Україна — від епохи Середньовіччя до Нового світу

Валерій Пекар

sur43

Сотні мільйонів людей в різних країнах нині усвідомлюють: світ почав змінюватися, відбуваються якісь надзвичайно важливі, але ще незрозумілі процеси. Ми в Україні відчуваємо, що події в нашій країні мають неабияке значення для всього світу, і цього разу це не безпідставна переоцінка власної значущості, а щось справжнє.

Отже, які уроки сучасна Україна може запропонувати світові?

1. Питання перше: а що, власне, відбувається в Україні?

Щоб відповісти на це запитання, треба почати з того, що всі людські спільноти еволюціонують.

Марксисти кажуть про зміну соціально-економічних формацій: первіснообщинний устрій, рабовласництво, феодалізм, капіталізм. Політичні історики кажуть про бездержавну епоху, епоху крихких держав (тираній), епоху розвинених правових держав, епоху відкритих суспільств (демократій). Соціальні психологи відзначають періоди магічного мислення, героїчного, фундаменталістського, раціоналістичного і навіть придумали назву для наступного, екологічного мислення.

Всі ці погляди нагадують спробу трьох сліпих з відомої притчі дослідити слона, обмацуючи його з різних боків. Економічні, політичні та ціннісно-ментальні епохи перетинаються, мов різнобарвні хвилі, і не дають точних меж. Але ми можемо визначити декілька основних типів суспільств, що характеризуються певними ознаками економічних відносин, політичних систем та переважаючих цінностей, від яких існують ті або інші відхилення.

Найбільше всіх цікавить перехід від суспільства, яке ми будемо, через відсутність кращого терміну, називати Середньовіччям, до суспільства Сучасності (Модерну) — перехід, який слушно було би назвати модернізацією.

У термінах Дуґласа Норта це перехід від природної держави до відкритого порядку.

У термінах Д.Аджемоглута Дж.Робінсона — перехід від екстрактивної до інклюзивної системи.

У термінах Карла Маркса — буржуазна революція.

У термінах Френсіса Фукуями — встановлення відповідального урядування.

У термінах Клера Ґрейвза — синє-помаранчевий перехід від фундаменталістських цінностей та паттернів мислення до раціоналістичних.

Цей комплексний перехід відбувається в економічних відносинах, соціальних практиках та інституціях, мисленні та культурі, національній ідентичності та технологічних процесах взаємопов’язано, але не синхронно.

Умовне Середньовіччя в економіці встановлює систему ренти статусу. Поміщики, олігархи або номенклатура, як би ми не називали отримувачів цієї ренти, мають можливості кращого життя не через свою фізичну силу чи героїзм, не через капітал або талант, а через вищий соціальний статус. Він зафіксований неписаними правилами, але безсумнівний.

Великі статки, які мають привілейовані соціальні групи, є наслідком, а не причиною вищого соціального статусу, а соціальні ліфти здебільшого закриті. Політична система Середньовіччя характеризується кланами, побудованими на системі відносин «патрон — клієнт» або ж «сюзерен — васал». Право і суд захищають статус, часто застосовуючи різні принципи правосуддя до представників різних статусних груп.

Держави цієї доби — це імперії та їхні колонії і напівколонії, а також напівнезалежні регіони зі складною ієрархією відносин, де перемішані люди різних етнічних ідентичностей.

Держава є чимось вищим і чужим для людей, вони відчувають себе підданими, а не громадянами. Більшість населення має етнічну ідентичність, ґрунтовану на мові, культурі, спільній історії та спільному ареалі проживання, а цінності переважають фундаменталістські, патерналістські, сімейні, орієнтовані на стабільність і порядок, часом традиційно релігійні.

Не дивно, що такі суспільства здатні використовувати лише досить прості технології, живуть сільським господарством та промисловістю з низькою доданою вартістю. Ці суспільства зазвичай не можуть зійти з траєкторії стабільності на траєкторію зростання, але і стабільність їхня відносна: будь-які негаразди суттєво зменшують добробут, а на швидке відновлення вони не здатні.

Натомість епоха Модерну встановлює і захищає систему ренти капіталу, через що відповідні соціально-економічні відносини отримали назву капіталізму.

В економіці панує вільний ринок, у політиці — політичні партії, засновані на ідеологіях. Держави цієї доби — це здебільшого національні держави, ґрунтовані на складній, спрямованій у майбутнє ідентичності політичної нації, на патріотизмі та громадянській відповідальності, що з боку держави передбачає відповідальне урядування.

Цінності громадян здебільшого раціоналістичні, орієнтовані на розвиток і прогрес, кар’єру та навчання, часто секулярні, а соціальні ліфти різноманітні й відкриті.

Такі суспільства вирощують і нагромаджують великий соціальний капітал, що дозволяє розвивати промислове виробництво зі значною доданою вартістю та високі технології, а також індустріалізувати сільське господарство.

Внаслідок цього суспільне багатство незмірно зростає і, що важливіше, зростає постійно, за винятком окремих криз. Середньовічна лінія розвитку коливається навколо горизонталі, у той час як суспільства Модерну мають траєкторію сталого зростання.

У цій моделі ми побачимо, що Україна за своїм типом економіки та політики, цінностями та ідентичностями більшості населення відноситься до пізнього Середньовіччя, в якому досить яскраво проявляється меншість, орієнтована на Модерн. Відповідальна, раціонально мисляча, яка прагне розвитку і можливостей, радше ніж стабільності і порядку.

Оцінки 2011 року дають нам 55% патерналістської більшості та 15% модернової меншості (решта відноситься до більш ранніх чи пізніших ціннісних систем, мова зараз не про них).

Активна меншість визначає напрямок руху, хоча пасивна більшість визначає його темп.

Таким чином, українське суспільство знаходиться на тому самому переході до Модерну, коли в економіці, політиці, мисленні та культурі вже, з одного боку, накопичилися нові елементи, а водночас, до них звертаються найбільші запити й очікування.

Майдан виникає як троїста революція модернізації, що є відповіддю на ці виклики й очікування.

Модернізація, як неодноразово зазначав Ярослав Грицак, асоціюється у більшості наших співвітчизників із вестернізацією, з Європою, і саме тому цей рух відбувався під гаслами євроінтеграції, під європейськими прапорами, під назвою Євромайдан.

Отже, Майдан був (точніше сказати, є, бо, як ми побачимо, він незавершений) троїстою модернізаційною революцією:

— економічною: революцією середнього класу проти неофеодалізму, за вільний ринок проти олігархічної моделі економіки;

— геополітичною: українською національно-визвольною, антиімперіалістичною, антиколоніальною революцією;

— ціннісно-ментальною: Революцією Гідності, протистоянням нових і старих цінностей та парадигм мислення.

Зазначимо, що основними рушійними силами революції були середній клас, романтики-націоналісти та молодь, що в точності відповідає цим трьом складовим.

Нескладно побачити, що жодна з трьох революцій не завершена, бо не перемогла і не переможена, а значить, триває.

Економічна революція відбувається у вигляді боротьби між старими і новими силами за реформи, за економічну модернізацію.

Національно-визвольна революція, як це буває завжди і всюди, швидко перейшла у Війну за незалежність, адже імперії нікого так просто не відпускають.

Ціннісно-ментальна революція породить нову українську культуру та стрімкий розвиток людського капіталу.

Отже, ми живемо всередині трьох революцій, що тривають, і всі вони спрямовані на вихід із Середньовіччя до Модерну.

Але з Модерном маємо проблему.

Модерн, тобто сучасність, охоплений глобальною кризою: економічною, геополітичною (глобалізація завершилася, нема куди далі рухатися), ціннісною, демографічною, екологічною тощо. Віра у безкінечний прогрес розвіюється, наука гальмує, суспільство споживання демонструє безпліддя, а капіталістичні механізми дають збій. Це не просто криза — це пологи народження Нового Світу. Ми не будемо називати його постмодерном, бо це слово нічого не означає: воно лише каже, що щось настає після Модерну, і так само Модерн можна було назвати пост-середньовіччям. Ми збережемо поки що назву «Новий Світ».

Новий Світ постає у нових системах економічних відносин, нових соціальних групах, ролях і практиках, нових цінностях та парадигмах мислення. Найбільше він проявився у Північній Європі, хоча перші його паростки з’явилися у Західній Європі та Америці ще у шістдесяті роки минулого сторіччя. В Україні цей світ залишався непроявленим і невідомим, відкриваючись 2-3% населення і спонукаючи їх здебільшого поїхати в комфортніше місце для самореалізації.

Отже, ми прямуємо у світ Модерну, що вже охоплений полум’ям, і за ним народжується Новий Світ. Наша місія — увійти в цей вогонь, пройти його наскрізь і вийти з того боку у Новий Світ.

Перестрибувати при цьому не можна, адже кожен етап розвитку забезпечує суспільству необхідні для подальшого руху інституції та практики, а людям — цінності та парадигми мислення. Отже, наш рух має бути швидким, аби не обпектися.

Зазначимо, що Новий Світ активно проявився на Майдані та після нього у волонтерських рухах: краудфандинг та краудсорсинг, принципи відкритого коду та вікі-взаємодія, дарування і спільне користування, відносини цінніші за гроші, відсутність ієрархій та колективне лідерство тощо — десятки нових ідей і практик, які виходять за рамки світу Модерну з його раціональністю, капіталізмом та споживанням наввипередки.

Отже, перша місія України для світу — набути й осмислити досвід пізньої модернізації з одночасним входженням на поріг Нового Світу. Цей досвід стане в пригоді багатьом націям, що прямують до Модерну, але не досягли його. Успішна пізня модернізація — один з найбільших викликів сучасності, що стоїть перед мільярдами людей в усьому світі.

2. Питання друге: яке, власне, місце України у світі? Ким має бути модернізована Україна?

Який наш проект майбутнього? Зазначимо, що країни без власного проекту майбутнього стають лише ресурсом для тих, у кого власний проект майбутнього є. І не лише ресурсом, але й майданчиком для розгортання їхніх проектів, як це сталося з Україною у Першій та Другій світових війнах, коли імперії билися на території України, використовуючи її людей та багатства як ресурс.

Почнемо з того, що Імперія більше не виконує своєї функції оператора стабільності на східноєвропейському просторі. Вона перетворилася на постійну загрозу стабільності та безпеці. Стара система колективної безпеки зруйнована, а місце оператора стабільності вакантне.

Це місце має зайняти новий геополітичний проект: співдружність вільних націй на противагу Імперії, Балтійсько-Чорноморський союз «від моря до моря», що нагадує давні мрії Пілсудського про «Інтермаріум», але в новому геополітичному контексті.

Поліетнічний контрколоніальний проект, що поєднає та відкриє десятки закритих націоналізмів в єдиному просторі «поясу стабільності і модернізації». Україна в такому контексті відіграє роль центральної точки, хабу, точки балансу та з’єднання.

Окрім того, Україна має місію демонтажу Імперії, а ще допомоги Росії у переосмисленні та переформатуванні себе.

Адже саме українці свого часу допомогли створити Імперію: територією і населенням, військовою силою і сенсами існування, інтелектуально і духовно. Щоразу, як Україна виходила з цього проекту, Імперія стояла на межі повного розпаду і тому намагалася всіма силами відновити членство України в імперській структурі.

Як співтворці імперії, ми відповідальні за утилізацію її залишків.

Отже, друга місія України — створення нового оператору стабільності у Східній Європі, що буде поясом стабільності та модернізації на противагу хаосу і розпаду. Винайдення нової контр-імперської моделі вільної співдружності націй у цій частині світу. Демонтаж і переосмислення самої Імперії.

3. Питання третє: хто, власне, це все буде робити?

Україна торік виглядала як типова «провалена держава»: зруйнована державна машина, нема ні армії, ні правосуддя, немає національної ідеї чи бодай якогось національного проекту.

Такі країни зазвичай не витримують першого військового удару і розсипаються на друзки.

Чому ж ми встояли? Чому сьогодні наша сила більша, ніж торік? Будь-хто впевнено відповість: завдяки волонтерам та добровольцям, завдяки сильному громадянському суспільству.

І тут ми повертаємося до концепції модернізації.

Існує два основних шляхи модернізації.

Типовий європейський шлях полягає у поступовому повільному зростанні нових цінностей і соціальних практик, їхньому втіленні у нові соціальні інституції, що зростають знизу. Накопичення нового, модерного створює противагу старій політичній системі, що одного дня розв’язується революцією, кривавою або безкровною, і політична система також стає модерною, уможливлюючи подальший рух.

Натомість азійський шлях є зовсім іншим. Сильна держава примусово інсталює нові інституції та практики згори, і люди вимушено переймають нові цінності, виконуючи нові для них соціальні ролі та практики.

Ми ж не маємо ні століть для поступового зростання, ні сильної держави. Натомість маємо активне громадянське суспільство, що стало рушієм змін.

Не довіряючи політикам, воно саме створює нові прецеденти і практики. Країну, яка виникає внаслідок цього, можна з повним правом назвати країною «зроби сам», «a Do-It-Yourself country».

Таким чином, третя місія України для світу — розробка і перевірка нової моделі пост-модерної модернізації, з активною роллю громадянського суспільства.

Зазначимо насамкінець: те, що країна пропонує світові, важливо, але набагато важливіше, що країна може запропонувати майбутньому. Відомі світові філософи й аналітики, які кажуть, що майбутнє світу народжується в Україні, не помиляються. Але все це нам доведеться робити власноруч, з мінімальною допомогою держави і політикуму, так що запасайтеся рукавичками.

Ця стаття написана за матеріалами  виступу на міжнародній конференції «Стан світу, потреба в новій парадигмі та роль України», організованій фондом Богдана Гаврилишина у квітні 2015 року.

Источник: Украинская правда 




Комментирование закрыто.