«Мы к вам, профессор, и вот по какому делу!», або Нотатки щодо деолігархізації

Валерій Пекар, "Нова країна", для "Хвилі"

Швондер

Група «Прогресивний капіталізм» запропонувала мені висловитися на тему деолігархізації. Приймаю цей виклик із вдячністю, бо це одна з ключових тем нашої політики та економіки.

В якості порядку денного для тих, кому бракує часу чи натхнення читати статтю за вищенаведеним посиланням, наведу цитату:

«Деолігархізація – публічні принципи, засади руйнування олігархічного консенсусу, правове визначення олігарха, публічний аудит всіх олігархічних активів, перевірка на законність їх привласнення, календарний (помісячний) план деолігархізації, перелік антиолігархічних законів, включаючи боротьбу з офшорами та виведенням коштів за межі України.»

Спочатку мені сподобалося.

Потім виникли питання.

1. Хто буде давати правове визначення олігарха? Правове визначення може дати лише парламент, адже суд нічого не вдіє, доки не з’явиться закон. А парламент у нас сформований тими самими олігархами. Тобто, пропонується, щоб олігархи прийняли закон щодо деолігархізації самих себе, вилучення у себе активів і так далі. А вже потім наші українські суди, чесні і непідкупні, відповідно до цього закону конкретно деолігархізують кожного олігарха.

Ой, що ви кажете? Ви не це мали на увазі? Ви думали, що олігархів деолігархізує народ, який зі зброєю вийде на Третій Майдан? Ну, народ не дуже розуміє, хто олігарх, а хто ні. Для багатьох представників народу найбільший олігарх — це Вася, власник пивного кіоску, в якого працює наливайкою Валя, що не доливає. Ну і, звичайно, олігарх розпізнається за машиною, годинником і телефоном («А якщо знайду?»), а піший олігарх без машини — за окулярами і бородою. (Зізнаюся, я маю обидві останні ознаки, тож трохи переживаю.)

Якщо без жартів, то суд Лінча ніколи не буває справедливим і завжди є останнім аргументом. Але безособовий суд Лінча, на основі класового чуття, кидає країну у прірву на півстоліття.

Ах, ви не знали, ви не думали? Ваша справа — дати вказівку щодо деолігархізації, а як вона виконується на практиці, то не ваша відповідальність? Вітаю із нагородженням орденом філіна-стратега.

Ну добре, давайте розберемо інші питання.

2. Як перевіряти законність операцій з активами, які за 20 років вже пройшли через декілька рук, у тому числі через руки осіб, яких будь-який суд визнає добросовісними вигодонабувачами? Як забрати активи у добросовісного вигодонабувача, у тому числі в іноземних та міжнародних компаній, які будуть захищатися всіма силами своїх урядів?

Мушу відкрити вам страшний секрет: значна кількість активів набута олігархами законним чином. Класове чуття нам підказує: щось тут не так. Ви праві, тут все не так, але з точки зору закону не підступитися. Наприклад, майно набуте на аукціоні. Мало було інших учасників? Ну так покупець не винний. Занижена оцінка? Ось вам акти оцінки десяти поважних оцінщиків. Ось вам баланс підприємства на момент аукціону: воно все в боргах. Заборгувало тому-ж таки олігарху? Ну так, а навіщо було набирати борги? Директор це зробив спеціально за відкат? Ось протоколи наглядової ради, ось купа підтверджуючих документів. А хто бачив той відкат, який стався 15 років тому, і хто його доведе?

Ну добре, вам вдалося роздобути докази 15-річної давнини, і ви представили їх суду, і суд їх прийняв. Чесний і непідкупний український суд визнав вашу правоту. Але ось негаразд: актив той давно проданий. І перепроданий десяток разів. І володіє нині ним іноземна компанія. Спробуйте забрати, і ви почнете бігати по судах по всьому світу, а далі вам блокуватимуть експорт і запозичення, а далі майно країни почнуть арештовувати у забезпечення позову, а вам дзвонитимуть посли і м’яко питатимуть, чи ви не загралися у Робін Ґуда, і чи не час позбавити вашу країну міжнародної фінансової, дипломатичної і військової допомоги?

Ну добре, давайте ще одне запитання.

3. Як заборонити олігархам використовувати офшори та виводити кошти за межі України?

Всі ненавидять офшори. Це правильно: офшори — це зло. Але відкрию вам секрет: ви не зможете розрізнити офшор українського олігарха та офшор міжнародної компанії, що створила в Україні сотні робочих місць. Тому що ці офшори однакові. Вибачте, так влаштований світ, що не лише погані хлопці користуються офшорами. Так само ножик є не лише у поганих хлопців «на раёне», а й у хірурга, у продавця в магазині та у хлопчика-п’ятикласника.

Бізнес користується офшорами не лише для уникнення оподаткування. Гнучкість та прозорість угод, потрапляння під юрисдикцію зі сталими традиціями права і так далі. Далеко не завжди офшори є прямим порушенням закону. Навіть більше: офшори якраз і вигадані для того, щоб можна було здійснювати оборудки (у тому числі абсолютно безневинні з точки зору прискіпливого мораліста, але також і не безневинні) без формального порушення закону. Просто зараз, коли ви читаєте ці рядки, ви користуєтеся послугами двох десятків світових ІТ-компаній, що використовують офшори.

Нарешті, давайте протидіяти виведенню коштів за межі України. І ми побачимо, що в першу чергу це б’є по іноземних інвесторах, які хочуть вивести дивіденди додому, на батьківщину. Ах, ви не можете розрізнити? Ну, я ж вас попереджав. Ах, ви кажете, не можна виводити дивіденди? Ну, тоді прощайтеся з інвестиціями назавжди. Я вже мовчу про валютне регулювання та інші речі, які визначають інвестиційну привабливість країни.

Пічалька?

От і виходить, що група «Прогресивний капіталізм» насправді має називатися «Прогресивний соціалізм», бо їхнє гасло — «Мы к вам, профессор, и вот по какому делу!».

Таким чином, шановне панство, перш ніж повісити собі на груди почесне звання капіталіста, треба вчити матчастину, як кажуть у Збройних Силах.

Але чи це означає, що боротися з олігархами неможливо та/або не треба?

Треба і можливо! Але засобами капіталізму, а не засобами соціалізму.

Замість перетворити країну на Північну Корею, треба перетворити її на Південну Корею.

Чи є олігархи у Північній Кореї? Ні, там їх немає. Всіх олігархів, включаючи злісних власників десяти мішків рису, давно вивели. Тепер там всі рівні, окрім спеціально призначених революційним народом хлопців у погонах і кашкетах, які відповідають за викорінення олігархів.

Натомість у Південній Кореї олігархи є. Але громадянам на них начхати, бо громадяни заможні, здорові, щасливі, з повними кишенями найсучасніших гаджетів. Половина сеульського вагону метро виглядає, як наші олігархи, а друга половина — як учні олігархів. І дочка олігарха за свою помилку вибачається перед нацією на колінах, бо з неї більше спитається.

(Тут я хотів розповісти анекдот про онуку декабриста у 1917 році, але всі його знають. Її дідусь хотів, щоб не було бідних, а її сучасники хочуть, щоб не було багатих.)

Боротися з олігархами можна лише одним способом: всіх зробити олігархами. Ну добре, хай не олігархами, але заможними і політично впливовими.

Замість зменшення економічної і політичної свободи, боротися з олігархами треба збільшенням економічної і політичної свободи.

Олігархічний бізнес стоїть на двох наріжних каменях:

1. Монопольне становище на ринках, високі вхідні бар’єри.

2. Вплив на політику через гроші та медіа.

Найбільш антиолігархічні закони — це не закони про націоналізацію майна. Навпаки, це закони про прозору приватизацію майна, яке ще залишилося у руках держави (нагадаю, у нас державних підприємств приблизно у сто разів більше, ніж в країнах, де олігархів нема). Це закони про дерегуляцію економічної діяльності, що зменшують вхідні бар’єри. Це антимонопольні закони, що встановлюють верхні бар’єри зростання. Це ліберальний податковий кодекс, що залишає підприємцям більше грошей на розвиток. Це закони про реформу державної служби та державного управління, що дозволяють замінити десять бідних корумпованих чиновників одним професіоналом із достатньою зарплатою, який призначений за відкритим конкурсом. Це незалежні ради директорів, незалежний аудит і прозора звітність на стратегічних державних підприємствах, що не підлягають приватизації. Це сервісна податкова і митна служби без «планів по зборах». Це законодавство про прозорий бюджет, прозорі реєстри і загалом повну прозорість всіх відносин — не вкрадеш, а як вкрадеш, то не сховаєш. Це (ой-ой-ой!) відкритий ринок землі, бо для олігархів він і так відкритий, а треба відкрити для всіх. Ось все це антиолігархічні закони.

Сьогодні Україна посідає 162 місце у світі за рівнем економічної свободи, разом із Туркменістаном, Зімбабве, Венесуелою, Кубою та Північною Кореєю. Найвищі місця у цьому рейтингу займають Гонконг, Сінгапур, Нова Зеландія, Швейцарія, Австралія, Канада, Чилі і так далі. Чомусь в цих країнах немає олігархів. До речі, в Чилі борців з олігархами довелося розстріляти, щоб країна могла стати заможною. Знаєте цю історію?

Але олігархи — це не лише монополізм, блокування приватизації та зловживання доступом до державних підприємств. Це також і політика.

Нещодавно я писав про те, як викинути олігархів із політики. Це можна зробити лише шляхом прийняття нового виборчого законодавства: відкриті списки, скасування мажоритарних округів, обмеження політичної реклами, підвищені вимоги до прозорості фінансування.

Тепер ви скажете: як же можна примусити олігархів прийняти закони про дерегуляцію економіки, ліберальну податкову систему тощо, а також нове виборче законодавство?

І тут доведеться знову звернутися по матчастину.

Олігархічна економіка існувала в усіх країнах, які сьогодні є вільними і заможними. Але перестала існувати через одну й ту саму причину: розкол еліт.

Еліти (політичні, економічні, медійні тощо) завжди хочуть одного й того ж: влади і грошей. Але настає такий момент, коли їхні влада і гроші знаходяться під загрозою. Тоді виникає розкол еліт. Ті, хто має клепку в голові та інстинкт самозбереження, кажуть: ми хочемо більше влади і грошей, і якщо ми зараз не відкриємо систему, то втратимо і те, й інше. Інші, хто не має, кажуть: ми хочемо влади і грошей, і тому не будемо відкривати систему. Перші зберігають і примножують свої статки, другі завершують у вигнанні чи на гільйотині. Такі історії характерні для Великої Британії, Франції, США та інших країн.

Внаслідок розколу еліт система відкривається. Відбувається перехід до того, що Дуґлас Норт називає відкритим порядком, а Френсіс Фукуяма — відповідальним урядуванням. В термінах Робінсона та Аджемоглу, перехід від екстрактивної економіки до інклюзивної. В термінах інтегральної динаміки, від синього до помаранчевого. У кожного дослідника своя термінологія. Але процеси вони описують ті самі, в тих самих країнах. Історії ці добре відомі, адже сталися вони за історичними мірками порівняно нещодавно.

Часто цей процес іде революційним шляхом, адже на порядку денному зміна системи суспільних відносин. Але революції бувають різними. Іноді вони швидкі й безкровні, як англійська Славетна революція. Іноді — тривалі й криваві, як Велика французька революція чи Велика жовтнева соціалістична революція в Росії. Краще мати славетну революцію, ніж велику. Як цього досягти, ми писали разом з Михайлом Винницьким. Але то вже деталі.

Ви скажете, що всі ці байки не про нас. І будете неправі. Тому що одна антиолігархічна революційна дія в Україні вже сталася. І була успішною. І на її прикладі треба вчитися, що і як робити далі.

Мова про реформу ринку газу. Майже всі українські олігархи створили свої імперії на газовій торгівлі. Але більше цього ніколи не буде. Реформа пройшла успішно. Вона не настільки популярна, як патрульна поліція, але це справжня революційна дія. І прийняв відповідні закони саме цей парламент, створений олігархами. Чому? Відповідь: розкол еліт.

Так само розкол еліт стався при прийнятті законів про прозорі публічні закупівлі (ProZorro). Закупівлі завжди були годувальницею олігархів. Тепер це неможливо. У публічні закупівлі приходять і ще прийдуть сотні і тисячі неолігархічних бізнесів, створюючи небачену конкуренцію.

Так само розкол стався при прийнятті змін до законів про господарські товариства. Олігархи купували міноритарні пакети і контролювали великі держпідприємства. Більше не будуть.

Я можу навести багато прикладів. Всі вони не дуже яскраві і не революційні по формі, але революційні по суті (якщо революцією ми називаємо зміну системи відносин, а не кровопролиття). І всі вони переможні.

Щоразу, як суспільство пропонуватимемо омріяне збільшення економічної свободи, відбуватиметься розкол еліт. Натомість пропозиція про «викорінення олігархів» примусить їх згуртуватися і захищатися.

І ще одне додам на завершення. Ми живемо в часи технологічного, економічного і політичного фазового переходу. Олігархи створили свої імперії у старих галузях економіки, на радянській спадщині. Нові технології, нова економіка (нові галузі, нова система відносин) створюються у нас на очах. Тими людьми, що готові виїхати з країни, в якій низька економічна свобода. Тими людьми, які точно виїдуть з країни, де може відбутися націоналізація чи суд Лінча, де править бал прогресивний соціалізм. Новітні технології, бізнес-моделі та економічні формати підривають могутність олігархів краще за будь-який антимонопольний комітет.

У найбільш розвиненій країні сучасного світу, у Сполучених Штатах Америки, протягом життя декількох поколінь (які, власне, здійснили цей розвиток) була надзвичайно популярною книга «Атлант розправив плечі». Друга за впливовістю після Біблії. Покоління за поколінням розвивали і зміцнювали країну, читаючи історію про моральний, інтелектуальний і фізичний крах тих, хто хотів «деолігархізувати» власну країну методом прогресивного соціалізму. Може, і нам варто почитати?




Комментирование закрыто.