності» зокрема.

Якщо в цьому сенсі спробувати сформулювати смисл зламу цивілізації, то він формулюється так: людина, маючи інстинктивні корені приватності, побудувавши суспільства і цивілізацію в дискурсах її збереження і захисту, тотально втрачає цю приватність в практиці сучасного повсякденного життя:

  • її політичний вибір є пустим, бо стає продуктом маніпуляцій, відтак політична приватність людини є пустою;
  • її економічні транзакції стали чужими їй, бо є результатом нав’язаного попиту;
  • її інформаційний простір є абсолютно відкритим і беззахисним, а про інтимність в ньому не може й бути мови;
  • з побутових взаємин зникає таємниця і бентега, бо вони здійснюються здебільшого через публічні комунікації – «прохідний двір».

Навіть обіцянки футурологів про можливу купівлю «опцій приватності» більше насторожують, ніж заспокоюють, як і будь-яка чергова постмодерністська фікція.

Надзвичайно небезпечним є сприйняття втрати приватності людини в сучасній цивілізації як черговий прояв якогось «креативного» постмодерністського стриптизу. «Приватність» – це «наріжний камінь», на якому побудована наша цивілізація. І все йде до того, що він буде неминуче зруйнований. Поява квантових комп’ютерів та штучного інтелекту перетворює криптографію на дитячу забаву. Більше не існуватиме таких кодів доступу, які б ці два винаходи не зламали, або не обійшли.

Тільки уявіть собі, що відбудеться лише на побутовому рівні, якщо в будь-який момент від імені будь якого нотаріуса в будь якому реєстрі може виникнути будь-який запис. За зникненням приватності людини відбудеться зникнення всіх її легальних статусів: від Свідоцтва про народження до Свідоцтва про смерть.

Але, загроза цивілізації і людству полягає не лише в беззахисності реєстрів власності, баз даних фінансових систем тощо, а й в тому, що абсолютно відкритими стають системи керування всіма ядерними, військовими і цивільними об’єктами, що складають глобальну загрозу людству у випадку несанкціонованого втручання в їх роботу, особливо людьми, позбавленими будь-яких моральних засторог, що перебувають до того ж у полоні чергових збочених філософських інтоксикацій.

Коли зникає реальна приватність, то встановлення взаємних прав перетворюється на фікцію, бо щезає об’єкт його застосування. Ідеології, що обґрунтовуватимуть таке «встановлення прав», по суті своїй стануть безвідповідальною «кислотною» забавою запаленого розуму.

Якщо космічні методики розпізнавання об’єктів на поверхні Землі перенести на інформаційний простір, скажімо в галузі соціології, то ми, як один з результатів, зможемо отримати систему управління настроями населення певних територій через методики управління інформаційними сигналами. Образно кажучи, це буде своєрідний «гіперболоїд інженера Гаріна» інформаційного простору. І використаний він може бути не лише для вивчення/формування споживчих настроїв покупця.

Якщо, до прикладу, такому «інженеру Гаріну» потрібно буде сформувати у населення території стан, скажімо, зневіри, то з допомогою цих методик в інформаційному просторі почнуть рясно поширюватися повідомлення про безпорадність і незахищеність людини. Тоді кількість матеріалів у ЗМІ та мережах про пожежі, повені, стихійні лиха, епідемії, катастрофи на дорогах – усе, де людина почуває себе безсилою, – почне різко зростати. При цьому, сама реальна кількість проявів цих подій не виходитиме за межі статистичних коридорів. Зазначені методики передбачатимуть і підтримку будь-яких самодіяльних ініціатив розгубленого населення через ініціацію джерел, що сіють панічні настрої, які теж завжди існують в латентному стані, але тепер вони будуть переведені у стан «гострого запалення». Якщо при цьому «інженер Гарін» через ці інструменти сформує відповідну «критичну масу» соціального замовлення, то йому ж легко вдасться запропонувати «електорату» того, хто його «захистить».

Показовим в цьому сенсі є визначальне для долі виборів голосування в двох штатах однієї заокеанської країни, де настрої населення радикалізувалися буквально за рік. Не менш показовими є голосування щодо автономії і щодо виходу із Союзу в країнах Старої Європи по цей бік океану. Та й наша країна має що виставити на оглядини в сенсі деструктивної дії маніпулятивних інформаційних технологій.

Коли окремі мої знайомі, з якими ми в тісному контакті прожили найгнітючіші часи 2014-15 років, зараз змінюються до непізнаваності і починають зі мною говорити істеричними штампами, а я добре знаю їх як грамотних і поміркованих людей, далеких від люмпенської риторики, то я розумію, що вони десь зачепили випромінювання «гіперболоїду інженера Гаріна».

Найпромовистіше вплив такого зовнішнього втручання в Україні спостерігається у суспільному діалозі. Його змісти стали примітивізуватися, а його форма – скандалізуватися.

Нас хочуть втягнути у сварку – тотальну і з приводу будь-чого. Наш діалог хочуть зробити пустим, вульгарним і злобливим. Відтак, пустими, вульгарними і злобливими хочуть зробити наші рішення, наше життя.

Втручання в приватність було завжди. Але, воно ніколи не набувало такого масового і брутального характеру. В умовах секуляризації, коли мораль стала особистою справою вибору окремої особи, а не суспільним імперативом, втручання в приватність набуло характеру її узурпації.

Я не вірю в глобальний і всеосяжний характер деструкції світу, але те, що ми маємо приклади її локальних проявів у спотворенні волевиявлення людей окремих регіонів, чи навіть у цілих країнах, – це вже доконаний факт. Сама можливість такого самознищення цивілізації говорить про те, що в ході своєї еволюції нею були допущені принципові помилки.

Автор не збирається вправлятися надалі у наступних версіях-катастрофах. Це може довільно зробити кожен. Мене цікавить можливий вихід з такої неминучої для людства ситуації.

«Неминуче долається лише вічним! Тому що неминуче вигадане людьми, а вічне подароване людям», – так говорив вуйко Дезьо. Тож, потрібно звертатися до витоків.

Якщо «приватність» як парадигма, основа цивілізації зникне, то на її місце має прийти інша парадигма, яка зможе співіснувати з оточуючою нас логікою, або ж здійснити ефективний спротив її деструктивній дії, забезпечивши подальше існування цивілізації людей, змінивши логіку довколишнього світу.

Одним з таких варіантів, в умовах відсутності «приватності», може стати перехід від дискурсів встановлення взаємних прав до дискурсів піклування та солідарних дій. Тоді на місце кореневої парадигми «приватність» має впровадитися така ж основоположна парадигма «довіра». Це і стане новим «наріжним каменем» нової цивілізації.

А, щоб переконатися, що така версія парадигмального зсуву не є неймовірною фантазією, варто лише пригадати роботу і поведінку астронавтів під час тривалих експедицій на космічних станціях. Продуктивний досвід поведінки людей в екстремальних умовах природних катаклізмів, катастроф теж може виявитися надзвичайно корисним і повчальним.

Цивілізація людей виникла з появою змісту поняття «приватність».

«Приватність» у нинішній цивілізації стає фікцією. Тому, історично, ми отримуємо різні цивілізації. Якщо первісну можна було назвати цивілізацією людей, то нинішня – це цивілізація «квазілюдей». І висновки однієї з них не завжди є коректними у застосуванні до другої. Тобто, досвід цивілізації людей виявиться не продуктивним для цивілізації «квазілюдей», це і стане Кінцем Історії людства.

Техноутопісти вважають, що блокчейн забезпечить зникаючу приватність і захистить її від несанкціонованого втручання. Це концептуальна помилка, тому що простір приватності онтоглогічно пов’язаний з особою, визначає її і складається окрім легальної, статусної сторони, ще й з легітимної, рольової її складової, тому не може бути кудись винесений у всій повноті. Блокчейн – це і є паспорт «квазілюдини», а не людини.

Факт, що встановлення взаємних прав стає фікцією, відразу нівелює соціальний статус людини – її легальність. Для збереження суспільства від розпаду ця обставина повинна бути скомпенсована зростанням значення соціальної ролі людини – її легітимності. Легітимність формується на основі довіри і здобувається за рахунок піклування й участі в солідарних діях.

Довіра і солідарні дії були тим еволюційним механізмом, який дав можливість первісним спільнотам вижити, сформувати сенси понять, зберегти, примножити їх і передати нащадкам в далекому минулому.
Чи не стануть вони ж «рятівним колом» цивілізації в найближчому її майбутньому. Тож, поширений нині когнітивний мем «назад у майбутнє» може виявитися провісницьким.

Майбутній вихід з матриці встановлення взаємних прав і доцільності та перехід до піклування і солідарних дій згуртованих навколо альтруїстичних позитивних мотивацій докорінно змінить поведінку соціуму, що й вбереже його від розпаду. Піклування поверне «квазілюдей-споживачів» знову в стан людей-творців. А поезія поверне їм етичну та естетичну перспективу.

[print-me]
Загрузка...


Комментирование закрыто.