Депопуляція в Україні: час бити в дзвони

Олександр Борщевський

zdorovyiy-obraz-zhizni

Життя і смерть — вічні теми духовної культури людства. Про них міркували пророки й основоположники релігій, філософи і моралісти, діячі мистецтва і літератури, педагоги і медики. Навряд чи знайдеться доросла людина, що рано чи пізно не задумалася б про зміст свого існування, смерть і досягнення безсмертя. Ці думки приходять у голову дітям і зовсім юним людям. Про це говорять вірші і проза, драми і трагедії, листи і щоденники. Тільки раннє дитинство чи старечий маразм рятують людину від необхідності рішення цих проблем.

Михайло Грушевський дуже точно схопив одну національну рису українців. Міркування його, мовлене із великою гіркотою варте запам’ятовування: «українці взагалі найкраще вміють ховати. Вони великі майстри в сім і вкладають в похоронні церемонії всю душу. Але підтримати за життя, в боротьбі, котру ведуть до останнього найбільш енергійні й віддані інтересам загалу люди – не їх діло, бо вони тримаються за гасла: «моя хата скраю», беруть нейтралітет та вичікують, хто кого переможе: свій чи чужий, і коли свій поляже – справлять йому похорон і записують до національних святців». Чому згадалися ці рядки ? Бо вони мають пряме відношення до теми цієї публікації. Теми життя і смерті, боротьби Добра і Справедливості зі Злом, чиновницьким зухвальством і байдужістю – залишаються важливими та актуальними. Людина озирається та зауважує, що поле її битви з життям усіяне трупами. Буквальними й метафоричними. Вони були й раніше, але сприймалися як одиничні втрати. І чергувалися з паузами, завдяки яким рани затягувалися, ставали рубцями й шрамами. А тепер їхня сумарність, це чорне поле втрат, постало як неспростовність – життя позаду…

Стан здоров’я населення України сьогодні оцінюється, як незадовільний, що пов’язано з високим рівнем загальної смертності (14,6 на 1000 населення), який неухильно зростає (за відомостями Європейської бази даних «Здоров’я для всіх») — вищі ніж в Україні стандартизовані коефіцієнти смертності реєструються тільки в Росії, Казахстані та Молдові), низькими рівнями очікуваної тривалості життя (66,12 року) – нижче лише в Росії, Казахстані, Туркменістані, і тривалості здорового способу життя. У нас відсутні ознаки подолання епідемій туберкульозу і ВІЛ/СНІДу. Основними передумовами високого рівня смертності є такі фактори ризику, як паління, зайва вага, надмірне споживання алкоголю, екологічні фактори, брак фізкультурних і фізичних навантажень, поряд з невирішеними проблемами інфекційних захворювань і високим рівнем травматизму. Хоча скорочення загальної чисельності населення в нашій країні відбувається починаючи з 1994 року, однак вже з 1991-го в Україні має місце депопуляція, тобто зменшення кількості населення внаслідок перевищення чисельності померлих над чисельністю народжених. Найбільшими коефіцієнтами природного зменшення населення у 2010-2015 роках характеризувалися Чернігівська, Сумська, Полтавська, Черкаська, Луганська, Донецька, Кіровоградська області. В середньому до 86% усіх смертельних випадків в Україні припадає на три основні класи причин смерті: хвороби системи кровообігу, зовнішні причини смерті і новоутворення. На першому місці за кількістю смертних випадків стоять серцево-судинні захворювання (66,5%). За ними у відповідній послідовності йдуть новоутворення (13,9%), зовнішні причини смерті (6%), хвороби органів травлення (4,2%), хвороби органів дихання (2,5%), інфекційні та паразитарні хвороби (1,9%). Хвилююча статистика. Але нехай Бог і доля береже українців !…

Діти – наше майбутнє, життєва радість і надія. На жаль, проблем і серед них вистачає. Системний аналіз стану здоров’я дитячого населення показав, що в Україні упродовж останніх п’яти років утримується дестабілізація здоров’я дітей: рівні захворюваності і поширення хвороб, незважаючи на позитивну тенденцію, залишаються високими: 1998,3 у 2010 році і 1760,7 у 2014 році. Дослідження вітчизняних авторів показують, що в дитячому та підлітковому віці виникає до 64% захворювань, які становлять безпосередню чи опосередковану загрозу репродуктивній функції організму.

Доводиться констатувати гірку правду: влада не дбає про активний і здоровий спосіб життя молодих українців. Ще до часів незалежності в багатьох містах і селах України, на підприємствах, в учбових закладах і за місцем проживання населення функціонували численні секції і гуртки, групи здоровя, проводилися змагання. Наприклад, у Києві на шести великих стадіонах працювали унікальні Центри здоровя і довголіття, аналогів яким не було в Європі, а можливо й у світі. Зараз це лише омріяне минуле, а де ж майбутнє ??…

Страх непевності, крихкості існування в дитинстві відсутній. Малюку властиве відчуття нескінченності того, що відбувається навколо нього. Світ у його сприйнятті – дивовижний калейдоскоп, де все миготить, сяє, змінюється. А якщо й зникає, то не назавжди. Дитина підсвідомо відчуває загрози від світу, але сприйняття його крізь магічний кристал казковості убезпечує її від трагізму дочасного знання. Бо якщо реальність – казка, то й природно вірити, що смерть – тільки гра в смерть. Недарма ж сказано у Святому Письмі: «Будьте як діти!».

Зростанню видів захворюваності серед людей різного віку, сприяє і фактор щодо погіршення харчового раціону значної частини українців, у тому числі зменшення споживання фруктів та овочів. За рівнем споживання фруктів та овочів на одну людину в день, Україна знаходиться на 31-му місці в Європі. За рік одна українець(українка) споживають приблизно 204,3 кг, тоді як в країнах Європейського Союзу цей показник дорівнює 224,5 кг. Таке позначається на здоровї населення, обумовлюючи зниження імунітету та створення сприятливого фону для розвитку багатьох хвороб. Мабуть, не сприяє підвищенню рівня життя та довголіттю людини й те, що на території України на сьогодні функціонує понад 10 тисяч підприємств, установ та організацій, що використовують у своїй діяльності радіаційно небезпечні технології та джерела іонізуючих опромінювань. Також діють 4 атомні електростанції, дослідницький реактор у Києві. У шести областях (Київській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Одеській, Харківський)- розташовані та працюють регіональні підприємства, що здійснюють зберігання та захоронення радіоактивних відходів. У Дніпропетровській та Кіровоградський областях ведеться видобування і переробка уранових руд. Крім цього, радіаційна ситуація, обумовлена техногенною аварією на Чорнобильській АЕС у 1986 році, внаслідок якої у частині прилеглих областей до атомної станції підвищився рівень захворюваності і смертності- вимагає постійного контролю дозових радіаційних навантажень на населення.

Минуле дуже схоже на сьогодення, а стосовно проблемних питань медицини і охорони здоровя перегукується з ним. 26 березня 2010 року я звернувся з відкритим листом до тодішнього Президента України В.Януковича із таким заголовком: «Медична галузь столиці України – у занепаді. Це пряма загроза для життя і здоровя мільйонів людей, загроза національній безпеці України». Крім Адміністрації Президента, лист пішов у профільний Комітет Верховної Ради України й отримав там позитивний відгук, а газета «Ваше здоровя» надрукувала звернення на цілу полосу. Нагадаю про що йшлося. « Більшість лікарень столиці перебувають у занедбаному стані і потребують ремонту, не вистачає фінансування, ліків, медичної техніки, на харчування хворих у медичних закладах на день виділяються мізерні кошти, що є глумом з українців. Щоб якось годувати хворих, лікарні мають заробляти кошти. Та і цими незначними сумами вони повинні ділитися з бюрократами від медицини. В аптеках медичних фірм, що функціонують при лікарнях Києва, ціни на медикаменти фактично ніким не контролюються. Вона значно вищі, ніж у звичайній аптечній мережі. Проте, ніхто і давно на це не звертає уваги, адже платити за все доводиться бідолашним хворим та їхнім родичам. На низькому рівні працює швидка медична допомога» У листі було порушено чимало інших актуальних питань. І що головне: промайнуло шість років, а ситуація кардинально не змінилася, якщо навіть і не погіршилася. Серед, чи не головних чинників: населення України не відрізняється рівнем фінансового добробуту, мільйони громадян не мають достатніх коштів на лікування, а також не можуть собі дозволити купити в аптеках навіть вітчизняні препарати. Бо все дуже дорого. А про лікарні годі й вже казати. Звідки ж братися довголіттю?. Чи слід дивуватися, що цвинтарі у містах та селах стають дедалі більшими ?…

Державна політика у сфері охорони здоровя повинна бути спрямована на посилення профілактики та забезпечення раннього виявлення захворювань, підвищення якості медичної допомоги та доступності медичних послуг, поліпшення ефективності державного фінансування та створення стимулів для здорового способу життя населення і умов праці. Щоб навести бодай лад чи хоч близько щось від цього у розваленому медичному господарстві, владі і суспільству потрібно поміняти оптику зору. Збільшити кількість діоптрій. Навчитися працювати чесно і з мікроскопом. Більше довіряти власному зору, реальним відчуттям, а не адептам політики і законодавчої моди. Не жонглювати чужою мудрістю. Не підміняти нею відсутність власної. І тоді з’ясується, де коштовний мінерал, а де – сіра галька. Не випадково ж мовиться: щоб відчути смак меду, зовсім не обовязково споживати усю бочку. Достатньо ложки.

Автор- колишній секретар української федерації фізкультурно-оздоровчої роботи з населенням, член Національної спілки журналістів України, головний редактор журналу «Світ єдиноборств»

p.s. ( у статті частково використані матеріали Міністерства охорони здоровя України)




Комментирование закрыто.