Думати українською чи думати про Україну?

Игорь Тышкевич, "Хвиля"

Крым Украина

Вчора народний депутат ВРУ Євген Рибчиньский в своєму блозі на УП написав коротеньку статтю “Росія не на Донбасі і не в Криму”. Ця стаття є прекрасною ілюстрацію того розмового шлаку, яким насичені мізки багатьох українських можновладців. Постійний автор “Хвилі”, етнічний білорус Ігор Тишкевич, який вже багатов років живе в Україні пояснив Рибчиньсокму в чому він неправий.

Шановний народний депутат написав проникненні слова:

  • Росія не на Донбасі і не в Криму.
  • Росія вже давно на вулицях Києва і Львова, Одеси і Дніпропетровська.
  • Допоки українці думають російською, Росія скрізь.
  • Аби вигнати Росію з України не потрібно жодного автоматного пострілу.
  • Потрібно лише, щоб москаля було видно іздалля.
  • А для цього треба щоб кожен, хто любить Україну, говорив її солов’іною мовою.
  • Важко буде тільки спочатку.
  • Проте, через рік вас буде не впізнати.
  • А через десять – не впізнати Україну.
  • Хочеш змінити країну – зміни себе!

Так, він має рацію. Проте виключна україномовність України не є запорукою державної сили та поваги з боку інших. Бо не мають мови:

  • Хабарі та прагнення “відшукати малу таку шпаринку в законі”
  • Пошук винуватих у власних помилках та виправдовування своїх недоліків
  • Безвідповідальність
  • Сподівання на чудо, а не на власний розум та силу
  • Небажання чути думку, відрізну від твоєї
  • Страх перед невідомим
  • Паніка перед необхідністю змінити не лише мову спілкування, а такі прості звички, поведінку, стиль мислення врешті решт.

Тому проблема Україні не лише в “Росіі”. Більш того, пошук такого собі “концентрату лиха” що спричиняє всі біди рідної неньки є теж крок в напряму глухого кута. Якщо цей кут назвати “Росія”, то слушно каже депутат — Росія в головах. І, на жаль, в тому рахунку і в головах частини щирих патріотів. Тому:

  • Допоки українці думають, що за них країну відбудує хтось інший — це глухий кут.
  • Допоки конкретні дії замінюємо пошуком зради, складних обставин, попередників, Росії, врешті — це глухий кут
  • Допоки українці з задоволенням беруть від життя сьогодні та не задумуються про завтра — це глухий кут. Цей кут має багато прояв. Гречка на виборах, Віра в гасла, а не справи, Задоволення від отримання “подяки” за виконання своїх обов’язків. Навіть сміття на вулиці — бо цім смородом дихаємо завтра.
  • Допоки закон можна не виконувати “бо його прийняли” ці зрадники-депутати (а хто ж їх вибрав?!) — це глухий кут.
  • Допоки вираз “мої діди жили так і я буду жити так само” не має поправок на таку дивну штуку як розвиток цивілізації, потребу в комунікації та просто потребу в отриманні нових знань — це глухий кут.
  • Допоки дрібненька звичка керує стратегічним вибором (змінюватися не дуже приємно, так) і обираємо шлях найменшого спротиву — це глухий кут
  • Допоки думати боляче і спочатку здимаємо галас та кричимо зрада а потім (можливо) подумаємо — це глухий кут.

Шановний депутат вважає що варто думати українською. Згоден. Проте я ставлю наголос на слові “думати”. І тоді задля завтра своєї держави слово “українською” появиться само собою. Проте після прояви таких рис як:

  1. відповідальність
  2. розважливість
  3. бажання чути інших. Навіть, коли їх думки та тези спочатку подаються дивними та страшними
  4. бажання вчитися новому, відсутність страху просити “не вмію — навчи мене”
  5. уміння признавати свої помилки своїми та робити висновки
  6. звички запитувати себе “до чого призведе той чи інший мій вчинок”
  7. Та врешті бажання шукати крапки єднання інтересів замість підкреслювання “багатогранності відмінностей”. Навіть у стосунках з найжорсткішим опонентом.

А, взагалі, так “Хочеш змінити країну – зміни себе!”. Проте спочатку подумай ЯК ти хочеш змінити свою Україну. Після цього дій. Сам, кажучи “я роблю”. І якщо помилився признай “моя помилка”. І тоді перемога буде твоєю. І все буде Україна.

_______________________________________

Текст сподобався? Якщо так — буду вдячний за подяку.

Текст — продукт. Продукт сподобався — дякую за «спасибі». Приймається лайком, словом або копійчиною.

Що стосується того, на що буду витрачати. Живу в Україні та вважаю за потрібне ділитися «подяками». Частково з тими, хто захищає і моє життя. Частково з тими, про кого повинно (але поки не може належною мірою) піклуватися суспільство.

Тому:

Отримані гроші йдуть мені на пиво а так само:

  1. пересилаються одному із загонів спецпризначенців ВМС України
  2. Витрачаються на подарунки або частування дітям з Ворзельського дитячого будинку.

Реквізити:

Картка Привату: 5168 7423 0834 3288

Вебмані: U247333217329 або Z293974971904

Изображение: Петро Корольов




Комментирование закрыто.