Виникнення альтернативної (іншої) еліти

Віктор Андрусів, для "Хвилі"

Украина_ жито

Суспільство і держава перебувають у вільному падінні. Жодні кроки, жодні рухи, жодні зусилля не дають можливості вирівняти державний курс та задати йому чіткі координати. Ми перебуваємо у замкнутій системі, де хаотичне прийняття рішень нівелює потенційний результат кожного з них. Ми не можемо досягнути змін, досягнути хоча б маленьких успіхів чи приводів для гордості, а тому втрачаємо розуміння самих себе і доцільності власного буття. Таке розуміння втрачають і наші зовнішні партнери та опоненти, яким легше домовитись між собою ніж досягнути чогось з нами. Сьогодні, ми існуємо на політичній карті світу не тому, що маємо силу, статус чи вплив, а тому, що ми нікому не потрібні,. Нас не треба завойовувати, ми й так задовольняємо всі можливі інтереси.

Україна в руїні. Суспільство і держава перебувають у вільному падінні. Жодні кроки, жодні рухи, жодні зусилля не дають можливості вирівняти державний курс та задати йому чіткі координати. Ми перебуваємо у замкнутій системі, де хаотичне прийняття рішень нівелює потенційний результат кожного з них. Ми не можемо досягнути змін, досягнути хоча б маленьких успіхів чи приводів для гордості, а тому втрачаємо розуміння самих себе і доцільності власного буття. Таке розуміння втрачають і наші зовнішні партнери та опоненти, яким легше домовитись між собою ніж досягнути чогось з нами. Сьогодні, ми існуємо на політичній карті світу не тому, що маємо силу, статус чи вплив, а тому, що ми нікому не потрібні,. Нас не треба завойовувати, ми й так задовольняємо всі можливі інтереси.

У кожного результату є свій творець. У нашого, безсумнівно, — ми. Однак, це «ми» надто груба екстраполяція для українських реалій. Історію та держави творять не суспільства, а їх еліти. Не американці створили США, а група політичних масонів, які перебували на керівних посадах в колоніях. Не німці створили Німеччину, а амбіційний і хитрий Бісмарк. Не європейці створили ЄС, а члени християнсько-демократичного клубу Шуман, Аденауер та Гаспарі. Лозунг «створили Італію – тепер необхідно створити італійців» — діє по відношенню до кожної держави. Політична еліта є соціальним конструктором, в руках якого суспільство всього-на-всього пластичний матеріал. В цьому контексті, відразу зазначу, що еліту ми розуміємо як людей, які перебувають при владі і наділені реальними важелями впливу.
Політична еліта несе відповідальність за своє творіння. В нашому випадку, за створення потворної аморфної невизначеної України. Власне, мета цієї доповіді не ще одні критичні камені в бік нашої влади, а з’ясування причин і ситуації, виявлення патологій української еліти та пошук шляхів виникнення альтернативної. Треба визнати, що неспроможність політичної еліти України зафіксувати позитивні результати визвольних змагань носить трансісторичний характер від Хмельницького до Грушевського, і до Кравчука та Ющенка. В даній доповіді ми будемо говорити про еліту не з позиції лідера та його якостей, а скоріше більш комплексно – з позиції команди. Тому спочатку ми зосередимося на портреті чинної еліти, а далі спробуємо намалювати портрет альтернативної та розглянути шляхи її виникнення.


Портрет чинної еліти

Головними штрихами до нашого портрету будуть: цінності, досвіднавики та стратегічне бачення. Цінності – це те, що виділяє еліту серед інших суспільних груп та представників. Вони наділяють її ідеологією і натхненням до творення. Досвід та навики – це здатність політичної еліти втілити цінності, перетворити аморфне суспільство на певний зрозумілий всім образ. Та стратегічне бачення – це, власне, і є той образ який намагається втілити еліта. Спробуємо змалювати сучасну еліту за цими штрихами. Відразу, хочу зазначити, що мова буде йти головним чином про людей, які реалізовують владу в нашій країні на даний момент.
Отож, цінності. Помаранчевий переворот та Майдан дали поштовх до розмов про цінності демократії та свободи. На перший погляд, все виглядало досить природно: люди, які боролись з авторитарним режимом, є носіями цінностей свободи. Однак, насправді, розмови про демократію і свободу частіше лунали під час зустрічей з європейцями та різних форумах, ніж мали своє практичне втілення. Дерибан та переділ власності, якими підмінили обіцяні реформи, свідчать про те, що декларовані цінності не були соціалізовані представниками «нової» еліти. Власне, цінності засвоюються двома шляхами – через виховання та практичну реалізацію. Перше в контексті сучасного покоління політиків відразу відпадає, оскільки виховані вони на радянських цінностях. Щодо практичної реалізації, лідери та команди 2004 року були продуктом існуючої системи олігархічного авторитаризму. В реальних, а не декларованих цінностях, помаранчева опозиція жодним чином не відрізнялася від дійсної влади. Саме тому, переворот був спрямований на зміну людей, а не зміну системи. В останньому помаранчеві навіть пішли на поступки колишньому режиму.

Відсутність принципових політичних цінностей в сучасної еліти підтверджують і інші фактори. Зокрема, за чотири роки не було запропоновано жодних цілісних концепцій і стратегій розвитку. Політична еліта не змогла зайняти зрозумілу позицію на міжнародній арені. Взагалі, не було стверджено жодної чіткої позиції, яку б послідовно дотримувались чинні політики. Нарешті, відсутність консолідації всередині влади ще раз підтверджує тезу про відсутність цінностей. Фактично, я констатую, що цінності політичної еліти є абсолютно тотожними цінностям суспільства, яке перебуває в аморфному перехідному стані. Передовсім це формула «всього багато і зразу», це колосальна непослідовність, безвідповідальність, опортунізм, недовіра, халатність тощо. Така еліта не може нічого створити, як і саме суспільство не може себе реорганізувати.

Досвід та навики. Важливо, що чинні політики здобували свій управлінський досвід за Кучми. Тобто значною мірою вони є носіями старих радянських практик управління. З іншого боку, знання адміністративних вертикалей створювало можливості для них втілювати реформи. Те, що цих реформ не відбулося свідчить, що діюча система влади цілком влаштовує еліту. Однак, наявна інституційна структура не спроможна забезпечити інші результати, крім тих, які були впродовж всього періоду незалежності. Жорсткі внутрішні вертикалі, неформальні ігри в статуси, відсутність внутрішнього діалогу, безініціативність – все це не створює жодного дискомфорту топ-менеджменту.

Стратегічне бачення. Українська політична еліта наділена баченням, але воно абсолютно не стратегічне. Основною глобальною політичною метою дійсних політиків є здати країну в управління більш ефективних сусідів через економічні союзи. Однак, це бачення абсолютно не втілене в стратегію визначених кроків в заданому напрямку. Еліта частіше розраховує на якесь везіння, співпадіння, чи просто добру волю в русі до свого світлого образу. Відсутність довгострокової стратегії привносить хаос і розбалансованість в її діяльність. Разом з цим, будучи безціннісними та безідейними, українські політики наділені тими егоїстичними і меркантильними вадами, які притаманні пересічним українцям. Більш конкретними і ефективними є стратегії із забезпечення безбідної старості, навчання та заможне майбутнє дітей тощо. Власне, шлях українського політика передбачає нагромадження капіталу і вибивання гарантій безпеки при виході з політики. Це можна спостерігати в діяльності всіх без винятку політиків, які випадають за борт владного корабля.

Наш портрет, звичайно, трохи грубий. Але він дає зрозуміти, що українська політична еліта – це набір випадкових, непов’язаних між собою, тимчасових людей, нездатних творити, втілювати і досягати. Ці політики не відповідають вимогам ситуації і не можуть на неї впливати. Такий стан справ спричиняє дві масштабні проблеми, які будуть мати своїм наслідком колапс чинної еліти. Це: криза рекрутингу та спадковості знань і досвіду.
Стабільна політична еліта формується із конкретних середовищ, які забезпечують її компетентними людьми з відповідними цінностями та підходами. Це можуть бути інтелектуальні, бізнесові, військові середовища, залежно від специфіки країни. В Україні еліта формується хаотично, і єдиним механізмом рекрутингу є ресурси. Тобто українські політики апріорі не можуть бути цілісною субстанцією, оскільки представляють абсолютно різні середовища, різні знання, різні культури тощо. Відповідно, вони приречені на конфлікти і низьку ефективність. Як наслідок, еліта володіє низьким рівнем політичної легітимності і завжди перебуває під загрозою знесення.

Кризу рекрутингу можна наочно спостерігати на списках політичних партій. Не секрет, що після 100 місця партійних гігантів БЮТу та ПР починається список близьких родичів, секретарок, водіїв та охоронців. В 46 мільйонному суспільстві найбільші політичні партії неспроможні сформувати повноцінний список з політичних лідерів своєї сили. Це є наслідком ресурсного відбору, коли більшість фінансового капіталу зосереджена в обмежених руках і відповідно обмежує доступ потенційних лідерів в політику.
В кризі також перебуває спадковість управлінських підходів. Протягом 5-10 років остаточно почне вироджуватись останнє покоління управлінців радянської епохи. Сьогодні, ще більшість представників еліти володіють досвідом та знаннями адекватними до існуючих інституцій. Однак, наступне покоління вже виховувалось в умовах дикого ринку, і абсолютно не володіє знаннями про дійсну структуру інститутів влади та механізмів їх функціонування. Звичайно, існуюча система управління є неадекватною сучасним вимогам зовнішньої ситуації, але вона існує і її реформа чи знесення не можливі без її знання. В майбутньому може утворитися ситуація, коли вихід на пенсію великої кількості чиновників середньої ланки, остаточно зруйнує ефективність існуючих інститутів в умовах відсутності нових.
Таким чином, колапс сучасної політичної еліти є неминучим. Однак, як в нас кажуть «святе місце порожнім не буває», і саморуйнування політичної еліти ще не означає появи кращої. Саме по собі саморуйнування – це процес, який ніколи не має наперед визначеного кінця. Тому єдиним і можливим свідоцтвом про смерть чинної еліти може бути тільки прихід альтернативної.

Портрет альтернативної еліти

Поняття альтернативна еліта необхідно чітко відмежувати від нової еліти. Остання означає прихід нових політиків зі старими цінностями. Наприклад, Яценюк і Довгий є прикладами нової еліти. Однак, вони не несуть жодної альтернативи, і скоріше є дітьми старих політиків. Це ті одиниці, яким ще встигли передати старі знання та правила функціонування української влади та еліти. Відповідно, вони мають виступати гарантами безпечного виходу когось на пенсію. Ці люди знову ж таки не можуть провести жодних реформ, оскільки не мають для цього внутрішніх задатків і почувають себе комфортно в старому інституційному середовищі.
Альтернативна еліта – це як мінімум концептуальна протилежність тому, що існує. Необхідно говорити про виникнення такої еліти на всіх можливих суспільних та регіональних рівнях. Невелика команда, яка отримає владу, не зможе здійснити реформу старих адміністративних інститутів і буде йти на компроміс з старою бюрократією. Давайте спробуємо визначити портрет альтернативної еліти за тими ж штрихами, що і старої.

Цінності. На сьогоднішній день важко детально визначити цінності альтернативної еліти, оскільки тут важливе значення мають концепції та ідеологічні доктрини в полоні яких будуть перебувати її представники. Відразу варто зазначити, що альтернативна еліта може бути виключно ідеологічною, оскільки тільки ідеологія може забезпечити її цілісність і протистояння загальним тенденціям. Це одна з ключових рис. Виходячи із принципового протиставлення чинній еліті, та особливого завдання виконання формотворчої місії, ми виділяємо дві базові цінності альтернативної еліти: відповідальність та гідність. Наявність відповідальності формує стійкість переконань, послідовну політичну історію і загартовує еліту в тому, в що вона вірить. Щоб претендувати на статус альтернативної, еліта мусить ставити відповідальність за задекларовані ідеї вище ситуативних рішень і досягнень. Фактично, відповідальність та послідовність мають гарантувати досягнення довгострокової стратегії отримання влади. Водночас, гідність повинна забезпечити волю до результату та жорсткість по відношенню до інших груп. Гідність завжди виростає із усвідомлення правильності власних дій та власних сил. Таким чином, гідність формує принциповість, цілеспрямованість, впевненість.

Досвідзнання. Великою мірою досвід альтернативної еліти формується її політичною історією. Еліта, яка легко і швидко отримує владу, однозначно не може бути альтернативною, оскільки її цінності та ідеї не вистраждані, неосмислені, і не соціалізовані. Політична історія, яка передбачає жорсткі конфлікти та виживання в умовах протистояння з іншими групами та інститутами старої влади, формують досвід відстоювання своїх позицій, безкомпромісність в принципових питаннях. Разом з цим, формується і управлінський досвід. Боротьба за владу вимагає організованості, стратегічної і тактичної продуманості. Альтернативна еліта в процесі боротьби виробляє чіткі механізми прийняття рішень, системи прогнозування ризиків, оперативне реагування тощо. Зовнішні обставини, такі як брак ресурсів та тиск, також наділяють її креативністю та інноваційністю. Протистояння з інститутами влади наділяє альтернативну еліту знанням старої адміністративної структури. Як кажуть «ворога треба знати в лице». Це знання по своїй суті є опозиційним і воно спрямоване на виявлення та трансформацію основних недоліків існуючої системи. Відповідно, ідеологічність та опозиційність сприяють народженню альтернативних концепцій самої влади.
Стратегічне бачення. Безсумнівно, альтернативна еліта наділена комплексними стратегіями. Ці стратегії є наслідком історії політичної боротьби. Вони виникають шляхом відточування та втілення основних ідеологічних позицій. Важливо, щоб еліта була наділена стратегічним баченням політичних трансформацій на двох рівнях: внутрішньому та міжнародному. Оскільки внутрішнє протистояння і боротьба закладають бачення необхідних змін, але ці зміни не можливо здійснити без врахування зовнішнього тиску. По факту, альтернативна еліта після перемоги потрапляє в нове конкурентне середовище політичних груп. Відсутність стратегічного бачення для зовнішньої політики великою мірою прирікає на невдачі внутрішні реформи. Роль та вплив міжнародних груп на внутрішню політику значна, і у випадку жорсткого протистояння альтернативна еліта змушена запроваджувати авторитарний внутрішній режим. З іншого боку, еліта може вибирати підтримку тих чи інших груп і вливання в них.

Знову ж таки, портрет досить абстрактний, оскільки на сьогоднішній день важко передбачити соціально-історичний контекст, в якому буде формуватись альтернативна еліта і які ідеологічні підходи вона буде сповідувати. Спробуємо розглянути тепер умови появи такої еліти в Україні.

Для виникнення альтернативних політиків в нашій країні існує ряд об’єктивних перешкод. Ми спробували виділити 4 ключові: мотивація, недовіра, політична компетентність та розмежування влади та суспільства.

Мотивація. Українське суспільство абсолютно розчароване і демотивовано. Тут правда треба виділити важливий момент, українці мотивовані краще жити, але не мотивовані для цього діяти. Українська сучасна ментальність містить в собі віру в неможливість досягнення змін. Ці думки посилені провалом помаранчевого перевороту, коли відбувся сплеск мотивованої політичної активності. Розчарованість і демотивованість супроводжуються засудженням будь-яких нових лідерів чи рухів. Це породжує замкнуте коло, коли демотивована маса не створює запит на нових лідерів, а нові лідери не можуть досягнути підтримки мас.

Недовіра. В українському суспільстві слабко розвинута громадянська активність і соціальний капітал. Відповідно, зберігається високий рівень взаємної недовіри породжений складною соціальною ситуацією радянських часів. Недовіра перешкоджає виникненню будь-яких колективних дій організованих знизу. Разом з цим, недовіра роздроблює суспільство, і ставить більш-менш організовані суспільні групи у взаємне протистояння, що послаблює їх в конкуренції з провладними групами. Недовіра дезорганізує суспільство і виносить на перше місце низькі потреби та цінності в матеріальному задоволенні.

Політична компетентність. Незважаючи на високий рівень політичної заангажованості, українське суспільство не володіє елементарними громадянськими знаннями. Наприклад, це знання своїх прав виписаних в Конституції, це знання основних гілок влади та їх повноважень, знання програм політичних партій тощо. У нас чудово знають хто, що, кому і як наробив, але знання основних процедур та механізмів самозахисту перебуває на нульовій позначці. Негативна тенденція полягає в тому, що спостерігання Шустерів чи Куликових, які збирають мільйонні аудиторі, не посилює політичну компетентність суспільства. Громадяни абсолютно не здатні захищати себе від порушень чи зловживань влади політичним чи правовим шляхом.
Розмежування влади та суспільства. Ще одна перешкода на шляху виникнення політичних альтернатив – це психологічне розмежування влади та суспільства. Українці постійно відмежовують владу від самих себе. Вони не хочуть розділяти відповідальність за вибір конкретних політиків, як і не хочуть впливати на діяльність самої влади. Влада для більшості щось сакральне, відокремлене, щось винне у всьому і відповідальне за все. Це психологічне розмежування породжує суспільну не готовність брати владу в свої руки у випадку необхідності.

Механізми та сценарії формування альтернативної еліти
Весь попередній аналіз спрямовувався на один результат – знайти конкретні механізми формування альтернативної еліти в Україні та розглянути найперспективніші сценарії. Зрозуміло, що пошук механізмів зводиться, значною мірою, до вирішення чотирьох згаданих перешкод. Тому я виділяю такі три механізми: активізація (долає перші дві), просвітництво (долає третю), практика (долає останню).

Активізація. Даний механізм передбачає діяльність спрямовану на виникнення в суспільстві мотивів та формування соціальних мереж. Фактично, в умовах економічної кризи суспільне невдоволення починає шукати свого вираження в певній активності. Однак, така активність скоріше є невпевненим кроком малої дитини, коли людина постійно боїться впасти або помилитись. Посилити цю мінімальну активність можна через участь людини в громадянській діяльності або лідерській кампанії. Нажаль, перший варіант безперспективний, оскільки суспільна недовіра до громадських організацій не сильно поступається недовірі до влади. Тому залишається створення умов участі у лідерській кампанії.

По своїй суті, лідерські кампанії – це система навчання з базових навиків активної діяльності, це виховання впевненості та ефективного спілкування з людьми. Водночас, лідерські кампанії сприяють будівництву команд, створенню громадських організацій, клубів тощо, і таким чином формують довіру між громадянами та здатність до колективних дій. Реалізація лідерських кампаній на всіх рівнях та для широкого кола суспільних груп посилить мотивацію невдоволених людей.

Просвітництво. Активізовані громадяни потребують додаткового знання для подальшого переходу на рівень політичної еліти. Вони мають отримати практичні навики організації та здійснення протестної боротьби, базові знання політичних цінностей, громадянських прав тощо. Поява підкованих свідомих представників створює додаткові можливості для розробки альтернативних концепцій та програм реформ в країні, вироблення спільних позицій, та поступову ідеологічну кристалізацію майбутньої еліти. Напрацьовані ідеї та документи, знову ж таки потребують поширення шляхом просвітництва серед потенційних учасників альтернативної еліти.

Практика. Будь-які знання засвоюються та перевіряються на практиці. Після активізації та просвітництва має наступити практична протестна діяльність. Власне, тут мова не йде виключно про якісь радикальні протестні кроки по відношенню до влади. На сьогоднішній день в Україні не існує потреби в силових сценаріях для знесення влади, оскільки вона розбалансована і не консолідована. Любі спроби розіграти силову карту в українських реаліях як правило зміцнюють опозицію, а не владу. Скоріше, основним завданням протестної діяльності є формування необхідної суспільної підтримки.

Безсумнівно, перше запитання, яке виникає в контексті цих механізмів – це хто їх буде реалізовувати. Тому пропоную перейти до сценарію виникнення альтернативної еліти.
Незаглиблюючись в детальні аналізи, відразу скажу, що жодна зі суспільних груп не може претендувати на самостійний перехід в альтернативну еліту. Це пов’язано з великим суспільним та регіональним розшаруванням населення. Фактично, у сучасних українських умовах три групи володіють необхідним потенціалом для створення політичної альтернативи: малий та середній бізнес, незалежні експерти та громадські лідери, молодь. Перші володіють важливими організаційними та ресурсними можливостями. Незалежні експерти та громадські лідери представляють інтелектуальне середовище, яке здатне продукувати ідеї та концепції. І нарешті молодь має потужну енергію до змін.

Формування альтернативної еліти почнеться зі створення її ядра. Поступово в трьох різних групах будуть консолідовуватися невеликі середовища активних людей, із запитом на протестну діяльність. Ці середовища не зможуть вести самодостатню діяльність тому вони розпочнуть взаємний рух на зустріч. Поступово через вироблення механізмів координації зусиль та прийняття спільних рішень – представники трьох середовищ консолідуються в невелику команду, ядро майбутньої еліти. Вони і запускають три вище перелічені механізми. Основним завданням цього ядра буде формування команд альтернативної еліти на всіх можливих адміністративних регіональних рівнях.

Ще одним важливим питанням, яке визначає успішність цього сценарію,і безсумнівно, у всіх виникло – це де взяти ресурси? Треба сказати, що в Україні як правило побутує викривлене розуміння поняття ресурсу як виключно фінансового чи матеріального. Але мова йде про формування альтернативних людей, тобто не про їх підкуп і не про наймання їх на роботу. Тому в першу чергу ресурс – це інтелектуальний прорив та персональна самовіддача об’єднані з суспільним запитом на альтернативу. Необов’язково їздити по країні зі сценою та артистами, щоб в чомусь переконати людей. Так само не потрібно збирати тисячні мітинги і роздавати порції популізму. Цей ринок настільки зайнятий, що він банкрутує всіх своїх учасників, і створює перспективи для нових підходів.

Безсумнівно, що процес виникнення, формування та приходу до влади альтернативної еліти є тривалим. Він потребує стільки часу, скільки потребує людина, щоб позбутися вкорінених шкідливих звичок. Мені б не хотілося задавати часові рамки, оскільки це суб’єктивно, і реальність залежить від великої кількості складно прогнозованих факторів. Єдине в чому я не сумніваюся, це те, що альтернативна еліта – єдиний шанс збереження та трансформації цієї країни!

[print-me]
Загрузка...

Комментирование закрыто.